настільна книга
.pdfВугоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди.
Вугоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Вугоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди, (див. зразок угоди про визнання вини та коментар до неї).
Угода скріплюється підписами сторін і зазначається її дата.
Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення є:
1)для підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених п.
1частини четвертої ст.474 КПК;
2)для потерпілого - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.
394і 424 КПК та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.
Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 та 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої ст. 474 КПК.
Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою
до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені з плином часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.
Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.
Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання має з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:
1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:
o мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
o мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
o допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2)наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст. 473 КПК;
3)характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;
4)вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під час судового засідання має з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:
1) що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:
o мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
o мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2)наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст. 473 КПК;
3)характер кожного обвинувачення;
4)вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Крім того, перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під час судового засідання має з'ясувати у потерпілого, чи цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК.
Суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з'ясування добровільності укладення угоди у разі потреби суд має право витребовувати документи, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.
Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1)умови угоди суперечать вимогам КПК та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2)умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3)умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4)існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5)очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;
6)відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Вирок на підставі угоди має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою ст. 372 КПК.
Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив під час вирішення питання про відповідність угоди вимогам КПК та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
У резолютивній частині вироку на підставі угоди має міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені ст. 374 КПК.
Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому КПК, з підстав, передбачених ст. 394 Кодексу.
У разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.
Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду.
Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.
Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.
Позиція захисника, на мою думку, може не співпадати з позицією підзахисного стосовно скороченої процедури та визнання вини. Якщо захисник переконався, що його підзахисний невинуватий, приймає на себе чужу вину або визнає себе у злочині, якого не вчиняв, то в подібних випадках захисник вправі та зобов'язаний захищати обвинуваченого всупереч його бажанню і просити про вчинення судового розслідування. Однак під час проведення переговорів захисник або підозрюваний, обвинувачений не позбавлений можливості поставити питання про зміну обвинувачення з подальшим укладенням угоди про визнання вини. Зміна обвинувачення не може бути частиною угоди, але на практиці таке питання може виявитись актуальним.
Глава 9. Підготовка до участі у справі в суді
Завдання адвоката у процесі
Є напрям криміналістичної адвокатології, як науки, що збирає, досліджує, використовує і дає оцінку методам інформаційно-пізнавальної діяльності адвоката згідно з його процесуальними функціями і повноваженнями. Наука криміналістика єдина і складається з двох підсистем. Перша з них вивчає закономірності розслідування справ з метою оптимізації процесуальної діяльності, спрямованої на розкриття злочинів, яку здійснюють представники обвинувачення. Друга - оптимізація діяльності по професійному захисту від кримінального переслідування. Теорії професійного захисту по кримінальним справам, як самостійної наукової дисципліни у даний час не існує.
Захист потребує продуманої тактики і стратегії захисту, і адвокат має бути готовий для такої ролі. Отже, захисник має володіти тактикою професійного захисту від кримінального переслідування.
Наведемо два приклади. У справі Ф. його обвинувачено в тому, що будучи суддею, він вивіз і розтратив речові докази - один фургон пачок сигарет. Датою вчинення злочину було визнано 17 вересня. Ф. не володіючи майстерністю тактики професійного захисту тут же заявив (на наш погляд зовсім несвоєчасно), що у нього є алібі, бо в цей день він знаходився в іншому місці.
Слідчий одразу переніс дату вчинення злочину на інший день, і не став шукати справжніх злочинців і розробляти інші версії.
В іншому випадку М. звинувачувався у нанесенні тілесних ушкоджень К. о 1 год. 30 хв. Вивчаючи матеріали справи, адвокат виявив, що потерпілий поступив і лікарню в 0 год 40 хв. Запросивши довідку адвокат виявив, що телефонний виклик в "швидку" надійшов в 0 год. 15 хв. Адвокат звернув увагу слідства на ці обставини. Дізнавшись про це, слідчий тут же пред'явив нову підозру, про те, що тілесні ушкодження нанесені біля
0 год 20 хв. і "уточнивши" в такий спосіб час вчинення злочину. Після цього слідчий передопитав потерпілого та інших осіб, які "охоче" підтвердили, що злочин було вчинено не у раніше вказаний час, а біля 0 год. 20 хв.
Найкращий захист - це захист законом. Це положення сформулював ще Сергеїч. За цим принципом адвокат кожну свою дію обґрунтовує посиланнями на відповідну норму права або роз'яснення вищих судів. "Кращий захист - це захист законом", полягає в тому, що у випадку, якщо захисник знайшов юридично вірне рішення, то воно обов'язкове для суддів.
