Розділ 3.

«ЗНАКОВІ ПОСТАТІ» РОДИНИ БІЛОЗЕРСЬКИХ: ГЕНДЕРНИЙ ТА ІСТОРИКО ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ

3.1. Вплив подружжя Кулішів на розвиток життєвих сценаріїв відомих представниць роду Білозерських

Живою історією XIX ст., організатором, творцем і взірцем нового українського письменства називають дослідники Пан­телеймона Олександровича Куліша - людину, яка стала духов­ним провідником української нації. Різнобічно обдарований й енциклопедично освічений, П. Куліш виявив себе самобутньою творчою особистістю у багатьох сферах української культури. Це напрочуд багатогранна постать - поет, прозаїк, драматург,

П. Куліш і Ганна Барвінок. 1877 р.

публіцист, перекладач, критик, літературознавець, фольклорист, народознавець, мовознавець- орфограф, історик, соціолог, ви­давець, педагог, талановитий живописець і графік. Саме він по­ріднився з Білозерськими завдяки шлюбу з О.М. Білозерською. Тому, розглядаючи історію роду та визна­чаючи внесок його представників у розвиток українського націо­нального руху, неможливо обми­нути питання впливу П. Куліша на розгортання життєвих сценаріїв представників декількох поколінь родинного кола Білозерських.

Свої педагогічні уподобання П. Куліш, девізом якого була фраза з його листа до М.Д. Білозерського: «Я работаю беспре­станно, беспрестанно, беспрестанно, да заставляю и многих других работать, что, может быть, значит гораздо более»¹, намагався послідовно реалізувати і у власному житті. Завдяки збереженим його-документам ми можемо відновити потужний вплив П.О. Куліша на формування світоглядних позицій і жит­тєвих настанов представників родинного кола Білозерських - як чоловіків, так і жінок. Основним завданням цього підрозділу є виявлення особливостей впливу П.О. Куліша на жіночу поло­вину молодшої гілки родинного кола Білозерських.

Вінчання 24 січня 1847 року об'єднало у шлюбі двох «зна­кових постатей» класичного українського відродження - Пан­телеймона Олександровича Куліша та Олександру Михайлівну Білозерську. Але якщо П.О. Куліша ми можемо визначити як провідника та ідеолога національного руху, то О.М. Куліш зіграла роль «експериментальної моделі» в реалізації педаго­гічних устремлінь чоловіка. Про це свідчит, і той факт, що коли вирішувалося питання про вінчання, один із чинників, який вплинув на одруження П. Куліша та О. Білозерської до від'їзду Пантелеймона Олександровича в закордонне відрядження, було його бажання зайнятися за рубежем підвищенням освіти Олександри Михайлівни. Своє рішення у листі до П.О. Плет- ньова П. Куліш виклав так: «По возвращению моему из-за границы, я должен буду ввести мою жен) в лучшее столичное общество. Провинциальный её язык, обращения и недостаточ­ность умственного образования заставилр бы её в таком случае играть незавидную роль. Это побудило мем взять её с собой за границу и довершить её образование»².

Хоча біографи Ганни Барвінок визначають усе її життя після одруження як життя «забутої тіні »,сама вона з цим твер­дженням не погодилася б, оскільки застерігала, що її глибока відданість чоловікові й висока оцінка йоіо особистості у бага­тьох не знаходить розуміння³. Подружністосунки «гарячого» П.О. Куліша та О.М. Білозерської привертали увагу багатьох дослідників їхньої творчості, і в минулому, і сьогодні. Спираю­чись на попередні дослідження, у взаєминах подружжя можна виділити певні періоди взаєморозуміння і злагоди, які переме­жовувалися смугами відчуження і навіть розривами (особливо важким був період 1856-1862 рр.), коли в О.М. Куліш почина­ються напади нервової хвороби. Оцінюючи літературну діяль­ність письменниці, ще В. Чубинський виявив певну закономір­ність: «Для нас особливо цікаво, що іменно під час переживань... іменно тоді Олександра Михайлівна зробила перші кроки на тому шляху, що дав їй, кінець-кінцем, місце в історії україн­ської літератури не тільки як «жінці Кулішевій», а й цілком самостійне, під прибраним ім'ям Ганни Барвінок»⁴.

Проектуючи визначення генія і таланту, яке дав Борис Грінченко у передмові до збірки оповідань Ганни Барвінок (1902 р.), у площину творчих взаємин подружжя Кулішів, мож­на досить точно окреслити їх сутність: «Талант є нижча ступінь Генія, ученик Генія. Талант сам поезії ніколи не творить, ніколи не живе своїми власними думками. Талант популяризує ідею і науку Генія, живе життєм, думає думками або Генія або наро­да. Геній веде народ за собою, талант іде за народом»'. Геній Куліша створив талант Ганни Барвінок, про що зазначала сама письменниця у спогадах: «Кілька разів хотіла кинути писати, почуваючи свою нездібність. А моя дружина втішалася не раз моїми оповіданнями і казала: „Пиши, пиши. Один десять цеглин несе на Храм Божий, інший п'ять, а хто три, а з сього созида- ється той Храм"»'.

