Методичні рекомендації

 

Аналіз ознак рецидиву треба починати з його законодавчого визначення у ст.34 КК України. Під рецидивом за кримінальним правом розуміють вчинення будь-якого нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин. Очевидно, що головною юридичною ознакою в цьому визначенні є не знята і непогашена судимість за попередній умисний злочин. Тому в роботі необхідно коротко зупинитися на питанні про поняття “судимість”, її впливі на ступінь суспільної небезпеки особи, на значенні погашення та зняття судимості для вирішення питання про наявність чи відсутність рецидиву злочинів. Також багато дослідити думку, висловлені в літературі, про наділення рецидиву такими ознаками, як вчинення нового умисного злочину після засудження і повного відбуття покарання за перший умисний злочин, наявність судимості і за тотожні або однорідні умисні злочини.

Розглядаючи види рецидиву, слід мати на увазі, що загальне поняття “рецидив” указує лише на його загальні риси. Проте на практиці кожен випадок рецидиву має конкретний зміст, який, у свою чергу, визначає його специфічні, відмінні ознаки. Це лягло в основу класифікації рецидиву на деякі види, що характеризуються специфічними юридичними особливостями, різним ступенем суспільної небезпеки і, внаслідок цього, різними кримінально-правовими наслідками. В юридичні літературі запропоновані певні критерії, які можна взяти за основу при класифікації рецидиву на окремі види (кількість судимостей, характер і ступінь суспільної небезпеки злочинів, характер вини злочинів, їх однорідність тощо). Найбільш вдалим вважається розподіл рецидиву на такі види: 1) загальний і спеціальний – залежно від характеру злочинів, які його утворюють; 2) простий і складний – залежно від кількості судимостей; 3) пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – за ступенем суспільної небезпеки вчинених злочинів. Необхідно послідовно розглянути кожний із окреслених видів рецидиву, особливу увагу при цьому приділивши характеристиці пенітенціарного рецидиву. При аналізі поняття “пенітенціарний рецидив” доцільно виходити з того, що особа, яка відбуває (відбула) реальне покарання у вигляді позбавлення волі і має судимість, знову протягом строку судимості вчиняє новий злочин, за який засуджується до позбавлення волі.

У зв’язку з тим, що рецидив є лише одним із видів множинності злочинів, виникає потреба у відмежуванні його від інших видів множинності. Тому бажано провести відмежування рецидиву від повторності та сукупності злочинів. При цьому слід мати на увазі, що є автори, які вважають рецидив самостійним видом множинності злочинів, інші розглядають його як вид повторності (повторність, яка пов’язана із засудженням особи за попередній злочин). Необхідно коротко викласти основний зміст цих позицій і визначити своє ставлення до питання, що розглядається.

При характеристиці кримінально-правового значення рецидиву злочинів слід звернутися до ст.35 КК України, а також показати його вплив як обставини, що обтяжує покарання (п.1 ст.67 КК України). Важливо також з’ясувати значення рецидиву для кваліфікації злочинів.

 

Основний та додатковий списки літератури

 

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву. – Х.: Харк. юрид. ин-т, 2000.

Зинченко И.А. Составные преступления. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005.

Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву: Конспект лекций. – Х.: Харк. юрид. ин-т, 1973.

Панько К.А. Вопросы общей теории рецидива в советском уголовном праве. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1988.

 

×××

Бузынова С. Рецидив преступлений. – М.: ВЮЗИ, 1980.

 

 

Т е м а 18. Необхідна оборона

 

П л а н

 

1. Поняття та значення необхідної оборони.

2. Підстава необхідної оборони.

3. Ознаки необхідної оборони.

4. Перевищення меж необхідної оборони.

5. Спеціальні види необхідної оборони, передбачені ч. 5 ст.36 КК України.