Hroshi_ta_kredyt_vyd4

5 Розділ. Інфляція і грошові реформи

–Кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов’язана, головним чином, з політикою країнчленів ОПЕК з обмеження видобутку нафти.

Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції характер затяжного і часто дуже глибокого за своїми наслідками процесу. На виникнення інфляції і особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. Їх можна класифікувати на внутрішні й зовнішні. Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, належать високий рівень монополізації економіки. За наявності великих монополістичних об’єднань, тобто при зосередженні виробництва того чи іншого товару на одному або кількох великих підприємствах, які зосереджують переважну частину виготовлення чи збуту товарів, у них з’являється реальна можливість штучно підвищувати ціни. До цієї групи чинників можна зарахувати і значні обсяги розміщення державних цінних паперів. Їх покупці — переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.

До зовнішніх чинників належать, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки (Європейський союз, СНД та ін.), складає основу, на котрій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.

Інфляція в її відкритому варіанті виявляється у підвищенні цін, але їх зростання може бути різним. Тому для вимірювання інфляції використовують її показник. Він розраховується різними способами.

Насамперед рівень інфляції можна визначити через порівняння вартості валового внутрішнього продукту у звітному і базисному періоді. Але при цьому треба виходити з незмінності фізичного об’єму валового внутрішнього продукту. Розрахований у такий спосіб показник рівня інфляції називають ще дефлятором валового внутрішнього продукту.

Досить поширеним способом визначення рівня інфляції є його визначення через зміну оптових цін. При цьому беруть оптові ціни

171

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

окремих товарних груп, наприклад, оптові ціни на промислову продукцію або на продукцію сільського господарства.

Однак найпоширенішим способом є визначення рівня інфляції за зміною цін на товари, що входять у так званий споживчий кошик. Цей показник має найбільш чітко виражений соціальний аспект, оскільки він відбиває зміну цін за товарами кінцевого споживання.

Рівень інфляції, що визначається за споживчим кошиком можна розрахувати за такою формулою:

Iинф = P1 : P0 × 100,

де Iинф — індекс інфляції;

Р1 — вартість споживчого кошика в поточному році; Р0 — вартість споживчого кошика у попередньому році.

Якщо, наприклад, вартість споживчого кошика в 1999 р. склала 70 грн, а в 1998 р. — 65 грн, то індекс інфляції становитиме: Iинф = 70 : 65

×100 = 116,6 %, тобто ціни за рік зросли на 16,6 %.

Узахідній літературі розрахунок індексу інфляції часто здійснюють аналогічним методом через розрахунок змін у вартості життя. Для цього використовують формулу Ласпейреса:

Ip = p1 ×q0 ×100, p0 ×q0

де p0 — ціни у базисному році; q0 — товари у базисному році; p1 — ціни у звітному році.

Визначити індекс інфляції за споживчим кошиком можна не тільки способом зіставлення його загальної вартості на початок і на кінець якогось періоду. Якщо зміна цін на товари, що входять у цей кошик, не була рівномірною щодо тих чи інших товарів, або взагалі характеризувалася різнонаправленістю, то тоді індекс інфляції можна визначити, використовуючи індекси цін на кожну групу товарів. Але при цьому необхідно враховувати питому вагу витрат середнього споживача на конкретну групу товарів у загальних витратах на його споживання. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, що середній споживач у загальних витратах на задоволення своїх потреб 50 % витрачає на придбання продовольства. На інші товари в нього йде 40 % усіх витрат і, нарешті, залишок 10 %

172

5 Розділ. Інфляція і грошові реформи

своїх витрат він витрачає на послуги. Припустимо, що за рік ціни на товари, які входять у цей кошик, змінилися в такий спосіб. На продовольство ціни знизилися на 10 %, тобто їх рівень наприкінці року склав 90 % від цін на початку року. Ціни на інші товари зросли за той самий період на 10 %, склавши 110 % наприкінці року відносно його початку, і на послуги відповідно на 30 %, 130 % — на кінець року. Розрахуємо індекс інфляції, помноживши (зваживши) індекс цін на питому вагу витрат за кожною товарною групою.

90 × 0,5 + 110 × 0,4 + 130 × 0,1 = 102 %.

