sbornik

8.Передмова до монографії О.М. Єфімова «Правовідносини в сфері обігу векселів

вУкраїні». — Х.: ППС, 2006. — 174 с.

9.Передмова до монографії Ю.В. Мици «Правова природа похідних цінних паперів». — Х.: Страйд, 2006. — 220 с.

10.Рецензія на монографію В. Кравчука «Корпоративне право» // Вісн. Акад. правових наук України. — 2006. — №2— С. 265–271.

11.Актуальне дослідження обмежень майнових прав фізичних осіб. — Рец. на монографію Є.О. Мічуріна // Підприємництво, госп-во і право. — 2008. — №11. — С. 184–185.

12.Рецензія на книгу Р.О. Стефанчука «Фундаментальне дослідження історії кодифікації цивільного законодавства» // Право України. — 2009. — №11. — С. 299–233.

13.Системне дослідження договірних відносин. — Рец. на кн.: Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України // Право України. — 2009. — №4. — С. 190–193.

14.Передмова до збірника «Актуальні питання правового регулювання відносин із приводу нерухомості» // Укр. комерц. право. — 2009. — №9. — С. 3–9.

СТАТТІ, ЯКІ НЕ УВІЙШЛИ ДО ЗБІРНИКА ВИБРАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

«ЦИВІЛІСТИКА: НА ШЛЯХУ ФОРМУВАННЯ ДОКТРИН»

До розділу 1

Хозяйственный кодекс — терракт украинских «хозяйственников» или цивилисты предупреждают: ХК опасен для Украины*

Многие утверждают, что правовой науки нет. Это или искусство, или ремесло. Можно с этим соглашаться или быть против такого видения. Однако вполне очевидно, что используемые «настоящей» наукой методы и способы исследования не применяются, отвергаются или не пригодны для юриспруденции. Хорошо это или плохо? Не будем давать этому оценку, а лишь обратим внимание на некоторые аспекты нашей науки, которые все мы прекрасно знаем и с которыми невозможно не согласиться при всех различиях в ответах на предыдущие два вопроса.

Первое. Мы работаем не с естественными явлениями и предметами, а с социальными, вследствие чего такие понятия, как опыты и эксперименты вряд ли применимы для научных исследований в юриспруденции. Их используют лишь в публицистике, когда критикуют результат научной работы юристов.

Второе. Также не применим к юридическим результатам термин «полученный продукт», очевидно, неподходящий ей по смыслу и комфортности.

Третье. Апробация результатов исследований юристов также специфична. Если ученые в сферах естественных и точных наук апробируют свои исследования на животных, растениях, механизмах и проч., в рамках лабораторий и с очень (!) постепенным переходом в более широкие пласты, касающиеся человеческой жизнедеятельности, то юристы имеют непосредственную возможность апробации на обществе своих взглядов. При этом никакие «обкатки» той или иной теории или концепции на конференциях и семинарах не имеют значения. Даже если юридическая

* Опубліковано в газеті «Юридическая практика». — 2004. — №8. — С. 22

(и не только) общественность высказывает весомые аргументы против, они во внимание могут не приниматься.

В юриспруденции подобие опытов и экспериментов (назвать их аналогами вряд ли возможно в связи с существенными различиями) представляют собой юридические механизмы и конструкции, вводимые в сложившиеся отношения и модели их регулирования. Так, если в биологии используется прививка или скрещивание одних особей с другими или применяются иные способы соединения разных по структуре

ипроисхождению материй, то их результаты скажутся лишь на подопытных особях. И хоть против этого выступают «зеленые» и другие общественные движения, в целях развития науки эксперименты продолжаются.

Вряд ли терпит возражения то, что для экспериментов с юридическими конструкциями одной, двух или даже нескольких десятков особей недостаточно. При этом не следует забывать, что такими особями являемся мы с вами. Отсюда, апробация научных мыслей юристов происходит на обществе, и даже не на его части или секторе.

Демонстрация этих бесспорных рассуждений на примере науки хозяйственного права, его опытов и экспериментов с предпринимателями, а в дальнейшем

исудьями, воздействие продукта научных исследований — Хозяйственного кодекса (ХК) на украинское общество во всех проявлениях — это тематика, достойная того, чтобы ей посвятить не только юридические исследования, но и социологические, и политические, и психологические и мн. другие, т.к. само по себе это явление есть историческим феноменом.

