настільна книга

Отже, адвокат у процесі має шукати золоту середину, і тут є доречними слова "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка: "Всю правду сказати неможливо; але все сказане особисто тобою має бути правдою". Адвокат має пам'ятати і слова Марка Твена про те, що "найбільша брехня це неповна правда". У кожному такому випадку адвокат робить свій вибір.

Вивчення справи

Адвокат, вступивши у справу, має усвідомлювати, що він працює у команді. Його команда - це клієнт, його родичі, друзі, в окремих випадках особи, які можуть виступити як свідки, додатково залучені адвокати.

"Найперший, азбучний обов'язок публічного обвинувача - вивчення справи за попереднім слідством. Вивчення це, безумовно, має бути найуважнішим, різнобічним, з першої сторінки до останньої, без пропуску найнепомітнішого на перший погляд папірця. Най непомітніший папірець може несподівано стати на суді матеріалом для роз'яснення обставин справи, може дати вказівку на сильні і слабкі сторони захисту, може дати, зрештою, інше висвітлення фактам, що мають значення у справі". Аналогічна вимога стосується й захисту.

П. Сергеїч писав: "Якщо можливо, ви маєте знати справу краще за всіх, якщо не можна - не гірше за голову й обвинувача. Якщо вашим противником буде справжній прокурор, ви побачите, що він знає справу саме вздовж і впоперек, пам'ятає не тільки сторінки, а й зовнішній вигляд кожного папірця, знає скільки разів і коли допитаний кожен свідок, де трапляються недомовки й де трапляються описки в актах слідчого. Ось небезпечний противник. Таким маєте бути і ви. Однак така робота відбиратиме неймовірну кількість часу. Звичайно. То й що ж? Адже ви захисник. Ваше дозвілля належить не вам, а підсудному.

Адвокат Є. Львова вважає за доцільне читати всі документи та "папірці", включаючи окремі доручення, запити, рапорти та інші допоміжні документи слідства191. Щоб побачити цілісну картину і простежити логіку та послідовність дійових осіб, обвинувачення читають, не відволікаючись на виписки.

Вивчаючи справу, адвокат встановлює не тільки ознаки злочину, а й перевіряє правильність кваліфікації дій підзахисного за певною конкретною статтею Кримінального кодексу.

Істотність порушень прав підзахисного адвокат визначає в кожному конкретному випадку. Як свідчить практика, найчастіше права підзахисного порушуються під час представлення ним доказів і заявлений клопотань (наприклад, до протоколів допитів заносять тільки ті пояснення обвинуваченого, які відповідають версії слідчого, інші ж свідчення залишаються без уваги).

Слідчий залишає без уваги причини і мотиви поведінки обвинуваченого. На це звертає увагу адвокат, щоб висунути захисну тезу: "Слідчий надто захопився тільки

обвинуваченням, інші версії ним не розглядались". Або, навпаки, слідчий ретельно фіксує покази обвинуваченого про скоєні ним злочини, їх мотиви, обставини, які сприяли вчиненню злочину, проте не вживає заходів для їх підтвердження чи спростування. В результаті версія обвинуваченого залишається неперевіреною.

Зіставляючи обвинувальний акт з постановою про оголошення підозри адвокати подекуди виявляють нові обставини, які були додані без пред'явлення нового обвинувачення, і надання доказів для ознайомлення. Це суперечить процесуальному законодавству. У подібних випадках адвокати повинні порушувати перед суддею питання про повернення справи для пред'явлення обвинувачення або виключення з нього обставин, які не були пред'явлені підзахисному.

Обов'язок доказування

За чинним законодавством обов'язок доказування вини покладається на слідчого і прокурора. Представлення обвинуваченим доказів, які його виправдовують, - це лише його право. На практиці суди активно допитують підсудного про обставини інкримінованого діяння, після чого втрачають до підсудного інтерес. Ю. Лубшев слушно зауважує, що суд покликаний постійно працювати з основним учасником процесу. "Якщо цього немає, то процесуально-стимулюючу роль має виконувати адвокат".

