14. Дії української влади під час створення срср

Після війни Йосип Сталін, наголосивши на необхідності об’єднання радянських республік. З’їзд прийняв рішення створити із цього питання комісію на чолі зі Сталіним, завдання якої полягало в розробленні проекту об’єднання радянських республік.

Створена відповідно до рішення з’їзду комісія розробила такий об’єднавчий проект, в якому пропонувалося здійснити об’єднання радянських республік в єдину державу шляхом входження їх до складу РРФСР на правах автономії. Цей сталінський проект отримав назву «автономізації» радянських республік.

Однак сталінський проект «автономізації» викликав рішуче заперечення з боку влади України, яка справедливо вважала, що він веде до відтворення Російської імперії, тільки радянської. Українська сторона запропонувала свій проект об’єднання радянських республік на принципах конфедерації, тобто збереження власних, незалежних держав, які делегують частково свої повноваження тільки в окремих сферах (наприклад, у зовнішній політиці, військових чи економічних справах). Отже, пропонувалася модель типу сучасної співдружності незалежних держав, що утворилися на теренах СРСР або ж європейської співдружності. Проект українського керівництва викликав рішуче заперечення з боку Йосипа Сталіна, що призвело до гострого конфлікту. Щоб ліквідувати конфлікт Володимир Ленін, який тоді вже був тяжко хворим, але уважно слідкував за ходом дискусії, запропонував компромісний варіант, заявивши, що Сталін любить поспішати. Він запропонував здійснити об’єднання радянських республік на основі федеративного принципу.

Україна погодилась на цей проект. Після утворення СРСР відразу ж виникла необхідність у розмежуванні функцій центральних органів державного управління та республіканських. варіант українського проекту союзного договору, який мав суттєві відмінності від проекту, прийнятому на І Всесоюзному з’їзді рад. Насамперед, в українському проекті слова про те, що «республіки об’єднуються в одну союзну державу» було замінено словами «утворюють СРСР». Український проект посилював гарантії суверенних республік. Була виключена стаття про те, що суверенітет окремих республік, які входять до Союзу, обмежений лише в межах, зазначених у договорі й лише з питань, віднесених до компетенції Союзу. За цими межами кожна республіка здійснює свою державну владу самостійно, а Союз РСР охороняє суверенні права республік. Далі в українському проекті говорилося, що територія республіки та її Конституція не можуть бути змінені без її згоди. У проекті містилися й інші статті, що на погляд розробників, краще забезпечували суверенітет УСРР. Але зважені й помірковані пропозиції українського керівництва були «у багнети» зустрінуті на союзному рівні. Самі ж автори проекту Микола Скрипник, Христіан Раковський звинувачувалися в «націонал-ухильництві», а точніше в націоналізмі й сепаратизмі. У ході нищівної критики і нападок на українців конституційна комісія СРСР за основу запропонувала проект, поданий Всеросійським ЦВК. Боротьба партійно-радянської еліти України за збереження та розширення владних повноважень у межах існування УСРР у складі СРСР вступала в протиріччя з централізаторськими прагненнями представників московського більшовизму.Боролись вони лише за роширення своєї влди і не збиралися отримувати незалежність.. Отже політична еліта еліта УРСР у 1922-1923 р.р. не використала жодної демократичної форми зясування волі нроду щодо входження республіки до складу СРСР. Все вирішувалося невеличкою групою більшовицьких діячів у Харкові та Москві. Вони були переконані, що краще за народ знають його волю, попри підозри, що не всі українці згодні з їх рішенням.