Hroshi_ta_kredyt_vyd4

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

33.Назвіть (для прикладу) країни, в яких визначальною є система державного пенсійного забезпечення.

34.Назвіть країни (для прикладу), де в системі пенсійного забезпечення важливу роль відіграють недержавні пенсійні фонди.

35.Розкрийте переваги і недоліки недержавних пенсійних фондів з фіксованою системою виплат.

36.Розкрийте особливості (переваги і недоліки) недержавних пенсійних фондів з фіксованими внесками.

37.Яку роль відіграють пенсійні фонди в забезпеченні процесу інвестування?

38.Чому діяльність недержавних пенсійних фондів підлягає під дуже жорсткий контроль з боку держави і як цей контроль здійснюється?

39.З чим пов’язані проблеми формування недержавних пенсійних фондів в Україні і що треба зробити для їх подолання.

40.Дайте аналіз сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні.

41.Назвіть найбільш гострі проблеми в організації вітчизняного пенсійного забезпечення.

42.З яких трьох складових буде сформована пенсійна система нашої держави в найближчій перспективі?

43.Дайте визначення кредитній спілці.

44.Поясніть, у чому кредитні спілки мають для позичальника певні переваги перед банком?

45.Розкрийте історію виникнення кредитних спілок.

46.Перелічіть принципові засади, на яких базувались кредитні спілки утворені Ф. Райфайзеном.

47.Чому з розвитком ринкової економіки посилюється роль кредитних спілок?

48.Розкрийте історію виникнення і розвитку кредитних спілок у нашій державі.

49.Що таке страхова компанія?

50.Розкрийте історію виникнення страхових компаній у нашій державі до отримання нею незалежності.

51.Розкрийте історію становлення страхової справи в незалежній Україні.

52.Назвіть напрями розміщення активів страхових компаній, які передбачено нашим законодавством.

53.Дайте визначення ломбардам.

341

10 Розділ. Центральні банки

тя суспільства, на базі якої, по суті, й виникають банки, то вона своїм корінням сягає в давню історію людства, задовго до нашої ери. У попередні часи зберігання грошей, надання позики й інші операції з грошима здійснювались переважно храмами, монастирями, а також різноманітними діловими будинками.

Перший банк виникає в 1171 р. у Венеції, хоча він більше відповідав цьому типу установ своєю назвою, а не функціями, бо був призначений переважно для забезпечення функціонування складного міського господарства Венеції. Банки в сучасному розумінні суті цих кредитних установ зароджуються в середньовіччя. Однією з перших таких установ можна вважати банк святого Георгія, що виник у м. Генуї в 1407 р. Збільшення кількості банків почалося в другій половині ХVІІ ст. з початком розвитку капіталістичних відносин. Так, у 1694 р. створено перший акціонерний банк Англії, що став однією з найважливіших кредитних установ цієї країни. У Росії до 1729 р. банків не було і тільки з цього року здійснюються банківські операції у так званій Монетній конторі.

Перші банки обслуговували виробництво й обіг товарів і сформувалися як універсальні банки. Банкнотна емісія здійснювалася багатьма комерційними банками. Випускаючи банкноти, вони сприяли розширенню товарного й грошового обігу. Особливо помітною ця роль була на регіональних ринках. Однак з посиленням тенденцій становлення загальнонаціональних ринків банкнотна емісія, що здійснювалася багатьма комерційними банками, стає перешкодою на шляху розвитку товарного і грошового обігу. Випуск банкнот був безконтрольним і нерегулярним. Вони не мали довіри населення всієї країни. Ситуація ускладнювалася також випуском незабезпечених банкнот і банкрутством окремих комерційних банків. Прикладом можуть бути США, де до 1863 р. емісію банкнот здійснювали близько двох тисяч банків, а в обігу було більше семи тисяч видів банкнот, серед яких траплялися і фальшиві, і банкноти вже не існуючих банків.

