1. 

   Любов Олександрівна Яновська

   Для розуміння активної громадян­ської позиції Любові Яновської, визна­чення її місця в історії української літера­тури слід з'ясувати ті чинники і враження дитинства, які впливали на її формування як творчої особистості. Попередні до­слідники, котрі вивчали життя і творчість Л.О. Яновської, звертали увагу на ранній дитячий і підлітковий періоди її розвит­ку²³. Узагальнюючи ці дослідження і вра­ховуючи автобіографічні спогади Любові Олександрівни^2,1, можемо виділити основ­ні імпресінги, що потужно вплинули на її характер і світогляд:

   Народження в родині з протилежними національними позиціями батьків (Марія Іллівна Боголюбцева - щира патріот­ка України, Олександр Сергійович Щербачов - росіянин зі стародавнього роду). Це порушило процеси відтворення етносу в однонаціональному руслі у дітей подружжя. В автобіографії Любов Олександрівна згадувала: «З-за цих непорозумінь між татком та матір'ю ми, діти, були зовсім закинуті, лишились без усякого з їхнього боку догляду. Ми росли самотні, з няньками та покоївками... Як зараз я пам'ятаю: ненька становить мене в куток на чверть години за кожне російське або польське сло­во, а татко садовить у фотель за кожне слово українське...»²⁵. Безперечно, перебування з батьком під час розриву батьків та рання смерть матері, коли Любові виповнилося лише десять ро­ків, призвели до того, що вона ідентифікувала себе як росіянка, котра проживає в Україні.

2. Виховання у багатомовному просторі (з дитинства вільно володіла українською, російською та польскою мовами, згодом вивчила німецьку і французьку), належність батьків до літера­турного середовища, їх активна громадська діяльність.

3. Отримання відповідної освіти (Кременчуцька прогімна­зія, Полтавський інститут шляхетних дівчат), однак з україно­фобською спрямованістю.

4. Виявлення з раннього віку музичних та літературних здібностей, заохочення з боку батька і викладачів до їх розвит­ку. В автобіографії Любов Яновська зазначала: «Не зважаючи на велику любов до музики, я не передбачала задоволення з артистичної кар'єри... щоденник був мені багатсько дорогший за ті романси, ноктюрни та вальси, що я іноді компонувала»²⁶. Пріоритетною для неї була літературна творчість, аніж заняття музикою. Перше оповідання Люба написала ще в семирічному віці, тривалий час його зберігав її батько²⁷;

5. На формування особистості майбутньої письменниці вплинув викладач історії у Полтавському інституті шляхетних дівчат О.М. Корсунський. Завдяки йому сформувалися літера­турні інтереси та філософський світогляд Любові Олександ­рівни²⁸. У її щоденникових записах цього періоду відображено опрацювання нею робіт Канта, Дарвіна, Мальтуса, Шопенгауе- ра та Ніцше, а також глибоке вивчення творчості Г. Сковороди. Пізніше вона напише роман «Григорій Сковорода» (проте доля твору невідома, він не був надрукований, а рукопису немає в іменному фонді письменниці)²⁹. У цей період Л. Яновська ви­вчала також твори російських письменників - М. Некрасова, М. Лєрмонтова, М. Добролюбова, Л. Чехова, Г. Успенського, В. Бєлінського, М. Чернишевського.

Крім цих імпресінгів, сприйнятих Любов'ю Яновською у період первинної соціалізації, слід відзначити опосередкова­ний вплив на неї (через матір) подружжя П.О. та О.М. Кулішів, з якими її мати не переривала відносин. Показовим у стосунках між Кулішами та їхньою вихованкою є той факт, що вони переймалися навіть питанням, якою ж мовою спілкуються діти у родині. Дізнавшись, що старші діти під час відсутності матері розмовляють здебільшого російською і польською, Куліші воліли забрати Любов Олександрівну до себе, оскільки побою­валися, що вона цілковито ополячиться. Однак О.С. Щербачов категорично заборонив Кулішам забирати будь-кого зі своїх дітей на виховання. В «Автобіографії» Любов Олександрівна писала, що українофобство батька, найімовірніше, пояснюва- лося його особистою ненавистю до Куліша, якого він вважав винуватцем усіх родинних конфліктів. О.С. Щербачов був упев­нений, що його дружина «все робила під впливом Куліша »^і0.

Закінчення у 1880 р. Полтавського інституту благородних дівчат знаменувало перехід Л.О. Яновської до самостійного життя і прийняття важливих рішень. Вона віддає перевагу не кар'єрі співачки, а педагогічній діяльності і догляду за молод­шою сестрою Зінаїдою. Працює домашньою вчителькою у ро­дині дідичів Ограновичів у селі Рудки Лубенського повіту. По­дальший життєвий шлях, громадську і літературну діяльність Л.О. Яновської слід розглядати з урахуванням умов її життя і величезного впливу на неї оточення.

