Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики

 

Бажанов М.И. Понятие организованной преступной группы и преступной организации // Зб. наук. праць Харк. Центру вивчення організованої злочинності. Вип. І. – Х.: Харк. Центр вивчення організ. злочинності при Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 2000. – С. 7-25.

Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Выща шк., 1986.

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наук. думка, 1969.

Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособие. – Х.: Рубикон, 1997. – 102 с.

Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005.

Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Ч.І. Понятие соучастия. – Свердловск, 1960.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища шк., 2001.

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974.

Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України, 2000. – № 4. – С.59-64.

 

×××

Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид. лит., 1980.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2001.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23.12.2005 р.

 

 

Т е м а 14. Види співучасників та їх відповідальність

 

П л а н

 

1.     Поняття співучасті у злочині: її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

2.     Види співучасників. Критерій розподілу співучасників на види.

3.     Підстави та межі відповідальності співучасників.

 

Методичні рекомендації

 

При характеристиці поняття “співучасть” необхідно докладно проаналізувати положення, сформульовані у ст. 26 КК України. Слід розкрити об’єктивні (участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні злочину та спільність їх дій) і суб’єктивні (спільність умислу) ознаки співучасті у злочині, а також показати значення цього інституту у кримінальному праві.

Висвітлюючи питання про види співучасників, доцільно звернутися до ст. 27 КК України, де названі особи, які визнаються співучасниками за кримінальним правом. На підставі закону та з урахуванням дослідження відповідної літератури треба показати ті критерії, за якими провадиться розподіл співучасників на види, а потім послідовно охарактеризувати виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача та пособника у злочині. При цьому слід докладно розкрити об’єктивні та суб’єктивні ознаки дії (бездіяльності) кожного з названих співучасників. Аналізуючи поняття “виконавець” (співвиконавець) злочину, особливу увагу необхідно приділити питанню про те, як розуміти вказівку закону, що виконавцем визнається особа, яка “безпосередньо” вчинила злочин, а також така, що вчинила злочин “опосередковано”, тобто шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. Свої висновки бажано проілюструвати відповідними прикладами. При характеристиці організатора злочину слід зупинитися на формах його злочинної діяльності і детально розкрити їх зміст. При з’ясуванні ознак підбурювача слід звернути увагу на види дій, які він вчиняє, а також на значення вказівки закону на те, що підбурювач “схиляє” іншу особу до вчинення злочину. Досліджуючи ознаки пособника злочину, слід показати об’єктивні та суб’єктивні ознаки пособницьких дій (бездіяльності), з’ясувати питання про дві форми пособництва (фізичне та інтелектуальне), а потім провести відмежування підбурювання від інтелектуального пособництва, підкріплюючи свої висновки відповідними прикладами.

Приступаючи до аналізу підстав відповідальності співучасників, необхідно показати, що й тут принциповим є положення про те, що такою підставою виступає тільки наявність у діянні співучасника складу певного злочину, який вчинений у співучасті. Далі слід показати специфіку кваліфікації дій, з одного боку, виконавця (співвиконавця) злочину, а з другого – інших співучасників.

Висвітлення питання про межі відповідальності співучасників необхідно почати з вивчення положення ст.29 КК України. Бажано сформулювати та показати на прикладах загальне правило, що межі відповідальності співучасників визначаються межами дій виконавця. Після цього слід зупинитися й на винятках з цього правила: дати стислу характеристику ексцесу виконавця, показати особливості ставлення у відповідальність співучасникам пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, які характеризують діяння, вчинене виконавцем, та особу виконавця злочину.

Наприкінці необхідно вирішити питання про особливості призначення покарання співучасникам. Слід проаналізувати положення, сформульовані в ч.2 ст. 68 КК України, про те, що при призначенні покарання співучасникам суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

 

Основний та додатковий списки літератури

та матеріали судової практики

 

Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Выща шк., 1986.

Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наук. думка, 1969.

Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб. пособие. – Х.: Рубикон, 1997. – 102 с.

Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005.

Ус О.В. Кримінальна відповідальність за підбурювання до злочину. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007.

 

×××

Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України, 2002. – № 11. – С.69-74.

Орловський Р.С. До питання вдосконалення законодавчого визначення пособника // Пробл. законності, 1999. – Вип. 39. – С.134-138.

Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2001.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р., № 13.