Hroshi_ta_kredyt_vyd4

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

власника (індивідуального чи колективного) капіталу, так і з погляду суспільства. З огляду на позицію підприємця, рух грошей є основою для збільшення його капіталу, для отримання додаткової вартості. Чим більш організованим і вільним буде рух грошей, тим більше можливостей для самозростання вартості, адже капітал може функціонувати як капітал тільки в русі. Що ж стосується всього суспільства, то чим організованішим і ефективнішим буде рух грошей як капіталу на мікрорівні, тим більшою буде сукупність матеріальних благ, які й уособлюють урешті-решт багатство суспільства.

З іншого боку, гроші функціонують як гроші. Ця форма їх руху забезпечує оборот тієї маси товарів і послуг, що призначені для задоволення потреб людини. Значення цієї форми руху грошей важко переоцінити, адже загальний характер товарного виробництва робить практично неможливим задоволення потреб людини без грошей. З розвитком суспільного виробництва цю місію грошей реалізують усе складніші й досконаліші фінансові інструменти.

У процесі руху грошей, що використовуються як засіб платежу чи обігу, виникає можливість їх перетворення із просто грошей у грошікапітал. Це має місце тоді, коли ці кошти акумулюються фінансовими посередниками і використовуються для надання кредиту. Отже, чим більше розвинена і розгалужена мережа фінансових посередників, тим у суспільства більше можливостей для їх використання з метою розширення виробництва.

–Особливістю грошового обігу на мікрорівні є й те, що джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей. Що ж до додаткової потреби, то вона покривається або за рахунок власних накопичень, або за рахунок запозичень на грошовому ринку. При цьому помітна зміна попиту на гроші з боку суб’єкта господарювання або з боку населення приводить до зростання, або навпаки до зменшення відсотка, що, у свою чергу, впливає на пропозицію грошей у сфері позичкового капіталу.

На відміну від обороту грошей на рівні підприємства, тобто на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства (на макрорівні) відрізняється, передусім, такими особливостями:

71

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

–Гроші на цьому рівні не виступають як багатство. Раніше, коли в обігу були повноцінні гроші, вони ще являли собою матеріалізацію багатства взагалі. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає.

–На відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, або населення, де вони виступають або у формі капіталу, або у формі грошей як таких, на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. Вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

–На макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятись за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери в іншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням центральним банком певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості

грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється центральним банком за рахунок додаткової емісії грошей. Чим вище еластичність грошової маси, чим більш виваженою є політика державного емісійного центру, тим менше виникає протиріч і перешкод на шляху розвитку суспільного виробництва.

Грошові обороти на мікро- і на макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного. Та вирішальним, з огляду на можливості глобального впливу на реальні економічні процеси та явища, є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

У процесі свого обороту гроші обслуговують усі фази суспільного виробництва і всі ринки. На фазі виробництва рух грошей забезпечує розподіл ресурсів і поєднанням робочої сили й засобів виробництва, унаслідок чого відбувається процес виробництва товарів та послуг.

72

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

Особливо важливу роль грошовий обіг відіграє на фазі обміну. Саме тут відбувається еквівалентний рух товарів, і гроші стають важливою ланкою обміну товарів та послуг. За суттю — це обмін товарних еквівалентів, а за формою — це обмін товару на грошовий еквівалент. Оскільки гроші в сучасному їх вигляді не мають власної вартості, а грошова сфера є відносно самостійною сферою суспільного відтворення, то будь-які зміни в самому грошовому еквіваленті відбиваються на самому обміні, посилюючи, або навпаки, послаблюючи обмін і його ефективність.

Вироблений національний дохід підлягає, як відомо, розподілу й перерозподілу. На цих фазах суспільного виробництва гроші є засобом як еквівалентного, так і безеквівалентного (у разі відчуження частини виробленого продукту через податки) руху товарів та послуг. У процесі обігу грошей на фазі розподілу формуються й набувають спочатку грошової форми ті матеріальні блага, які акумулює держава для забезпечення розширеного відтворення, структурних змін у народному господарстві, розв’язання соціальних проблем суспільства.

