1.«Історія русів»-твір невідомого автора,ща з*явився на рубежі сторіч,поширювався в рукописному варіанті, друк-1846р. жанр-наукова праця, «політ.памфлет» написаний у традиціях козацьких літописів.опис іст.розв. україни з найдавніших часів до 1769 р.осн.увага-козаччині,хмельниччині,гетьманщині.перша своєрідна політ.іст. України.

3.москвофильство- політ.течія 60 рр. хіх ст,»ті,хто люблять москву».орієнт. на приєднання зх.укр до рос. культури;переведення земель від ав-уг до рос.імперій посилаючись на іст.коріння,спільні реліг.течії.

4.»подвійна лояльність - В умовах утрати державності українська старшина наприкінці XVIII ст. та їхні нащадки в XIX ст. стали людьми з подвійною лояльністю. Вони залишалися «малоросійськими патріотами» у тому розумінні, що не цуралися своїх коренів, зберігали симпатію до своєї культури, до України як території, де вони народилися й росли. Одночасно в політичному розумінні вони ставали патріотами великої Росії («общего отечества»), куди включали і свою Україну — Малоросію, але як територію, а не як суспільство, що прагне політичної самостійності.

Найяскравішим уособленням такої людини став всесвітньо відомий письменник Микола Гоголь. Народжений в сім'ї з давніми козацькими коренями, він писав свої твори російською мовою, однак земляки вважали його українським письменником. «Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш», — казав Панас Мирний. Мав рацію і Ф. Достоєвський, який говорив, що ціле покоління російських письменників вийшло із гоголівської «Шинелі». Сам же Гоголь визнавав, що його душа складена з української та російської частин.Наступним кроком суспільно-політичного розкладу української еліти стало малоросійство.

5. «Ді́ло» — провідний часопис Галичини: її перший, найстаріший і впродовж багатьох років єдиний щоденник; офіційний орган УНДО Виходив у 1880—1939 роках З часу своєї появи «Діло» відстоювало ідеологію народовецької парт, з 1925 р. — УНДО (Українського національно-демократичного об'єднання).

6.Громадівці – члени таємної організації, чиї ідеї були направлені на пробудження укр. Свідомості , наорганізацію національного визвольного руху, але на сам перед боролися за розвиток наукової культурно-громадської роботи в укр.. суспільстві. Розквіт її діяльності та впливу на суспільну свідомість і життя активного українства припадає на першу пол. 70-х рр. Представники: М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Чубинський, О.Кістяківський, Т.Рильський; визнаним лідером київських громадівців і взагалі громадівського руху вважався В.Антонович. До складу Громади входили не лише українці, а також росіяни, поляки, євреї, та представники інших національностей, але усіх їх, за словами О.Русова, «об’єднувало намагання – оприлюднити ті ідейні цінності, які накопичило місцеве українське населення».

7.українофіли( народовці) – національна укр.. течія, що зародилася в 60-их рр.. 19 ст. представники якої( в основному – молода укр.. інтелігенція) доводили сома стійність укр.. народу та мови.Керівники: К.климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.

Значення: сприяли перетворенню західноукр. Населення на згуртовану націю, об*єднану ідеєю власної державності.

8. Наздоганяюча модернізація – модернізація, що базується на засвоєнні передових технологій та економічних механізмів Проте це засвоєння не є природним, органічним, оскільки стимулює таку модернізацію не на дозрілість національної економіки, а, як правило, на зовнішній виклик сусідніх економічно розвинутіших держав, що загрожує державі-аутсайдеру встратою позицій на міжнародній арені.

Хар-тика НМ: 1)поява нових прогресивних явищ та процесів не завдяки «еволюціё знизу», а силовій модернізації – «революції згори» 2) вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва.3) пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформацій економічної структури держави. 4) збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового, набираю чого силу укладу и попередніх укладів, що досягли піку свого розвитку та повністю не вичерпали своїх можливостей.

