Мистецтво

а) Архітектура. Не зважаючи на короткий час, доба перед Хмельниччиною залишила яскравий слід у мистецтві. Це була доба занепаду мистецтва ренесансу та зародку блискучого барокового стилю, який розгорнувся на всю широчінь у другій половині XVII та особливо у XVIII столітті.

Від самого кінця XVI та першої половини XVII ст. в Україні залишилося кілька дерев'яних будівель — у се: Підвисоцькому 1604), Знесінні біля Львова (1605), Крехові (початок XVII ст.) Києві — на деревориті Кальнофойського з 1638 року.¹⁹⁹ Треба пам'ятати, що дерев'яні пам'ятки здебільшого загинули під, час пожеж та воєн.

¹⁹⁶ М. ВОЗНЯК. Історія української літератури, II, стор. 248. (Цитую за І. ВЛАСОВСЬКИМ. Там же, стор. 225).

¹⁹⁷ І. ВЛАСОВСЫШЙ. Там же, стор. 226.

¹⁹⁸ Д. ЧИЖЕВСЬКИЙ. Там же, стор. 293-295.

¹⁹⁹ В. СІЧИНСЬКИЙ. Архітектура дерев'яна. «Е.У.» І, стор. 815-820.

Значно більше залишилося пам'яток мурованої архітектури. Найцінніші з них збереглися у Львові, що тоді, наприкінці XVI та початку XVII- ст., був блискучим осередком культури, де зустріча­лися впливи Німеччини, головно Нюрнбергу, Італії — Венеції. Знач­на частина їх датується серединою XVI ст. або третьою чвертю його. Це — згадані вже раніше — вежа Успенської церкви у Львові, збу­дована італійцем Барбоні на замовлення патриція — грека Корнякта (1572—1578); Трьохсвятительська каплиця у Львові (трьох королів 1578 p.); Успенська Братська церква (1591—1629). З першої поло­вини XVII ст. — дві чудові каплиці: Боїмів (1617 р.) та Компіяні (1619 p.), остання — в католицькій кафедрі.²⁰⁰ Того ж стилю були церкви в Сокалі (кінця XVI ст.), Люблині (1607 p.), Луцьку (1630 р.)і Городку біля Львова (1633) p.).

В тому ж стилі були реставровані на Лівобережній Україні цер­кви, що залишилися від княжих часів (у Києві, Чернігові, Острі, Пе­реяславі, Каневі, Новгород-Сіверську тощо).²⁰¹

Серед реставрацій XVII ст. окреме місце належить св. Софії Київській. Руйнували її багато разів, починаючи від 1169 року, коли вперше пограбував її Андрей Боголюбський. В 1240 році зруйну­вав її Батий, в 1416 — Едігей, який надіслав московському князеві Іванові ПІ дорогоцінні келех та дискос. Після того митрополити Київські жили не в Києві, а в Новгородку Литовському або у Віль­ні. Св. Софія залишалася без догляду, не відправлялися в ній Служ­би Божі, дах заріс бур'яном. Лише наприкінці XVI ст. трохи відре­монтував храм намісник митрополита Іллі Кучі — Богуш Гулькевич-Глібовський. Року 1595 католицький біскуп Верещинський опи­сав жалюгідний стан св. Софії. За Берестейського Собору св. Софія була передана уніатам, але вони не дбали про неї. Тільки після того, як у 1633 році св. Софію передано православним, митрополит Петро Могила відновив у ній Службу Божу і почав обновляти храм.

