Hroshi_ta_kredyt_vyd4

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особливість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є екзогенною, тобто незалежною від господарюючого суб’єкта, і здійснюється державою автономно у вигляді довгострокової емісії та продажу державних цінних паперів. На думку представників означеної вище теорії, це призводить до двох принципово важливих моментів:

1.Маса грошей (М) визначає ціну (Р).

2.Власник грошей при формуванні касових залишків і їх поділу на трансакційну частину та заощадження виходить з принципу забезпечення для себе максимальної вигоди на основі альтернативності вибору між різними формами (гроші, що перетворюються в матеріальне багатство, яке не приносить доходу, і гроші як ліквідний актив, здатний принести дохід, багатство).

Означений вище підхід ставить і проблему суб’єктивної реакції власників грошей на загальну ситуацію в суспільному господарстві. Вона є суб’єктивною за прийняттям рішення і об’єктивною за своїми економічними наслідками.

Представники кембриджської школи підняли й проблему грошової рівноваги. Найбільш повне відображення це питання знайшло у формулі А. Пігу (кембриджське рівняння):

M = rRP,

де М — маса грошей;

R — фізичний обсяг виробництва за певний проміжок часу; Р — ціна виробленої продукції;

r — частина виробленої продукції (RP), яку населення зберігає у грошовій формі.

Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населення зберігає у грошовій формі (r), є незмінною і водночас незмінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено пропорційний зв’язок між купівельною силою грошової одиниці і величиною касових залишків у народному господарстві. Тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки.

251

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс. На відміну від представників класичного напрямку кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральними посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва. Збільшення грошової маси спричиняє збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та зменшенню безробіття.

Це загальна система зв’язків у суспільному виробництві. Сам же механізм їх реалізації значно складніший і залежить від поведінки господарюючого суб’єкта, яка визначається його мотивацією. Остання виступає у трьох формах: формі трансакційного мотиву, мотиву обачливості і спекулятивного мотиву. Трансакційний мотив полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби як споживчого, так і виробничого характеру. Мотив обачливості пов’язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випадок зміни кон’юнктури ринку. Спекулятивний мотив реалізує намір власника грошей заробити безпосередньо на використанні самих грошей. Виділення цієї мотивації є суттєвим внеском Дж. Кейнса в розробку кількісної теорії грошей. Слід зазначити, що мотив обачливості, по суті, є трансакційним мотивом, бо нагромадження певної суми грошей призначено бути резервом на випадок зміни кон’юнктури ринку, коли, наприклад, сировина чи інші елементи капіталу подорожчають. Отже, трансакційний мотив, хіба що відображає непостійний стан ринку, в умовах якого він і реалізується. Інша справа зі спекулятивним мотивом. Визначаючи нову форму мотивації господарюючого суб’єкта, Дж. Кейнс пов’язує реалізацію цього мотиву з ціною фінансових активів (акцій, облігацій тощо). Зростання ціни фінансових активів посилює відповідну мотивацію суб’єкта і навпаки.

Таким чином, кожен із названих мотивів за умови їх зростання збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зниження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою чергу, сприяє посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зростання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіття. При зниженні мотивації з боку суб’єкта господарювання ситуація змінюється на протилежну.

252

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Проте Дж. Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників, які впливають на норму відсотка. За його висновками, населення частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому за певних умов суб’єкт намагається надати багатству грошової форми і не розлучатися з нею. Адже гроші — це така форма багатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами. Головну з переваг Дж. Кейнс називає «перевагою ліквідності», а сама ця особливість залежить перш за все від психології населення і тому є психологічним феноменом. Зростання бажання віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє викликає низку певних дій господарюючого суб’єкта. Ці дії врешті-решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві.

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередники, розглядає механізм взаємозв’язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві. Головним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша ця маса, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення грошової маси може й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу. Останнє, з одного боку, залежить від обумовленого психологією населення бажання утримати готівку в себе. З другого боку, це залежить від напрямку змін у мотивації суб’єкта господарювання щодо конкретного використання своїх касових залишків. При зростанні доходів його трансакційний мотив і мотив обачливості посилюються. Те саме стосується і спекулятивного мотиву, але він не є прямою функцією доходу, як перші два мотиви, а виступає функцією від дохідності (відсотка) за фінансовими активами (акціями, облігаціями тощо).

Дія названих вище чинників, які впливають (у протилежних напрямках) на відсоток за кредитами, веде до встановлення певної рівноваги на грошовому ринку, і вже вона врешті-решт визначає певну спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса і її складової — кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей — відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспільного виробництва. Цей

253

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

вихід, згідно з теорією Дж. Кейнса, пов’язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу, зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у зв’язку зі збільшенням їх маси. Саме на цих основних принципових постулатах базувались практичні рекомендації великого англійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних наслідків. Реалізація низки урядових програм, побудованих на кейнсіанських постулатах, у таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція і багатьох інших, призвела до суттєвого піднесення суспільного виробництва і подолання або приборкання багатьох негативних явищ, що супроводжували суспільне виробництво у першій половині минулого століття.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним із них стало неминуче зростання інфляції, бо масоване збільшення грошової маси не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не зменшує великого внеску Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з великим успіхом використано у практиці суспільного виробництва багатьох країн.

