тематика курсових робіт

з кримінального права україни (загальна частина)

та методичні поради

до їх написання

 

для студентів ІІ курсу денних

та вечірнього факультетів

 

 

 

 

 

 

 

 

Тематика курсових робіт з кримінального права України (Загальна частина) та методичні поради до їх написання для студентів ІІ курсу денних та вечірнього факультетів / Уклад.: Г.М. Анісімов, М.В. Анчукова, О.О. Володіна та ін. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – 72 с.

 

 

 

 

Укладачі: Г.М. Анісімов,

М.В. Анчукова,

О.А. Володіна,

С.В. Гізімчук,

Ю.В. Гродецький,

Л.М. Демидова,

І.О. Зінченко,

О.М. Лемешко,

В.А. Ломако,

Р.С. Орловський.

 

 

 

 

Рекомендовано до видання редакційно-видавничою радою

академії (протокол № 6 від 16.08.2007 р.)

 

 

 

 

 

 

 

© Національна юридична академія України, 2007

 

 

 

ЗМІСТ

 

1. Методичні рекомендації до написання курсових робіт…......3

2. Теми курсових робіт...................................................................7

Тема 1. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність

у часі...................................................................................7

Тема 2. Поняття злочину................................................................9

Тема 3. Поняття складу злочину за кримінальним правом.......11

Тема 4. Об’єкт злочину.................................................................13

Тема 5. Об’єктивна сторона злочину..........................................15

Тема 6. Суб’єктивна сторона злочину.......................................19

Тема 7. Умисел як форма вини....................................................21

Тема 8. Необережність та її види................................................24

Тема 9. Осудність та неосудність. ..............................................26

Тема 10. Спеціальний суб’єкт злочину.......................................29

Тема 11. Готування до злочину або замах на злочин................31

Тема 12. Добровільна відмова.....................................................34

Тема 13. Поняття співучасті та її форми. ..................................36

Тема 14. Види співучасників та їх відповідальність. ...............39

Тема 15. Складна співучасть у злочині.......................................42

Тема 16. Повторність злочинів та її види..................................45

Тема 17. Рецидив та його види. ..................................................47

Тема 18. Необхідна оборона........................................................50

Тема 19. Крайня необхідність………………..............................53

Тема 20. Виправданий ризик (діяння, пов’язане з ризиком)....56

Тема 21. Поняття покарання та його мета.................................60

Тема 22. Призначення покарання за сукупністю злочинів.......62

Тема 23. Призначення покарання за сукупністю вироків.........64

Тема 24. Давність та її види за кримінальним правом України...67

Тема 25. Погашення та зняття судимості...................................68

 

 

 

1. МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

 

Написання курсової роботи з кримінального права України (Загальна частина) передбачене навчальним планом для студентів ІІ курсу денних та вечірнього факультетів.

Студент, перш за все, повинен обрати одну із тем, передбачених цими порадами, ознайомитися з планом роботи та з рекомендованою літературою. Слід мати на увазі, що в плані визначені основні питання теми, які студент обов’язково повинен розкрити на підставі аналізу норм КК України 2001 р, вивчення певного розділу підручника з кримінального права (Загальна частина), рекомендованої в методичних порадах літератури з цієї теми. Треба враховувати, що в методичних порадах дається мінімальний список літератури. Студент має право використати іншу літературу за рекомендацією викладача або за своїм бажанням.

Доцільно також використовувати матеріали судової практики з кримінальних справ, опубліковані в офіційних збірках, а також місцевої практики правоохоронних органів, що відповідають темі курсової роботи.

Науковим консультантом з курсової роботи є викладач кафедри кримінального права, який проводить у групі практичні заняття, а також лектор, який викладає курс кримінального права (Загальна частина). До викладача студент може звертатися по допомогу у всіх випадках, коли виникають труднощі в розумінні певних положень, певних розбіжностей точок зору авторів тощо.