Якщо адвокат виявлятиме активність і не просто критикуватиме обвинувачення, а й наводитиме факти, документи, називатиме осіб, які не тільки спростовують обвинувачення, а й виправдовують людину, за таких умов можна розраховувати на позитивний результат.

Звідси випливають і певні відносини адвоката: його стосунки з підзахисним, небажаність його участі у справі для слідчого й прокурора; "колючість", несимпатичність адвоката для суду. Невипадково у народі кажуть: "Не будь солодкий, бо розлижуть; не будь гіркий, бо розплюють. Звідси й розмови у суддівському середовищі про необов'язковість участі адвоката у цивільних та кримінальних справах. Мовляв, зайве витрачання коштів, адже все вирішує суддя.

Виписки та копіі

Після того як справу прочитано й адвокат склав загальне уявлення про неї, слід перейти до вибіркового докладного вивчення виписок та копій. Адвокат виписує або робить копії, які стосуються підзахисного: 1) матеріалів про затримання і арешт; 2) показів; 3) заяв і клопотань. При цьому у відповідній графі або на полях він робить ремарки (позначки) про процесуальні порушення, суперечності, необхідність витребувати ті чи ті документи тощо. Можна підготувати таблиці і заносити до них відповідні записи.

З кожного протоколу допиту, а також по кожній особі або доказу виписки краще робити на окремих аркушах. Це зручно, коли ви цитуєте покази у суді або готуєте клопотання. Звичайно, кожен адвокат відпрацьовує для себе свою систему записів. Найголовніше - зробити так, щоб у них було легко орієнтуватися.

Після аналізу і виписок показів свідків, потерпілого, пояснень підзахисного вивчають висновки експертиз. Копії документів і показів не замінюють виписок. Адже, роблячи виписки, водночас проводять велику аналітичну роботу, відбирають усе цінне, на що адвокат має звернути увагу під час розгляду справи у суді. Виписки - цінний матеріал і для формування майбутньої захисної промови. Одним словом, це копітка робота, без якої важко досягти успіху і бути на висоті під час судового засідання. Недостатньо мати копію всіх матеріалів справи. Потрібно провести відповідну аналітичну роботу з цими матеріалами. Не буде зайвою і перевірка добросовісності слідчого і прокурора при наданні матеріалів для ознайомлення.

Робота з доказами

Технічні засоби (звукозапис, кіно- і відеозйомку тощо) відповідно до згаданої статті КПК захисник з дозволу особи, яка проводить дізнання, або слідчого має право застосовувати також під час допиту підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, пред'явлення особи для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, проведення інших слідчих дій. Такі дії захисника процесуальному оформленню не підлягають.

Адвокат Є. Львова наводить цитату за М. Є. Салтиковим-Щедрі-ним про дослідження доказів: "Я не схожу в свою совесть, я не советуюсь с моими личными убеждениями, я смотрю на то только, соблюдены ли все формальности, и в этом отношении строг до педантизма, - міркував суддя в "Губернських нарисах" М. Є. Салтикова-Щедріна. - Если есть у меня в руках два свидетельских показания, надлежащим порядком оформленные, я доволен и пишу: есть; если нет их - я тоже доволен и пишу: нет! Я хочу знать, доказано ли оно или не доказано - и больше ничего". І слід визнати, що його міркування про формальну істину точно відображають сутність підходів адвоката до дослідження й оцінки доказів.

Отже, адвокат звіряє вивчені ним докази з викладом їх у обвинувальному висновку, де слідчий перераховує ті докази, які, на його думку, підтверджують вину підзахисного. Тут на адвоката можуть чекати різні сюрпризи. Наприклад, зміст пояснень може бути викладений інакше, ніж у протоколі допиту.