Отже, інфляція, розрахована в такий спосіб, за рік склала 2 %. Інфляція в її відкритому вигляді завжди виявляється в зростанні

цін. Прогноз їх збільшення можна зробити на основі даних середнього річного рівня інфляції. При цьому знаходження терміну подвоєння цін базується на так званому правилі 70. Це правило дає змогу визначити, через яку кількість років за даного середньо річного рівня інфляції відбудеться подвоєння цін. Для обчислення необхідно число 70 поділити на відсоткове вираження інфляції. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення рівня цін становить 10 %, то подвоєння цін відбудеться через 70 : 10 = 7 років.

Знецінювання грошей, як найважливіша форма прояву інфляції, може мати різну динаміку. Щодо цього інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи такі її види, як: повзуча, коли темп зростання цін коливається у межах 5—10 % на рік; галопуюча — 10—100 % на рік, і гіперінфляція з річним зростанням цін понад 100 %. Щоправда, в економічній літературі ці види інфляції іноді розмежовують і на основі дещо інших показників зростання цін, однак, це не дуже суттєво. Головне те, що різниця між повзучою, галопуючою і гіперінфляцією характеризується якісно різною динамікою зростання цін. Знецінювання грошей у рамках гіперінфляції може бути дуже великим, воно вимірюється цифрою 1000 відсотків і більше. Найбільшу у світі інфляцію зафіксовано після Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімільярд більйонів (один мільярд мільярдів).

Повзуча інфляція не призводить до значного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб’єкти і населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор. До того ж така інфляція має

173

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

певні позитивні моменти, стимулюючи виробництво. Вона не спричиняє помітних негативних явищ і тому може тривати протягом довгого часу. Її негативний потенціал накопичується поступово і за інших незмінних умов вона врешті-решт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція характеризується стрімким зростанням цін. Воно посилюється зростанням споживчого попиту, бо споживач прагне швидше витратити гроші, поки вони не знецінились ще більше. Довіра до грошей різко падає і господарюючим суб’єктам стає невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження переходять у сферу обігу і тим самим прискорюють швидкість руху грошей, що, у свою чергу, стає додатковим стимулом до нарощування цін. Сфера грошового обігу розладнується, гроші втрачають свою купівельну спроможність, і суб’єкти господарювання переходять до бартерних операцій.

У цих умовах держава втрачає контроль над грошовим обігом і постає перед необхідністю знову й знову здійснювати емісію. Це, у свою чергу, прискорює зростання цін і врешті-решт призводить до виникнення інфляційної спіралі, унаслідок якої галопуюча інфляція переростає в гіперінфляцію.

Гіперінфляція характеризується повним розладом грошового обігу. Емісія грошей уже не покриває потребу в них і держава вдається до випуску банкнот великих номіналів, але й це не вгамовує голоду на гроші. Водночас втрачають свою вартість і активи, розміщені в цінні папери, депозити тощо. Особливо незахищеними виявляються заощадження. Вони знецінюються і втрачають свій сенс.

Повний розлад у грошовій сфері призводить до руйнування всього господарського механізму. Ринок стає хаотичним, у виробництві виникають великі диспропорції, суб’єкт господарювання втрачає стимул до виробництва.

На цьому етапі інфляція супроводжується і масштабним перерозподілом багатства. Ті, хто зумів укласти гроші в найбільш захищені від знецінення активи (у землю, нерухомість та ін.), багатіють, бо вартість цих об’єктів зростає, а ті, хто не мав змоги зробити це, бідніють і навіть можуть стати банкрутами. Помітно виграють боржники і програють кредитори. Заощадження знецінюються і цей процес робить бідними значні верстви населення.

Унаслідок названих негативних процесів у суспільстві зростає напруга, яка може призвести як до гострих соціальних конфліктів, так і до зміни політичної ситуації в країні.

174

5 Розділ. Інфляція і грошові реформи

Зростання цін на різні товари і товарні групи відбувається порізному. Воно може характеризуватися відносно рівним і однонаправленим зростанням цін на всі товари. Таку інфляцію часто називають збалансованою. Утім ситуація, що припускає незмінність співвідношення цін на різні товари відносно один одного, скоріше суто теоретична. Частіше зміна цін відбувається як різнорівнева, а в окремих випадках і як різнонаправлена. Таку інфляцію класифікують як незбалансовану.