Заключна фаза суспільного виробництва — споживання. В умовах ринку воно здійснюється практично повністю за допомогою грошей. Саме тому їх рух на цій фазі є невід’ємною основою організації споживання, а також дійовим важелем досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і споживанням.

В Україні процес формування ринкових умов і перехідний характер економіки наклали свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но розпочався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку грошового обороту стає ще слабкий рівень організації банківської системи. Активна акумуляція тимчасово вільних коштів і використання їх як капіталу стримується не тільки рівнем доходів населення, але й недостатньою стабільністю банківської системи, і як наслідок, і певною недовірою населення до цих фінансових посередників.

Важливою проблемою організації грошового обігу на макрорівні є той факт, що в державі протягом уже більше десяти років її незалежного існування має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі. Сягаючи величезного розміру (у 1999 році заборгованість дорівнювала 6,7 млрд грн), вона стримує рух товарів та послуг. І хоча з 2000 р. з початком певного піднесення в економіці загальна заборгованість по заробітній платі стала суттєво зменшуватись, вона ще залишається значною, а це помітно гальмує процес суспільного від-

73

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

творення. Означена проблема посилюється низьким рівнем заробітної плати в основних галузях народного господарства і повільними темпами вирішення цієї проблеми. Так, середня номінальна заробітна плата в нашій державі на початок 2010 р. склала усього 1916 грн.

На макрорівні грошовий обіг в Україні характеризується також недостатньо високим рівнем організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. Це пояснюється як недосконалістю правового поля, у межах якого здійснюється рух грошей, так і незавершеністю ринкових перетворень. Не останню роль щодо цього відіграє й відсутність досвіду в організації державного регулювання саме в умовах ринкової економіки з урахуванням тих особливостей, які притаманні економіці України.

2.2Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік — це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу продуктів і доходів (рис. 1).

Власниками практично всіх ресурсів (при певному припущенні) у ринковій економіці є сімейні господарства. Саме їм належать трудові ресурси, земля, засоби виробництва тощо. З цим товаром вони й виходять на ринок ресурсів, де й продають свою робочу силу, землю, засоби виробництва, або здають матеріальні ресурси в оренду. Як оплату за свої ресурси вони отримують гроші у вигляді заробітної плати, дивідендів, виторгу від продажу засобів виробництва, гонорарів тощо. Рух цієї сукупності доходів утворює перший грошовий потік, що є частиною руху національного доходу країни і відображає останній у фазі його розподілу (тобто до перерозподілу).

На ринок ресурсів як головні покупці виходять фірми, яким для організації виробництва необхідно отримати ресурси. За отримані ресурси фірми сплачують грошовий еквівалент, який можна визначити як потік 2. Він забезпечує безперервність надходження у сферу виробництва виробничих ресурсів, а відтак, і безперервність виготовлення продукції.

74

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

5Т

7

Т

Світовий

ринок

Рис. 1. Загальна схема руху товарів, послуг і грошей

Виготовлена фірмами продукція надходить на ринок продуктів, що викликає до життя потік грошей із цього ринку на фірми, формуючи їх загальну виручку від продажу (потік 3).

На ринок продуктів з частиною своїх доходів виходять сімейні господарства. Вони формують ще один грошовий потік (потік 4), який дозволяє населенню задовольнити свої потреби в предметах споживання і послугах.

Ринкова економіка, як відомо, базується на існуванні як приватної та колективної, так і державної форми власності. У сучасних умовах

75

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

держава виступає не тільки власником значних матеріальних ресурсів, але й прямим учасником суспільного виробництва. Це означає, що держава виходить на ринок ресурсів, пропонуючи ту частину ресурсів, яку вона за даних умов планує реалізувати. Продаж цих ресурсів формує грошовий потік (потік 5), який іде з ринку ресурсів і надходить до держави. Маючи своє виробництво, держава виходить також і на ринок товарів, пропонуючи продукцію державних підприємств. Це формує ще один грошовий потік (потік 6).