Приклад. У справі Ц. свідок пояснив: "Підприємство М. прострочило сплату відсотків за кредит, і спірна сума була списана банком у беззаперечному порядку. Списану суму віднесли на затрати підприємства" . Слідчий з посиланням на свідка записав: "Підприємство М. пропустило термін сплати за прострочений кредит і спірну суму банк списав у безспірному порядку. Списану суму за прострочений кредит віднесли на затрати виробництва". Якщо у першому випадку віднесення суми прострочених процентів на затрати підприємства є правомірним, то у другому воно незаконне, бо веде до заниження оподаткованих сум.

У такий спосіб слідчий обґрунтував ухилення від сплати податків, якого не було. Якщо врахувати схильність суддів до "переписування" у вирок змісту обвинувального висновку і то є очевидним, що тільки пильність адвоката може забезпечити належну оцінку неправильно викладеного пояснення та виправдання підзахисного в ухиленні від сплати податків за цим епізодом. На жаль, у конкретній справі адвокати цей епізод "проґавили", і їхні підзахисні були визнані винними в ухиленні від сплати податків. Тільки згодом, після довготривалого листування в порядку нагляду вже іншому адвокатові: вдалося усунути цей недолік.

Тому слід мати на увазі, що суди не завжди критично оцінюють обвинувальний висновок, залюбки: переписують його у свій вирок, а опис доказів далеко не завжди відповідає матеріалам справи. Однак нерідко в обвинувальному висновку покази обвинувачених, потерпілих, свідків цитуються вибірково, зі спотворенням змісту, з доповненням фактами, про які особи не свідчили, з обвинувальним ухилом і, як правило, їх виривають із контексту; докази наводяться "списком", не розкривається їх зміст, що є одним з найпоширеніших способів слідства завуалювати відсутність або слабкість доказів.

Наприклад, у обвинувальному висновку вказується: "Вина П. підтверджується протоколом огляду місця події (а. с. 77), протоколом обшуку (а. с. 88), висновком дактилоскопічної експертизи (а. с. 89), поясненням свідка Іванова (а. с. 44)".

Доказові факти нерідко підмінюються "умоглядними висновками" слідчого про вину обвинуваченого за допомогою фраз на кшталт "наперед домовившись про вчинення злочину", "діючи за заздалегідь складеним планом", "сформувавшись у злочинну групу" тощо. При цьому не береться до уваги обов'язок доводити узгодженість дій та змову.

Ще один заяложений прийом - у обвинувальному висновку не наводяться доводи й аргументи обвинувачених на свій захист. Адвокат готується до критики обвинувального висновку, досліджує всі докази, на які посилається слідчий, і, так би мовити, складає виправдувальний висновок, подає свою, обґрунтовану тими самими доказами версію подій, щоб не допустити дослівного переписування обвинувального висновку. Ретельне вивчення справи нерідко дає змогу виявити докази, що спростовують обвинувачення, але не були внесені до обвинувального висновку.

Далі адвокат перевіряє достовірність, належність і допустимість доказів. Так, за кожним доказом захисник перевіряє:

чи належить він до предмета доказування;

чи належним є джерело його одержання;

o чи одержано цей доказ правомочним суб'єктом;

o чи дотримана процесуальна форма його одержання;

чи не був порушений процесуальний порядок його одержання; чи були дотримані всі права обвинуваченого при одержанні доказу;

o чи не є доказ внутрішньо суперечливим;

o чи складають докази достатню сукупність для прийняття вироку у справі.

Розділ 3. Особливості захисту в окремих категоріях справ

Глава 10. Загальні положення

Що має знати адвокат, вступаючи у резонансну справу

"Резонансні справи", особливо такі, від яких тхне політичним душком, характеризуються надмірною цікавістю преси, живим інтересом громадськості та підвищеною цікавістю до таких справ влади. У такій справі для адвоката важливо визначити для себе яку мету ставить перед ним його клієнт, де є очевидним обвинувальний ухил та намагання прокурорів за будь-яку ціну досягти обвинувального вироку. У такій справі, зважаючи на наявні у влади можливості для тиску на суд, виправдувального вироку можна і не досягнути. І клієнт має цю обставину усвідомлювати, а адвокат має йому роз'яснити реальний стан і перспективи справи.

