1.5. Культурне відродження.

Українізація і революційно-романтичні сподівання української інте­лігенції сприяли пробудженню національної свідомості та духовному відродженню широких мас.

Згідно установки на культурну революцію велася боротьба з непись­менністю. Товариство «Геть неписьменність» очолив голова ВУЦВК Г.Петровський. Кількість письменних у 20-ті pp. збільшилася

з 24 до 57%. Більшість студентів 35 інститутів вчилися безплатно. Пе­дагог Антон Макаренко на практиці трудової колонії і дитячої комуни доводив, що оточення є вагомішим для розвитку дитини, ніж спад­ковість. Інші погляди, в тому числі викладені пізніше в роботі «Вихов­ний ідеал», мав Григорій Ващенко.

Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН) зосередила в своїх 3-х секці­ях вчених із світовим ім'ям. Плідно працювала історико-філологічна сек­ція під проводом М.Грушевського, яка видавала часопис «Україна». До неї входили історики: Д.Багалій, О.Оглоблин, Д.Яворницький, М.Слабченко, літературознавець С.Єфремов, філолог, знавець десятків мов А.Кримський, етнограф А.Лобода та ін.

Видатні наукові досягнення були у математиків Д. Граве та М.Крилова, хіміків В.Кістяківського, Л.Писаржевського, біологів М.Кащенка, Є.Вотчала, геолога П.Тутковського, економіста та географа К.Воблого та ін. На посаді президента ВУАН В.Вернадського у 1922 р. змінив ботанік В.Липський. У 1928-1929 pp. академію очолював мікробіолог Д.Заболотний.

Особливістю 20-х років було широке літературно-художнє роз­маїття. Виникли письменницькі групи різних напрямів, які вели літе­ратурні дискусії. Вплив Пролеткульту - офіційної радянської орган­ізації з притаманним їй нігілістичним ставленням до «буржуазної» та національної культури - не заглушив таланту кращих письменників із пролетарської спілки «Гарт» і селянської «Плуг». До першої входи­ли В.Еллан-Блакитний, М.Хвильовий, В.Сосюра, до другої С.Пилипенко, П.Панч, А.Головко та ін.

У 1925 р. замість «Гарту» утворена Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). До неї увійшли П.Тичина, М.Бажан, В.Со­сюра, Ю.Яновський та ін. талановиті письменники. Ідейним лідером ВАПЛІТЕ став М.Хвильовий, з його «Синіми етюдами», президентом М.Яловий (Ю.Шпол). їх намагання подолати провінціалізм і російсь­ку орієнтацію зустріли опір режиму. Об'єднання «Ланка» (пізніше май­стерня революційного слова - МАРС) згуртувало в своїх лавах Г.Косинку, В.Підмогильного, С.Плужника та ін.

До груп «непролетарських» письменників входили: неокласики М.Зеров, М.Рильський, М.Драй-Хмара, символісти Д. Загул, Ю.Меженко, футуристи М.Семенко, Г.Шкурупій та ін. В еміграції творили тала­новиті поети Б.І.Антонич, О.Олесь, Т.Осьмачка.

Справжніми віхами у розвитку поезії 20-х років були збірки Павла Тичини «Вітер з України», Максима Рильського «Синя далечінь», ро­мани: В.Винниченка «Сонячна машина», В.Підмогильного «Місто», Ю.Яновського «Чотири шаблі». Популярними були гуморески Оста­па Вишні (П.Губенка), п'єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Патетична соната».

Нові шляхи в художньому мистецтві прокладали монументалісти М.Бойчук, В.Седляр, кубофутуристи О.Богомазов, К.Малевич, при­хильниця конструктивізму О.Екстер, автор українських асигнацій 1917-1918 pp. графік Г.Нарбут та ін. Василь Кричевський реалізував себе як талановитий зодчий, художник, графік.

Серед музичних колективів виділялися хорова капела «Думка», Київський симфонічний ансамбль, хор Г.Верьовки. Збагатили музич­ний доробок народу твори П.Козицького, Л.Ревуцького.

В театрі «Березіль» проявився талант режисера новітнього театру Леся Курбаса. Продовжували працювати корифеї сцени М.Садовський, П.Саксаганський, творили А.Бучма, Г.Юра.

Були створені державні музеї українського мистецтва. У 1927 р. почато будівництво Київської кіностудії, а 1928 р. з'явився перший фільм геніального Олександра Довженка «Звенигора».