У сучасних умовах жодна країна не може існувати ізольовано. Різними формами економічного співробітництва її економіка пов’язана з економікою інших країн. Ці взаємозв’язки реалізуються переважно у формі міжнародної торгівлі, що здійснюється на світовому ринку. На цей ринок виходять сімейні господарства, імпортуючи необхідні їм товари і формуючи новий грошовий потік (потік 7), який через процес конвертації виходить за межі держави. Разом з тим на світовий ринок виходять також фірми, що експортують вироблену продукцію, або надають послуги. У зв’язку з цим виникає ще один грошовий потік (потік 8).

Усі розглянуті грошові потоки характеризуються тим, що вони обслуговують рух реальних товарів. Тут має місце обмін еквівалентів і тому товарна й грошова маса, яка відображає вартість усієї сукупності товарів та послуг, при даному масштабі цін збалансована з товарною масою. Ці потоки характеризують принаймні ще дві особливості. По-перше, в основі обміну лежить еквівалентність з тією лише різницею, що обмін на внутрішньому ринку здійснюється за вартістю, сформованою в даному суспільному виробництві. У той же час товари та послуги, які експортуються або імпортуються зі світового ринку обмінюються за інтернаціональною вартістю, формування якої має свої певні особливості відносно національної вартості товарів. По-друге, грошові потоки, пов’язані з експортом та імпортом, можуть бути незбалансованими (від’ємне або позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту) і тоді це певним чином впливатиме на рух грошей на внутрішньому ринку країни.

Окрім розглянутих потоків, ще є рух грошей, не пов’язаний з рухом реальних благ. Це так звані потоки фінансово-кредитної групи. Вони охоплюють грошові потоки у вигляді руху грошей, пов’язаних з виплатою податків. На цій основі формується потік грошей від сімейних господарств (потік 9) і потік від фірм (потік 11) до державного бюджету. Ці фінансово-кредитні потоки характеризуються безеквівалентністю, бо платник податку нічого не отримує натомість. Слід зауважити,

76

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

що навіть у ринковій економіці все ж має місце і певний зворотний грошовий потік, який надходить з бюджету на підтримку сімейних господарств переважно у вигляді трансфертних платежів (потік 10), приватних і колективних підприємств та установ (потік 12). Але ці потоки нерівнозначні з потоками, які формуються на основі податкових платежів. Вони значно менші — це, по-перше; по друге, допомога держави фірмам, як правило, не набуває грошової форми, тому потік 12 існує скоріше як можливість, а не реальність. Виняток становлять хіба що випадки підтримки державою підприємств тих галузей, розвиток яких є пріоритетним. Так, скажімо, з 2001 р. держава бере на себе сплату значної частки відсотка по кредитах, які комерційні банки надають селянам на розвиток сільськогосподарського виробництва.

У системі організації грошового обігу важливу роль відіграє фінансовий ринок. Його загальна функція полягає в забезпеченні акумуляції тимчасово вільних коштів і їх надання в позику на тимчасове користування. Саме на цей ринок в основному направляються заощадження сімейних господарств, формуючи ще один фінансово-кредит- ний потік (потік 13). Водночас виробничий сектор, який для свого розвитку постійно потребує додаткових інвестицій, отримує позики на фінансовому ринку (потік 14). Ці потоки пов’язані з рухом грошей як товару, але специфічного. Гроші як товар не мають вартості, тому тут у цілому немає еквівалентного обміну, але є певна плата за тимчасове користування грошовим капіталом.

