2.3 Нострифікація

Сьогодні вступає у трудову діяльність покоління, яке отримало освіту (від початкової до вищої) вже за часів незалежності. Далеко не всім із них вдається знайти роботу на батьківщині, таку, яка би відповідала їх інтелектуальним, професійним запитам, амбіціям, фінансовій еквівалентності. Тому пошук гідної фахової реалізації в іноземних державах є фактом біографії молодих і креативних. Наша держава має юридично сприяти запитам випускників вузів, здатних реалізувати себе в конкурентному ринковому середовищі їх закордонних ровесників.

Процес нострифікації будь-яких дипломів в Україні, надзвичайно складний і громіздкий процес, – особливо це стосується переатестації наукових ступенів здобутих за кордоном. Наприклад, якщо диплом магістра чи бакалавра можна легалізувати заочно, переславши документи поштою, то для людей, які захистили свої дисертації за кордоном, фактично потрібно пройти повторний захист в Україні.

Нострифікація дипломів про вищу освіту і наукові ступені це світова практика, але Україні потрібно переймати закордонний досвід і відходити від надмірної централізації.

Прикладом може служити Польща. У Польщі Міністерство науки і вищої освіти повністю передало університетам повноваження легалізувати іноземні дипломи і наукові ступені. Діє правило, що магістерські дипломи певної галузі знань можуть нострифікувати тільки ті кафедри, які мають аспірантуру з цієї галузі, а наукові ступені, здобуті за кордоном, - кафедри, які дають докторські наукові ступені. Кожна людина, яка має іноземний диплом, самостійно вирішує, в якому університеті проходити процес нострифікації. В Україні все вирішує міністерство.

Законодавством України не врегульовано чіткого механізму нострифікації наукових ступенів. Потрібно якомога швидше детально прописати у відповідних постановах Кабінету Міністрів України спрощену процедуру визнання наукових ступенів.

Україні слід максимально запозичити польський досвід нострифікації дипломів.

Легалізація українських документів про освіту – необхідний крок для тих, хто планує вчитися та/або працювати за межами України.

Визнання іноземних кваліфікацій протягом тривалого часу було істотним бар’єром, що розділяв системи освіти і ринок праці Європейського континенту.

На теперішній час з українським дипломом можна почати професійну діяльність або продовжити навчання у будь-якій країні світу. Україна разом з іншими державами працює над спрощенням процедури визнання документів про освіту. Країна є членом Гаазької конвенції про спрощену процедуру легалізації документів, а також Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій вищої освіти у Європейському регіоні (далі – Лісабонська конвенція) [+].

Для того, щоб документ про освіту, отриманий в Україні, був дійсний на території іншої держави, після його отримання необхідно пройти процедуру легалізації. Якщо країна, куди прямує людина для професійної діяльності або продовження освіти, як і Україна, є учасником Гаазької конвенції, то достатньо буде завірити диплом апостилем. Якщо ж ні, необхідно пройти процедуру легалізації документів про освіту в МЗС України.

Процедура підтвердження кваліфікації в кожній країні має свої особливості. На сьогодні Україна уклала 22 двосторонні угоди про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчених звань. Зокрема, такі угоди діють з Болгарією, Угорщиною, В’єтнамом, Китайською Народною Республікою, Монголією, Польщею, Румунією, Францією та Естонією. Двосторонні угоди в галузі визнання документів про освіту підписані з Росією та більшістю країн пострадянського простору. У цих країнах процедура визнання кваліфікації буде максимально спрощена. Україна разом з 43-ма державами є членом Лісабонської конвенції, дія якої поширюється на країни Європи. Крім європейських країн, до неї також приєдналися США, Канада, Австралія, Ізраїль, Казахстан, Білорусь. Цей документ спрямований на спрощення процедури визнання кваліфікації, отриманої в одній країні, на території інших країн-учасниць Конвенції. Тому ті держави, що підписали Конвенцію, зокрема й Україна, співпрацюють в рамках робочих груп, налаштовують обмін інформацією, узгоджують свої національні системи кваліфікацій з рамкою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти.