Адвокат має при здійсненні захисту активно використовувати спеціальні знання. Важко знайти справу, де б не використовувались експертизи або спеціалісти під час проведення слідчих дій і консультації знавців права. Як і всяка людська діяльність, як показує практика, розслідування справ не обходиться без помилок. І захисник має використовувати ці помилки на користь свого підзахисного. Поширеними помилками є такі:
а) помилки, пов'язані з виявленням, вилученням і зберіганням об'єктів, які в подальшому підлягають експертному дослідженню. Характерними прикладами таких помилок є: не відображення у протоколі огляду місця події (обшуку), факту вилучення виявленого предмету; відсутність у протоколі даних про умови виїмки і зберігання предмета, поміщення його в пакет, опечатування тощо, про вагу, об'єм речовин, щодо яких проводиться виїмка (наприклад при виявленні речовин, які можливо є наркотиками тощо);
б) помилки слідчого при призначенні експертиз: від викривлення вихідних даних, які мають значення для експертного дослідження, некоректному формулюванні питань, до порушення прав підозрюваного, пов'язаних з призначенням експертиз;
в) помилки, які допускаються під час проведення експертиз і у висновках експертів.
Засоби професійного захисту повинні бути допустимими. Професор Т. В. Варфоломеєва вважає, що "засоби захисту - це передбачені законом процесуальні дії захисника, спрямовані на виконання професійних обов'язків, а способи захисту - це прийоми, які використовуються для найефективнішого захисту"181. Адвокат діє за принципом "що не заборонено - те дозволено". Виходячи з цього принципу має бути скоректована і практика дисциплінарних комісій адвокатури, щоб їх діяльність не була використана органами влади для обмеження можливостей адвоката на досудовому слідстві й у суді.
Гострим є питання про те, що має робити адвокат і як себе вести, якщо доказів вини підзахисного у справі немає, а захиснику винуватість свого клієнта точно відома. Зауважимо очевидне, що адвокат не є особою, яка відповідальна за доведення вини його підзахисного. З цього питання різними спеціалістами проводились опитування адвокатів (голландських, французьких, німецьких тощо). Найбільш прийнятною визнана думка старшини адвокатури Брюсселя Енбіка: в подібних випадках адвокат
"має зробити героїчне зусилля над собою і підпорядкувати своєму професійному обов'язку своє особисте почуття істини".
На практиці виникають питання про поведінку адвокатів, якщо слідчий використовує недопустимі на погляд захисника тактичні прийоми: у допиті, слідчому експерименті тощо. У такому випадку конфлікти майже неминучі, що може призвести до зриву слідчої дії, а відтак і звернень до дисциплінарних комісій адвокатури. Тому адвокати, які є в дисциплінарній комісії адвокатури, мають проявляти мудрість, терпимість і не допускати поспішність у застосуванні до адвоката заходів дисциплінарного впливу.
Побачивши порушення, адвокат виходячи з тактичних міркувань може його "пропустити", щоб пізніше використати це порушення для визнання доказу недопустимим. Однак адвокат не має пропускати таке "порушення" у випадках, якщо воно може потягнути негативні наслідки для підзахисного.
Приклад. У справі Н. слідство використало можливості одержання показів з чужих слів у слідчого судді. Адвокати брали участь у допиті. Однак при цьому не було враховано, що такий допит проводиться лише за наявності винятковості ситуації (тобто якщо існує реальна небезпека для життя свідків і потерпілих внаслідок тяжкої хвороби) або наявність інших поважних причин, які можуть вплинути на повноту і достовірність показів або унеможливити їх допит у майбутньому.
До інших поважних обставин слід відвести: тяжке поранення, травму, загрозу для життя з боку співучасників тяжкого злочину, довгострокове відрядження, виїзд за кордон для постійного проживання тощо. Фактичні підстави здійснення такої дії мають бути належно задокументовані, а письмове клопотання про такий допит має бути мотивовано. Без дотримання таких вимог у слідчого судді, по суті, немає права для допиту. Слідчий суддя проводить допит за правилами статей 225, 352-354 КПК.
За відсутності виняткових обставин адвокат має висловлювати свою незгоду шляхом подання усних і письмових заперечень проти проведення такого допиту.
Для доведення недостовірності показів свідка сторона має право надати покази, документи, які підтверджують негативну репутацію свідка, зокрема, його засудження або інші діяння, які вказують на нечесність свідка. Для з'ясування достовірності показів слід враховувати умови сприйняття свідком певних обставин - з якого місця свідок бачив якісь події. Крім того, враховуються індивідуальні особливості свідка, його зір, слух, наявність професійних знань. Доцільно також перевіряти й аналізувати особливості збереження інформації, якою є пам'ять свідка, скільки часу минуло з моменту, коли свідок спостерігав події, характер взаємин свідка з підозрюваним або обвинуваченим, потерпілим, а також враховувати особливості мови свідка тощо.
