2.1.Дослідження дихальної системи

Дослідженню дихальної системи слід приділяти велику увагу, оскільки хвороби її органів значно поширені серед сільськогоспо­дарських, свійських і промислових тварин. Ура­ження органів дихальної системи досить часто є наслідком дії спе­цифічних інфекцій та інвазій, збудники яких локалізуються у орга­нах дихання.

У господарствах, спеціалізованих по вирощуванню і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, гос­трі респіраторні захворювання охоплюють 70—100 % поголів'я, спричиняючи зниження продуктивності, відставання у рості, заги­бель та вимушений забій тварин. Легенева тканина є місцем локалізації деяких гельмінтів (легеневі стронгілятози) або личинки їх у процесі міграції травмують легеневу тканину, чим сприяють розвитку пневмонії.

Таким чином, хвороби органів дихання значно поширені і в структурі захворюваності їм належить друге місце після шлунково-кишкових захворювань, а економічні збитки від них також не менші,

Загальновизнаної схеми дослідження дихальної системи тварин немає. Бажано дотримуватися такої послідовності: а) дослідження дихальних рухів; б) дослідження кашлю і верхніх (передніх) дихальних шляхів; в) огляд і пальпація грудної кліт­ки; г) перкусія грудної клітки у ділянці легень; д) аускультація легень; е) додаткові методи дослідження (торакоцентез, дослі­дження мокротиння і таке ін.).

При дослідженні органів дихальної системи, крім огляду, за­стосовують пальпацію, перкусію, аускультацію, а також спеціальні методи (рентгеноскопію і рентгенографію, ультразвукове дослі­дження, ларинго-, трахео- і бронхоскопію, торакоскопію; лабора­торне дослідження носових виділень, мокротиння, вмісту плевраль­ної порожнини).

Оглядом визначають кількість дихальних рухів, їх властивості, форму грудної клітки, зміни верхнього (переднього) відділу ди­хальних шляхів. За результатами перкусії одержують уявлення про фізичний стан легень і плеври, вони часто є вирішальними при постановці діагнозу. Найбільш важливим із загальноклінічних методів є аускультація, яка дає змогу характеризувати стан слизової оболонки дихальних шляхів (гортані, трахеї, бронхів) і ле­гень, характеризувати фізіологічні і патологічні дихальні шуми.

При дослідженні носа звертають увагу на витікання і видиху­ване повітря, ніздрі, крила носа, слизову оболонку носа.

 Витікання з носа у здорових тварин непомітні або незначні й мають вигляд крапель серозного або серозно-слизового характеру, які злизуються тваринами або виділяються назовні. У хворих тва­рин витікання з носа ексудату чи транссудату, крові, наявність у ньому фібрину, залишків тканин, плівок, домішок слини, корму має діагностичне значення.

При дослідженні носових витікань звертають увагу на їх кіль­кість, консистенцію, колір, запах, наявність домішок і одно чи дво­бічне витікання. Однобічне витікання спостерігається при ура­женні на відповідному боці носової, верхньощелепної і лобної па­зух або повітроносного мішка. Двобічне носове витікання буває при одночасному право- і лівобічному ураженні перерахованих ді­лянок, при захворюваннях легень, бронхів, трахеї і гортані.

При дослідженні видихуваного повітря особливу увагу зверта­ють на його запах. Він стає неприємним.

При дос­лідженні ніздрів звертають увагу на їх контури, набряки шкіри, новоутворення. Потім досліджують слизову оболонку носа. Зверта­ють увагу на її колір, вологість, опухання, порушення цілісності, висипання, рубці, виразки. Порушення цілісності слизової оболонки носа можна знайти у вигляді ран, подряпин, виразок, вузликів, пустул, нашарувань, но­воутворень.

Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огля­ду, пальпації, аускультації; внутрішнє — неозброєним оком або за допомогою лярингоскопії. Оглядаючи гортань та трахею, при де­яких захворюваннях можна помітити зміну положення голови й шиї, у випадку запалення — припухлості і набряки тканини в ді­лянці гортані та трахеї, зміни форми трахеї, її викривлення, де­формацію, переломи та розриви кілець. Внутрішній огляд гортані у великої рогатої худоби здійснюють за допомогою шпателя-освітлювача В. І. Габрійолавічюса. При огляді гортані звер­тають увагу на колір і стан слизової оболонки, м'якого піднебіння, надгортанника, голосових щілин та зв'язок, наявність виразок, на­шарувань, фібринозних і дифтеричних плівок.

Грудну клітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією і аускультацією. Велике значення має рентгенологічне, зокрема флюорографічне, дослідження грудної клітки. При необхідності проводять торакоцентез для взяття рідини з плевральної порожни­ни. Застосовують функціональне дослідження дихальної системи, пневмографію.

Перкусією грудної клітки визначають межі легень. Ділянку грудної клітки, на якій виявляють чіткий легеневий звук, називають полем перкусії легень.  Грудне поле перкусії розміщується за лопаткою і має форму трикутника. Передня перкусійна межа його проходить по лінії анконеусів, тобто лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба, верхня межа паралельна остис­тим відросткам грудних хребців на відстані від них у великих тварин на ширину долоні. У великої рогатої худоби, крім грудного поля перкусії, виявля­ють передлопаткове, що розміщене над плечовим суглобом, і йде вверх майже до середини лопатки, шириною у добре вгодованих тварин 3—4 см, а в помірно вгодованих — 6—8. Відведення груд­ної кінцівки назад збільшує розміри передлопаткового поля пер­кусії.

Задню перкусійну межу лі­вої половини легень визначають по лінії маклака в 11-му міжре­берному проміжку, по лінії плечового суглоба—у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака — в 10-му міжреберному проміжку.

Збільшення задньої межі однієї половини буває при однобічній пневмонії. Купоросна пневмонія характеризується певною послі­довністю зміни перкусійного звуку. В першу стадію хвороби — стадію гіперемії ексудату ще недостатньо для заповнення альвеол і він лише просочує стінки альвеол, які стають менш еластични­ми і здатними до коливання. [7,8,10]