На початку 1880-х рр. Любов Олександрівна одружується з Василем Яковичем Яновським, членом Київської громади та учасником Герцеговинського повстання 1875-1876 рр., який у сприйнятті дівчини був справжнім героєм. На довгі роки подружжя оселяється у родовому маєтку Яновських на хуторі Тарновщина. Позитивними сторонами подружнього життя є розширення кола знайомих Л. Яновської із середовища української інтелегенції - це представники родин Шеметів, Антоновичів, Левицьких, Грінченків, Русових, П. Житецький, М. Лисенко, М. Старицький, Олена Пчілка, Леся Українка та ін.; вивчення української етнографії та збирання фольклору. Негативні моменти - неврастенічна хвороба чоловіка, на цьому тлі часті непорозуміння, окрім того, подружжя роз'єднувала велика різниця у віці (Василь Яновський був старший за свою дружину на 20 років). Родина жила далеко від культурних осе­редків, лише 1905 р., через різке погіршення здоров'я Василя Яковича, подружжя переїздить на постійне проживання до Києва. Але це пояснення переїзду було верхівкою айсбергу складних внутрішньородинних стосунків. Зовні взаємини Яновських здавалися взірцем сімейного благополуччя, проте з особистого листування Любові Олександрівни дізнаємося про важку, гнітючу атмосферу в її домівці. В одному з листів до невідомого адресата вона зізнається: «Пекельна гостра біль душі набрала такого розміру, що здається, я зійду з розуму. Покінчити з собою не вистачає сміливості, а далі тягти лямку цього брутального, каторжного життя немає сили... Чоловік мій, - незважаючи на весь його розум, освіту, навіть гуман­ність, зовсім не підходяща мені людина. Поки він був порівню­ючи здоровим і поки діти були менші, а надії на них більші, я несла покірно свій хрест. Але ось трапилось жахливе горе: чоловік мій уже п'ять літ хворіє найгострішою формою невра­стенії... Він зробився в повнім розумінні звірем, егоїстом... Двадцять п'ять років я була, власне кажучи, сестрою-жалібни- цею... Я всіма силами намагалася убити всі іскорки життя. Із моєї душі випали думки, залишилась лише пристрасть до чисто­го мистецтва. Я скучаю, сумую за театральним художнім сві­том... Адже двадцять п'ять років я не відлучалась не на хвилин­ку для себе, - їздила в Полтаву чи Київ по справах дітей або чоловіка»³¹. Можливо, саме ця нереалізованість у найбільш продуктивний період людського життя спонукала її після пере­їзду до Києва до активної культурницько-громадської роботи, особливо з розвитку жіночого руху.

Літературна творчість Л.О. Яновської органічно пов'язана з її залученістю до культурницько-просвітницької і благочин­ної діяльності. Після переїзду на хутір Тарновщина вона надає необхідну медичну допомогу селянам, бере участь в організації недільних шкіл, драматичного, хорового і музичного гуртків, сама у них працює. Саме завдяки спілкуванню з хуторянами у неї з'являється інтерес до української етнографії та фольк­лору, а згодом - до написання оповідань з народного життя. Любов Яновська (псевдоніми - Ф. Екуржа, Омелько Реп'ях) починала писати прозу російською мовою, згодом перейшла на українську. Перше оповідання - «Злодійка Оксана» - було на­друковане в «Зорі» (1897) за сприяння В. ІІІемета та М. Коно- ненка. З родиною Шеметів Любов Олександрівна познайоми­лася у Лубнах і з першої же зустрічі відчула до них глибоку симпатію. Однак саме з В. Шеметом не раз сперечалася з прин­ципових питань. Володимир Михайлович був не лише членом «Братства тарасівців» (перша таємна політична партія у Над­дніпрянській Україні), а й відвертим українофілом, тоді як Любов Яновська вважала, що інтелігентові розмовляти україн­ською мовою - «обкрадати самого себе з виробленої культур­но мови, готових виразів, епітетів і т. і.», а русифікацію сприй­мала як синонім поширення науки й освіти. Саме В. Шемет навернув Любов Олександрівну на стежку культурницької ро­боти, пробудив у ній українську національну самосвідомість".

1896-1897 рр. були надзвичайно плідними у творчості письменниці: вона написала оповідання «Смерть Макарихи», «Як баба Лепестина карасіру добувала», жарт «На сіножаті», драму «Повернувся із Сибіру» і розпочала роботу над повістю «Городянка», яку закінчила у 1900 р. Великої популярності набула драма Л. Яновської «Повернувся із Сибіру», написана під час лікування у Феодосії. Саме завдяки їй Любов Олександ­рівна ввійшла до Товариства драматичних письменників та композиторів". Справжній успіх принесло письменниці й опо­відання «Смерть Макарихи», надруковане в 1900 р. в «Киев­ской старине». 1900 року, за порадою чоловіка, Любов Олександрівна відвідує Київ. Там вона не лише знайомиться із О. Левицьким, С. Єфремовим, В. Доманицьким, В. Дурдуків- ським, а й зустрічається з дружиною Антоновича - своєю дав­ньою подругою Катериною - та її сестрою Полею, яка стала дружиною Ореста Левицького. Її запрошують до Полтави, на свято відкриття пам'ятника І. Котляревському; передбачалося провести своєрідний письменницький форум та обговорити проблеми сучасної української літератури. Саме у Полтаві А. Яновська усвідомлює необхідність творити на ниві україн­ського письменництва. Можливо, у цьому рішенні неабияку роль відіграло її побачення зі своєю бабусею Ганною Барвінок, яка привітала онуку з літературним успіхом³⁴. Однак слід зазначити, що О. Куліш хоч і стежила за успіхами Люби, однак не протегувала їй у публікації літературних творів. Відносини між ними були досить непростими, навіть натягнутими.