9.Земства (земські установи) — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії. Введені земською реформою 1864 р. Завідували освітою, охороною здоров'я, будівництвом доріг і т. д. Перед Першою світовою війною 1914—1918 рр. Земства існували в 43 губерніях Європейської Росії. Скасовані земства були в 1918 році декретом Радянського уряду.

11. Анархо-комунізм (або вільний, лібертарний комунізм) (від грец. αναρχία — безвладдя; лат. commūnis — загальний) — один з напряміванархізму, метою якого є встановлення анархії (тобто безвладного суспільства, в якому відсутні ієрархія і примус), основаного навзаємодопомозі і солідарності всіх людей. Головним теоретиком, надавшим ідеї анархо-комунізма струнку, закінчену форму вважаєтьсяПетро Олексійович Кропоткін (1842—1921), який при цьому зовсім не був першим анархістом-комуністом.

'Анархо-комунізм' є соціально-економічною течією анархістської думки, що закликає до створення суспільства, що існує на основі загального самоврядування, що вибудовується знизу вгору, в якому буде відсутня приватна власність, замість якої пропонується вільне користування усіма продуктами праці усіма членами суспільства^[2]. При цьому товарне виробництво має бути замінене «достаток для всіх», тобто, висловлюючись словами П. А. Кропоткіна:

«Одним словом, нехай кожен бере скільки завгодно всього, що є в надлишку, і отримує обмежену кількість всього того, що доводиться рахувати і ділити!» 

12. комнезами-комітети незамжних,ств.парал. з сільськими радами.перший-1920р.задачі: проведенні в життя радянських законів про наділення землею безземельних і малоземельних селян, у розгромі куркульства і боротьбі з бандитизмом

13. Просвіта- українська громадська організація культурно-освітянського спрямування.1ша заснована в галичині в 1868р. під редакцією члена виділу «Просвіти» Володимира Барвінського стала виходити народовська політична газета «Діло». засн. з метою підняти національну свідомість галичан. боролася за рівноправність української мови, запровадження її у школах і установах. видання значної кількості оригінальних і перекладних українських шкільних підручників та популярної літератури для народу

14. націонал-ухильництво—прояв націонал-комунізму,представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом.Представники в укр -М.Хвильовий,О.Шумський і М.Волобуєв.М.Хвильовий вважав,що українська культура повинна орієнтуватись не на російську,а на європейську.Шумський намагався розширити українізацію,зміцнити її кадровими змінами;Волобуєв обстоював економічну самотійність республики

15. Концепція органічного розвитку - концепція, висунута народовцями, яка грунтуєтся на тому, що всі найважливіші, базові проблемі певного народу, нації, вирішує сама нація. Передбачався розвіток шляхом створення кооперативів, а також мережі необхідніх структур для життя населення - банки.. Завдяки свтоїй концепції, народовці здобули популярність серед людей и витіснили москвофілів

16. Рада (чеш. и польск. rada от нем. Rat — совет) — орган народовластия, народное собрание, вече или парламент в различных славянских государствах.

17. . Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890 р. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі — Степан Смаль-Стоцький, Омелян Попович, Є.Лігуляк, Микола Василько.

18.Мазе́пинство (мазепинці) — зневажливий ярлик вживаний у відношенні до національно-визвольного руху українців в Російській імперії. Термін почав вживатися у XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра І у 1709 р. у відношенні до прихильників гетьмана, а пізніше і до інших, кого підозрювали у нелояльності до режиму.^[1] Прагнення до відокремлення від Росії розглядалося російськими націоналістами як сепаратизм і зрада. Зокрема, один з лідерів «Союзу россійського народу»Дмитро Піхно стверджував: "Нинішній хохол «мазепою» називає всякого зрадника".^[2] Термін набув найбільшого вжитку у кінці ХІХ, на початку ХХ сторіччя з поширенням національно-визвольного руху в Україні. На противагу «мазепінцям», російські націоналісти почали вживати термін «богданівці» в пам'ять Богдана Хмельницького, який приєднав Україну до Москви. Прихильники москвофільського руху в Галичині на початку ХХ століття та російська офіційна влада називали мазепинцями також своїх супротивників українофілів, прихильників незалежного розвитку України, її культури та мови. Пізніше, на зміну ярлику «мазепинці» з подібним смислом почали вживатися терміни «петлюрівці» та «бандерівці», якими позначали прихильників незалежності України у ХХ сторіччі.