Реставрацію св. Софії зроблено власним коштом Петра Могили та коштом жертводавців. Робота була тяжка: храм укрито новим дахом; зашпаровано щілини в стінах, добудовано чотири малих апсиди в зовнішніх притворах; укріплено контрфорсами головну аб­сиду; відновлено зруйновані внутрішні частини; зроблено головний престол; поставлено новий іконостас. Могила забезпечив храм св. Софії потрібним посудом, книгами, облаченнями. Але року 1647 він помер, не закінчивши реставрації св. Софії.²⁰²

Реставрував Могила й інші церкви, в тому числі церкви Трьох Святителів та Спаса на Берестові, в Києві.²⁰³

Значно менше відомостей маємо про нецерковні будівлі першої половини XVII ст. Насамперед — це будови кн. Острозького, що по­стали .під венеційським впливом, Острозький замок у Межиріччі, дім Острозьких в Ярославі, замок в Старому селі біля Львова. Збе­реглися рештки готично-ренесансних будівель у м. Гусятині над Збручем, на Поділлі: синагога, замок, ратуш, каплиця.

²⁰⁰ В. СОЧИНСЬКИЙ. Там же, стор. 804-808.

²⁰¹ В. СІЧИНСЬКИЙ. Там же, стор. 808.

²⁰² О. ПОВСТЕНКО. Кафедра св. Софії у Києві. Вид. Української Вільної Академії Наук у США, Нью-Йорк, 1954, стор. 170-173. (Англ. текст там же, стор. 12-17).

²⁰³ І. ВЛАСОВСЬКИЙ. Там же, стор. 283.

Сюди ж можна віднести деякі будинки на Ринку у Львові. Зви­чайно, були будинки того ж стилю на Лівобережній Україні, але

вони не збереглися. Є цікава вказівка на палац князів Вишневецьких у Лубнях. Відомо, що будували його архітектори-італійці і що був він оздоблений мармуром та картинами італійських майстрів. Можна припускати, що навіть цей палац був найпишніший, то в усякому разі не був він єдиним у магнатських лятифундіях, але всі вони були знищені під час Хмельниччини.²⁰⁴

б) Різьбарство. Ті мізерні рештки, що залишилися від різь­би першої половини XVII ст., свідчать, які шедеври її загинули. Наприклад, залишився іконостас у П'ятницькій церкві у Львові. Пав­ло Алепський, що був у Києві 1651 року, так писав про іконостас Софійського собору, очевидно, поставлений за Петра Могили: «Ні­кому не сила його описати — через красу та різноманітність його різьби та золочення».²⁰⁵ Він нього не залишилося нічого. Дуже ціка­вий іконостас у церкві св. Духа в Рогатині, в Галичині, середини XVII ст.: у ньому в різьбі видно українські мотиви.

Були дрібніші різьблені речі, як хрести, рами ікон тощо. Близь­кі до них вироби людвісарства, як, наприклад, срібний хрест, що його подарував Сагайдачний у 1622 році Богоявленській церкві в Києві, та срібний хрест, що його подарував Петро Могила Видубицькому монастиреві в Києві.²⁰⁶

в) Малярство. В церковному малярстві, церковних розписах та іконах в XVI—XVII ст. помічається прагнення до реалізму, перенесене на Україну західноєвропейськими майстрами доби рене­сансу. Але українські майстри сприймали чужі впливи дуже обе­режно, не сліпо віддаючись їм, а пристосовуючи до старих україн­ських традицій нові. Тому в українських творах, поруч з чужозем­ними творами, почувається самобутність, як в композиціях, так і в побутових деталях. Подаючи сюжет з Євангелії чи Біблії, майстер дає картину сучасного йому побуту, з його ношами, будовами, інвен­тарем. Таким чином, нібито вульгаризуючи священну тематику, з другого боку він наближав її до сучасного життя: Христос та святі живуть життям народу.²⁰⁷

Основою іконописного стилю в XVII ст. було золоте тло, що було старою візантійською традицією. Поруч з італійськими впливами доби ренесансу, в українській іконографії творився свій влас­ний стиль з улюбленими сюжетами: Христос-виноградар, Христос літургісаючий, Трійця на конях, Христос — Недріманне Око, Ми­хайло — козацький Архистратиг, Страшний суд, птиця Пелікан тощо. З приводу українського іконопису Павло Алепський заува­жив: «Козацькі іконописці взяли красу форм, фігур і фарб від західних майстрів, єднаючи запозичення з потребами православних ікон».

