Hroshi_ta_kredyt_vyd4

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

7.1Металістична і номіналістична теорії грошей

Визначенням раціоналістичного й еволюційного напрямків у розвитку економічної думки стосовно походження грошей не можна обмежити теоретичні підходи до з’ясування ролі грошового феномену в суспільному виробництві. Перш за все необхідно зупинитись на металістичній та номіналістичній теоріях грошей. З’ясування суті цих теорій, їхнього зв’язку з тим чи іншим станом розвитку суспільного виробництва відкриває шлях до чіткого розуміння сучасних теорій грошей, і зокрема кількісної теорії.

Металістична теорія грошей з’являється на межі XVI—XVII ст. Суть цієї теорії полягає в тому, що гроші — це благородні метали: золото і срібло. Ці метали вже самі по собі є гроші. Золото, яке у вигляді самородка лежить у землі — це вже гроші по своїй суті.

Металістична теорія грошей виникла як складова частина меркантилізму, першої системної політекономічної теорії, суть якої зводилась до такого: багатство нації полягає в золоті та сріблі, а для його збільшення необхідно розвивати зовнішню торгівлю, при цьому більше експортувати, ніж імпортувати, що збільшить потік золота і срібла в країну.

Меркантилізм як теорія відображав певний етап у розвитку суспільного виробництва, а саме процес первинного нагромадження капіталу. Цей процес суттєво вплинув і на розвиток теорії грошей. Гроші були метою нагромадження, і тому не дивно, що меркантилісти надавали благородним металам властивість бути грішми вже за самою їх природою.

Найбільш відомим представником цієї школи був англійський меркантиліст Томас Мен (1571—1641 рр.). Як і інші представники цього напрямку в розвитку політичної економії, він акцентував увагу переважно на таких функціях грошей, як міра вартості, засіб нагромадження і світові гроші.

Металістична теорія грошей не є науковою, бо вона ототожнює гроші, їхні властивості з природними властивостями золота і срібла як шляхетних металів. Повністю ігнорується той факт, що гроші — це наслідок розвитку товарного виробництва і, за своєю глибинною сутністю цей загальний еквівалент відображає виробничі відносини, які

241

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

виникають між людьми в умовах наявності товарного виробництва. Проте ця теорія, як і меркантилізм у цілому, відіграла позитивну роль, сприяючи процесові первинного нагромадження капіталу.

У більш пізній період, у XVIII—на початку ХІХ ст. меркантилізм вичерпав себе, а з ним і металістична теорія. Розвиток капіталізму в той час уже вийшов за межі первинного нагромадження, і тому процес накопичення грошей у вигляді золота і срібла почав стримувати розвиток капіталістичного виробництва. Не випадково вже класики політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо виступили з критикою меркантилізму, а заодно і постулатів металістичної теорії грошей. Так, Д. Рікардо підкреслював, що надлишок грошей має такі самі негативні наслідки для суспільного виробництва, як і їх нестача.

Розвиваючи теорію грошей, Д. Рікардо підкреслював, що грошова система повинна бути не тільки стійкою, але й економною. Він виступав за систему золотого стандарту, але розуміючи, що це досить дорого обходиться суспільству, вважав за необхідне використовувати розмінні на золото паперові гроші. Щоб трохи уповільнити цей розмін, Д. Рікардо пропонував обмінювати паперові гроші не на золоті монети, а на золоті зливки.

Металістична теорія в цілому відійшла в минуле. Але в другій половині ХІХ ст. вона знову поширилася. До цього доклали зусиль німецькі економісти К. Кніс (1821—1898 рр.), В. Лексіс (1837—1914 рр.) та ін. Вони вважали, що золото і сріблоза своєю природою гроші. При цьому вони, виходячи із загальної тези, що грошіце технічний засіб обігу, припускали можливість паперових грошей, але вважали, що вони повинні обов’язково бути розмінними на грошовий метал.