Процес розвитку інфляції, обумовлений значною емісією грошей, проходить два пов’язаних між собою етапи.

На першому етапі темп емісії випереджає темп знецінювання грошей. Найчастіше це визначається двома основними обставинами:

1.На початковому етапі інфляція неадекватно сприймається населенням, тому частина грошей приймає форму заощаджень. Унаслідок цього швидкість обігу грошей зменшується, а це, у свою чергу, призводить до відносного відставання знецінювання грошей стосовно збільшення їх випуску.

2.Збільшення грошей в обігу призводить до часткової заміни безготівкових розрахунків готівковим грошовим оборотом, що зменшує швидкість обігу грошей і сприяє уповільненню динаміки знецінювання грошей.

Прикладом може бути інфляція в Росії у період Першої світової війни. За два роки (1914—1915 рр.) кількість банкнот, що вже не розмінювалися на золото, зросла у 2,5 раза, а їх купівельна спроможність знизилась тільки в 1,5 раза.

Якщо процес емісії грошей супроводжується комплексом інших заходів і відбувається на тлі зростання виробництва, то цей етап може бути досить тривалим, а розрив між динамікою емісії і динамікою знецінювання грошей — дуже суттєвим. Так, у роки Другої світової війни в США наростаюча емісія паперових грошей супроводжувалася зростанням валового національного продукту, що за 1941—1945

рр.збільшився в 1,5 раза, контролем за цінами і нормованим розподілом окремих товарів. У результаті за цей період емісія нерозмінних банкнот зросла в 3,7 раза, а інфляція склала всього 25 %.

Другий етап розвитку інфляції супроводжується зворотним явищем. Темп знецінювання грошей перевищує темп їх емісії. Головні причини цього найчастіше пов’язані з тим, що:

1.Інфляція викликає скорочення виробництва і внаслідок цього, товарообіг скорочується, що відносно збільшує масу грошей, які знаходяться в обігу.

175

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

2. Інфляція викликає у населення стійке прагнення скоріше перетворити гроші в товари, а це прискорює оборот грошової маси і призводить до перевищення темпів знецінювання грошей над темпами їх випуску.

5.2Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція пов’язана зі збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що обумовлено такими моментами:

–Збільшення грошової маси спричиняє зниження ставки відсотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та облігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій, розширює експансію комерційних банків і збільшує обсяги інвестицій.

–Зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Однак цей позитивний момент має місце тільки за відносно невеликих розмірів емісії, що не набагато перевищує реальну потребу в грошах. Коли ж емісія досягає значних розмірів, інфляція втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки. Власне кажучи, держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати необхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових податків або збільшенні державного боргу. Порівняно з традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позиками, де, як

176

5 Розділ. Інфляція і грошові реформи

правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов’язана з цими чинниками, тому саме вона стає способом практично безкоштовного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція приносить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін. Розглянемо це на прикладі розрахунку ефективності інвестиційного процесу в умовах певного (прогнозованого) зростання інфляції.

Припустимо, що інвестиційний проект вимагає витрат у розмірі 300 тис. грн. Його здійснення передбачає два етапи тривалістю по одному року кожний. На першому етапі передбачається отримання прибутку в розмірі 150 тис. грн. На другому — 100 тис. грн. Очікуваний рівень інфляції першого року — 15 %, а другого — 20 %.

Розрахуємо реальний прибуток за даним інвестиційним проектом, використовуючи метод дисконтування. За першим періодом прибуток дорівнює 150 тис. грн : 1 + 0,15 = 130,4 тис. грн, а за другим 100 тис. грн : 1 + 0,2 = 83,3 тис. грн. У цілому прибуток складає 130,4 + 83,3 = 213,7 тис. грн. Таким чином, через інфляцію даний інвестиційний проект не має економічної ефективності в перші два роки.

Якщо ж уявити, що на третій рік інфляція була на рівні 20 %, а прибуток сягне 200 тис. грн, то з урахуванням дисконтування він складе: 200 тис. грн : 1 + 0,2 = 166,6 тис. грн. У цілому за три роки прибуток складатиме: 130,4 + 83,3 + 166,6 = 380,3 тис. грн, а це означає, що, починаючи з третього року, даний інвестиційний проект стає ефективним.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються. Головним чином, це має місце внаслідок того, що реальна заробітна плата найманих робітників знижується. Це дає можливість експортерам знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягається, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викликаного до життя інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потерпає від інфля-

177

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції.