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економічній теорії — монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в практиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

Монетаризм з’явився на тлі кризи кейнсіанських концепцій державного регулювання, а саме у США в середині минулого століття. Найбільш відомими теоретиками його були М. Фрідмен (народився в 1912 р.), А. Шварц, А. Мельцер. Саме вони започаткували цей напрямок у розвитку економічної теорії, який ще називають Чиказькою школою, бо частина представників монетаризму, і зокрема М. Фрідмен, працювали в чиказькому університеті. У 1956 р. вийшла книга

М.Фрідмена «Вивчення кількісної теорії грошей».

Термін «монетаризм» не має однозначного тлумачення, але в

основі цього напрямку лежить кількісна теорія грошей. Сам М. Фрідмен писав: «Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей...

тепер зветься монетаризмом» (Цит. по Гальчинський А. Теорія грошей. — К., 1998. — С. 46).

254

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Проте слід зазначити, що монетаризм як сучасна теорія наукової думки не міг обмежитись тільки вузьким колом питань суто кількісної теорії грошей. У своєму розвитку він неминуче втягнув до своєї орбіти і фундаментальні проблеми суспільного виробництва. Отже, у сучасному вигляді монетаризм містить дві визначальні та неодмінні ознаки: кількісну теорію грошей і специфічну теорію відтворення. Докорінну особливість відтворювального процесу представники монетаризму вбачають у тому, що сучасна ринкова економіка є самодостатнім збалансованим господарством. Це принципово відрізняє монетаристів від тих же кейнсіанців, для яких основним методологічним постулатом залишається теза про наявність внутрішніх структурних суперечностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для монетаристів основним протиріччям у розвитку економіки є протиріччя між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що знаходиться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і грошовою масою, що його обслуговує, — це і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація цього співвідношення виступає визначальним чинником забезпечення розвитку суспільного виробництва.

Слід зауважити, що перші п’ятнадцять років монетаризм не набув визнання. Причина в тому, що розвинені країни переживали період піднесення, і панівною була кейнсіанська теорія. Через це теорія монетаризму склалась як ідеологія невтручання держави в ринкові процеси. «Мінімум держави в економіці» — це провідне гасло М. Фрідмена відображає головну тезу цього напрямку економічної думки.

Монетаристи виходять з того, що вільний ринок дає можливість забезпечити макроекономічну стабільність. У цій площині лежить головний недолік монетаризму, для якого сфера утворення додаткової вартості, тобто сфера виробничого відтворення, залишається поза увагою. Вирішальним важелем забезпечення рівноваги виступає гнучкість, а по суті максимальна свобода цін і заробітної плати. На їх думку, кейнсіанство, заохочуючи втручання держави в регулювання цін (наприклад у сільському господарстві), установлення мінімальних ставок заробітної плати, антимонопольне законодавство, активну податкову політику тощо, створює перепони для ефективної організації функціонування підприємств і тим самим призводить до посилення циклічних коливань.

Монетаризм має певні особливості. Його основні постулати як економічної теорії зводяться до такого:

•головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

255

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

•швидкість обігу грошей монетаристи розглядають як величину змінну. Параметри цієї змінної, на їх думку, передбачувані, а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, вони називають ставку відсотка і темп інфляції;

•механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва полягає в грошовій пропозиції. Збільшення грошей в обігу призводить до бажання населення витратити ці «зайві» гроші. Отже, зростає сукупний попит населення на всі види активів (як реальних, так і фінансових), а це призводить до збільшення обсягів виробленої продукції;

•виступаючи проти практики бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик, вони стверджують, що держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції. Механізм такий: держава підвищує попит на гроші, а це спричиняє зростання процентної ставки, і відтак, зменшення приватних капіталовкладень. Виходом тут, на їх думку, має стати створення нових грошей для покриття бюджетного дефіциту;

•грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3—5 % на рік (грошове правило М. Фрідмена). Такий висновок монетаристи роблять на підставі того, що середній темп

виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 % і тому зростання грошової маси в межах 3—5 % є найбільш оптимальним. В основу висновку про необхідність зростання грошової маси монетаристи кладуть тезу про те, що збільшення грошової маси позитивно впливає на зростання реального обсягу виробництва. При цьому останнє в довгостроковому періоді зростає швидше, ніж зростає абсолютний рівень цін. Проте практика застосування цієї тези в окремих країнах, (ця практика отримала назву політики таргетування) зводиться до збільшення грошової маси залежно від таких макроекономічних показників, як ВВП і продуктивність суспільної праці. З огляду на це представники монетаризму в своїх останніх роботах пропонують постійно збільшувати грошову масу у обігу лише на 1-2 % вище від темпів зростання продуктивності праці.