Водночас сам адвокат має обміркувати свої особисті вразливі місця, до яких влада може дістатись, та здійснити за їх допомогою відповідний тиск (позбавлення свідоцтва про право на адвокатську діяльність, тиск на близьких родичів, порушення кримінальної справи тощо). Адвокат має усвідомлювати, що влада (можливо) не гребуватиме такими прийомами, як показує і практика у деяких справах.

Адвокат у "резонансній справі" має знати, що йому протистоїть команда юристів (слідчих, прокурорів), які кожну процесуальну дію обговорюють між собою та приймають певне, продумане рішення, яке у суді відстоюють з фанатичною упертістю. Крім цієї команди слідчих і прокурорів є ще відповідна служба оперативного супроводу, яка може прослуховувати адвоката, здійснювати зовнішнє спостереження за адвокатом та особами, з якими він спілкується, може здійснювати негласне (хоч і незаконне) проникнення до офісу, квартири адвоката або членів його сім'ї. Такі дії незаконні, але виключати цю можливість не слід.

Отже, у такій справі проти вашого клієнта може вестись війна без будь-яких правил. У розпорядженні суду буде обвинувальний акт, наданий в електронному вигляді, який послужить для судді базою для ухвалення рішення. В окремих, особливих випадках можуть навіть проводитись спільні наради суддів і прокурорів з питань майбутнього, або вже розпочатого кримінального процесу. Там, де втягнута політика, таких дій не можна виключати.

Ось красномовний факт із сфери великої політики. "На Нюрнберзькому процесі наша (в розумінні радянська. - Я. 3.) делегація уклала з американською, англійською і французькою делегаціями джентльменську угоду: вони не згадують про пакт 1939 року, ми - про "Мюнхенську змову" ("Красная звезда", 21-27 березня 2007 року). Отже, між суддями цих країн була змова не згадувати про ті неприємні для сторін моменти, де ці сторони брали участь у тих злочинах, за які мали намір судити вище німецьке керівництво. Яким би не був справедливим Нюрнберзький процес, але ця домовленість кидає на нього певну тінь.

Підготовка до процесу

Обвинуваченню слід протиставити команду досвідчених юристів і адвокатів, які допоможуть виробити правову позицію, розшукати докази, потрібні для відстоювання такої правової позиції, виявити виконавців, які будуть відстоювати ці правові позиції в суді, знайти експертів, які за правилами нового КПК дадуть висновки, які або спростовують версію обвинувачення, або ж дають підстави для перекваліфікації правопорушення.

Залучені до участі у справі науковці можуть дати висновок, що в діях вашого підзахисного немає складу або події злочину, або ж ця особа знаходилася у стані крайньої необхідності чи у стані уявної або необхідної оборони. Знаючи можливе коло свідків (в тому числі свідків обвинувачення), адвокати можуть з ними зустрітися, з'ясувати їх позицію та підготувати до зустрічі із слідчим (розповісти про їх права, зокрема право мати адвоката на допиті, про те, як себе вести на допиті з урахуванням ст. 63 Конституції України, ст. 224 КПК України). Особливо важливо провести репетиції з адвокатами захисту та роз'яснити їм їхнє право на свободу від самовикриття (ст. 18 КПК).

У порядку підготовки до процесу потрібно (якщо ситуація цього вимагає) продумати про участь відомих адвокатів з інших країн (як це зробила партія регіонів, запросивши адвокатів із Швейцарії). Зокрема, необхідно потурбуватись, щоб у цих адвокатів були свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні.

Поведінка у процесі

Поведінка у судовому процесі має бути бездоганною, дотримання процесуальних норм зразкове. Жодних образ убік суду або обвинувачення і навіть будь-яких натяків на це не має бути. Під час ведення процесу адвокат має пам'ятати, що в обвинувальному

акті немає політичних звинувачень. Тому було б недоречним щоразу стверджувати, що суд політично ангажований, що судом проявлено обвинувальний ухил тощо. Тим паче що суд у цьому випадку обов'язково реагуватиме на такі неправильні дії.