²⁰⁴ А. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ. Лубенщина. «Киевская Старина», 189, кн. І.

²⁰⁵ О. ПОВСТЕНКО. Кафедра..., стор. 170.

²⁰⁶ Г. ЛУЖНИДЬКИЙ. Там же, стор. 219; 327; 363.

²⁰⁷ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Білоусовська церква. «Основа», вересень, 1915. {Ци­тую за І. ВЛАСОВСЬКИМ. Там же, стор. 287).

У першій половині XVII ст., — писав Д. Антонович2⁰⁸— в Укра­їні були ще меценати-консерватори, що кохалися в давніх тради­ціях українського мистецтва, зокрема, у візантійській манері пись­ма. Але, — додавав К. Шероцький, — на золотому тлі візантій­ського письма вже нерідко стояли живі, правдиві люди, справжні дерева, будинки, сяяли радісні фарби ренесансу.²⁰⁹

Світське малювання значно розгортається в XVII ст. Залиши­лося кілька портретів (а скільки їх загинуло!), що свідчать про високий рівень мистецтва. Серед них надзвичайно видаються ви­соким мистецтвом портрети К. Корнякта, В. Лонґішівни (знайде­ний у її могилі і датований роком її смерті — 1635). Прекрасні портрети Гедеона Балабана, св. Йосафата Кунцевича з власноруч­ним підписом, Петра Могили з підписом, Раїни Могилянки, в сти­лі портретів Рембранта.

Цікавою є складна композиція в заголовку візитаційної книги XVII ст., на якій подано Недріманне Око, св. Миколай у хмарах, а нижче — собор, де проголошено Берестейську унію 1596 року.²¹⁰

г) Граверство. У зв'язку з поширенням друкарської справи занепадає мініятюра, занепадають заставки книг. Її витісняє гравюра, переважно дереворит. Найстарший дереворит датується пер­шою половиною XVI ст.: це — Христос в Євангелії. В половині XVI ст. граверство було вже відоме у Львові і українець Лаврентій Филипович мав цілу школу, з якої вийшов гравер Гринь Іва­нович, виконавець дереворитів Львова та Острога. Перша датована друкована книга — «Апостол» (1574 р.) — прикрашена гравюрами, в яких відбиваються впливи візантійські та готичні. В другому осередку граверства, в Острозі, в гравюрах помічаються впливи південно-німецької готики та ренесансу. В них помітні також впли­ви Венеції.

Великий успіх видно в гравюрах видань Гедеона Балабана у Стрятинській та Крилоській друкарнях перших років XVII ст.; техніка в них стояла дуже високо (дереворити — св. Василій Ве­ликий, Григорій Богослов, «Блудний Син» за А. Дюрером).

²⁰⁸ Д. АНТОНОВИЧ. Українська культура. Мюнхен, 1949, стор. 258-262.

²⁰⁹ К. ШЕРОЦЬКИЙ. Там же, стор. 47.

²¹⁰ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. історія України, стор. 251. —Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 309, 353. — В. СОЧИНСЬКИЙ. Граверство, «Е.У.», І, стор. 834-835.

У першій половині XVII ст. граверство розцвітає у Києві, в Лаврській друкарні. Вона підтримувала постійні зв'язки зі Льво­вом, і таким чином творилася одна — Київсько-Львівська граверська школа. В Києві шириться тематичний репертуар, твориться багато різноманітних ілюстрацій історичного, побутового змісту, портрети, плани міст. Візантійська іконографія відходить, а на її місце поширюються західноєвропейські впливи. На підставі західноєвропейського реалізму твориться своєрідна манера, яскраво репрезентована гравюрами «віршів» на смерть гетьмана Сагайдач­ного р. 1622 (картина: козацькі чайки беруть Каффу, портрет Са­гайдачного на коні).

З другої половини XVII ст. відомі імена таких граверів, як Ти­мофій Петрович (його твір — ілюстрації «Бесіди Івана Золотоустого» року 1623), Тарас Левкович Земко, А. Клирик Лука, та ряд монограмістів.