Істотним недоліком банкнотної емісії, що здійснювалася комерційними банками, було й те, що такі банкноти могли обслуговувати переважно регіональні процеси обміну товарів. Тому з розвитком товарного виробництва і становленням єдиного національного ринку виникла потреба в регулярній банкнотній емісії, яка б здійснювалась з єдиного центру. Таким центром став центральний банк.

Процес централізації банкнотної емісії почався у ХІХ ст. і продовжувався практично ціле століття. Він здійснювався різними шля-

343

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

хами і його суть полягала в передачі монопольного права на випуск банкнот одному банку. Іноді цьому передувало закріплення державою виняткового права банкнотної емісії за окремою групою банків. Так, наприклад, у США в 1863 р. прийнято закон про національні банки, яким і було передано виняткове право емісії банкнот. Однак підсумковим результатом цього процесу стала передача права на випуск банкнот одному банку.

Конкретні способи виникнення центральних банків у різних країнах були різними, але в цілому вони зводилися до двох основних варіантів. У першому — держава на основі спеціального законодавчого акта створювала спеціальний державний банк, за яким закріплювалося виняткове право на випуск (емісію) банкнот. Так було, наприклад у Росії, де в 1860 р. створено Державний банк. Таким же чином як єдині, емісійні центри були створені: Бундесбанк у Федеративній Республіці Німеччина (1957 р.), Система банків Федерального резерву в США (1913 р.), Резервний банк Австрії (1960 р.). У другому випадку право емісії закріплювалося за одним із комерційних банків. У такий спосіб виник, наприклад, центральний банк Англії. Заснований як приватна акціонерна компанія з фінансування військової компанії Короля Вільгельма ІІІ проти Франції, цей банк у винагороду за свою допомогу уряду отримав виняткове право емісії банкнот у Лондоні. Його привілей посилився в 1849 р., коли актом Р. Піля було заборонено всім новоствореним банкам займатись емісією банкнот, а остаточно монополія на випуск банкнот була закріплена за Банком Англії в 1921 р. З цього моменту він став єдиним емісійним центром країни.

Сьогодні центральні банки здебільшого належать державі. Цей факт у багатьох випадках став наслідком націоналізації. Так, у 1945 р. було націоналізовано Банк Франції, у 1942 р. — Банк Японії, у 1938

— Банк Канади.

Організаційною формою центральних банків найчастіше є акціонерне товариство. Основна частка капіталу такого товариства, як правило, належить державі. Так, у таких країнах, як Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди — 100 % капіталу центральних банків знаходиться у власності держави. У деяких країнах основу капіталу центрального банку складає капітал комерційних банків (наприклад у США) або комерційних банків та інших фінансових установ (наприклад, в Італії). Але й у таких випадках держава через формування органів управління цими банками відіграє провідну роль в організації їх діяльності.

344

10 Розділ. Центральні банки

Правовий статус центральних банків закріплюється у певних нормативних актах держави. Найчастіше таким стає окремий закон про центральний банк або закон про банківську систему в цілому.

Найголовнішою складовою частиною таких нормативних актів є положення, яке фіксує взаємини між центральним банком і органами виконавчої влади. Саме з огляду на рівень і характер цих взаємин говорять про більшу або меншу незалежність центрального банку. Конкретними ознаками цієї незалежності є:

•Законодавчо встановлені межі втручання держави у грошову політику центрального банку. Так, у Німеччині та Швейцарії держава не має права втручатись у грошову політику центрального банку, а Німецький федеральний банк навіть не підзвітний парламенту Німеччини. Найменшу незалежність щодо цього мають центральні банки Франції та Італії, де законодавчо уряду передано право визначення кредитно-грошової політики, а центральні банки виступають лише в особі консультанта і мусять виконувати рішення уряду.

•Наявність законодавчого обмеження кредитування уряду. За цією ознакою найбільш незалежним є центральний банк Німеччини, а також таких країн, як Нідерланди та Австрія. Найменш незалежними щодо цього є центральні банки таких країн, як Італія, Швеція та Швейцарія, для яких формально не існує законодавчого обмеження обсягів кредитування своїх урядів.