Майстерність адвоката полягатиме в тому, щоб змусити суду проявити очевидну упередженість і тенденційність, якщо такі мають місце. У процесі адвокат має бути діловитим, тобто торкатись тільки тих обставин, які є юридично значимі для справи. Водночас у цих межах можна торкатись категорій моральних, оскільки будь-яке судове рішення не може суперечити суспільній моралі або здоровому глузду. І чим більш абсурдними і дикими є мотиви обвинувачення, тим м'якшою має бути форма його аналізу. Хай суддя сам розпалюється від того, що йому докучають або дратують благоглупості обвинувачення. І чим спокійнішим і врівноваженим і розсудливим буде тон викладу, тим більше дратуватиметься суддя від такого обвинувачення. Однак кожну благоглупість обвинувачення слід сприймати надто серйозно і не відмахуватись від них, а спокійно і вдумливо аналізувати, показуючи весь абсурд цих звинувачень.

Тон виступу в цих ситуаціях має бути спокійним, врівноваженим і відстороненим. Ніяких максималістських оцінок і навіть ніяких категоричних суджень. З кожної позиції висловлюватись спокійно, шукаючи водночас нешаблонний підхід, показуючи вузлові моменти справи ілюстративно і в несподіваному ракурсі. І якщо це вдасться, то можна сподіватись на певний успіх.

Про роботу захисту на випередження

Якщо перенести справу про обвинувачення Л. в умови нового КПК, то у захисту з'являються певні додаткові можливості. Насамперед це можливість працювати на випередження. Такі можливості відкриває ч. 7 ст. 46 КПК, яка передбачає, що органи влади та органи місцевого самоврядування, їхні службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника.

Ця норма дозволяє захисникові займати активну позицію, проявляти ініціативу та ставити перед органами влади вимоги, в тому числі із питань виконання тих чи інших дій або припинення їх бездіяльності. Важливою для захисту є і ст. 95 КПК, яка дає оцінку показам особи, які вона дає слідчому, прокурору. Частина 4 вказаної статті передбачає, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показами, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Частина 5 вказаної статті наголошує, що особа дає покази лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків передбачених КПК. Таким випадком є ст. 97 КПК, яка визначає значення показів з чужих слів.

Ст. 97 КПК суперечлива за правовою природою. З одного боку, ч. 2 ст. 97 КПК визнає за судом право визнати допустимим доказом покази з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні покази. З другого боку, ч. 4 цієї ж статті встановлює, що суд може визнати доказами покази з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

Тільки у випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана суд може визнати доказами покази з чужих слів.

Отже, захист, особливо якщо у справі бере участь 5 адвокатів, може провести невеличке самостійне дослідження обставин справи, виходячи з ч. 8 ст. 95 КПК. Ці адвокати можуть зустрітися з усіма потенційними свідками і за їх згодою отримати від них пояснення ще до того, як вони будуть допитані слідчим. Адже це їх право, передбачене ч. 8 ст. ст. 95 КПК. З'ясувавши, що той чи інший свідок дає викривальні покази, адвокат не зобов'язаний відкривати слідству цю обставину. Адже ч. 6 ст. 290 КПК передбачає, що сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будьяких матеріалів, які можуть бути використані на підтвердження винуватості підзахисного. При цьому це питання стороною захисту може бути відкладено до закінчення ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування.

Під час зустрічі з такими потенційними свідками адвокат має подбати про те, щоб пізніше його не звинуватили в тому, що він схиляв свідка до неправдивих показів або інших незаконних дій. Це може бути звукозапис зустрічі, проведеної за згодою особи. Деякі адвокати практикують написання своєрідного протоколу (пояснення) з наведенням у ньому запитань і відповідей і підписаного особою. При цьому копія такого протоколу (пояснення) може залишатись також у особи, яка дає ці пояснення. В Україні немає достатнього досвіду одержання таких пояснень, однак вони можуть виявитись важливим захисним ресурсом. Тому адвокату потрібно виробити в собі навички проведення допитів, пам'ятаючи при цьому, що отримання пояснень від цих свідків проводиться тільки за їх згодою.