Отже, металістична теорія стала досить поширеною і перетворилась на базу для здійснення практичних заходів у сфері грошового обігу. Практика, яка була реалізована в системах золотомонетного і золотозливкового стандартів знаходить своє відлуння й сьогодні в поглядах деяких учених-економістів. Справа в тому, що у другій половині ХІХ—на початку ХХ ст. в більшості розвинених країн сформувався так званий золотий стандарт. Ця грошова система виявилась найбільш стійкою і надійною з усіх систем, які знало людство. І хоча вона теж зникла, бо суперечила новим умовам суспільного виробництва, але її відгук знаходимо в теоріях сучасних представників металістичної теорії, які, щоправда, вважають золоті гроші хоч і не єдиним, але кращим видом грошей. Певний сенс у цьому є, бо коли в обігу функціонують гроші-товар у вигляді золота і срібла, то базою

242

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

тих виробничих відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва й реалізуються через гроші, виступає вартість звичайного товару і вартість самих грошей. Це дуже надійна і реальна база, яка за певних умов організації суспільного виробництва забезпечує сталість відносин, які відображають гроші.

Інша справа — сучасні, неметалеві гроші. Вони так само відображають відносини між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва, але їх базою вже виступає, з одного боку, реальний товар з його не менш реальною вартістю, а з іншого — гроші, які не мають власної вартості. Вони тільки відбивають певну вартість, яка в умовах перетворення паперових грошей у кредитні вже не підкріплюється можливістю перетворення (вільного обміну) паперових грошей на золото, а гарантується всією сукупністю кредитних відносин суспільства. Така гарантія є, але вона вже не така стабільна, як в умовах, коли гроші виступали у вигляді золота або у вигляді паперових, але розмінних на золото грошей. Тому погляди сучасних прихильників металістичної теорії грошей на золото як на один із можливих (не вичерпних, а лише часткових) варіантів посилення стійкості грошей, досягнення більш високого рівня надійності у виконанні ними своєї ролі в суспільному виробництві — цілком виправдані.

Далі проблема сутності грошей знайшла відображення в номіналістичній теорії, яка передбачає, що гроші не мають товарної природи, а являють собою умовний знак, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою.

Ця теорія зародилася ще в рабовласницькому суспільстві, коли з’явились монети, а відтак, і певна розбіжність між номінальною та дійсною вартістю грошей, яка поглибилася з появою паперових грошей та розповсюдженням безготівкових розрахунків. Проте систематичного розвитку номіналістична теорія набула у ХVIII ст., і це пов’язано з тим, що розвиток капіталістичних виробничих відносин вимагав створення достатньо ефективної та еластичної грошової системи, яку вже не могли забезпечити тільки повноцінні гроші.

Засновником номіналістичної теорії вважають англійського філо- софа-ідеаліста XVIII ст. Берклі (1685—1759 рр.). За його уявленнями гроші позбавлені будь-якої матеріальної субстанції. Приблизно на таких самих позиціях стояв відомий англійський економіст Джеймс Стюарт (1712—1780 рр.). Для нього гроші — це ідеальний масштаб, рахунковий засіб, за допомогою якого можна визначити, у скільки разів вартість одного товару більша від вартості іншого. У розвиток цього

243

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

напрямку економічної думки певний внесок зробив і німецький економіст Г. Кнапп (1842—1926 рр.). Виходячи з раціоналістичної позиції стосовно походження грошей, він убачав їх сутність у правових нормах, які регулюють використання грошей. Гроші, за Г. Кнаппом, — це продукт права, а відтак, і держави, яка спроможна встановлювати вартість грошей і закони грошового обігу. Щоправда, в сучасних умовах ідеї Г. Кнаппа стосовно того, що держава встановлює вартість грошей, зазнали повного занепаду, і відповідь на питання про вартість грошей економісти шукають у зв’язку між масою грошей і товарною масою.

Номіналістична теорія отримала надзвичайного поширення. Практично всі визначні вчені-економісти сучасності стояли або стоять на позиціях номіналізму. Дж. Кейнс, виступаючи проти металевої теорії грошей, уважав золотий стандарт варварським. І це зрозуміло, бо його теоретична концепція забезпечення зайнятості і збалансованого розвитку суспільного виробництва базувалась на втручанні держави в економіку, що вимагало повної свободи дій держави у сфері грошового обігу. Металева теорія, яка на той час втілювалась у золотому стандарті, таких можливостей не давала. Тому Дж. Кейнс вважав гроші творенням правопорядку. Засновник сучасного монетаризму М. Фрідмен ототожнює їх з експериментальною теоретичною конструкцією, яка використовується для погашення заборгованості. П. Самуельсон вважає гроші суспільною умовністю. Приблизно таких самих поглядів дотримуються й інші сучасні економісти. Усе більше і наших учених-економістів стають на позиції номіналістів. Для цього є певна об’єктивна основа. Вона полягає в тому, що в процесі розвитку грошей їх товарна природа трансформується в нетоварну, а наслідком цього і є їх перетворення на умовний знак, на кредитні гроші, які не мають (принаймні щодо тієї вартості, яку вони представляють в обміні) власної вартості.