Лісабонська конвенція розширила права університетів у питань визнаннях зарубіжних кваліфікацій, ввела в дію механізми і принципи здійснення визнання документів про освіту, що відповідають сучасним вимогам. Зокрема, сприяла запровадженню в практику таких новаторських принципів, як: безумовне право заявника на подачу апеляції у випадку невизнання, обов’язок компетентних органів і організацій країн-учасниць аргументувати і доводити обґрунтованість прийняття того чи іншого рішення з визнання.

У 2005 році Україна приєдналася до Болонської декларації і тепер, разом з іншими 46 європейськими країнами впроваджує болонські реформи. Цим самим країна обрала курс на європейські стандарти освіти, інтеграцію в загальноєвропейський освітній і науковий простір. Для реалізації положень Болонської декларації в Україні відбуваються масштабні реформи і модернізація освітньої сфери.

Введено трициклову систему підготовки фахівців з вищою освітою. Така схема порівнянна з європейською системою освіти і системами більшості країн світу. Українські університети, інститути та академії пропонують програми підготовки з присудженням кваліфікації «бакалавр» (перший цикл підготовки), «спеціаліст» та «магістр наук» (другий цикл), кандидат наук (третій цикл). Вищі навчальні заклади перейшли до кредитно-модульної оцінки знань (ECTS), яка використовується в Європі. Всі ці зміни спрямовані на стандартизацію української освітньої галузі з системами інших країн. В результаті істотно полегшена процедура підтвердження освітнього рівня, отриманого в Україні, в інших країнах і навпаки.

В Україні впроваджується європейська кредитно-трансферна система, а також додаток до диплома європейського зразка, які є уніфікованими інструментами виміру навчальних досягнень студентів. Додаток до диплома тепер містить більше інформації і дає можливість зіставити освітню програму, пройдену студентом за час навчання в Україні, з відповідними програмами в інших країнах. Ці нововведення суттєво спростять процедуру визнання українських дипломів про вищу освіту як в європейських, так і в інших державах.

У 2008 році Україна стала повноправним членом Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти разом з 18 країнами-учасницями Болонського процесу.

Проте в ході реалізації Болонського процесу не всім державам-учасницями вдалося досягти законодавчого регулювання питань визнання дипломів в повній відповідності з конвенцією. Ця задача набуває особливої актуальності ще й у зв’язку з тим, що проблема визнання всіх видів освіти відповідно до сучасних підходів і розвитку нових форм навчання включена до розряду основних умов розвитку європейської вищої освіти.

Отже, процедура визнання кваліфікації та документів про освіту регулюється виключно внутрішнім законодавством країни, в якій планується продовжувати навчання або почати діяльність.

Таким чином, процедура визнання диплома та кваліфікацій, отриманих в Україні, залежатиме від країни його пред’явлення, спеціальності, цілей визнання – продовження навчання або професійної діяльності.

Проаналізувавши процедуру та етапи консульської легалізації документів, можна зазначити, що така процедура легалізації документа є доволі довготривалою і не дає змоги швидко оформити документ. Крім того, здійснення консульської легалізації для нерезидентів потребує звернення до органів державної влади іншої держави – дипломатичних та консульських установ України, що також створює певні незручності. Саме тому в більшості випадків нерезиденти, які оформлюють документи для їх дії на території України, вдаються до процедури проставлення апостилю.

Документ, який пройшов таку складну процедуру оформлення, як консульська легалізація, є дійсним лише для тієї держави, консульською службою якої він був оформлений.

Процедура проставлення апостилю є більш швидкою, порівняно з консульською легалізацією. Однак строки проставлення апостилю в різних державах також різні. Наприклад, якщо на Кіпрі ця процедура займає 1-2 дні, то в Австрії чи Австралії процедура займає близько 2 тижнів. Цю обставину слід враховувати, коли існує необхідність швидко оформити всі документи.

Апостилювання це один із правових режимів визнання юридичної чинності документів, які мають використовуватися за кордоном. Апостиль виник як альтернатива і універсальна процедура підтвердження чинності іноземних документів. Апостиль засвідчує достовірність підпису особи, яка підписала документ, а також автентичність печатки чи штампа, яким його скріплено. На відміну від консульської легалізації, на апостилювання витрачається менше часу, а документи з апостилем можуть використовуватися в різних країнах, а не в одній.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ВЗАЄМНОЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Проблема легалізації іноземних офіційних документів часто виникає у самих різних ситуаціях, пов’язаних як з господарськими, так і з цивільними правовідносинами. Характер труднощів залежить від виду самого документа і відносин між державами – країною походження документа і країною представлення.