Дуже схожими на розглянуті потоки за своїм внутрішнім економічним змістом є грошові потоки, які складаються з руху капіталу, що надходить зі світового фінансового ринку на вітчизняний і навпаки (потоки 15 та 16). Цей рух міжнародного за характером капіталу найчастіше є спекулятивним, тобто таким, що керується у своєму русі поточною кон’юнктурою того чи іншого фінансового ринку. Тому в разі виникнення у країні якихось труднощів, наприклад, помітного спаду темпів виробництва, стійкого від’ємного сальдо платіжного балансу тощо починається відплив цього капіталу, що створює певні труднощі у функціонуванні фінансового ринку, а часто й усієї економіки в цілому.

Грошовий обіг, як уже зазначалось, тісно пов’язаний з кругообігом товарів та послуг. Це ставить проблему підтримки постійної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою. Її вирішення передусім пов’язано з балансуванням грошових потоків у самій цій сфері. Зупинимось на деяких найбільш загальних взаємозв’язках між окремими грошовими потоками.

77

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

За великої відкритості економіки досить часто порушення балансу в грошовій сфері пов’язується з перевищенням імпорту над експортом. У цьому разі частина грошової маси в розмірі чистого імпорту залишить внутрішній ринок і викличе недостатність платоспроможного попиту на внутрішньому ринку. Внаслідок цього в країні виникнуть труднощі з рухом національного продукту, оскільки частина національного доходу в його грошовій формі відволікатиметься на зовнішній ринок.

Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей, тобто за рахунок мобілізації грошей на фінансовому ринку. Цей шлях у довгостроковому періоді має певні негативні наслідки. З одного боку, це може стимулювати інфляційне зростання цін, а з іншого — може призвести до зростання вартості грошей на фінансовому ринку і тим самим зменшити стимули до інвестиційної діяльності. По-друге, досягнення балансу можливе за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фінансовому ринку своїх цінних паперів. Цей шлях більш прийнятний з погляду забезпечення відносно незмінних умов на внутрішньому ринку. Але його недоліком є формування зовнішнього боргу і виплата через відсоток у майбутньому частки свого національного продукту на користь країн-кредиторів.

Дещо інша ситуація складається в разі активного сальдо зовнішньоторговельного обороту. В цьому випадку на внутрішній ринок надійде додаткова грошова маса, яка може розбалансувати співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку й викликати зростання цін унаслідок появи додаткової грошової маси. Щоб уникнути цієї негативної ситуації, найчастіше вдаються до таких заходів:

По-перше, можна спробувати стимулювати нагромадження грошей суб’єктами господарювання та населенням. Досягти зростання попиту на гроші можна тільки за наявності економічного зростання, стабільності правового поля держави і достатнього розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Цей шлях потребує значного часу.

По-друге, можна спрямувати частину грошового капіталу за кордон. Цей шлях балансування грошової маси досить ефективний і більш прийнятний саме в короткостроковому періоді. Але стійкий відплив валюти за кордон створює в перспективі не кращу інвестиційну ситуацію в державі і врешті-решт може призводити до зменшення динаміки економічного зростання.

78

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

Дуже важливим є балансування у сфері грошового обігу тих грошових потоків, що забезпечують процеси розподілу і використання національного доходу країни. Саме вони забезпечують баланс між національним доходом та виробленим і готовим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом. Щодо цього найбільш важливим є балансування податкових надходжень (потоки 9 та 11) та потоку, пов’язаного з імпортом товарів та послуг з-за кордону (потік 7). Ці потоки в цілому призводять до зменшення попиту на внутрішньому ринку, а відтак, і до зменшення можливостей для реалізації виробленого національного продукту. Протилежними потоками щодо цього є надходження до бюджету за рахунок продажу продукції державних підприємств на ринку продуктів (потік 6), витрат фірм на ринку ресурсів на купівлю товарів для інвестиційних цілей (потік 2) і, нарешті, надходження грошей від експорту (потік 8). Ці три потоки забезпечують реалізацію виробленого національного продукту.