З'ясування достовірності показів проводиться шляхом аналізу їх змісту, зіставленням між собою окремих фрагментів показів та виявлення їх внутрішніх суперечностей, зіставлення їх з попередніми показами і з іншими доказами.
Достовірність показів може бути також перевірена шляхом проведення певних слідчих дій (слідчий експеримент, пред'явлення для впізнання, експертиза тощо).
У справі Н. адвокатами не було використано можливості, передбачені ст. 96, 97 КПК щодо оцінки показів та визнання їх доказами. КПК України встановлює (ст. 97 ч. 4), що суд може визнати доказами покази з чужих слів, якщо сторони кримінального провадження погоджуються визнати їх доказами. Отже, адвокат вже у допиті у слідчого судді, ще на стадії досудового слідства має ясно і недвозначно заявити, що сторона захисту заперечує проти визнання показів з чужих слів доказом, якщо це суперечить інтересам підзахисного.
Питання колізійного та коаліційного захисту
У процесі судового розгляду справи адвокат вступає у взаємодію з іншими учасниками процесу. Такі відносини прийнято (залежно від їх спрямованості) називати колізійними та коаліційними взаємодіями. Під коаліційним захистом розуміють діяльність захисників, підзахисних та інших осіб, які характеризуються не тільки єдністю цілей їх діяльності, а й консенсусом між ними щодо запланованих засобів її досягнення.
До спільних принципів коаліційного захисту слід віднести: вимоги слухати, розуміти та співчувати своєму клієнту. Жорж Сіменон дуже точно описав стан особи, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування: "Він затремтів всім тілом, але не від страху, а від жорстокої туги, від усвідомлення, що тебе не зрозуміють сторонні, що ти один проти всіх, тебе загнали, оточили, віддали на поталу чиновникам ".
У такому стані перша потреба людини - виговоритись, поспілкуватись з тим, хто готовий вислухати, поспівчувати і зрозуміти. При цьому адвокату не обов'язково потрібно, щоб підзахисний поділився з ним усіма обставинами злочину в перші хвилини свого спілкування із захисником. Іноді для успішного захисту потрібна енергія "хибної думки".
Захисник має надавати необхідну юридичну допомогу і давати поради стосовно тактики захисту. Це означає, що захисник допомагає своєму підзахисному коректувати версію події (легенду), яку той викладає слідчому і суду в своїх поясненнях і своєї участі у злочині. У цьому випадку в адвоката можуть виникнути серйозні морально-етичні проблеми.
Приклад. Н., який є інвалідом першої групи і пересувається тільки за допомогою інвалідної коляски, та М., його товариш, який має судимість (три роки позбавлення волі з відстрочкою (ст. 75 КК), зайшли до кафе, сіли за столик. На столі лежав кимось забутий телефон. Н. його забрав і передав М., а той його виніс з приміщення і переховав. Свідків цих подій не було і все обвинувачення могло ґрунтуватись на поясненнях М. і Н. Виклад події відповідно до того, як все відбулося, забезпечував обвинувачення за ст. 185 КК України ч.2.
Для М. це завершувалося в суді позбавленням волі і до його покарання за попереднім вироком в 3 роки додавалося покарання за ст. 185 ч. 2 КК. Якщо б М. і Н. звернулися своєчасно до адвоката, то їх "легенда" за порадою адвоката могла бути модернізована: У М. і Н. не було грошей, щоб посидіти в кафе і замовити пиво. Тому Н. передав свій телефон М., щоб той від заставу цього телефону позичив у знайомої С. 200 грн. (що було насправді). М., вважаючи, що телефон належить Н., взяв його і позичив 200 грн. у знайомого продавця Л. Про те, що телефон не належить його товаришу, М. не знав і вважав, що він позичає гроші під заставу телефона, який належить Н. Така легенда, спростувати яку слідству не було чим, виводила М. з-під кримінального переслідування, а щодо Н., то його можна було б обвинуватити тільки за ч. 1 ст. 185 КК України.
Опитування адвокатів дає підстави вважати, що вони у своїй більшості вважають за можливе таку корекцію "легенди". Адже підзахисний не зобов'язаний давати покази проти самого себе. І все ж таки адвокат у цій ситуації наражає себе на певну небезпеку дисциплінарного переслідування. Адже при такій "корекції" Н. бере на себе всю тяжкість обвинувачення, яке в такий парадоксальний спосіб стає менш тяжким (замість ч. 2 ст. 185 обвинувачення перетворюється на ч. 1 КК України).