Курсова робота – це самостійне висвітлення студентом питань кримінального права України (Загальна частина). Її мета – засвоєння та правильне використання студентом чинного законодавства, вміння викласти свою точку зору з різних питань, аналізувати матеріали практики, робити порівняльний аналіз певних положень тощо.

Робота, виконана лише на базі підручника, без використання інших джерел, а також без матеріалів судової практики, не може бути зарахована.

Обсяг курсової роботи – 1 друк. арк. (23 – 24 с. формату А4). Вона повинна бути виконана акуратно і грамотно; сторінки слід пронумерувати. Роботу має підписати автор і датувати.

При оформленні бажано дотримуватися таких вимог.

1.На титульному аркуші вказується: Міністерство освіти і науки України. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, прізвище та ініціали автора роботи із зазначенням факультету, курсу та номера академічної групи, назва теми, дата написання роботи.

2. Курсова робота повинна мати план, який наводиться після титульного аркуша. Слід мати на увазі, що в методичних порадах план кожної теми передбачає обов’язкові питання, які мусять знайти відображення в темі. Студент має право розширити коло питань, що належать до цієї теми.

3. У всіх випадках використання літератури, а також матеріалів судової практики обов’язковим є посилання на відповідні джерела. При цьому в роботі треба відобразити лише фактично використані студентом джерела.

Посилання доцільно розташувати в кінці сторінки (у виносках), у нижній частині роботи, використовуючи при цьому або наскрізну нумерацію посилань (послідовно для всього тексту роботи), або їх нумерацію для кожної сторінки окремо (роздільна нумерація). Можлива нумерація посилань й окремо по кожному питанню теми. Ця вимога не стосується Конституції та КК України, які аналізуються в роботі, посилання на них робиться в самому тексті.

При посиланнях на законодавчі акти необхідно приводити їх повну офіційну назву. Наприклад: Про застосування амністії в Україні: Закон України від 01.10.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 48. – Ст.263.

У разі цитування певних робіт (тобто дослівному наведенні) текст треба брати в лапки і вказувати прізвище та ініціали автора, а у виносці – назву книги, місце видання, назву видавництва, рік видання і сторінку. Наприклад: Сташис В.В., Бажанов М.І. Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи: Конспект лекцій. – Х.: УкрЮА, 1992. – С. 19.

Якщо використовуються статті окремих авторів, необхідно зазначити прізвище та ініціали автора (авторів), а у виносці – джерело, де надрукована стаття (книга, збірник), рік видання, номер джерела, сторінку. Наприклад: Стрельцов Є. Правові проблеми регулювання підприємницької діяльності // Право України. – 1992. – № 2. – С. 26-30.

При кількох посиланнях на певне джерело на одній і тій же сторінці, розташованих послідовно, достатньо, не повторюючи назви, написати: “Там же. С. …”. Наприклад: 1) Борисов В.І. Необережність та її види: Текст лекцій. – Х.: Юрид. ін-т, 1991. – С.9. 2) Там же. С.15.

У разі цитування окремої книги або статті одного й того ж автора можна, не повторюючи назви, обмежитися прізвищем та ініціалами автора з вказівкою: Вказ. твір або Вказ. праця. – С. … Наприклад: Дурманов Н.Д. – Вказ. твір. – С. 75.

У тих випадках, коли думка того чи іншого автора наводиться лише в переказі, то перед назвою джерела або прізвища автора ставлять скорочену вказівку “Див.:”. Наприклад: Див.: Ломако В.А. Зміст умислу та його види: Текст лекцій. – Х.: Юрид. ін-т, 1991. – С.7.

4. Наприкінці роботи необхідно навести список фактично використаної літератури, нормативного матеріалу та судової практики. Список літератури доцільно оформляти за визначеними правилами, а саме:

1) спеціальна література перераховується в алфавітному порядку з вказівкою кількості сторінок. Наприклад: Тютюгін В.І. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками: Конспект лекцій. – Х.: УкрЮА, 1992. – 24 с.;

2) список використаної судової практики наводиться в такому порядку: спочатку вказуються постанови Пленуму Верховного Суду України, потім практика вищих судових органів з окремих справ, а наприкінці – місцева судова практика.