Між першою і другою групами грошових потоків мусить бути певна збалансованість, лише тоді забезпечуються найбільш сприятливі умови реалізації виробленого національного продукту. Але баланс між цими потоками може порушуватись, тому для їх балансування застосовуються різні методи.

У довгостроковому періоді на перші три грошових потоки можна впливати через проведення певної податкової політики і формування такої ситуації, за якої вітчизняний виробник перш за все буде зорієнтований на задоволення потреб вітчизняного споживача, що відносно зменшить грошовий потік, пов’язаний з імпортом. Що ж стосується потоків припливу, то тут у тривалій перспективі можна впливати на оптимізацію цих грошових потоків через створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, забезпечення активної позиції держави на ринку продуктів передусім шляхом державної закупівлі товарів і, нарешті, через формування стабільних умов для здійснення експорту.

Балансування грошових потоків відпливу і припливу, а це, по суті, балансування між грошовою сферою, як вона представлена національним доходом, і виробленим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом, з другого боку, в довгостроковому періоді не вичерпує всієї проблеми їх балансування. Певні диспропорції між означеними грошовими потоками можуть мати місце і в короткостроковому періоді. Це вимагає їх балансування у режимі активного й ефективного впливу на ситуацію у грошовому обігу. Цей вплив найчастіше здійснюєтьсяцентральнимбанкомкраїни.Так,щобзменшитивитратинаімпорт і навпаки збільшити надходження від експорту (сигналом для таких дій

79

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

часто стає поява від’ємного сальдо платіжного балансу), центральний банк може вжити заходів відносно курсу своєї валюти. Наприклад, для поліпшення ситуації і ліквідації, або зменшення від’ємного сальдо платіжного балансу, він може вдатись до валютної інтервенції, спрямованої на зниження курсу національної валюти стосовно інших валют. Це посилює експорт (через можливість зменшити ціну продукції, яка поставляється на експорт) і навпаки утруднює імпорт продукції. Наслідком цього буде певне балансування грошових потоків у вигляді надходжень від експорту і витрат, пов’язаних з імпортом. Проте це тільки загальний зв’язок і його позитивна реалізація залежить від дуже багатьох чинників. Скажімо, дієвість валютної інтервенції такого напрямку буде ефективною тільки тоді, коли експортні позиції держави досить сильні

івона може суттєво збільшити експорт своєї продукції, але в сучасних умовах такі дії не завжди можливі. Перепоною до їх уведення часто стає наявність глибокої міжнародної виробничої кооперації, що зводить нанівець наслідки зменшення курсу національної валюти, міжнародного антидемпінгового законодавства, політичні чинники тощо.

Розглянуті напрямки забезпечення балансування грошових потоків у цілому спрямовані на забезпечення певної рівноваги і, перш за все, між грошовим вираженням національного доходу й виробленим для реалізації національним продуктом. Проте балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу в цілому повинно відзеркалювати і стратегічні цілі, що стоять перед державою. Формування такої стратегії особливо важливо для країн з перехідною економікою, де глобальним завданням є саме реформування економіки і здійснення значних змін в її організації. Серед цих країн, як відомо, й Україна,

ідля неї в цьому аспекті проблема балансування грошових потоків є особливо актуальною і значущою.

Уцілому в стратегічному плані балансування грошових потоків з урахуванням того, що теоретичну основу регулювання ринкової економіки в переважній більшості країн складає монетаризм, має велике значення. При цьому як кінцеву мету можна виділити також балансування грошових потоків для досягнення високого рівня ефективності функціонування економіки і забезпечення на цій основі динамічного економічного зростання.

В Україні досягнення цієї стратегічної мети пов’язане з вирішенням цілої низки завдань. Для створення динамічної, соціально-орієнтова- ної й ефективної ринкової економіки необхідно, насамперед, здійснити структурну перебудову народного господарства, сформувати стабільний

80