У 1630-их роках граверство досягає найбільших успіхів.

У XVII ст. в друкованих книгах бачимо старі традиції руко­писів: їх прикрашають рясно орнаментовані літери, заставки, кінцівки, в яких панує ренесансний орнамент — листи аканта, що ведуть до античного мистецтва. Прекрасні літери прикрашають проповіді Петра Могили 1631 року. Титульні сторінки часто явля­ють складні композиції, наприклад, у «Київському Патерику» 1631 року титульна сторінка прикрашена гравюрою, поділеною на три поверхи, з яких кожен дає окрему картину. Долішній поверх най­цікавіший: на ньому — Успенський собор Києво-Печерського монастиря, а обабіч його — печерські угодники.²¹¹

ґ) Геральдика та сфрагістика. Геральдика значно роз­вивалася в XVII ст. в тому розумінні, що серед української шлях­ти поширювалися герби. Обрамлення гербів було улюбленою галуз­зю мистецтва і відбивало мистецькі стилі ренесансу і, головним чи­ном, раннього бароко. Серед обрамлень були улюблені мотиви: ли­сти аканта, страусове пір'я, корони. Герби роду Дальмаріїв, вміщені в книзі «Діянь Апостольських» року 1624, Статкевичів, Проскурів, надруковані в «Учительній Євангелії» р. 1637, — мають майже одна­кове обрамлення: листи аканта та страусове пір'я вміщали в різних виданнях, переважно тих, яких певний рід був протектором. У «Тературґімі» А. Кальнофоиського вміщено величезний герб: родовідне дерево князів Четвертинських; в «Акафисті» 1625 року — складний герб роду Тризни.²¹²

²¹¹ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Іл. іст. України, стор. 239; 256. — Г. ЛУЖНИЦЬ-КИЙ. Там же, стор. 293; 328; 337. — В. СІЧИНСЬКИЙ. Графіка — граверство. «Е.У.», І, стор. 834-836.

²¹² Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361.

Цікава комбінація регалій владичних (митри) та світського во­лодаря (корони, скіпетра, меча, орла) в гербі Петра Могили. Розгор­тається тематика обрамлення герба в символічних гравюрах у пане­гірику Петра Могили «Гелікон, то ест сад уміетности» 1632 року. На одній із них, на горі Гелікон, стоїть Петро Могила в митрі, з жезлом владики в руці, біля ніг його скіпетр, корона та княжий одяг; на другій — на Парнасі — Могила у вигляді лицаря, з мечем, що відсуває корону; над ним Божа рука простягає хрест та іншу корону «вірному вітязеві». Написи — на першій: «вдячний Богу», на другій — «пожитечний з Богом».²¹³

Ще складніший герб князя Святополк-Четвертинського,²¹⁴ проте — дуже скромний Єлисея Плетенецького.

Малюнки гербів та мистецькі рамки на них часто виявляли ве­лике вміння, чіткість графіки, досконалість.

Сфрагістика першої половини XVII ст. набуває національного українського характеру. Представники української шляхти, українського духовенства вживали печаток із своїми гербами, ініціалами, духовенство — із священними образами, реліквіями. Мали пе­чатки міста та міщани.

Цікаві печатки митрополита Іпатія Потія (1600 р.) та митропо­лита Антона Селяви; остання представляє складну композицію з Богоматір'ю-Орантою в центрі (1643 р.).²¹⁵

Київ мав ще печатку з луком-аркебузою, Переяслав — з кон­туром церкви.

Цікава печатка запорозьких козаків 1620 p., яка повторює герб Запоріжжя.²¹⁶

Деякі печатки свідчать про високу вмілість Граверів.

²¹³ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 360, 361:

²¹⁴ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же. стор. 322-365.

²¹⁵ Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ. Там же, стор. 279; 343.

²¹⁶ М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. іст. України, стор. 326-327; 277.

Т.ІІ.

Частина 8.

...