7.2Класична кількісна теорія грошей

Розуміння природи грошей і їх генезису, безсумнівно, важливе для формування наукового уявлення про цей феномен. Але з розвитком товарного виробництва актуальною стає проблема взаємозв’язку кількості грошей із цінами товарів. Вона знайшла своє відображення перш за все в кількісній теорії.

244

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей з’являються в XVI ст. Вважається, що першим сказав про це французький філософ Ж. Боден (1530—1596 рр.), який у праці «Відповідь на парадокси де Мальструа» констатував, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота і срібла. Але засновниками кількісної теорії грошей стали француз Ш. Монтеск’є (1689—1755 рр.), англійці Дж. Локк (1671—1729 рр.) і Д. Юм (1711—1776 рр.). Особливо вагомий внесок у розробку кількісної теорії на початковому етапі її розвитку зробив Д. Юм. У своїй науковій праці «Про гроші» він стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінності загальної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням, товари входять в обіг без ціни, а золото і срібло без вартості. Гроші тільки в процесі обміну набувають фіктивної вартості і вона визначається як співвідношення між тією товарною масою, що знаходиться в обігу, і кількістю грошей, яка обслуговує їх рух.

Появі кількісної теорії грошей сприяли два суттєвих явища, що відбулися в XVI ст. По-перше, це великий потік золота і срібла в Європу, що стало наслідком відкриття Америки і масового пограбування європейськими колонізаторами місцевого населення. Саме в цей період у Європі відбувається суттєве зростання цін на товари. Протягом століття ціни в середньому зросли в 3—5 разів. Поєднання цих двох явищ у свідомості науковців підштовхнуло їх до висновку, що саме значне збільшення кількості грошей призвело до зростання цін. І хоча з позиції трудової теорії вартості це неправильно, бо зростання цін було викликано зменшенням вартості золота і срібла, зовні такий зв’язок між кількістю грошей і цінами, безперечно, існував.

По-друге, саме в цей період посилюється процес становлення номіналістичної теорії, згідно з якою гроші — це тільки умовний знак, що не має своєї внутрішньої вартості.

Поява тієї чи іншої економічної теорії, як правило, пов’язана з реальною зміною обставин у суспільному виробництві та з виникненням нових суперечностей, для вирішення яких і застосовуються нові теорії. Саме в XVII — на початку XVIII ст. меркантилізм (а відтак, і металістична теорія) як економічне вчення, що відображало період первісного нагромадження і слугувало інтересам торгової буржуазії, себе вичерпав і став певною перепоною на шляху подальшого розвитку промисловості. Суть гальмівного характеру металістичної системи як складової меркантилізму полягала в тому, що нагромадження золота у вигляді скарбу не давало змоги швидко розвивати промис-

245

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ловість, яка стала основним джерелом збагачення буржуазії та держави в цілому. Поряд із цим формувався потужний внутрішній ринок і зовнішня торгівля відходила на другий план. Новий етап у розвитку товарно-грошових відносин вимагав і посилення еластичності грошової системи, а металеві системи були маломобільними. На противагу цьому кількісна теорія грошей ставала ідеологічним підґрунтям для розв’язання цієї суперечності та об’єктивно сприяла подальшому розвиткові товарного виробництва. Це добре відчував Дж. Локк, який виступив проти меркантилізму. Він доводив, що нагромадження золота і срібла призводить до зростання цін і не сприяє розвитку промисловості та збільшенню багатства нації.

Засновники кількісної теорії грошей сконцентрували основну увагу саме на залежності цін від кількості грошей, але розглядали її трохи спрощено. Вони виходили з таких постулатів:

•купівельна сила грошей, тобто їх функція як засобу визначення ціни, установлюється на ринку. Отже, представники цього напрямку кількісної теорії грошей зводили зміну товарних цін тільки до одного чинника — кількості грошей;

•сама зміна цін характеризується як явище, котре стосується всіх без винятку товарів;

•зміна цін відбувається пропорційно до зміни грошової маси. Представники класичного напрямку кількісної теорії грошей вва-

жали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу. По суті, вони не враховували функцію грошей як засобу нагромадження й ігнорували той факт, що на кількість грошей в обігу впливають такі чинники, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту.