19. нац-культ автономія-Центральна Рада прийняла Конституцію УНР, цей закон був включений повністю до глави 7 Конституції, тобто був поставлений в центрі УНРівської моделі української державності. Силою цього закону великоруській, єврейській та польській націям надавалося право на створення такої автономії. Вони мали права на проведення Національних Установчих зборів і обрання своїх Національних Рад, яким надавався статус державних органів, а також на оподаткування для своїх культурних потреб. Українська держава зобов’язувалася фінансувати потреби національних спільнот.     Всім іншим національностям також ґарантувалося право на національно-персональну автономію в разі подання заяви, підписаної не менш ніж 10000 громадян до Генерального суду. 

или/Культурная (национально-культурная) автономия — автономия обособленной этнической группы в решении вопросов организации образования и других форм своей культурной жизни. Распространяется на всех представителей данной этнической группы, а не на конкретную территорию.

20. Масовізм - Це значить, що "наші твори повинні бути масові, розраховані на широкі маси читачів, робітників і селян. Мають бути прості без упростітельства, художні без жадних цяцьовань, писатися простою мовою без вульгаризації й примітизації". Література — це "процес, де беруть участь цілі маси літературних сил від найвищих своєю кваліфікацією... до найнижчих, до художньої продукції робселькорів, учасників стінних ґазет і рукописних журналів. Вся ця літературна маса являється могутнім культурним чинником"."

21. теорія боротьби 2 культур: це боротьба культури пролетаріата і селянства (носителі відсталої укр культури), підкорення «слабшої» української культури «сильнішою» російською-Д.Лебідь. М. Хвильовий говорив про конкуренцію (не боротьбу) української та російської культур, він виступив проти «російського диригента», закликав орієнтуватися на Європу і висунув теорію «відродження нації».Росія-песимізм,Зх.європа- психохіка людини( у літ)

22.Хвильовізм – суцільно антидержавна течія в суспільно-духовному процесі з визначенням «буржуазно-націоналістична», то цей термін виник на політичному грунті доби і характеризувався трьома основними феноменами – політика( з гловним «ухилом» у нац.. питання), культурно-духовний елемент(у літературі з вимогою самобутнього розвитку) та історична перспектива (з орієнтацією на європейську національну традицію на на «психологічну» Європу для осягення новітньої культури світового рівня). Різні «складники» поняття хвильовізму реалізувалися впродовж дуже короткого терміну, и, природно, не могли завершитися в умовах тоталітаризму.

23.национал-коммунизм означает идеологию, направленную на увеличение мощи и влияния страны для её народа (в противовес идеям Мировой Революции Маркса) методом построения социализма и далее — коммунизма, которые национал-коммунисты считают идеальной экономико-социальной политикой, при признании явной ошибочности (по их мнению) марксизма-ленинизма. Под «национал» обычно понимается так называемый имперский национализм, как радикальная форма патриотизма (не путать с праворадикальной идеологией, типа нацизма или расизма)^[

24. Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії.

27. інтегральний націоналізм— теорія Д. Донцова, ідеологія ОУН. Інтегральний означає чинний (дія, справа). Основи теорії : на чолі України має бути верховний правитель, в країні повинна діяти єдина партія — ОУН, велика роль відводилась церкві.

28. колабораціонізм- співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

1. Нац-культ відродж

посилюється активність нац еліти, свідомих сус-них сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від куль-тури до політики.

Прояви НКВ: зародження самосвідомості; зацікавленість культурою, яка створена народом, а не елітою; поява перших громад та словників української мови; поява літератури (Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ*яненко, Шевченко); інтерес до історії («Історія Русів», «Історія Малої Росії»).