Зменшення реальної заробітної плати основної частини найманих робітників у період інфляції стає повсюдним. Це призводить до змін у структурі споживання, погіршення загальних умов відтворення робочої сили, зубожіння населення.

У період інфляції погіршується становище дрібних власників і особливо фермерів. Різниця між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію зростає, а це погіршує їх економічне становище.

З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі негативні зміни в економіці в цілому. Ціни на вироблені товари швидко зростають. При цьому підвищення цін відбувається нерівномірно, а це спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій.

Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Виникає величезна кількість посередницьких фірм, що займаються перепродажем вироблених товарів.

Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність. Причиною її зниження стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційного.

Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна структури попиту і нерівномірне зростання цін призводить до дезорганізації внутрішнього ринку.

Зниження реальної заробітної плати робить ручну працю дешевою, а це гальмує науково-технічний прогрес і впровадження нової техніки.

Прямим вираженням негативних наслідків інфляції стає розлад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цього — витиснення національної грошової одиниці іноземною валютою.

Інфляція призводить до порушення сформованих міжнародних відносин, а можливість зниження цін на експортні товари тієї країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкуренцію на зовнішніх ринках.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безробіття. Аналізуючи цей взаємозв’язок, у 1958 р. англійський економіст О. Філіпс дійшов висновку, що між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність. Зображена у вигляді графіка, дана залежність увійшла в економічну літературу під назвою кривої Філіпса.

178

5 Розділ. Інфляція і грошові реформи

У подальшому взаємозв’язок між зміною заробітної плати і інфляцією досліджувався й іншими вченими. У цей аналіз помітний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і Р. Солоу. Вони замінили ставки заробітної плати на інший показник — товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні і зображують криву О. Філіпса. (рис. 1).

Рис. 1.

Крива О. Філіпса показує, якщо в суспільстві (головним чином внаслідок дій уряду) стимулюється попит, то це приводить у підсумку до зростання цін. Ціна піднімається, наприклад, з рівня Р1 до рівня точки Р3. Одночасно рівень безробіття зменшується і обсяг його скорочується з А3 до А1. При зворотній зміні цін (їх зниженні) відбувається збільшення безробіття.

Крива О. Філіпса, безперечно віддзеркалює певний стійкий повторюваний зв’язок між зростанням цін і рівнем безробіття. Однак досвід багатьох країн показує, що можливість регулювання безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може застосовуватись з відносним успіхом тільки в короткі відрізки часу. Залежність між інфляцією і безробіттям у тривалій перспективі вже не вкладається в той зв’язок, що ілюструє крива О. Філіпса. Це говорить про те, що інфляція є дуже складним явищем і тільки протягом короткого часу може визначатися яким-небудь одним важливим фактором.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

179

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

5.3Інфляція в Україні та її особливості

Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов’язані з переходом від тотально-планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-еконо- мічного оновлення нашої Батьківщини і викликала до життя низку об’єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них — диспропорції в економіці, спад виробництва, безробіття, різке погіршення матеріального становища основної частини населення — усе це ще не повний перелік тих явищ в економічному житті нашого суспільства, які надовго стали ознакою розвитку України. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практично повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді прихованої. Остання, як відомо, виявляється в дефіциті товарів і послуг, який щодалі посилювався в СРСР, віддзеркалюючи велику розбалансованість товарної і грошової сфери.

Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. — 2100 %, а в 1993 р. — 10 256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. — 501 %, у 1995 р. — 281,7 %, у 1996 р. — 139,7 %, у 1997 р. — 110,1 %, у 1998 р. — 120 %, у 1999 р. — 119,2 %, у 2000 р. — 125,8 %, у 2001 р. — 106,1 %, у 2002 р. — 99,4 %, у 2003 р. — 108,2 %, у 2004 р. — 112,3 %. 2005 р. – 110,3 % у 2006 р. – 111,6 %, у 2007 р. 116,6 %, у 2008 р. - 122,3 %, у 2009 р. – 112,3%, у 2010 р. (план) – 109,7%.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, була викликана багатьма причинами. Серед них можна виділити такі:

–Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промис- ловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо

180