Існує три основних варіанти легалізації іноземних офіційних документів: 1) засвідчення документів в одній державі визнається в іншій без виконання будь-яких додаткових вимог і формальностей; 2) консульська (дипломатична) легалізація; 3) легалізація шляхом проставлення апостилю.

Так, наприклад, Мінська конвенція від 22.01.1993 року, укладена в рамках СНД, свідчить, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред’являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

За загальним правилом, для легального представлення офіційного документа в іншій країні, необхідно завірення цього документа консульською установою країни подання. Така процедура буває досить обтяжливою. Консульські установи країни подання документа пред’являють свої вимоги, та й у країні походження документа консульств може взагалі не існувати, якщо між країнами відсутні дипломатичні відносини. Часто буває так, що консульство країни подання обслуговує декілька сусідніх країн, і може виникнути необхідність звернення до консульської установи країни подання документа, що знаходиться на території третьої країни, тобто країни, що не є державою походження документа.

Альтернативою такому способу легалізації є засвідчення документа в консульській установі країни походження з подальшою легалізацією у внутрішньодержавному органі іноземних справ країни подання.

Для спрощення процедури легалізації документів міжнародне співтовариство розробило механізм апостилювання. Така процедура була створена в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права.

Вже більше п’ятдесяти років пройшли з дня прийняття Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Ця прогресивна міжнародна угода значно спростила процедуру міжнародного обігу документів та зменшила навантаження на консульські установи. В даний час учасниками цієї Конвенції є 107 країн світу, а Конвенція про апостиль стала найбільш часто вживаною з усіх Гаазьких конвенцій. Мільйони апостилів видаються у всьому світі щорічно.

У той же час, створені більше півстоліття тому процедури проставлення апостилю фактично перестали відповідати реаліям сучасної ери цифрових технологій і глобальних електронних мереж. Так, у більшості країн процедури, пов’язані з апостилем виконуються вручну. Походження офіційного документа не завжди ретельно перевіряється перед тим, як проставляється апостиль. Немає однаковості в способі прикріплення апостилю до документа. У деяких державах алонж з апостилем прикріплюється до документа (або навіть пакету документів) простою дужкою швидкозшивача і може бути відокремлений. Іноді замість підпису посадової особи використовується факсиміле.

За роки, що минули з прийняття Гаазької Конвенції про апостиль, світ змінився колосальним чином. Все більше документів видаються в електронному форматі, розвиваються технології цифрового підпису та електронної сертифікації, судові інстанції в деяких країнах вже приймають матеріали в електронному вигляді.

Інтенсивний розвиток науково-технічного ресурсу, направлений на прискорення економічних процесів у суспільстві, сприяв широкому використанню електронних засобів зв’язку та інформаційно-комунікаційних технологій, за допомогою яких сьогодні активно відбувається оперативне поширення інформації в різних сферах правовідносин та здійснюється електронний документообіг.

У листопаді 2003 року на засіданні Спеціальної комісії з розгляду практичної дії Конвенції від 05.10.1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція про апостиль), Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція про вручення) та Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція про докази) відзначено, що застосування цих трьох документів сприяє важливим змінам, пов’язаним з розвитком інформаційних технологій та рекомендувала державам-учасницям і Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права розробити способи видачі електронних апостилів, беручи до уваги, зокрема, типові закони ЮНІСТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) про електронну торгівлю і електронних підписах, кожен з яких заснований та недискримінації та функціональної еквівалентності.

У квітні 2006 р. Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права у співпраці з Національною асоціацією нотаріусів Сполучених Штатів Америки була розпочата експериментальна програма електронного апостиля «e-App» (Electronic Apostille Program).