Після революцій шукаючи оптимальних варіан-тів сус-ного розвитку, активно розвива-лася філ.. думка. Значного поширення набули західноєвро-пейські філософські системи Гердера, Гегеля, Шелінга, ідеї християнського соціалізму Леру та Ламене.

У 30-х роках - посилення процесу русифікації та новий наступ на права нац меншин. виникнення 1846 р. у Києві організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Навесні 1847 р. Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене.

Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес НКВ. У цей час активно збиралися та вивчалися істор.документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступо-во відроджується мова, розширюється сфера її вжитку. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе й укр літ-ра, яка не тільки збагачує, удосконалює мову,а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.

Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

Поява та діяльність КМТ фактично поклала початок переходу від культурницького до політ етапу боротьби за нац розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль укр народу в сучасному світовому істор контексті.

Воспрос 2. Головні причини появи москофильского руху.

москвофільство-політ.течія 60 рр. хіх ст,»ті,хто люблять москву».орієнт. на приєднання зх.укр до рос. культури;переведення земель від ав-уг до рос.імперій посилаючись на іст.коріння,спільні реліг.течії.

причини: 1)в умовах ринкової конкуренції земля поступово переходила від укр.селян до поляцьких поміщиків,які були здатні заплатити за неї.

2)захист всіх слов*ян від чужоземного гніту-гасло москвофілів.

Основна передумова виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздробленість і відособленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас .

3. Порівняння народовського та громадівсткого рухів.

"Народовці" — представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. "Народовський" рух виник у Галичині на поч. 60-х XIX ст. на противагу "москвофільському" і для розв'язання українських культурно-освітніх, а згодом політичних проблем. Співпрацювали з громадівцями. Організували «Просвіти», «Руська бесіда». Створили журнал «Правда», часопис «Буковина», створили свою політичну організацію — Народна рада (1885)

Народовці – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла у 60-х роках XIX ст. у Галичині. У 60-70-х роках XIX ст. займалися культурницькою роботою. Видавали журнали: “Вечерниці” (1862-1863 рр.); “Мета” (1863-1864 рр.); “Нива” (1865 р.); “Русалка” (1866 р.). Ідеологи народовців: В. Барвінський; В. Навроцький; О. Огоновський; Ю. Романчук; А. Вахнянин. Засновували культурно-освітні товариства: “Руська Бесіда” (1861 р.); “Просвіта” (1868 р.). У 80-90-х роках XIX ст. займалися політичною діяльністю. У 1890 р. між народовцями, польськими представниками та австрійською владою було укладено угоду, що отримала назву “Нової ери”.

Перші товариства «Громади», як національно-культурні осередки української інтелігенції виникли в Києві та Петербурзі у 50-х роках XIX століття. Їх засновниками і першими членами стали відомі діячі української культури М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Старицький та інші. Одним із активних членів «Громади» тих часів був Т. Шевченко. У 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров (написання монографічних досліджень та упорядковуванням збірників документальних джерел з історії України), В. Білозерський (видання публіцистичного та літературно-художнього українознавчого часопису «Основа» українською та російською мовами), П. Куліш (заснування друкарні для видання українських книжок), Т. Шевченко (генератор визвольних ідей) і весь громадівський рух.

Громадівський рух – суспільно-культурницька діяльність напівлегальних, непартійних об’єднань "громад" у др. пол. ХІХст. Одним з головних напрямків діяльності громад була організація україномовних недільних шкіл для дорослих, організація бібліотек, семінарів та друкування україномовної літератури.

народницько-культурна течія української інтелігенції в Правобережній Україні в 50-60-х роках XIX ст., яка прагнула зближення з народом. Хлопомани - польський термін для означення селянства. Засновники руху: В. Антонович; Т. Рильський; Б. Познанський; К. Михальчук; П. Житецький; П. Чубинський. Мета діяльності: просвіта народу. Заходи хлопоманів: допомагали засновувати недільні школи; “ходіння в народ” під час літніх канікул; друкувалися в журналі “Основа”.