Особливу позицію в тлумаченні кількісної теорії грошей зайняв Д. Рікардо. Він зробив спробу пов’язати цю теорію з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші — це товар і вони мають свою внутрішню вартість. При цьому він висунув ідею автоматичного регулювання кількості золота, а відтак, і її впливу на ціни. За уявленнями Д. Рікардо, при збільшенні кількості золота в країні вартість грошей падає, що створює умови для його вивозу з країни. Цей відтік золота призводить до автоматичного падіння цін на товари і, відповідно, зростання ціни золота.

Ідеї Д. Рікардо цікаві й відбивають реальні явища та залежності, хоча говорити про автоматичне регулювання цін шляхом ввозу або вивозу золота можна тільки з певними застереженнями. Справа в тому, що в реальній ситуації рух золота, який впливає на ціни, не обмежується його ввозом чи вивозом за межі країни. Частина золота в

246

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

певних межах його кількісного надлишку над товарною масою переходить у стан скарбу, тобто тезаврується, що пояснюється дією закону грошового обігу.

Отже, класична кількісна теорія грошей приблизно в кінці ХІХ ст. вичерпала себе. Її головні вади були пов’язані з певним догматизмом у тлумаченні взаємозв’язку між грішми і цінами та в ігноруванні впливу на ціни багатьох інших чинників. Подальший розвиток цієї теорії полягав у подоланні вказаних недоліків і в більш повному пристосуванні кількісної теорії до реалій постійного ускладнення товарного виробництва й усіх пов’язаних з ним явищ.

7.3Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії

Новим кроком у розвитку кількісної теорії грошей стала теорія, яка отримала назву трансакційного варіанта кількісної теорії. Серед її прихильників слід назвати таких учених, як А. Маршалл, І. Фішер, Б. Хансен та ін. Особливо відомою стала теорія американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.), яка отримала назву трансакційної (лат. трансакція — означає угоду, що супроводжується взаємними поступками) — варіанта кількісної теорії грошей. У суто практичному значенні цей термін використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та на оплату послуг). І. Фішер підійшов до аналізу взаємозв’язку між грішми і цінами більш широко, ніж попередники, ураховуючи вплив на цей взаємозв’язок і чинників з боку ринку. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виробництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах неможливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах тільки їхньої взаємодії, спрощеної до рівноважності грошей і товарів як це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це по-перше.

По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

У праці «Купівельна спроможність грошей» І. Фішер розглядає залежність між цінами та грішми не тільки з погляду на масу грошей,

247

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

що обслуговують обіг товарів, а й з урахуванням швидкості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву загального рівняння обміну:

MV = PQ,

де M — грошова маса;

V — швидкість обігу грошей;

P — ціна індивідуального товару;

Q — кількість товарів, що знаходяться в обігу.

Слід зауважити, що сама формула, відображаючи реальні, об’єктивні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки між масою грошей, швидкістю обігу однойменної грошової одиниці і товарною масою, помноженою на рівень цін, уже була виведена К. Марксом, і І. Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова відмінність підходу цього дослідника полягала в тому, що він виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей, а з позицій номіналістичної теорії.

Зробивши нескладні перетворення наведеного рівняння обміну, І. Фішер виводить формулу ціни:

P = MVQ .

Отже, ціна товару, за його уявленням, прямопропорційна масі грошей, помноженій на швидкість їх обігу і поділеній на кількість товарів. Отже, на відміну від своїх попередників, Фішер уважає, що на рівень цін впливає не один фактор (кількість грошей), а декілька факторів.

Проте розглядаючи взаємозалежність між цінами й кількістю грошей у довгостроковому періоді, І. Фішер уважав швидкість руху грошей і товарну масу умовно стабільними. Це не відповідає дійсному розвитку економіки, який характеризується циклічністю.

І. Фішер зробив спробу на цій підставі знайти засіб боротьби з кризами. Він пропонував в умовах підвищення цін збільшувати золотий вміст валюти, що, на його думку, мало забезпечити стабілізацію цін і запобігання кризі. Ця теорія отримала назву теорії стабілізації купівельної спроможності грошей.