Для України набагато актуальнішим є питання не корекції кримінальної історії, а відома практика організації переговорів та передачі хабарів слідчому, судді, прокурору. З цього питання вичерпну інформацію можна одержати з книги відомого судді Зварича (якщо, звичайно, публікація такої книги відбудеться). На мій погляд, за публікацію такої книги Зваричу вартувало б зменшити покарання наполовину, а то й взагалі амністувати.
Здійснюючи захист, адвокат не має обіцяти нічого іншого, крім професійного захисту інтересів підзахисного. У всякому разі клієнт має усвідомлювати і до нього має бути доведено, що адвокат не займається питаннями "непроцесуальних" зв'язків із слідчим, прокурором, суддями.
Це не стосується випадків, коли слідство і навіть суд виявив готовність до переговорів щодо справи у зв'язку з труднощами, які виникли перед судом, прокурором у зв'язку з ти м, що справа " розвалюється ". Тут виникають можливості урегулювання справи шляхом часткових поступок сторін тощо, і мова не йде про питання корупційного характеру.
Співпереживання, співчуття підзахисному (емпатія) не мають розмивати певну дистанцію між адвокатом і його підзахисним.
У судовому процесі присутній також колізійний захист. Діапазон конфліктів у діяльності захисника широкий: як із іншими учасниками процесу, так і з особами, які спільно виступають на боці захисту в кримінальній справі. Колізійний захист - така взаємодія адвоката і його підзахисного, за якої, навіть маючи єдину мету, водночас містить суперечності щодо планованих засобів її досягнення.
Найхарактернішою колізією між адвокатом і його підзахисним є спроби нав'язати адвокату свій стиль і засоби захисту, які адвокат не вважає за можливе прийняти. Разом з тим і адвокати не завжди об'єктивно сприймають пропозиції підзахисних щодо захисту. Мова йде про ті способи, які не суперечать кримінальному процесуальному закону.
Особлива складність для адвоката виникає у тих випадках, коли особа вчинила злочин, але він залишається нерозкритим, або ж особа перебуває в "бігах", тобто укривається від кримінального переслідування.
Приклад. З. повідомив адвокату X. про вбивство С. Після вбивства З. скрився, залишивши труп на місці події у своїй квартирі. Після невдалих спроб X. переконати З., що труп буде знайдено, а З. викрито, адвокат обговорив з ним можливу лінію захисту, якої той мав дотримуватись у випадку затримання, та погодився взяти на себе його захист. Через кілька днів З. було затримано, а труп знайдено. В результаті застосування незаконних методів слідства у допиті у відсутність захисника З визнав себе винним повністю та побажав, щоб його захищав адвокат X.
При наступному допиті, проведеному за участю адвоката X., З. від своїх показів відмовився. У зв'язку із встановленням факту застосування незаконних методів та істотних порушень процесуального закону, відсутності інших доказів щодо винуватості З. у вчиненні вбивства, в кінцевому рахунку клопотання захисника X. про припинення кримінального переслідування проти З. було припинено187. Як би там було, але на практиці адвокати надають допомогу за всієї неоднозначності такої позиції.
Ще приклад із практики. К. перебував у розшуку по обвинуваченню у вбивстві У., труп якої був виявлений у багажнику належної йому автомашини. У бесіді з адвокатом К. навів вагомі доводи того, що у вбивстві У. він участі не брав, але дійсно на прохання своїх знайомих, які вбили потерпілу, він здійснив спробу сховати труп. Коли він на автомашині направлявся до лісу, то був зупинений співробітниками міліції, налякався, кинув машину і втік.
Прийнявши на себе захист К., адвокат надав слідчому одержану інформацію, яка дозволила об'єктивно встановити ступінь вини К., яка в процесі перевірки підтвердилася. Заочно К. було перепред'явлено обвинувачення і міра запобіжного заходу змінена на підписку про невиїзд. Після цього К. добровільно з'явився до слідчого. В результаті він був засуджений до позбавлення волі і звільнений від покарання на підставі амністії.
Приклади показують, наскільки складними є морально-етичні ситуації при здійсненні захисту, рецепти щодо яких вимушений для себе шукати адвокат в умовах колізійного захисту. І при цьому адвокату доводиться балансувати на грані правди і брехні. Важливим фактором є і обов'язок адвоката зберігати адвокатську таємницю. Дисциплінарні комісії адвокатури в таких випадках мають працювати скальпелем, а не хапатись за сокиру.