Вряд ли какая-либо страна может похвалиться событием такого масштаба, когда не только несовершенной, но и ложной научной теорией, завершившейся получением весьма сомнительного научного продукта (ХК) ввергается в коллапс все общество. Вряд ли можно назвать «интересным» (но более, чем необычным — точно!) тот факт нашей действительности, что при очевидной не только ученым, но и Президенту государства противоречивости двух законов, регулирующих практически одну и ту же сферу общественных отношений, при том сопротивлении, которое оказывалось наступлению того, что предвидели все не только научно мыслящие умы, но и практические работники, — вопреки всему ХК был принят.

Какую можно дать оценку такой настойчивой борьбе по внедрению продукта собственного производства? Ведь если бы он был обычным продуктом, то несмотря на рекламу и иные используемые для его навязывания механизмы, он, не пользуясь спросом, постепенно ушел бы с рынка. Однако ХК — это особый продукт, он сам с рынка не уйдет, т.к. не просто обязателен в применении как любой закон, а как кукушонок, вытеснивший из гнезда других птенцов, обязателен как закон специальный. Он как продукт труда, безусловно, специфичен, т.к. это не товар и не иные используемые в быту вещи, не может быть сравним с последними, а стало быть и способы отказа от него не могут быть аналогичными. Вместе с тем «хит-вопросом» предпринимателей после Нового года стал: «Можно ли в заключаемом договоре указывать, что стороны руководствуются Гражданским кодексом и не применяют регулирование, предусмотренное ХК?».

Это, вне всякого сомнения, яркий показатель качества ХК.

Почему же такое восприятие этого кодекса сложилось на всей территории Украины и, что немаловажно, — в Донецкой области как эпицентре хозяйственноправовой мысли? Об этом свидетельствуют мнения донецких юристов, широко пользующихся возможностью повысить свой уровень знаний на массово проводимых в последнее время лекциях. Причем, следует отметить, что по большому счету, к этим мероприятиям привлекаются, в основном, цивилисты. Лекторамхозяйственникам же или «достаётся» от слушателей сгусток недовольства во время, отведенное для вопросов, либо об этом же свидетельствуют крайне нелицеприятные высказывания после лекций. Да и в прессе положительные высказывания в адрес ХК, граничащие с дифирамбами, имеют место только со стороны самих разработчиков этого кодекса.

Если продолжать рассуждения в стиле сравнения с «научными науками», то украинское общество демонстрирует неприятие прививания «усохших саженцев» арендных, совместных, частных предприятий, новые «семена» иностранных предприятий, модифицированный генофонд «коллективной собственности» и мн. другие «прививки» ХК. Предприниматели устали от борьбы с «незаключенными» договорами, а судьи — от противоречивых решений свои коллег по поводу «незаключенных» и «недействительных» договоров, да ещё и в совокупности с недействительностью учредительных документов и неопределенностью с их правовыми последствиями.

Доколе также будет продолжаться борьба «с мельницами» налоговых органов, честолюбиво стремящихся защитить всеми мыслимыми и немыслимыми способами государство и пополнить его бюджет средствами, полученными в результате признания сделок недействительными, т. е. вследствие применения односторонней реституции? А это снова-таки не исключается ХК. Примеров и иллюстраций «научно-вегетативных» механизмов, применимых в ХК, очень много и они постоянно излагаются в юридической прессе, в связи с чем нет необходимости в этой статье подробно их очередной раз приводить.

Удивляет упорство сторонников ХК в отстаивании того, что очевидно неприемлемо. Наверное, все же это не «профессоры преображенские» из известного произведения М.Булгакова, который своевременно понял и, что важно, сумел исправить свою ошибку, которая, кстати сказать, как и ХК, также могла привести к непредсказуемым последствиям для общества.

А с другой стороны, если его сравнивать не с материальным продуктом, а оценивать как социальный результат усилий целого коллектива, то ситуация также достаточно парадоксальна. Так, результативность работы научного коллектива Института экономики и права АН Украины налицо — продукт не только есть, но и вступил в силу. Более того, украинским ученым-хозяйственникам удалось достичь то, чего не могли достичь их учителя в самые благоприятные для хозяйственного права времена — в советский период его существования. Это впечатляет.