•Характер процедури призначення або вибору керівних органів центрального банку і терміни повноважень керівництва центральним банком. Так, у Австрії, Німеччині, Франції, Великобританії та Швейцарії керівні органи (Президент чи голова правління та члени директорату) призначаються урядом, або ж обираються з числа кандидатур, висунутих урядом. В інших країнах, наприклад, у Нідерландах, рішення про призначення на керівні посади центрального банку приймає Рада Міністрів на основі запропонованих центральним банком кандидатур.

Щодо термінів, на які призначають або обирають керівників центрального банку, то вони досить різні і великі. Так, у США — це 14 років, у Німеччині — 8, у Канаді та Австралії — 7 років. При цьому дострокове відкликання керівника банку або члена правління в таких країнах, як Великобританія, Ірландія, Німеччина взагалі неможливе.

У цілому вважається, що найбільш високий рівень незалежності від виконавчої влади має центральний банк Німеччини. Він мусить

345

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

підтримувати політику уряду, але в реалізації кредитно-грошової політики діє самостійно і не зобов’язаний виконувати вказівки уряду. Взаємодія з урядом забезпечується, з одного боку, тим, що цей банк виступає як радник уряду при вирішенні питань, що стосуються гро- шово-кредитної сфери, а з іншого боку, члени уряду можуть брати участь у засіданні Центральної ради Бундесбанку. Вони мають право вносити пропозиції, але при цьому не мають права голосу.

В інших країнах центральні банки менш незалежні у своїй діяльності. Вони підпорядковані міністерству фінансів, або казначейству і уряд може суттєво впливати на здійснювану центральним банком кредитно-грошову політику. Так, наприклад, банк Англії (він став державним з 1945 р.) знаходиться під контролем казначейства і координує свою діяльність з міністерством фінансів.

Центральний банк України, а він отримав назву Національного банку України (НБУ), створений у 1991 р. на базі колишнього республіканського відділення Держбанку СРСР та його обласних управлінь. Правова основа НБУ спочатку базувалась на Законі України «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.), а з 1999 р. — на Законі «Про Національний банк України».

У цих законах у цілому знайшов відображення світовий досвід, накопичений у сфері розробки банківського законодавства. Основні положення, зафіксовані у цих правових актах, такі:

•Національний банк України не включений у систему виконавчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів України.

•Він підзвітний тільки Верховній Раді України, яка щорічно приймає звіт банку про його діяльність.

•Національний банк України має право законодавчої ініціативи.

•Вищим органом управління є Рада Національного банку, а безпосереднє управління здійснює Правління на чолі з Головою Правління.

•Відповідно до Конституції України Голова правління НБУ призначається на чотири роки Верховною Радою за поданням кандидатури Президентом країни. Якщо враховувати, що такий порядок передбачений, крім Голови правління НБУ, тільки для Прем’єр-міністра і керівників судової влади, то стає очевидною роль Національного банку в системі організації економічного життя нашої країни.

•Правова природа Національного банку України подвійна:

346

10 Розділ. Центральні банки

–з одного боку, він наділений владними повноваженнями, що реалізуються в його праві ухвалювати нормативно-правові акти, обов’язкові до виконання суб’єктами господарювання і громадянами;

–з іншого боку, він не входить у систему виконавчих органів влади і не знаходиться на держбюджетному фінансуванні. Він не функціонує заради прибутку, а все перевищення суми своїх прибутків над своїми витратами Національний банк зобов’язаний переказувати в Державний бюджет.

Свої відносини із суб’єктами господарської діяльності (насамперед із комерційними банками) НБУ здійснює на підставі укладання угод, тобто діє як самостійний суб’єкт господарювання.