Дослідниця творчості письменниці, О. Івановська підкрес­лює, що на формування художньої методи Ганни Барвінок вирішальний вплив мали настанови П. Куліша. Однак вона не погоджується з твердженням деяких літературознавців про те, що творчість письменниці була боротьбою між інтуїцією худож­нього таланту і надто буквальним розумінням поетики Куліша. На думку О. Івановської, Ганна Барвінок у своїй прозі явила синтез самобутнього таланту і засвоєння принципів школи П. Куліша. Її творчість характеризували такі риси:

• слідування настановам Куліша - це відповідало викликам часу, оскільки література перебувала у процесі становлення і мала спиратися на кращі зразки народної творчості;

• популяризація і закріплення фольклору в літературному тексті;

• усвідомлення головної вимоги своєї доби: «Повернутися обличчям до народу»⁷.

Сама письменниця зазначала: «Я горжусь, що була слухня­на учениця, увірувала в його істину, в його благородний порив. Багато було, можливо, обдарованіших... проте, не прониклись ідеєю любови до справи, вони дивились на це, як на забаву, як на мазурку. Я ж свого таланту у землю не зарила і принесла своє серце на алтарь...»⁸.

Ганна Барвінок стала першою українською жінкою- письменницею. Свій перший твір - оповідання «Жидівський кріпак» - вона написала у 1847 р., під час весільної подорожі. Однак її перші прозові твори вийшли друком в альманасі «Хата» 1860 р. Саме з цієї дати літературознавці починають відлік її лі­тературної діяльності. На це Ганна Барвінок з прикрістю звер­тала увагу у своїх спогадах: «Я була самостійна і своєрідна письменниця. Іще і нечувала, що і жоноцтво пише. А хтось з наших ворогів уже в энциклопедический лексикон заніс брех­ню, що Ганна Барвінок, глядя на Вовчка, і собі. А я раніше трьома роками од її уже писала»'. Саме вона стояла біля витоків «емансипаційного» дискурсу української прози 50-70-х рр. XIX ст. І хоча у дослідженні В. Агеєвої «Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму»¹⁰ Ганні Барвінок «не знайшлося» місця, ЇЇ творчість цілком вписується у схему розвитку літературного фемінізму, вироблену Е. Шо- валтер", відповідає першій її стадії, а саме - імітації панівної традиції. Це виявляється у використанні письменницею на по­чатку творчої кар'єри псевдоніму А. Нечуй-Вітер (співзвучного чоловічим прізвищам), у репрезентації у творах загальноприй­нятих норм суспільних відносин. І хоч у її прозі немає еман­сипаційних вимог, «праматір української літератури»¹² стала першою вітчизняною письменницею, яка порушила проблеми жіночої долі, за що літературознавці назвали її «поетом горя й бідування жіночого».

Ганна Барвінок була послідовницею чоловіка не лише в лі­тературній, а й у педагогічній діяльності". Особливо яскраво виявилося це у вихованні небожів, яке можна вважати одним із основних чинників великого впливу П. Куліша на формування світогляду представників роду Білозерських.

Під пресом життєвих обставин (досить рано довелося втратити майже всіх рідних) представники обох гілок роду Білозерських стають для П.О. Куліша найближчими людьми (щодо родиних зв'язків). Однак він негативно оцінював родин­не оточення дружини, що іноді проступало в його епістолярії. Ще перед шлюбом молодий Куліш зазначав у щоденнику: «Я вплетусь в связь с родственниками своей жены, совершенно по духу мне чуждыми»¹". Сповіщаючи Плетньова про своє весілля, він писав: «Много было шуму и следовательно скуки, но это только для меня; прочие преусердно веселились». Скоріш за все у цих листах молодого Куліша, і навіть у листі до І. Пулюя у 1880 р. з Мотронівки, де він зазначає, що не хоче вдома свят­кувати власні іменини, «бо не люблю квакання нашої темно­ти...»¹⁵, виявляється несприйняття укладу життя дрібномаєтко- вого дворянства, яке характеризується тягучим, спокійним життям, неповагою до свого та чужого часу".

Не маючи власних дітей, подружжя Кулішів допомагало виховувати дітей родичів. Окрім того, по смерті кухарки Ганни вони виховували її дочку Федорку. Ця дівчинка росла разом з племінниками та племінницями О.М. Куліш. В одному з листів до сестри Н.М. Забіли Олександра Михайлівна зазначала, що П. Куліш «шість небог моїх учив, за деяких і в гімназію платив, все бажає посилити свою запущену ниву своїм словом вірним українським. Ще й брата учив. Одна із небог поступила у Єли- заветинський інститут, прямо в п'ятий клас»¹⁷.

