5. Культура в сх і зх україні

Наддніпрянська Україна:  Початкова освіта. Позитивний вплив реформ 1864р.; початкові народні училища;земські, приватні, церковні школи;недільні, вечірні школи для дорослих. Шкільним навчанням охоплена третина укр-х дітей; Емським указом заборонено освіту українською мовою. Обмежений вступ євреїв вихідців з нижчих верств населення. Вища освіта: відкриваються Новоросійський університет, Харківський та Київський політехнічні інститути.Театр: Товариство українських акторів під проводом М. Кропивницького. Архітектура -Володимирський собор у Києві та споруди Бекетова в Харкові.

Західно-українські землі. З 1869р. встановлено обовязкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.Дозволено навчання українською мовоюЮ поширення шкільної мережі та видання українських підручників завдяки Просвіті.Малокваліфіковані вчителі, та 67 процентів неписемних українців(це початкова освіта). Вища освіта:Заснування кафедри історії У,країни у Львівському університеті, та відкриття Чернівецького університету, Львівського політехнічного інституту, Академії ветеринарної медицини у Львові.Театр.Перша професійна трупа - львівська(1864)Архітектура-Оперний театр у Львові.

6. Головні соціальні групи, що активно формувались в укр.. землях в другій пол.. 19- поч. 20 ст.Поряд з традиційними станами феодального суспільства — селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи — пролетаріат та буржуазія.

Пролетаріат. термін «пролетаріат» спочатку не мав чітко окресленого єдиного змісту і вживався для позначення усіх низів буржуазного суспільства, бідних (незаможних) людей взагалі (Г. Бабеф), або всіх невласників (К. А. СенСімон). Пізніше К. Маркс і Ф. Енгельс надали терміну «пролетаріат» чіткого змісту: соціальний клас найманих робітників у капіталістичному суспільстві, які позбавлені засобів виробництва і змушені продавати свою робочу силу підприємцям, внаслідок чого зазнають експлуатації в процесі виробництва.

Буржуазія (від фр. Bourgeoisie — міщанство) — початкова назва городян на противагу вищим станам феодального суспільства (дворянству і духовенству) — частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю.

У період становлення капіталізму буржуазія перетворилася на панівну соціальну верству. Володіє основними засобами виробництва, експлуатує найману робочу силу.

7. Гловні явища в економіці укр. Земель

Зх Україна:

На початку XX ст. західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини залишались відсталим перенаселеним краєм. Перебудову західноукраїнської промисловості стримувала австрійська влада, яка намагалась зберегти українські землі як сільськогосподарський район, що мав постачати промисловим центрам імперії дешевий хліб, ліс, худобу і був би ринком збуту її товарів. Розвивалась тільки нафтовидобувна промисловість та деревообробна, які майже повністю знаходились в руках іноземних монополій («Галицько-Карпатське товариство», «Галичина»). Місцеві робітники отримували мізерну заробітну платню. У сільському господарстві, де капіталістичні відносини розвивалися повільно і дуже боляче для селян, панували великі дворяни-землевласники. Через це селяни нестерпно потерпали від малоземелля і безземелля. Життя примушувало їх орендувати землю на кабальних умовах у поміщиків. Земельна нестача спричинила масову еміграцію селян за океан. Тільки 1900— 1910 рр. з Галичини і Буковини виїхало понад 300 тис. селян. Закарпаття 1905 — 1914 рр. залишило понад 40 тис. осіб

Наддніпр. Україна:

На економічній ситуації в Наддніпрянській Україні першого десятиліття XX ст. відбилася глибока економічна криза 1900—1903 рр. і застій, що прийшов їй на зміну, який тривав до 1909 р. Підприємці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали створювати монополістичні об'єднання, за допомогою яких вони ділили ринки збуту продукції, регулювали ціни, об'єднували дрібні фірми і закривали збиткові заводи і фабрики. Найбільш поширеною формою монополій у початковий період були синдикати — угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільну реалізацію продукції через спільно організовану систему збуту. В Україні одним із перших виник 1887 р. цукровий синдикат. 1902 р. був організований металургійний синдикат «Продамет», який зосередив у своїх руках дві третини виробництва чавуну і сталі Південної України. 1903 р. заснований синдикат «Продаруд». Значну роль відігравав синдикат «Продвугілля». У 1909—1914 рр. економічна криза і застій змінилися прискореним підйомом української промисловості. При цьому роль і місце України в економічному організмі Російської імперії не змінились. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону, де працювали 50 % всіх робітників промисловості України. Як і раніше, на початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших. Результатом цього стало те, що багато галузей промисловості, які були життєво важливі для українського суспільства, були у занепаді, і жителі України змушені були купувати російські або закордонні товари. Це спричиняло постійний відтік коштів з України. Загалом із України вивозилось набагато більше, ніж ввозилось. Вивіз товарів з України не мав відповідного відшкодування. За межі України і за кордони імперії в цілому йшло 75 % отриманого в економіці прибутку. Розвиток сільського господарства Наддніпрянщини гальмувався на початку XX ст. малоефективним поміщицьким землеволодінням, у якому зосереджувались відсталі напівкріпацькі форми виробництва, та селянським малоземеллям. Поміщикам, що мали багато землі, не обов'язково було перебудовувати свої маєтки на капіталістичній основі. Вони задовольнялися селянськими відробітками і орендними виплатами селян. Провідну роль в сільському господарстві України відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці.