Мистецтво

1. Архітектура. Від XVII-XVIII ст. в Україні збереглося чимало дерев'яних будівель, переважно церков. Найбільше залиши­лось їх на Бойківщині. Це типова для українського мистецтва тридільна (тризрубна) будова, в якій кожний зруб перекритий ступінча­стим перекриттям. Подібні до бойківських церков були церкви в Торках, біля Перемишля (1661), в Кам'янці, на Запоріжжі.

Деякі відміни мають церкви Волині, Поділля, почасти Буковини. На Поділлі багато церков трибанних, із стрункими кількаповерхо­вими банями. Найвищим досягненням були п'ятибанні церкви почат­ку XVIII ст. на Полтавщині, Чернігівщині. Серед них виділяється церква, що її збудував кошовий Калнишевський у Ромні. Чудом будівельної техніки був дев'ятибанний, п'ятиповерховий собор у Новоселиці, над рікою Самарою, що його збудував Погребняк у 1773 році.

Житлових будівель залишилось дуже мало, але збереглися в Галичині, на Поділлі та на Волині жидівські синагоги другої половини XVII ст., які мали риси шляхетських будинків з підсіннями, ґанками та різними оздобами.

²⁰³ О. ОГЛОБЛИН. Люди..., стор. 14-18.

²⁰⁴ О. ОГЛОБЛИН. Там же, стор. 59-66.

З кінця XVI ст. в Україні починає ширитися стиль Відродження, який панував в Західній Європі, головно в Італії. Цей стиль, особливо шириться в містах, що мали торговельні та культурні зв'язки з За­ходом. Показове ширення стилю Відродження в містах, як Львів, Бардіїв, Пряшів, що лежали на цьому шляху. Найбільше пам'яток цієї доби залишилося у Львові — кінцем XVI ст. датуються будинки «Чорна кам'яниця» палац Корнякта, Трисвятительська каплиця та Успенська церква з вежою, каплиці Боїмів та Кампіні, церкви в Сокалі, Новоселиці, Любліні, Луцьку, Городку б. Львова, будинки в ма­єтках кн. Острозьких, в Межиріччі, Ярославі та інші будинки в Ка­м'янці, Луцьку.

Очевидно були впливи цього стилю на будівлях Східної України — в Каневі, Чернігові, Остері, Переяславі, Новрод-Сіверську, але збереглося небагато.²⁰⁵

Другу половину XVII ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні витворюється своєрідний стиль, що постав із сполуки українських тринавних церков із західноєвропейською базилікою і пізніше дістав назву українського бароко. Кульміна­ційним часом розвитку цього стилю — пишного, урочистого — була доба Мазепи, великого мецената і фундатора низки пишних храмів.

Мазепа фундував будівництво величезних храмів у Києві: Брат­ського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Лаврі, над Економічною брамою Лаври. В. Січинський нарахував збудованих в 1690-1705 роках Мазепою та закінчених після його смерті 12 хра­мів. До того ж нарахував В- Січинський до 20 храмів, зреставрованих Мазепою: собор Св. Софії, Михайлівсько-Золотоверхий монастир, Св. Успенський собор Лаври, Троїцька церква над Святою брамою Лав­ри, церкви — в Переяславі, Глухові. Чернігові, Батурині, Межигір'ї, Мгарський монастир тощо.

Навіть вороги визнавали заслуги Мазепи в справі церковного будівництва: Петро І казав, що Мазепа «великий строитель святым церквам», а старшина в Бендерах, після смерті Мазепи, не могла підрахувати всього, що Мазепа «розкинув і видав ... щедрою рукою в побожному намірі на будову церков і монастирів». ²⁰⁶

²⁰⁵ В. СІЧИНСЬКИЙ. Архітектура. «ЕУ», т. І, стор. 806-815.

²⁰⁶ В. СІЧИНСЬКИЙ. І. Мазепа, людина і меценат. Філядельфія, 1951, стор. 33-39. — О. ОГЛОБЛИН. Гетьман Мазепа, стор. 129-130.

Звичайно, ніхто не міг зрівнятися з Мазепою в справі будування та реставрації храмів, але він не був єдиний: його попередник, Самойлович, почав будувати собор Мгарського монастиря; будувала багата старшина: В. Борковський (Чернігів), М. Миклашевський (Київ, Глухів), Кочубей (Київ), К. Мокієвський (Київ), П. Герцик (Полтава), Мирович (Переяслав), І. Іскра (Полтава), Д. Горленко (Густинський монастир). М. Борохович, Лизогуб (Чернігів) Гамалія та інші. ²⁰⁷

Нова доба архітектурного піднесення України зв’язана з діяль­ністю митрополита Рафаїла Заборовського і називають її ще «добою бароко Заборовського». До цієї доби належать твори видатного архітектора Шеделя (дзвіниці — Києво-Печерської Лаври, Софійського собору, Михайлівського монастиря); у середині XVIII ст. в Україні шириться стиль пізнього бароко — рококо. До нього належить перлини мистецтва — Андріївська церква в Києві (1744-1787) — твір архітектора Растреллі, Покровська церква в Києві, церкви — в Ко­зельці (архітектор Квасов), славетний собор св. Юра у Львові, автором якого був Б. Меретіні-Мердерер.²⁰⁸

Від доби бароко залишилося більше пам'яток світського будів­ництва, ніж від попередніх часів. Причина цього, звичайно, в матеріалі, яким переважно користувалися — цегла. Але все ж таки біль­ша частина будівель загинула не з причини нетривкості матеріалу Наприклад, під час руйнації Батурина в 1708 році загинуло багато пишних будинків старшини і, передусім, палац гетьмана на Гонча-рівці, що справляв імпозантне враження на чужинців. В. Січинський припускав, що збудував його архітектор А. Зернікав. В цьому палаці була велика зала, прикрашена портретами видатних монархів Європи, серед них на чільному місці був портрет Людовика XIV, якого дуже шанував Мазепа. В палаці була велика бібліотека з цінними книжками на різних мовах. Очевидно, були там і старовинні україн­ські рукописи, зокрема славетна Пересопницька Євангелія — пер­лина українського мистецтва.²⁰⁹ В палаці була багата збірка зброї. Загинув він, загинули й інші будинки Мазепи в Києві та в селах Дегтярівці і Поросючці. Були прекрасні будинки Я. Лизогуба в Седневі, Д. Апостола — в Сорочинцях тощо. В Чернігові залишився будинок військової полкової канцелярії, зразок українського бароко. В Києві до останніх років у садибі Миколаївського монастиря стояв прекрасний будинок, що служив у XIX ст. як цейхгавз. Збереглася будівля Академії Наук, перебудована за митрополита Йоасафа Кроковського. За Мазепи це був двоповерховий будинок з аркадою й великими вікнами.

²⁰⁷ О. ОГЛОБЛИН. Гетьман Іван Мазепа..., стор. 130.

²⁰⁸ Б. КРУПНИЦЬКИЙ. Культурне життя України за гетьмана Данила Апостола. Кіль, 1948, стор. 9.

²⁰⁹ В. СІЧИНСЬКИЙ. Там же, стор. 46.

В 1730-их роках, як уже сказано, почалося знову піднесення ми­стецтва, зв'язане з діяльністю Г. Шеделя. Одночасно з ним працю­вали С. Ковнір, посполитий Києво-Печерської Лаври, та І. Григорович-Барський. Київ прикрашений був чудовими будинками: ми­трополичі палати в садибі Софійського собору та брама Заборовського і перлина — ансамбль будинків у Києво-Печерській Лаврі, зни­щений під час німецької окупації в 1943 році.

Були гарні будинки в Галичині, головним чином ратуші; серед них — славетна ратуша в Бережанах.²¹⁰

2. Різьба. В XVII-XVIII ст. різьба на дереві досягла в Укра­їні виняткової краси. Стиль бароко з його пишними орнаментами вимагав великої досконалості майстрів. Вікна, двері храмів та жит­лових будинків прикрашалися складними орнаментами з каменю та глини. Чудові зразки таких орнаментів мали церкви Мазепиної фун­дації, брама Заборовського, ансамбль Ковніра в Лаврі. Поруч з цією скульптурою розвивається різьбарство. Насамперед — це пишні іко­ностаси на декілька поверхів. Іконостаси — Богородчанський, у Га­личині (Ів. Кендяєлевич), Софійського і Миколаївського соборів — у Києві, Межигірського і Видубицького монастирів — незрівнянні красою і технікою. Вирізьблені з дерева листи аканту і виноградні лози вражали своєю красою. Всі ці пам'ятки мистецтва, які прослав­ляли Україну, були по-вандальськи знищені більшовиками.

У XVII-XVIII ст. в православних церквах було багато статуй. З цим звичаєм встановлювати в храмах статуї вів боротьбу православний Синод. Внаслідок цього багато статуй знищено, і тільки незначна їх частина збереглася в музеях. Були статуї на соборі св. Юра у Львові, Геракл на ратуші в Бучачі, фігури гетьманів та муз на будинку Малоросійської Колегії в Глухові, водограй «Самсон» у Києві, фігура Теміди на Київській ратуші.²¹¹

3. Малярство. Малярство досягло в XVII-XVIII ст. високого рівня. Наприкінці XVII ст. шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого крає­виду, з тваринами, птахами (зразок цього стилю — розпис Троїцької церкви в Києво-Печерській Лаврі). Постаті Ісуса Христа, Богоматері, Святих набувають спеціальних для українського мистецтва рис. На іконах часто відображують постаті осіб, що офірують ікони: гетьма­нів, старшини (на іконі Покрови маємо портрет Хмельницького). Ці твори зберігають індивідуальні риси портретного малярства і всі деталі українського краєвиду та одягу, що роблять їх дуже цінними для історії побуту. Особливо цікаві ікони в м. Сорочинцях, на Пол­тавщині, а також ікони Угорської України.²¹²

²¹⁰ В. СОЧИНСЬКИЙ. Там же, «ЕУ», т. І, стор. 810-812.

²¹¹ В. СІЧИНСЬКИЙ. «Е.У», т. І, стор. 822-823.

²¹² В. СІЧИНСЬКИЙ. «Е.У», т. І, стор. 826-827. — М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. історія України, стор. 440.

Розвивається світське малювання, особливо портретне. Серед портретистів були видатні майстри. Еліта українського суспільства: митрополити, гетьмани, полковники та їхні дружини, визначні міщани мали свої портрети, хто гірший, хто ліпший, великі, на весь зріст, а маленькі — для медальйонів. Портрети прикрашали будин­ки, їх покладали до трун; портрети відображалися на іконах, як жертводавців, так і тих, за спомин яких давали до церкви ікону. Портрети цікаві з різних поглядів: багато з них мають психологічні риси й допомагають уявити собі особу, портрет якої подається. Цікаві портрети і з побутового погляду: на них бачимо одяг, іноді датований; бачимо поступову заміну української ноші західною (портрети Ма­зепи, Данила Апостола — в лицарських латах), К. Розумовського, Г. Полетики — в цивільних убраннях.

4. Графіка-граверство. Високого ступеня досконалості досягло в Україні граверство. В 1630-их роках зосереджувалось воно головно у Києві, в Києво-Печерській Лаврі, але в кінці XVII ст. вже суперничали з Києвом Львів та Унівський монастир: у своїх виданнях вони вміщали гарні орнаментальні прикраси на українські народні мотиви. У Львові розвивається граверство стилю бароко.

За доби Мазепи осередком Граверства знову став Київ. Тоді тут працювало коло 20-ти Граверів, більша частина яких була першо­рядними майстрами. Про школу граверів доби Мазепи писав В. Січинський. Основоположником її був Олександр Тарасевич; крім ньо­го працювали — Д. Ґалаховський, Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Мигура, І. Стрельбицький, 3. Самойлович та інші. Гравери ілюстрували різні книги, наприклад, «Патерик Печерський», виготовляючи гравюри на металі, а також на дереві, так звані дереворити, і друкували їх на окремих аркушах паперу або на шовку. Частина цих гравюр присвячена видатним діячам України; тут є портрети, панегірики, види будівель, плани міст тощо.

Деякі з граверів Київської школи були відомі далеко поза ме­жами України: О. Тарасевич (1672-1720) був найвизначнішим мистцем мідіориту й офорту на всьому Сході Европи. Він зробив чи­мало портретів королів і інших видатних осіб Европи.

Коло 20-ти гравюр присвячено Мазепі. Найстаріша гравюра Леонтія Тарасевича була виконана біля 1695 року, коли Мазепа мав 55 років. Він представлений тут ще молодим в оточенні алегоричних фігур, які символізують добрі діла. Найбільше гравюр виконав Іван Щирський — окремо і в різних книгах — та Захарій Самойлович. Багато працював у Граверстві Іван Магура. В 1706 році на величезно­му аркуші паперу він нарисував — в центрі — Мазепу в лицарському убранні, з булавою, а по його боках 6 жінок, які символізують істину, правду, силу, справедливість, науку і мистецтво; вгорі представлено 6 церков, що їх уфундував Мазепа (1706 рік). Дуже цікава зроблена на мідяній дошці і відбита на шовку гравюра Д. Ґалаховського: в

центрі — Мазепа на весь зріст, оточений 8-ма жіночими алегорич­ними фігурами.

Крім Києва, видатні гравери працювали в Чернігові і в Новгород-Сіверському. Українська граверська школа доби Мазепи сягала своїми впливами Польщі, Литви, Білорусії, Молдаво-Валахії і, зви­чайно, Московщини, де постійно працювали першорядні українські майстри: М. Карповський, О. Козачківський, І. Стекловський та інші.²¹³

У 1730-1740-их роках, після загального занепаду української культури 1709-1720 років, Граверство відродилось. У Києві працю­вало тоді коло 50 граверів, серед них найкращі О. Козачівський та Г. Левицький (1695-1768) — найвизначніший гравер XVIII ст.

У середині XVIII ст. розвивається знову граверство у Львові, де працювали І. Филипович, Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич.²¹⁴

5. Музика. В XVII ст. розвивається в Україні музикальне життя, чому в значній мірі сприяли братства та спеціальні музичні цехи в Києві, Львові, Луцьку, Чернігові, Харкові. Вони ширили се­ред населення інтерес до музики, а в церковні хори вносили нове, свіже. Основою хорового співу України був «партесний» спів — по­діл на голоси. В каталозі Луцького братства початку XVII ст. вмі­щено 5-8-голосні «партеси». В каталозі Львівського братства 1697 року перераховано 267 церковних співів, скомпонованих на 3-12 го­лосів. З того часу відомо вже багато композиторів. М. Дилецький написав перший музично-теоретичний підручник — «Мусикийская грамматика», яка витримала три видання в XVII ст.; останнє з них надруковане було в Москві 1679 року.

Музикальність українців, краса церковних співів справляли ве­лике враження на чужинців. Павло Алепський у 1653 році звернув увагу на красу співів та на знання українцями музичних правил. Протестант Гербіній ставив київські церковні співи вище ніж західноєвропейські. У XVII ст. почався вплив української музики на московську: українських співаків запрошували до Москви, де вони принесли в церкви «партесні» співи.²¹⁵ На початку XVIII ст. у Льво­ві надруковано вперше нотний «Ірмолой» (1707-го та 1709 року).

Осередком музичного життя була Київська Академія. В 1737 році засновано при Харківському Колегіумі музичні класи під проводом Концевича. Складалися рукописні «Богогласники», збірники кан­тів, що їх співали «спудеї» Київської Академії.

²¹³ В. СОЧИНСЬКИЙ. Іван Мазепа, людина та меценат. Філядельфія, 1951, стор. 47-50.

²¹⁴ В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка-граверство. «ЕУ», т. І, стор. 835-836.

²¹⁵ 3. ЛИСЬКО. Історія музики. «ЕУ», т. І, стор. 869.

Важливим музичним осередком України був двір К. Розумов­ського в Глухові, де плекали італійську музику, ставили італійські опери. Бібліотека Розумовського була одною з найстарших та най­більших на Сході Европи. Капельмайстером при дворі гетьмана був Андрій Рачинський, з Підляшшя, колишній капельмайстер єпис­копської капелі у Львові. З його школи вийшли видатні компози­тори: Артем Ведель, М. Березовський і Д. Бортнянський. Двоє остан­ніх вчилися в Італії, виявили великий талант, але їх успіхи зви­чайно відносять на рахунок російської музики.²¹⁶

²¹⁶ В. ВИТВИЦЬКИЙ. Історія музики XVIII-XIX ст. «ЕУ», т. І, стор. 869-870.

Грушевський. Ілюстрована