22. Харчова промисловість

До поч. 19 ст. виробництво харч. продуктів існувало в Україні у вигляді кустарних промислів: млинарства, винокуріння, олійництва, видобутку солі, тютюнництва тощо. Як галузь фабричного виробництва Х.п. почала розвиватися у другій пол. 19 століття; лише цукрова промисловість зародилася раніше, коли 1824 в с. Макошиному на Чернігівщині та в с. Трощині на Київщині побудовано перші цукрові заводи. Зростання міського населення, зокрема великих центрів споживання та будівництво залізниць сприяли розвиткові пром. виробництва у млинарстві, олійництві, спирто-пивоварінні. 1913 харчова промисловість вже була однією з найрозвинутіших галузей промисловості в Україні, що за кількістю великих (цензових) підприємств (51,7 %) посідала перше, а за обсягом валової продукції (927 млн карб. у цінах 1926-27, або 36,2 %) та кількістю робітників (169 000, або 45,7 %) друге місце. У Х.п. переважало невелике напівкустарне виробництво; з 150 000 харч. підприємств лише 1 635 належало до категорії великих (понад 100 робітників). У галузевій структурі Х.п. панівне місце належало цукровій промисловості; на 203 цукроварнях України (84 % заг.-рос. ч.) працювало 130 000 робітників (75 % усіх зайнятих у Х.п.) і вироблялося 56,1 % валової продукції Х.п.; у цукровій промисловості виникла перша монополія в Україні та взагалі в Рос. Імперії — синдикат цукрозаводчиків. Друге місце належало борошномельно-круп'яній (18,7 % валової продукції Х.п.). Менше розвинені були спиртова та горілчана, олійна, кондитерська, соляна й тютюнова галузі. Ін. або перебували в зародковому стані у вигляді кустарних промислів (хлібопекарська, м'ясо-молочна), або взагалі не існували (марґаринова, харчоконцентратна, розлив мінеральних вод тощо). 1913 в асортименті Х.п. України нараховувалося понад 100 назв продуктів; вироблено 1 105 тис. т цукру-піску (81,3 % заг.-рос. продукції), 15,9 млн дал спирту (28,8 %), 1,1 млн т солі (53,6 %), 30,3 млн бляшанок (умовних) консервів (26,4 %), що йшло на потреби не лише укр.. ринку, але й ін. районів Рос. Імперії; частина продукції експортувалася за кордон.

23. Петербурзький гурток українофілів. «Основа»

Ці піонери українського руху згуртували навколо себе більше десятка молодих українців, утворивши в столиці імперії так звану громаду. Аналогічні громади української інтелігенції до кінця століття слугуватимуть тиглями українського руху.

Першочерговою турботою цієї групи було покращення долі українців і особливо селянства. Всі, за винятком Шевченка, зійшлися на тому, що в своїй діяльності громада має бути аполітичною й зосереджуватися на просвіті мас. Костомаров і Куліш уперто виступали за обмеження діяльності лише цариною культури, уникаючи всякого радикалізму, що викликав би гнів властей.

З метою поширення своїх поглядів у 1861 р. петербурзька група з великими труднощами отримала дозвіл на публікацію першого в Російській імперії українського часопису, що дістав назву «Основа». Його фундаторами були два багатих українці Василь Тарнавський і Григорій Ґалаґан. Протягом свого короткого 22-місячного існування «Основа» виступала засобом спілкування та будителем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

Поновлення активності українців прихильно зустріла російська інтелігенція столиці. Тамтешні часописи друкували українські статті та взагалі підтримували розвиток української культури. На публічних читаннях часто з'являвся Шевченко разом із такими велетнями російської літератури, як Іван Тургенєв та Федір Достоєвський.