Слід зауважити, що прийняття спеціального закону про Національний банк України стало помітним явищем на шляху наближення центрального банку нашої держави до такого стану, що об’єктивно вимагає ринкова економіка і процес її розвитку. Ознаками цього є передусім посилення рівня незалежності НБУ, що знаходить своє вираження в тому, що тепер НБУ:

♦є самодостатнім у розробці і здійсненні грошово-кредитної політики. Ні Верховна Рада, ні інші органи влади не мають права на затвердження грошово-кредитної політики (ст. 9 та 24 Закону «Про Національний банк України»). НБУ інформує Верховну Раду тільки про основні принципи грошово-кредитної політики;

♦є економічно незалежною установою, бо сам складає кошторис своїх надходжень і витрат (ст. 5), що має забезпечити повне виконання НБУ його функцій. Кошторис не затверджується Верховною Радою. При цьому за наявності переважання доходів над видатками сума, зазначена у кошторисі, вноситься у державний бюджет, а в протилежному випадку — покривається за рахунок державного бюджету. Для здійснення своїх функцій Національний банк України повинен мати відповідний капітал. Формування його банківських ресурсів забезпечують пасивні операції НБУ. Головними джерелами ресурсів Національного банку України є емісія банкнот, що забезпечує від половини до трьох чвертей усіх пасивів, а також внески комерційних банків і казначейства, обов’язкові резерви і власний капітал;

♦не має права здійснювати пряме кредитування уряду на фінансування видатків державного бюджету;

347

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

♦може здійснювати операції з цінними паперами тільки на вторинному ринку, щоб через цей механізм не відбувалось прямого кредитування уряду.

Подальший розвиток ринкових відносин у нашій державі вимагає посилення рівня незалежності НБУ. Необхідність і значущість цього для функціонування й розвитку ринкової економіки підтверджується світовим досвідом. Так, дослідження, проведені фахівцями західних країн, доводять, що за період 1973—1986 рр. серед 17 розвинутих країн найнижчі темпи інфляції спостерігалися в Німеччині та США, тобто в країнах, де центральні банки мають найвищий рівень незалежності. У той же час у таких країнах, як Італія та Великобританія, де центральні банки найбільш залежні від виконавчої влади, рівень інфляції в цей період був найвищим.

Сутність подальшого посилення самостійності НБУ, до якої прагне Національний банк України, полягає в тому, щоб у рамках прийнятої Верховною Радою економічної і фінансової доктрини, зафіксованої у відповідних законодавчих актах, Національний банк самостійно розробляв і використовував відповідні фінансові інструменти, визначав рівень монетизації, облікової ставки, ставку резервування і т. ін. При цьому йдеться не про якусь абсолютну незалежність Національного банку, а про те, щоб він після ухвалення, наприклад, рішення про встановлений рівень інфляції (а це відбувається у процесі затвердження бюджету країни на відповідний рік) був незалежним у діях, спрямованих на те, щоб цей рівень не був перевищений.

10.2Функції центрального банку

Центральні банки виконують певні функції, а саме:

•функцію емісійного центру;

•функцію валютного центру;

•функцію банку банків, яка реалізується в наданні їм позик і здійснення розрахункових платіжних операцій між банками;

•функцію по обслуговуванню державного бюджету, збереження золото-валютних резервів країни та виконання розрахункових операцій для уряду;

•функція кредитно-грошового регулювання економіки.

348

10 Розділ. Центральні банки

Слід зауважити, що цей перелік функцій має дещо узагальнений характер і розкриває тільки найважливіші напрями діяльності будьякого сучасного центрального банку. Що ж до конкретних дій центрального банку в розрізі кожної з функцій, то вони регламентуються відповідними нормативними актами в кожній країні окремо. Проте в цілому перелічені функції мають певне загальне наповнення, незалежно від особливостей законодавчого поля конкретної держави.

Функція центрального банку як емісійного центру полягає в монополії цього банку на випуск банкнот. Емісія банкнот здійснюється переважно у формі випуску державних боргових зобов’язань. Це означає, що й уряд, і комерційні банки отримують від центрального банку кредити під заставу державних цінних паперів або комерційних векселів, тобто банкнотна емісія здійснюється на кредитній основі, а її забезпеченням стають комерційні векселі, інші зобов’язання банків і державні цінні папери. При випуску державних цінних паперів для купівлі іноземної валюти та золота механізм банкнотної емісії забезпечується золотом та іноземною валютою.