На Ганну Барвінок і її братів Василя та Миколу П. Куліш намагався впливати вже в часи їхньої юності та в зрілі роки, тобто після того, як вони вже сприйняли певні імпресінги пер­винної соціалізації. А для своїх подопічних П. Куліш і його дружина на ранніх етапах створювали виховні умови, які, з огляду на особливості племінників та онуків, по-різному ними сприймалися. В архіві Ганни Барвінок зберігаються спо­гади однієї з її племінниць про дитячі роки і дядькову науку на хуторі: «Учив нас різним мовам, а також піклувався про наші розваги, які можна було вигадати на хуторі. Устроював нам сам костри на Купала, грав вечорами на свистілку, а ми танцювали і часто співали українських пісень...»¹'. На хутір до Кулішів приїздили діти та онуки Н.М. Білозерської-Забіли та М.Т. Си­монова. Там відпочивали і діти від другого шлюбу Василя Михайловича Білозерського. Серед багатьох вихованців цього подружжя яскраво вирізняються Марія Боголюбцева, Надія Кибальчич та Надія Кибальчич-Козловська.

Вихованкою подружжя Кулішів з п'яти років, ще коли вони жили у Тулі та Петербурзі, була похресниця Олександри Ми­хайлівни, донька її старшої сестри Любові Марія Іллівна Бо­голюбцева. В одному з листів до М.Д. Білозерського О.М. Ку­ліш у 1850 р. повідомляла про заняття з племінницею: «Скажу Вам о своих занятиях: встаєм в семь часов, в девять Маша пишет, потом читает по-русски, после обеда - танцы и фран­цузский язык, спряжение и т. д., потом отправляемся вниз и гу­ляем с детьми Гусева...»". Уже в ранньому віці Марія виявляла здібності до навчання. Після переїзду подружжя до Петербур­га дівчинку віддали до пансіону (плату за навчання вносили Куліші), де вона перебувала протягом тижня, щонеділі повер­талася в дім Олександри Михайлівни, а в понеділок після сні­данку знову відправлялася у пансіон. Однак слід зазначити, що ставлення П.О. Куліша до Марії змінювалося, що знайшло відображення в його листах до М.Д. Білозерського. Так, у листі від 12 січня 1853 р. П. Куліш повідомляє Миколу Даниловича про бажання повернути Марію до родини, оскільки вона вияв­ляє лінощі, які його дратують, при цьому він зауважує, що «...при себе, во время проживания нашего в Малороссии, мы также держать Маши не будем, хотя бы Саша и просила меня об этом»²⁰. А вже у листі від 12 березня 1853 р., повідомляючи М.Д. Білозерського про свої наміри разом з Ганною Барвінок провести літо на Чернігівщині, П.О. Куліш писав: «Маша оста­нется с Н[адеждой] М[ихайловной]. Об этом нет надобности сообщать её родителям: будет и без того довольно сетований на таких жестокосердечных родственников, как мы. Она обнару­живает хорошие способности к литературному роману, и я с нею примирился»²¹. Однак у листі від 15 квітня 1853 р. (після хворо­би Н.М. Білозерської-Забіли) уже звучить роздратування: «Теперь уже мы не оставим Надежды Михайловны здесь, при­везём и Машу (которую намерены возвратить родителям - нет сил)...»²². У цьому виявлявся суперечливий характер «гарячо­го» Куліша. Звертаємо увагу на чітку спрямованість Кулішів у вихованні дівчинки: постійне спонукання до дисципліни, заохочення до розвитку літературних здібностей, обов'язкове вивчення української та кількох іноземних мов.

Марія Іллівна закінчила Смольний інститут шляхетських дівчат, одружилася з О.С. Щербачовим. Про трагедію їх по­дружнього життя загадувалось у попередньому розділі. Але якщо намагатися визначити причини цієї трагедії, то слід вра­ховувати, що Марія Іллівна, сприйнявши вплив подружжя Кулішів, особливо Пантелеймона Олександровича, сформува­лася як щира українофілка, сповідувала принципи активного втручання у громадські справи, готувала себе до перекладаць­кої роботи. Однак поглибилися протиріччя між ЇЇ устремлін­нями та реаліями тогочасного суспільства. По-перше, її чоло­вік, росіянин, не сприймав українофільські погляди дружини. По-друге, Марія Іллівна намагалася реалізувати себе поза тра­диційною для тогочасного суспільства системою «мати - ди­тина - родина», займалася культурно-громадською роботою, що негативно сприймалося родинним оточенням. Незважаючи на це, саме в цій сім'ї виросла і сформувалася відома в майбут­ньому українська письменниця та громадська діячка Любов Олександрівна Щербачова-Яновська.