Розглянуті вище фундаментальні положення монетаризму суттєво відрізняють їх теорію від кейнсіанства в тій частині, де розглядається вплив грошей на зміну номінального і реального ВВП. У Дж.

256

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Кейнса вплив грошового обігу на зміни у випуску продукції і в зайнятості населення опосередкований зміною відсотка, який, у свою чергу, через інвестиційні процеси впливає на обсяги суспільного виробництва. Що ж стосується монетаристів, то, як це вже було зазначено, для них зміна грошової маси безпосередньо впливає на всі компоненти сукупного попиту, а не тільки на інвестиції, а відтак, і на зміну номінального та реального ВВП.

Монетаризм як наукова теорія досить суттєво відрізняється від монетаризму як певної економічної політики, що здійснює держава. Спираючись на основні теоретичні положення монетаризму як теорії, монетаристська політика, як і кейнсіанство, є політикою державного регулювання економіки. Але ця політика, що спрямована на створення найбільш сприятливих умов для забезпечення економічної свободи господарюючих суб’єктів і високоефективної організації їх діяльності, реалізується, головним чином, за допомогою регулювання кредитно-грошових відносин. Ідеологічно монетаризм спрямований не стільки на економічне зростання, скільки на забезпечення економічної стабільності.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку у 80-ті рр. минулого століття провадив президент США Р. Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм, за деякими підрахунками близько, 750 млрд дол. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чоловік. Активно відходячи від рецептів кейнсіанства, яке вже на початок 80-х рр. себе вичерпало, адміністрація Р. Рейгана скоротила соціальні програми. Тільки за перші чотири роки правління Рейгана соціальні програми було скорочено на 120 млрд дол. Усе це призвело до значного зростання промислового виробництва, темпи якого піднялись із 7,3 % у 1982 р. до +6,0 в 1983 р. і 11,5 % у 1984 р. Проте слід зауважити, що хоча монетаризм і став практикою більшості розвинених країн світу, однак ефективність застосування цієї теорії не скрізь висока. Це пов’язано як з недоліками організації втілення цієї економічної теорії в практику суспільного виробництва, так і з певними вадами самої теорії. Останнє, як зазначено вище, пов’язано з певним ігноруванням в аналізі саме сфери безпосереднього виробництва і з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності функціонування економіки на основі забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

257

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

7.5Грошова політика України у світлі монетаризму

Як свідчить практика розвинених країн, продумана економічна політика держави, побудована на теоретичних засадах монетаризму, здатна позитивно вплинути на основні макроекономічні показники суспільного виробництва. Цей висновок особливо важливий для України з її перехідною економікою, наявністю великих потенційних ресурсів і бажанням приєднатися до розвинених країн Європи.

З огляду на це слід мати на увазі, що сьогодні монетаризм як течія теоретичної думки є певним загальним напрямком, методологічна основа якого базується на кількісній теорії, і який охоплює у своїх підходах цілу низку фундаментальних питань суспільного відтворення. У цьому загальному напрямку можна виділити декілька відносно різних підходів до монетаризму, його місця в політиці, і головне, — до визначення тієї сукупності заходів, які й становлять монетаристську політику.

Дещо умовно в сучасному монетаризмі можна виокремити групу фахівців, які в певній мірі абсолютизують значення монетаристських дій для забезпечення рівноваги в суспільному виробництві й досягненні економічного зростання. До них можна зарахувати Р. Дорнбуша, Дж. Сакса (США), Л. Бальцеровича (Польща). Ці економісти в монетарній політиці бачать єдиний шлях до подолання суперечностей суспільного виробництва.

Друга група фахівців, серед яких Е. Гайдар (Росія), В. Пинзеник, В. Ющенко (Україна), у своїх теоретичних поглядах дотримуються іншої позиції. Відштовхуючись від визначальних постулатів монетаризму, вони все ж не вбачають в останньому вичерпний механізм впливу на суспільне виробництво з метою забезпечення його динамічного розвитку. Ці економісти все більше схиляються до того, що сучасний монетаризм як політика повинен органічно вплітати в себе і деякі вже перевірені практикою висновки кейнсіанства.