Виникає цілком логічне питання, чи є етичною оплата витраченого опитуваною особою часу на надання пояснень. Зрозуміло, що у випадку, якщо про оплату дізналося б слідство, то воно б кваліфікувало такі дії як підкуп і вплив на свідка. Тому адвокату краще цього не робити. Але є ще сторона захисту - підозрюваний і обвинувачений, які також мають право зустрітись із особою або просити її зустрітись з адвокатом і надати відповідні пояснення.

Чому потрібно зустрічатись із свідками? Справа в тому, що в реальності слідчі не гребують і незаконними методами проведення слідства (погрози, обман, створення перебільшеної уяви свідка про наявну у слідчого інформацію про справу, а також відвертий блеф тощо). Свідок, залишаючись один на один із слідчим, та ще будучи необізнаним про свої права і не готовими для такої зустрічі може навіть оговорити особу, тільки щоб все закінчилося якомога швидше. Якщо адвокат зустрівся із свідком і навіть якщо його не опитав з обставин справи (у зв'язку з відмовою свідка), може проконсультувати його про поведінку на допиті, про права та повноваження слідчого, про право свідка мати адвоката під час допиту. Сам по собі такий крок може допомогти у справі, щоб слідчий не одержав такі покази, які не відповідають дійсності і спотворюють на користь обвинувачення справжню картину подій.

Якщо особа зустрілася з адвокатом (дала на це згоду), доцільно провести таку бесіду за методикою, яку, на мій погляд, незаконно здійснюють слідчі.

Отже, робота на випередження дає можливість до певної міри контролювати ситуацію, знати стан справ "у стані ворога" і робити висновки, завчасно знаючи, що можуть сказати основні свідки обвинувачення. У певних випадках, це може дати можливість своєчасно вносити корективи у захисну позицію. Однак адвокату потрібно зважати на те, що за новим КПК він може діяти, тільки після його залучення у справу (підозрюваним, слідчим, прокурором, слідчим суддею).

Працюючи на випередження адвокат водночас без обмеження кількості разів може ставити перед слідством вимогу про надання матеріалів слідства на ознайомлення. Навіть якщо слідчий відмовляє у задоволенні цього питання, з самого факту такої відмови можна робити певні висновки. В необхідних випадках бездіяльність слідчого і прокурора можуть бути оскаржені до слідчого судді.

Глава 11. Окремі категорії справ

Про вмисне вбивство. Фабула справи

Л. був звинувачений у навмисному вбивстві з хуліганських спонукань. У процесі розслідування кримінальної справи відбулася широка інформаційна компанія в засобах масової інформації і сформована негативна громадська думка стосовно Л., що негативно вплинуло на суддів і народних засідателів, на думку захисту. Судом першої інстанції Л. визнано винним і засуджено до 15 років позбавлення волі. Апеляційний суд за скаргою Л. змінив вирок і засудив його до 14 років позбавлення волі.

Історія захисту. Вступаючи у справу про вбивство, адвокат змушений з'ясовувати, чи дійсно мав місце такий факт, чи є достатні докази того, що саме його підзахисний вчинив таке діяння. Визначаються мотиви таких дій і причиновий зв'язок між діями підзахисного та смертю потерпілого. При цьому адвокат не має брати на себе роль слідчого і неодмінно докопуватись до того, як все було. Вирішальною для адвоката є позиція підзахисного. З певних причин, тільки йому відомих, підзахисний може не розповідати всю правду про подію або обирати позицію повного невизнання вини, незважаючи на те, що в розпорядженні слідства є достатньо доказів, які підтверджують вину особи. У такому разі адвокат, не визнаючи вини особи, здійснює її захист, вишукуючи обставини, які пом'якшують його вину. Прикладом може бути справа Шухрата Гафарова, який свою вину не визнавав, але його адвокат Семен Арія не став покладатись на допомогу свого підзахисного, а віднайшов ті обставини, які вказували на наявність обставин необхідної оборони.

