настільна книга
.pdfякого тримають під вартою, тримісячний строк обраховують з дня вручення йому копії судового рішення.
Право касаційного оскарження реалізується шляхом подання до касаційного суду письмової скарги. Письмова форма скарги означає, що скаргу можна подати написану від руки або в машинописному вигляді чи видрукувану за допомогою принтера. Якщо касаційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження. До касаційної скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються.
До касаційної скарги додаються її копії з додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження і учасникам судового провадження. Ця вимога не поширюється на засудженого, який тримається під вартою. Касаційна скарга має містити стандартні вимоги:
1)найменування суду касаційної інстанції;
2)прізвище, ім'я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3)судове рішення, що оскаржується;
4)обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5)вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
6)перелік матеріалів, які додаються.
Якщо особа не бажає брати участь у касаційному розгляді вона зазначає це в касаційній скарзі.
У скарзі, хоч цього і не вимагається, доцільно коротко викласти суть справи, щоб особа, яка починає вивчати справу, одразу мала і певне уявлення про правову проблему, яка виникла.
Скарга має бути максимально лаконічною та містити посилання на конкретні матеріали справи. Ключові для справи покази свідків можна викласти дослівно, що забезпечить наочність і полегшить сприйняття вимог, які ставляться у скарзі. Обов'язковою є вимога про надання копій рішень, які оскаржуються. Скарга починається з невеликого вступу, в якому викладено фактичні та процесуальні особливості справи, вказано на конкретні порушення закону. Мова юридично і лексично точна, лаконічна, прозора у викладі й позбавлена штампів, вельми характерних для скарг окремих адвокатів ("обвинувачення бездоказове", "суд бере докази", "суд бездоказово вказує" тощо).
В основі скарги доцільно викласти скрупульозний аналіз навіть найменших деталей справи, де іноді тільки одне, нібито не побачене судом слово, може бути подано рельєфно, відкриваючи зовсім новий, нерідко несподіваний поворот у всій справі.
Вивчення касаційних скарг, написаних у 1990-ті роки, дає підстави для висновку, що як на стиль викладу, так і на зміст скарг впливають процеси в суспільстві. Є окремі спроби звернути увагу судів на "політизацію" тієї чи іншої справи. Проте чи виправдані такі спроби? Адже допуск на телебачення працівників прокуратури для "розкрутки" резонансних справ і формування відповідної громадської думки ще не є достатньою підставою для висновку про "політизацію" справи. Звичайно, випадки тиску на суди е. За певних умов тиском на суд можна вважати і висловлювання політиків та вищого керівництва країни стосовно тієї чи іншої справи. Щодо окремих свідомо неправильних рішень, у суддів склалися певні стереотипи: мовляв, у справі прийнято "політичне" рішення. В такий спосіб судді подекуди заспокоюють свою совість і намагаються обґрунтувати неможливість вчинити інакше. Однак зосередження уваги на цьому недоречне навіть у судовій промові. Ще менш прийнятним воно є у касаційній скарзі.
Для касаційної скарги потрібні конкретні факти тиску на суд, і лише коли вони мають місце, можна звернути на них увагу. Цей штрих тільки підкреслює причини, з яких суд припустився судової помилки, проте ці факти не є і не можуть бути достатньою підставою для скасування вироку.
Найголовніше-це професійний аналіз доказів у справі й ті висновки, які можуть підвести суд до усвідомлення, що у справі допущено помилку, яку потрібно виправити, яка відповідно до процесуального закону дає підстави для скасування вироку.
Складаючи касаційну скаргу, адвокат здебільшого формує її за усталеною практикою: вона містить вступну частину, де викладається суть вироку, з яким не згоден захисник, тобто резолютивну частину вироку, а також у скороченому вигляді описову частину, в якій вказується фабула справи. Якщо порушується питання про послаблення покарання і не оспорюється кваліфікація вчиненого, то описову частину вироку викладають у кількох фразах. Якщо ж оспорюється об'єктивний бік складу злочину, описову частину доцільно викласти більш повно.