Отже, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у ХХ і нинішньому століттях економічних поглядів: кейнсіанства і монетаризму. Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація політики монетаризму передбачає такі дії:

1. Створення і розвиток незалежної банківської системи. Цей напрямок монетаристської політики занадто важливий для становлен-

258

7 Розділ. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

ня й розвитку ринкових відносин, і на шляху його реалізації в Україні є певні успіхи. Створено законодавчу базу для функціонування банківської системи, прийнято спеціальний закон про Національний банк України, створено досить розгалужену мережу комерційних банків і їх філій. Ця банківська система вже витримала перші серйозні випробування, яких вона зазнала під час фінансової кризи 1998 р. Проблем у розвитку банківської системи ще достатньо, але можна впевнено констатувати, що в цьому напрямку монетарної політики в Україні є перші успіхи. Вони виявляються у зростанні довгострокового банківського кредитування. Якщо у 2001 р. такі кредити склали 5,6 млрд грн, то у 2007 р. вже 273,3 млрд грн Збільшився й рівень монетизації ВВП з 11,5 % у 1997 р. до 43,1 % в кінці 2007 р. Важливою віхою стало і створення фонду гарантування внесків фізичних осіб.

2.Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення. Вже з початком переходу до ринкової економіки почався процес лібералізації цін, який врешті-решт привів до формування вільного ринкового ціноутворення, і сьогодні для України це питання стоїть уже в іншій площині. Необхідно знайти оптимальні механізми державного впливу на ціни, які були б адекватні ринку і водночас відображали раціональну поведінку держави щодо регулювання ринкових відносин. Найскладнішою (з огляду на надзвичайно високий попередній рівень монополізму в нашій економіці) проблемою для нас є створення умов для вільної конкуренції. Певний прогрес на цьому напрямку вже є; розроблено і прийнято вже другий, більш досконалий, ніж перший, спеціальний закон про захист конкуренції, але в реалізації його вимог, створенні дійсно конкурентного середовища в економічному житті країни ще треба зробити досить багато.

3.Зменшення податкового тиску на економіку. Однією з тез монетаризму в момент становлення цієї теорії і боротьби її прихильників проти кейнсіанства було зменшення втручання держави в економіку і, насамперед, зменшення її перерозподільної функції. А перерозподіл, як відомо, здійснюється переважно через податкову систему і державний бюджет. Саме послаблення дій держави на цьому напрямку посилює вільний ринок. Для України це питання є надзвичайно актуальним принаймні з двох причин. З одного боку, в радянському суспільстві розподіл і перерозподіл виробленого в народному господарстві продукту відбувався неринковими заходами, переважно завдяки втручанню держави. Ця спадщина ще й сьогодні гальмує нашу ходу до ринку. А з другого боку, в нашій економіці, особливо в провідних

259

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

її галузях, надзвичайно великий (у середньому 60—70 %) рівень зносу обладнання. Без його оновлення годі й думати про сучасну динамічну економічну систему. А для вирішення цієї проблеми необхідно зменшити ставки податків з підприємців і з населення, що вивільнить певні кошти, необхідні для модернізації виробництва. У підприємців збільшаться кошти, які вони можуть безпосередньо використати на оновлення основного капіталу, а у населення зростуть заощадження, які за допомогою кредитної системи можуть бути акумульовані й використані на цілі модернізації всього виробничого комплексу країни.

4.Зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу. Цей напрямок у формуванні й реалізації монетарної політики обумовлений тим, що в умовах Радянського Союзу соціальна сфера в переважній більшості галузей була дотаційною і технічно відсталою. Швидкий перехід значної частини соціальної сфери (наприклад житлово-комунального сектору) на ринкові умови існування неможливий через її технічну неготовність до цього. Ще більш суттєвим моментом є те, що підвищення тарифів і відміна дотацій, які за часів соціалізму мала ця сфера, викличуть (у разі її повного переходу на ринкові методи функціонування) помітне погіршення матеріального становища громадян України. Тому цей напрямок реалізації монетаристської політики необхідно втілювати в життя обережно, виважено, аби не завдати значної шкоди матеріальному становищу основних верств населення.

5.Контроль за обсягом грошової маси. Як відомо, єдиним центром емісії грошей є центральний банк. Саме він, спираючись на свою незалежність, проводить самостійну політику у сфері випуску і контролю за грошовою масою. Щодо цього в період після подолання гіперінфляції, яка була в Україні, Національний банк України досяг певних успіхів. Ці успіхи стали особливо помітними після проведення грошової реформи. Підтвердженням того, що наш центральний банк у цілому здійснює виважену політику у сфері контролю за грошовою масою

єте, що починаючи з 1997 р., наша держава мала відносно невеликий рівень інфляції. І хоча він піднявся з 10 % у 1997 р. до майже 26 % у 2000 р., а потім знову зменшився і протягом 2001—2002 рр. не виходив за межі 10 відсотків, ці коливання не заперечують факту подолання і певного приборкання інфляції. Вагомий внесок у ці позитивні процеси вніс Національний банк України, контролюючи грошову масу.

6.Стримування інфляції. У монетаристській теорії інфляції приділяється значна увага. Представники цього напрямку пов’язують її

260