Разом з тим адвокат має пояснити підзахисному всі недоліки і переваги його позиції та допомогти обрати найбільш перспективну позицію при захисті. І, звичайно, в необхідних випадках адвокат має сам ініціювати проведення експертиз, допит свідків, витребування речових доказів і документів, які можуть свідчити на користь його підзахисного.

Обвинувачення, щоб заручитись на свою користь громадською думкою, нерідко роздає інтерв'ю з посиланням на матеріали справи, ініціює серії статей на цю тему,

намагаючись перетворити обвинувачену людину в "монстра". У такий спосіб створюється негативна думка щодо обвинуваченого, що ускладнює захист. В таких випадках адвокат може і сам підготувати відповідні статті (якщо це йому дозволяє його талант), або навіть замовити такі статті у журналістів. Можна також заявляти позови до суду про спростування неправдивої інформації тощо.

Приклад. Прокурор заявив, особа 0. (називає прізвище) ведеться розслідування кримінальної справи і навіть вказує окремі деталі цього розслідування, начебто встановлені судом. В таких випадках захисник може звернутися до суду з адміністративним позовом про визнання таких дій незаконними на підставі ст. 296 ЦК України.

В описуваній справі захисник підготував до друку статтю під назвою "Вислухаймо і другу сторону", а також опублікував її скорочений текст у власному блогу та провів її обговорення у інтернеті.

У конкретній справі в результаті проведених за ініціативою захисника експертиз можна було одержати результати, які ставили під сумнів причиновий зв'язок між смертю потерпілого і нанесеним йому пораненням. Виявлено недоліки у наданні медичної допомоги, які могли призвести до смерті. За висновками спеціалістів, уведеш потерпілому уколи мали привести до зупинки серця. Однак у реальній справі така експертиза не була проведена.

Під час процесу захисник піддав критиці покази з чужих слів, якими обґрунтовувались обвинувачення, звернуто увагу на протиправність їх використання без допиту у судовому засіданні, знайдено та доведено до суду чинну практику Європейського суду щодо недопустимості таких доказів і обґрунтування ними вироку. Захисник піддав критичному аналізу покази основного свідка обвинувачення, який неодноразово змінював покази, зокрема, і через застосування до нього тортур, вказав на те, що це була обмова з метою пом'якшити свою подальшу долю при застосуванні до нього покарання. При цьому захисник провів технічні дослідження з участю спеціалістів та доводив, що з місця, де перебував цей свідок, неможливо було побачити ті деталі та події, які описував свідок. За правилами нового КПК можна було вимагати проведення слідчого експерименту (ст. 240 КПК), щоб відтворити обставини події. У випадку, якщо слідство відмовляє у цьому, таку бездіяльність можна оскаржувати до слідчого судді.

Захисник також критично оцінив особу померлого, з матеріалів про якого випливали психопатичні риси, вказував на потребу проведення ретроспективної психіатричної експертизи, а також на загрози, які несла ця людина, будучи озброєна двома пістолетами і ножом. Цими даними захисник обґрунтував правдивість показів підзахисного про те, що саме померлий на запитання "хто ти такий?" проявив агресію, витяг пістолет і вистрілив в Л. Пізніше, під час обеззброєння померлого О., він витяг ніж і наніс ним кілька ран Л. Зрештою, коли його відпустили, О. витяг ще револьвер і наставив його на Л. та Н. За таких умов ні Л., ні Н. як державні службовці не мали права залишати озброєного і небезпечного чоловіка. Побачивши, що вони неспроможні його затримати самостійно, Л. викликав наряд міліції. Однак і після прибуття міліції О.