Если усугубить, то цивилистам продемонстрировали, что они не в силах бороться с концепцией хозяйственного права — она не только выжила, но и «разродилась» собственным кодексом. Цивилистическая же наука вследствие этого хоть

ине приказала долго жить, но ни много, ни мало, стала второстепенным, ненужным придатком хозяйственного права, поскольку ГК как её продукт должен (вынужден) применяться теперь настолько, насколько это ему позволит ХК как специальный закон. Поэтому все новеллы ГК, со всеми его частно-правовыми началами

ипринципиальными положениями о свободе договора, невмешательстве государства в частную сферу и прочая и прочая отпадут за ненадобностью. А если нет — будет произведена операция по их удалению как с воспалившимся аппендиксом. Операцию же успешно произведут «квалифицированные хирурги» — судьи хозяйственного суда, ибо при таком положении дел никто не испытывает иллюзий по поводу того, какой кодекс будет применен судом в случае возникновения спора из договора в сфере предпринимательства — ХК или ГК.

Иными словами — ошеломительный успех теории хозяйственного права. Но в том-то и парадокс, что воспользоваться этим успехом, кроме её родителей никто не спешит. Общество находится в недоумении по поводу того, что произошло

икак это возможно. В отсутствие социологических исследований по этому вопросу, всё же решусь утверждать, что предприниматели не только не являются последователями концепции, заложенной в ХК, но даже не испытывают «глубокого удовлетворения» от её появления. А судьи, которые, может, и надеялись с принятием ХК на облегчение в решении хозяйственных споров, к чему их подвиг предшествующий процесс с заверениями о ХК как квинтэссенции регулирования всех отношений «в сфере хозяйствования», теперь находятся в состоянии крайней неопределенности. В более резкие эмоциональные состояния нни, конечно, ещё не погрузились, т.к. до них волна действия этого кодекса ещё не вполне дошла. Однако несомненно то, что она их накроет как «девятый вал» и вольно или невольно, но придётся в ближайшее время решать вопрос о том, что же это все-таки за продукт такой, этот ХК.

Если же сей кодекс рассматривать исключительно как социальный продукт, то надо бы его творцам готовиться к уходу в отставку как это сделали по результатам своей работы лидеры партии СПС в России. С их аргументами можно при желании ознакомиться. Возможен также компромиссный вариант — оставить действие ХК в рамках одной области как небывалый социально-политический и одновременно юридический эксперимент.

Конечно, автор этой статьи не надеется на то, что будет воспринят хотя бы один изложенный в ней довод. Всем очевидна гордость науки хозяйственного права, от которой она отказываться не собирается (без боя во всяком случае). Даже представить себе невозможно, что ученые возьмут на себя ответственность за последствия действия в Украине ХК (хочется думать, что непродолжительного и не настолько разрушительного, что речь могла бы идти о возмещении материального вреда государству

иобществу). Действительно, разве наши ученые могут уподобиться политическим

группировкам, берущим ответственность за взрывы и терракты? А ХК им не уступит по своей разрушительной силе.

Різдвяний подарунок або проблематика двох кодексів — цивільного та господарського*

З 1 січня 2004 року набувають чинності два кодекси — новий Цивільний (ЦК) та Господарський (ГК). Відтоді для всіх кіл населення, підприємців, фахівців і насамперед юристів, адвокатів, нотаріусів, суддів тощо обов’язковим буде використання двох кодексів, а не лише ЦК, як ми звикли за весь час існування і Української держави, і колишнього СРСР, і російської імперії, до складу якої входила Україна. Появ ГК викликав не просто шквал проблем, а й емоцій, точок зору, ставлень, позицій та баг. ін. І не тільки юристи усвідомлюють складнощі, які їх очікують у зв’язку з численими суперечливими положеннями цих кодифікованих актів, а й значна частка громадянського суспільства.

Аналітичні доповіді науковців від пояснень фундаментальних положень, доктринальних підходів до співставлення відповідних норм ЦК та ГК щодо регулювання юридичних осіб, речових прав тощо доводять неможливість одночасного їх використання, спростовують можливість розуміння ГК як спеціального закону по відношенню до ЦК як закону загального. ГК, побудований як сімбіоз приватного та публічного, внаслідок чого позбавлений єдиного методу регулювання відносин «у сфері господарювання», не здатний виконати функцію спеціального закону.