Розвиток товарного виробництва постійно ускладнював обмін, а це, у свою чергу, вимагало подальшого вдосконалення теоретичних поглядів на гроші та грошовий обіг. Цей процес торкнувся й кіль-

248

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

кісної теорії грошей, яка в трансакційному варіанті І. Фішера вже не відповідала на запитання, котрі ставила практика товарно-грошово- го обігу. Так, ця теорія виходила з поступової зміни швидкості обігу грошей. Але виявилось, що швидкість руху грошей може різко змінюватись. Окрім цього, на ціноутворювання суттєво впливають монополії, що теж не враховувалось трансакційним варіантом кількісної теорії. Недоліком трансакційного варіанта було й те, що взаємозв’язок цін і грошової маси розглядався на макрорівні, що не давало змоги з’ясувати мотиви поведінки господарюючих суб’єктів в умовах зміни певних грошових параметрів. Певну частку цих недоліків було подолано з появою тієї течії кількісної теорії грошей, яка отримала назву кембриджської версії. Її ще називають теорією касових залишків, які А. Пігу пов’язує з кількістю касової наявності у населення і підприємств (це готівка та залишки на поточних рахунках).

Кембриджська версія виникла на початку ХХ ст. Її засновниками і прихильниками стали такі відомі англійські економісти, як А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон та ін. Відмінності цього напрямку кількісної теорії від трансакційного варіанта полягають у такому:

–проблеми взаємозв’язку між зміною грошової маси і рівнем цін розглянуто на мікрорівні;

–деталізація цього мікроекономічного процесу досягається за рахунок аналізу суб’єктивної поведінки господарюючого

суб’єкта щодо використання готівки, яка перебуває в розпорядженні господарюючих суб’єктів і утворює так звані касові залишки. Їх використання визначається певною мотивацією з боку учасників господарського обороту, тобто фізичних і юридичних осіб. При цьому загальна реакція господарюючого суб’єкта пов’язується з тим, що певну частку грошей він витрачає як трансакційні гроші, тобто використовує їх для забезпечення особистого і виробничого споживання. Другу ж частину грошей їх власники витрачають для нагромадження. Отже, кембриджський варіант кількісної теорії грошей базується на врахуванні трьох функцій грошей: засобу обігу, засобу платежу і засобу нагромадження та утворення скарбів.

Важливим моментом цього варіанта кількісної теорії грошей є те, що мотивація дій господарюючого суб’єкта щодо розподілу касового залишку на трансакційну його частину і на частину, що нагромаджується, визначається на основі так званого «портфельного» підходу. Суть цього підходу полягає в тому, що гроші як найліквідніший ак-

249

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

тив у розпорядженні господарюючого суб’єкта діляться на ці дві частини в пропорції, яка залежить від рівня дохідності тих грошей, що нагромаджуються. Чим вище дохідність, тим відносно менша частка трансакційних грошей. Що ж стосується рівня цієї дохідності, то він визначається нормою відсотка, який, у свою чергу, встановлюється за межами сфери обігу.

Представники цього напрямку кількісної теорії грошей підкреслюють, що попит на гроші для трансакцій дуже чутливий до втрат від зберігання грошей в альтернативних формах активів. Якщо доходи від активів (акцій, облігацій тощо), у які розміщені гроші фізичних і юридичних осіб, зростають або досить високі, тоді власники грошей зменшують суму своїх грошових заощаджень і збільшують ту частку касових залишків, яка йде на придбання активів. Зрозуміло, що коли цей процес стає масовим, то це певною мірою стримує розвиток виробництва, бо відволікає гроші на фінансовий ринок. Це дійсно так, особливо тоді, коли гроші переважно перетворюються в державні облігації, а держава, як правило, випускає їх для покриття дефіциту свого бюджету або використовує на невиробничі витрати.

При формуванні портфеля активів інвестори (власники грошей) користуються певними правилами, найважливішими з яких є такі:

•необхідність диверсифікації портфеля. Тобто потрібно розміщувати гроші в різні за прибутковістю й надійністю активи. Американці говорять, що не слід тримати всі яйця в одному кошику;

•ризикове розміщення грошей інвестори здійснюють тільки тоді, коли за цими активами передбачається дуже високий рівень прибутковості.

Зогляду на ці підходи представники кембриджського варіанта кількісної теорії грошей пропонують свій варіант загального рівняння обміну:

M =K × PQ,

де K — коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і значенням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні І. Фішера, а саме K =1/V. Але показник K визначається на відміну від V дією значно ширшого кола чинників. Так, на нього впливає норма відсотка (r). Якщо норма відсотка зростає, то значення K падає, і навпаки. При умові зростання відсотка прискорюється обіг грошей.

250