Робота, яка виконана і оформлена належним чином, здається студентом денного факультету в лабораторію кафедри кримінального права, а вечірнього – секретарю вечірнього факультету.

Перед захистом курсової роботи студент повинен попередньо ознайомитися із зауваженнями рецензента і підготувати відповіді на ці зауваження.

Захист курсових робіт відбувається у комісії, яка визначається кафедрою, згідно із встановленим графіком. Під час захисту студент робить повідомлення про основні питання, які розглядалися в роботі, зроблені ним висновки та відповідає на запропоновані питання комісії. Остаточна оцінка визначається не тільки за змістом роботи, а й за результатом захисту.

Підсумки захисту всіх курсових робіт підводяться комісіями та обговорюються на засіданні кафедри. Кафедра може рекомендувати роботу для участі в конкурсі студентських наукових робіт.

 

Список обов’язкової літератури

та матеріали судової практики

до всіх тем курсових робіт

 

Конституція України // Відом. Верхов. Ради України.– 1996. – № 30.

Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Ін Юре, 2004.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. / За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007.

Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. комент. / За ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. друге, перероб. та доп. – Х.: Одіссей, 2004.

Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. комент. / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. трете, перероб. та доп. – Х.: Одіссей, 2006.

Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. І “О преступлении”. – Х.: Харьков юрид., 2001.

Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. ІІ “О наказании”. – Х.: Харьков юрид., 2002.

Практика судів України з кримінальних справ 2001 – 2005. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2005.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2006). – Х., 2006.

 

 

2. Теми курсових робіт

 

Т е м а 1. Зворотна дія закону

про кримінальну відповідальність у часі

 

П л а н

 

1.   Поняття зворотної дії у часі закону про кримінальну відповідальність.

2.   Види законів про кримінальну відповідальність, що мають зворотну дію у часі.

3.   Закони про кримінальну відповідальність, які не мають зворотної дії у часі.

4.   Проблеми зворотної дії у часі закону про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує, а частково посилює кримінальну відповідальність.

 

Методичні рекомендації

 

При аналізі першого питання плану необхідно спочатку визначити поняття “закон про кримінальну відповідальність”, а потім з’ясувати види його дії у часі. Особливу увагу слід звернути на визначення саме зворотної дії закону в часі. Обов’язковим є з’ясування положення, що закріплене у ч.1 ст.58 Конституції України. З урахуванням конституційних положень слід вивчити ч. 1 ст.5 КК України і проаналізувати два види законів, які мають зворотну дію у часі, а саме: 1) закони, які скасовують злочинність діяння, та 2) закони, які пом’якшують кримінальну відповідальність. Крім того, необхідно визначитися з поняттям “кримінальна відповідальність”, її початковим та кінцевими моментами, враховуючи положення ч. 1 ст. 5 КК України щодо осіб, на яких поширюється зворотна дія закону в часі.

Розкриваючи зміст третього питання плану роботи, слід чітко визначитися з поняттями “закон, що встановлює злочинність діяння”, та “закон, що посилює кримінальну відповідальність за вчинений злочин”.

Висвітлення четвертого питання плану потребує спочатку з’ясування, який закон частково пом’якшує, а який частково посилює кримінальну відповідальність за певний злочин, навести приклади таких законів, а потім показати, в якій частині подібні закони мають зворотну дію в часі і як повинні застосуватися такі закони.

 

Основний та додатковий списки літератури

та матеріали судової практики

 

Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. – М.: Юрид. лит, 1969.

Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во МГУ, 1967.

Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону в часі. – К.: Атіка, 2005.

Попов А.Н. Уголовный закон и его обратная сила. – С.-Пб.: Санкт-Петерб. ин-ут МВД РФ, 1998.

Шаргородский М.Д. Уголовный закон. – М.: Юриздат, 1948.

Бойцов А.И. Действие уголовного закона во времени и в пространстве. – С-Пб., 1995.