Переліктупіковихсхемрегулювання,запропонованихГК,надтовеликий,щобйого стисло окреслювати. Ті питання, що були адресовані розробникам ГК, проблеми, на які вказав навіть Президент України в своєму вето, тим не менш, залишилися нерозкритими і не вирішеними і від них, як від каміння, кинутого у воду, навіть не залишилося кругів, що розійшлися. Однак така ситуація не впевнює в доцільності та продуманості підходів ГК. Його громіздкі та суперечливі конструкції, навіть відсутність єдиного класифікуючого критерію в числених випадках, коли надаються ті чи інші види юридичних осіб, прав тощо викликають не лише непорозуміння, а й розчарування від тих очікувань від цього Кодексу, які, може, й були у суддів та підприємців до ознайомлення

зним. Сьогодні навряд чи хто з них вже буде стверджувати, що нарешті отримав закон,

зякого можна виходити при вирішенні підприємницьких спорів. Як раз навпаки. Числені протиріччя з ЦК неминуче приведуть до порушень одного з Кодексів. І ці

порушення прогнозуються масовими, бо до них апріорі будуть втягнуті не лише підприємці, а й державні службовці, що виконують ті чи інші функції відповідно до сфери регулювання ГК, і нотаріуси, і судді, — тобто майже всі. Все це вже очікується, до цих порушень готуються, але з якою метою? Покарати якомога більше осіб? Хіба така мета ставилася на цьому етапі розгортання ринкових реформ в Україні?

* Опубліковано в журналі «Мала енциклопедія нотаріуса». — 2004. — №1. — С. 6–9.

Зусилля науковців поєднано з фахівцями розібратися у виниклій ситуації з новим законодавством заслуговують на повагу. Напередодні 1 січня 2004 р. провадиться багато круглих столів, конференцій, семінарів з участю суддів, нотаріусів, адвокатів, практикуючих юристів, аудиторів, юристів банків тощо. Правники хочуть розібратися в цій складній ситуації і одержати відповіді на числені питання, які звучать досить прагматично, хоча вираз мають майже філософський: «Що робити?», «Хто винуватий?» тощо. І якщо депутати замість того, щоб провести роботу по уникненню неминучих «конфліктів» між кодексами до введення їх в дію, приймають доповнення до ЦК, якими поглиблюються суперечності майбутнього законодавства (мається на увазі введення поняття довірчої власності, яке ніяк не вписується в доктрину українського права), то вже самі по собі спілкування науковців з фахівцями є кроками по визначенню шляхів вирішення цих суперечностей.

До останнього сподіваючись на те, що розум візьме гору, що аргументи науковців, депутатів та всіх виважено мислячих фахівців будуть сприйняті, і в Україні не виникне тієї жахливої ситуації, що буде неминучою з прийняттям ГК, його противники провадили числені заходи, публікували свої аргументи, задіювали всі можливі важілі. Однак вже очевидно, що нас очікує такий «різдвяний подарунок», як ГК і хочемо ми цього, чи ні, будемо ним одаровані.

Тепер вже не мають значення ті пропозиції, які висловлювалися раніш, особливо з весни 2003 року, хоча все ще може і змінитися. Приклади є: новий Сімейний кодекс проіснував 12 днів. Може все ж таки вистачить сил і розуму відкинути амбіції господарницької науки обзавестися власним продуктом, що йменується кодексом, і почути доводи, неврахування яких є неяк не менш, ніж нехтуванням загальноприйнятими не лише у цивілістиці, а у всій правовій науці засадами. А тим більше в той час, коли Україна має намір рухатися в європейський простір. З таким «приданим», як ГК, це буде мати вигляд дуже екстравагантний, бо він надає смаку не тільки своїм стилем «ретро» (як проникнутий духом радянських років), від чого жахаються наші закордонні колеги і комерсанти. Від цього Кодексу віддає й більш езотеричним духом, бо ним зроблено спробу реанімувати таких «зомбі», як орендні підприємства, змішані підприємства та інші запропоновані ним конструкції.

Але емоції емоціями, а що ж робити в новому році, який може розпочати нову епоху господарсько-цивілістичних відносин? З цього приводу висловлю деякі власні бачення.