Програма «e-App» передбачає впровадження системи проставлення апостиля в електронному форматі з цифровим сертифікатом (e-Apostille), а також створення електронного реєстру (e-Register), до якого є онлайн-доступ для перевірки походження паперових та електронних апостилів. Після впровадження цієї програми зацікавлена особа, наприклад державний орган або суддя в державі прийняття апостиля, зможе підтвердити походження апостиля в онлайн-режимі, або навіть скачати апостиль разом з документом в електронному форматі з цифровим сертифікатом справжності. Заявник, який має цифровий підпис, може подати заяву на апостилювання документів в електронному форматі.

Ця ідея не тільки зручна та сучасна, але й надає більший ступінь захисту в порівнянні з тардиційним «паперовим» апостилем. Електронний файл апостиля досить складно підробити – при будь-якій маніпуляції з файлом апостиль буде визнаний недійсним.

У зв’язку з веденням господарської діяльності за допомогою Інтернету та електронного документообігу особливо актуально постає питання про необхідність створення єдиної ефективної системи безпеки засвідчених апостилем та нотаріально завірених документів. На сьогодні більша частина інформації і документів передається в електронному вигляді. Використання електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП) і електронного документообігу сприяють актуалізації та зростанню економічних процесів, поширюють інформаційно-комунікаційні технології на всі сфери суспільного життя.

Міжнародний досвід свідчить про необхідність впровадження інформаційних технологій в процес надання адміністративних послуг щодо апостилювання офіційних документів та тісно з ним пов’язаний нотаріальний процес України, зокрема використання електронного підпису як невід’ємного елемента електронного документа.

Так, при наданні юридичної вірогідності документам, які викладені на папері, нотаріус використовує різноманітні бази даних (реєстри), при формуванні витягів з них використовує та скріплює їх ЕЦП, який за юридичною силою рівнозначний власноручному підпису. Згадані правила визначені у статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» [+]. Разом з тим і Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» підкреслює необхідність наявності ЕЦП в електронному документі для визнання його дійсності [+].

У свою чергу, міжурядові організації, учасником яких є Україна, також активно закликають використовувати можливості електронних засобів та інструментів інформаційно-комунікаційних технологій.

Базуючись на матеріалах, підготовлених ЮНІСТРАЛ під назвою «Сприяння зміцненню довіри до електронної торгівлі: правові питання міжнародного використання електронних методів посвідчення дійсності та підписання» (2009) проаналізовано практику використання електронних засобів зв’язку, інструментів інформаційно-комунікаційних технологій в нотаріальній діяльності.

Комісія Гаазької конференції визначила чотири етапи апостилювання, щодо яких можливе вдосконалення інформаційних технологій з точки зору часових і матеріальних витрат:

1) створення захищених електронних баз даних, що містять підписи для підтвердження їх автентичності на офіційній документації, для якої запитаний апостиль;

2) застосування електронного редагування тексту для заповнення штампа «Апостиль»;

3) використання електронних підписів посадових осіб організації для відтворення їх електронними захищеним засобами і роздрукування безпосередньо на апостиль;

4) зміст електронного реєстру.

На сьогодні є 17 держав-учасниць Гаазької конвенції, які ведуть електронний реєстр апостилей: Андорра, Бельгія, Болгарія, Колумбія, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Грузія, Ірландія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Республіка Молдова, Російська Федерація, Словенія, Іспанія, Уругвай, США (штати Каліфорнія, Колорадо, Північна Кароліна, Род-Айленд, Техас, Східна Вірджинія, округ Вашингтон). Україна має всі можливості найближчим часом реалізувати цей проект у себе і стати вісімнадцятою країною світу, що запровадила сучасні електронні технології з електронного апостилювання офіційних документів.

На теперішній час чотири країни – Нова Зеландія, Іспанія, Колумбія і Республіка Молдова – запровадили систему електронного апостиля в рамках програми «e-App». З 1 жовтня 2013 року Республіка Молдова повністю припинила проставлення апостилей на паперовому алонжі, і перейшла винятково на роботу в системі e-Apostille.

Але впровадження нових електронних технологій та запровадження системи електронного апостиля в Україні потребує ретельного опрацювання та вивчення міжнародного досвіду з цього напряму.

Використання електронного апостиля дасть змогу юридичним особам та громадянам України безперешкодно і безпечно обмінюватись важливими документами, не побоюючись за їх достовірність, що безперечно, буде позитивним кроком України щодо спрощення процедури легалізації документів.