Якубов А.Е. Наказуемость деяния и обратная сила уголовного закона // Законность. – 1997. – № 4 – С.11-12.

Якубов А.Е. Признаки состава преступления и обратная сила уголовного закона // Там же. – 1997. – № 5 – С.11-16.

Якубов А.Е. Условно-досрочное освобождение от наказания и обратная сила закона // Там же. – 1998. – № 3. – С. 16-20.

 

Т е м а 2. Поняття злочину

 

П л а н

 

1.                 Поняття злочину та його ознаки.

2.                 Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину.

3.                 Відмінність злочину від інших правопорушень.

4.                 Класифікація злочинів.

Методичні рекомендації

 

Розглядаючи перше питання, необхідно мати на увазі, що поняття “злочин” у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією. Саме тому визначенню цього поняття у кримінальному праві надавалося й надається великого значення.

Оскільки в історії кримінального права поняття “злочин” визначалося по-різному – залежно від того, чому надавалося більшого значення (соціальній чи правовій характеристиці злочину), – слід проаналізувати три визначення цього поняття: формальне, матеріальне та формально-матеріальне.

Треба зауважити, що вивчення цього питання передбачає глибоке засвоєння поняття “злочин”, наведене у ст. 11 КК України.

Перше, на чому слід зосередити увагу, – це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Вказане має принципове значення, оскільки злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Крім того, треба підкреслити, що злочином є лише діяння, вчинене суб’єктом злочину, яким відповідно до ст. 18 КК України є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Проаналізувавши положення ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 11 КК України, необхідно розкрити зміст, дати характеристику та показати кримінально-правове значення ознак злочину, три з яких чітко закріплені в законі (суспільна небезпечність діяння, винність і протиправність, тобто передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність), а четверта (караність) нерозривно пов’язана з протиправністю діяння.

Особливу увагу треба звернути на таку ознаку злочину, як суспільна небезпечність, з якою тісно пов’язано матеріальне визначення злочину в кримінальному праві.

Розглядаючи ознаку протиправності, слід зробити акцент на відмові кримінального права від аналогії та пояснити значення такої відмови. Для цього доцільно проаналізувати положення ст. 3 КК України.

При вирішенні питання про значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття “злочин” треба виходити з того, що для її застосування необхідна сукупність трьох правових умов, які випливають з визначення, встановленого цією нормою. Необхідно детально розглянути кожну з цих умов. Далі слід вказати, яке значення має ч. 2 ст. 11 КК України для поняття “злочин”.

Оскільки злочин – не єдиний вид правопорушення, треба з’ясувати місце злочину в системі правопорушень та ознаки, що відмежовують його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових, оскільки це питання має не лише теоретичне, а й велике практичне значення.

Розкриваючи зміст цього питання, слід враховувати, що у кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Необхідно розглянути два різних підходи до вирішення цього питання, що існують у науці кримінального права.

Висвітлення четвертого питання потребує розгляду класифікації злочинів та її значення. У зв’язку з тим, що можуть бути різні класифікації злочинів залежно від обраного критерію, доцільно проаналізувати їх за формою вини, за ступенем завершеності злочинної діяльності, за конструкцією об’єктивної сторони та за ступенем тяжкості. Особливу увагу слід приділити останній з названих класифікацій, адже саме класифікація злочинів за ступенем тяжкості, згідно з якою злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Відповідь на четверте питання слід завершити з’ясуванням значення класифікації злочинів.

 

Основний та додатковий списки літератури

та матеріали судової практики

 

Козлов А.П. Понятие преступления. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2004.

Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л., 1984.

Тер-Акопов А.А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве. – М.: Юр-книга, 2003.

Тихий В.П., Панов М.І. Злочин, його види та стадії. – К.: Промені, 2007.

Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния. – К.: Вища шк., 1999.

Энциклопедия уголовного права. Т. 3. Понятие преступления. – С.-Пб.: Изд. проф. Малинина, 2005.