Цивілісти займають і продовжують займати позицію необхідності відмови від ГК. Цю позицію можна назвати програмою максимум, яку вчені всіляко доводять та аргументують. Їх заклики залишаються не тільки без задоволення, а й без спростування висловлених доводів. Цю програму ніколи не пізно сприйняти і виконати. Це було б бездоганним способом вирішення всіх проблем змички ЦК та ГК.

Запропонована була також позиція розмежування сфер регулювання — залишити за ГК відносини в сфері публічного права стосовно державного регулювання підприємництва, а ЦК — у сфері приватних відносин. Такий підхід визначений госпо-

дарниками як неприйнятний, хоча вбачається найдоцільнішим у нашій ситуації. Цивілісти ніколи не стверджували про усунення держави від своїх соціальних функцій, в тому числі й в сфері економіки, регуляторної політики, ринкових відносин. Однак при цьому повинні бути визначені й випрацювані принципи і межі встручання держави в ці відносини, розроблені відповідні моделі та механізми регулювання. Ось чого не тільки б не завадило господарникам, а було би благом для всього суспільства. Замість виконання цієї актуальної роботи ними був продовжений підхід, започаткований родоначальниками господарського права радянського періоду, який не відповідає вимогам сучасності.

Нарешті, на угоду потребам сьогодення з’явилася компромісна позиція (програма мінімум) щодо узгодження норм ЦК та ГК із відповідним відсиланням кожного до іншого стосовно тих чи інших аспектів регулювання. Такий підхід, безумовно, не вирішує фундаментальних проблем між ГК та ЦК, але міг би позбавити всіх «споживачів» ГК від практичних проблем з порушенням і відповідними неприємними їх наслідками. Так, наприклад, можна було б в ЦК врегулювати правовий статус юридичних осіб приватного права, відносин власності тощо, а в ГК — юридичних осіб публічного права — державних, казенних, комунальних підприємств; акціонерних товариств, створених при приватизації державного майна; права повного господарського відання, оперативного управління тощо.

Для вирішення хоча б такого завдання потребується, по-перше, з’ясувати ті принципові положення, відносно яких цивілісти та господарники не досягнуть погодження та яких поки що не слід торкатися. Думається, що це:

а) весь спектр публічно-приватних відносин в сфері господарювання (а в цивілістичному розумінні — підприємництва), який закріплений в ГК;

б) колективна власність, існування якої р’яно відстоюють господарники; в) підприємство як суб’єкт, а не об’єкт права та деякі інші.

При стриманості цивілістів щодо зазначених положень ГК, які б прикладалися до запропонованих ним же своїх екзотичних конструкцій (типа колективних підприємств, іноземних підприємств, кооперативних та ін. видів підприємств), останні просто б поступово відумерли, не конфліктуючи з ЦК. ЦК ж, як і вбачалося завжди, врегульовував би правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб — суб’єктів цивільних правовідносин Інші ж суттєві невідповідності між ЦК і ГК стосовно, наприклад, ролі і значення договору, його істотні умови тощо повинні бути узгоджені між цими Кодексами. В противному випадку важко буде обмежитись правилом щодо співвідношення загальної та спеціальної норм, оскільки на поверхні опиняться й співвідношення принципів цивільного та господарського законодавства. Тут вже буде важче виявити пріоритет, тим більш, що ст.3 ЦК містить поняття та види принципів цивільного законодавства, а ст.6 ГК встановлює загальні принципи господарювання, що знаходяться в різних площинах. Крім того, при їх співвідношенні не спостерігається суттєвих суперечностей. Тому на цьому рівні будуть діяти загальні засади, визначені ЦК як загальним законом в цій сфері із його основними підходами.

Як будь-який компроміс, такий шлях буде половинчастим і, безумовно, ущербним. Проте, тим не менш, він відіграє відповідну роль на цьому етапі, оскільки протистояння — не краще, що можна запропонувати в сучасному становищі. Однак ніхто не пішов і цим шляхом, внаслідок чого виникає враження, що або не всі віддають собі звіт в реальному становищі з законодавством України, або намагаються посилити й без того глибокі проблеми в підприємництві, економіці та праві.