Оскільки банкнотна емісія має кредитний характер, то це означає, що пасивні операції центрального банку залежать від його активних операцій (від надання кредитів комерційним банкам або уряду, а також від активних операцій з купівлі золота та іноземної валюти) і відносно цього активні операції передують пасивним.

Слід підкреслити, що банкнотна емісія центрального банку не вичерпує емісійних операцій банку. Центральний банк має рахунки комерційних банків і державних установ (наприклад, Міністерства фінансів). Це дозволяє йому зарахувати кошти на їх рахунки. У даному випадку емісія не буде пов’язана з випуском банкнот. Таку емісію називають депозитною емісією центрального банку.

Кожен центральний банк має також власний капітал, але, як правило, він невеликий і коливається в межах 4—5 % від усіх пасивів центрального банку.

Певним джерелом ресурсів є також обов’язкові резерви комерційних банків у центральному банку і внески у вигляді вкладів як комерційних банків, так і державних установ.

Емісія грошей може бути пов’язана і з необхідністю підкріплення касових резервів комерційних банків. З цією метою центральний банк може списати гроші з рахунка комерційного банку в центральному банку і на цю суму передати йому готівку. У деяких країнах цен-

349

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

тральний банк має також монополію на емісію монет, але їх карбуванням, як правило, займається міністерство фінансів.

Національний банк України, як і центральні банки в інших країнах, має монопольне право на емісію грошей. Це право реалізується, передусім, шляхом емісії готівки. Вона здійснюється, як правило, за рахунок резервних фондів НБУ, що існують при обласних управліннях НБУ, а також при деяких філіях окремих комерційних банків, у яких зосереджуються залишки національної валюти. З цих фондів гроші переходять в обігову касу комерційного банку. Це підкріплення операційних (обігових) кас комерційних банків грошима і є операцією емісії грошей. Рішення про це приймається обласними управліннями НБУ на підставі відповідного дозволу начальника управління НБУ. Це рішення надсилається у вигляді емісійної телеграми, зміст якої кодується. Якщо понадлімітні залишки в резервному фонді відсутні або їх не вистачає, тоді банки отримують гроші з обігових кас управління НБУ. Якщо ліміти обігових (операційних) кас перебільшуються, то надлишки надходять у резервні фонди. Ця операція здійснюється автоматично, що й обумовлює вилучення грошей з обігу.

Емісія грошей доповнюється певним порядком регламентації касових операцій суб’єктів господарювання. У цілому емісійна діяльність НБУ поступово зменшується у зв’язку з тим, що готівкові розрахунки в народному господарстві скорочуються. Що стосується монет, то їх карбування здійснює Міністерство фінансів на замовлення центрального банку, який і викуповує у міністерства цей вид готівки за фактичними витратами на їх виготовлення. Різниця між номіналом цих монет і відшкодуванням з боку центрального банку витрат становить чистий дохід держави, який часто називають сеньйоражем.

Функція центрального банку як валютного центру проявляється, головним чином, у відповідних змінах курсу національної грошової одиниці. Здійснюється ця політика за рахунок так званих валютних інтервенцій. Вони полягають у тому, що центральний банк за рахунок створеного спеціального резерву купує іноземну валюту або, навпаки, продає її. Головним чином, ці операції пов’язані із забезпеченням певного курсу власної валюти, а також із впливом на експортні й імпортні операції. Останнє виявляється у тому, що зниження курсу національної валюти щодо іноземної стимулює експорт і стримує імпорт. При підвищенні курсу національної валюти все відбувається навпаки.

Центральний банк виступає також банком банків. Суть цієї функції — у наданні комерційним банкам кредитів, здійсненні розрахунків

350