Отже, як спробувати визначитися з співвідношенням ЦК та ГК? Передусім, оскільки майнові відносини, в тому числі в сфері підприємництва, вже будуть врегульовуватися не одним (ЦК), а двома Кодексами, нагальною є потреба в з’ясуванні та розмежуванні сфер регулювання цих Кодексів, визначенні загальних засад, на яких вони побудовані, та їх конкретних інститутів.

Представники цивілістичної школи позначають, по-перше, на застосування принципово нових підходів при запропонуванні новим ЦК моделей регулювання; по-друге, на орієнтованість Кодексом на європейське законодавство; по-третє, на доцільність; по-четверте, на виваженість цивільно-правових конструкцій, їх взаємопов’язаність.

ВЦК послідовно проводиться позиція, що він є кодексом приватного права,

атому держава максимально усувається з передбачуваних ним правових конструкцій. Це полягає передусім в загальних засадах цивільного законодавства (ст.3 ЦК) і зокрема, в основних постулатах про свободу і значення договору, принципах справедливості, добросовісності та розумності. Так, в ст.6 ЦК визначаються три рівні договірного регулювання цивільно-правових відносин:

1-ий: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; 2-ий: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Цього підходу не руйнує ст.630 ЦК, якою припускаються типові умови договору, але пріоритет при цьому віддається домовленості сторін щодо застосування цих типових

умов (типових договорів); 3-ій: сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного за-

конодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. При цьому це можливе не лише тоді, коли норма сформульована таким чином, що в ній безпосередньо про це зазначається, (наприклад, коли в статті закону є фраза: «якщо інше не передбачено договором чи законом»), а в будь-якому випадку. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства лише тоді, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Спостерігається усунення держави з царини приватного права і в таких напрямках, передбачуваних ЦК, як:

– наслідки недійсності правочинів, з яких відтепер виключені такі, як одностороння реституція та недопущення реституції і стягнення всього одержаного сто-

роною в доход держави, як це було, наприклад в ст.49 ЦК 1963 р. Такий підхід є втіленням компенсаційного принципу цивільного права, який в цій правовій конструкції зводиться до повернення сторін в первісний стан. Якщо ж при вчиненні правочину були порушення публічного закону, то в ньому і повинні міститися відповідні санкції. ЦК ж їх не передбачає;

–відносини власності, наприклад, при набутті права власності на скарб, знахідку, бездоглядну тварину, безхазяйну річ тощо, які відтепер не потрапляють в державну власність, а за загальним правилом, передаються у власність приватних осіб, які відшукали це майно, або територіальної громади;

–спадкових відносин із передбаченням п’яти черг спадкоємців за законом (ст.ст.1261–1265 ЦК 2003 р.) замість двох за ЦК 1963 р. і врешті з виникненням права комунальної власності на відумерле майно (ст.1277 ЦК 2003 р.) та баг. ін.

ГК, як вже підкреслювалося, є законом, в якому охоплюється регулюванням весь спектр так званих відносин в сфері господарювання, тобто як приватних, так

іпублічних. Шари цих відносин позначені в ст.3 ГК як такі: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

–господарсько-виробничими цим Кодексом визнаються майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності;

–під організаційно-господарськими відносинами у цьому кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (тобто, це передусім «вертикальні» або управлінські відносини з участю органів держави, органів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування);

–внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (тобто відносини між юридичною особою та її цехами, відділами, філіями, що виникають та здійснюються в процесі діяльності юридичної особи).

За такого підходу стає зрозумілим, що сфери регулювання ЦК та ГК не перехрещуються по двох останніх напрямкам (хоча якщо широко розуміти організаційногосподарські відносини, то до них можна віднести і відносини з приводу корпоративного управління, які врегульовані й ЦК і стосуються органів юридичної особи). А основним камінем спотикання є господарсько-виробничі відносини, що по суті є майновими відносинами сфери цивільно-правового регулювання. Це й правочини взагалі, й договори зокрема.

Тобто якщо перехресне регулювання цих відносин не просто припускається ГК та ЦК, а й є найважливішим для першого, то як слід ставитися до відповідних норм в різних кодексах? Відповідь на це питання міститься в ст. 4 ГК та ст. 9 ЦК, що можна звести до наступного: ГК є спеціальним законом, а ЦК — загальним.

Такий підхід є надто небезпечним, оскільки тоді буде задіяним відповідне правило: якщо є спеціальний закон (чи стаття), загальний закон (чи стаття) не діє. А якщо