Затим викладають основну (мотивувальну) частину скарги - критику вироку. І тут існує певна проблема. Коротка скарга має більше шансів бути сприйнятою суддею, який вивчає справу, проте в ній важко навести переконливі аргументи у повному обсязі та зробити всебічний аналіз.
Судді ж, які перевіряють скаргу, іноді прямо визнають, що до великих за обсягом скарг у них "не лежить душа". Мовляв, адвокати мають навчитися писати лаконічно.
Однак якщо у справі допущено помилки юридичного і фактичного характеру, обійтися без глибокого аналізу та викладу у скарзі всіх цих обставин неможливо. За таких умов скарга не буде короткою. Окремі адвокати практикують написання коротких скарг, у яких викладено й обґрунтовано найпринциповіші та найважливіші
порушення, яких, на думку адвоката, припустився суд, а потім подає розгорнуті та глибоко обґрунтовані доповнення до касаційної скарги.
Такий досвід заслуговує на увагу. Оскаржуючи висновки суду, які містяться у вироку, адвокат вступає у спір, і цей спір має бути конкретним172. Складаючи скарги, адвокат виходить із загальних вказівок закону про підстави для скасування або зміни вироку.
Міцним підґрунтям для розв'язання численних питань методичного характеру в суді касаційної інстанції володіє тільки той адвокат, який з'ясував для себе правову суть організації і діяльності суду з перегляду справ у касаційному порядку.
Спробуймо зробити кілька практичних висновків для роботи адвоката в касаційній інстанції.
Адвокат має усвідомлювати відмінність між функціями судів першої інстанції та апеляційного суду, з одного боку, і судом касаційної інстанції - з другого. Об'єктом перегляду справи у касаційному порядку е законність і обґрунтованість ухваленого вироку, тобто повнота встановленого фактичного складу, переконливість зібраних доказів, правильність обрання, тлумачення і застосування відповідної норми права.
Суд касаційної інстанції не з'ясовує фактичних обставин. Тому адвокат будує свої висновки на наявних у справі доказах. Якщо нові матеріали мають істотний характер, то вони є лише підставою для твердження про неповноту дослідження суттєвих матеріалів справи.
У скарзі адвокат може використати аргументи, які наводив у захисній промові, проте слід пам'ятати, що стиль викладу цих доводів може, а іноді й має бути іншим.
Доводи, якими оперує адвокат, стосуються як фактичних, так і юридичних питань. Перші належать до проблем неповноти попереднього і судового слідства, недостатності доказів, другі пов'язані з процесуальними порушеннями і неправильним застосуванням закону.
Аналіз судового вироку (постанови, ухвали). У касаційній скарзі адвокат здійснює повний аналіз вироку. Якщо у справі допущено кілька порушень, вони викладаються окремо у певній, визначеній захисником послідовності, при цьому у скарзі мають бути відображені всі захисні лінії, розкриті всі помилки, допущені судом і досудовим слідством.
Обґрунтовуючи те, яка норма кримінального закону може бути застосована, адвокат має уникати формального підходу до юридичної оцінки обставин справи. Суд може припуститися помилки при посиланні на закон, однак правильно застосувати його по суті. Тоді касаційна інстанція виправить помилку, залишивши вирок у силі.
Касаційна підстава, обґрунтована порушенням кримінального закону, стає для суду переконливою тоді, коли адвокат може пов'язати її з неправильним висновком суду про істинні обставини справи. Незаконність вироку з'ясовується в процесі аналізу
застосування норми права, а також перевірки прийомів і способів тлумачення кримінального закону.
КПК 2012 р. приділяє серйозну увагу такому змагальному документу, як заперечення на касаційну скаргу. У запереченнях вказують судове рішення, яке оскаржується, номер кримінального провадження, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції та обґрунтування заперечень на касаційну скаргу. У запереченнях потрібно зазначити, чи бажає особа взяти участь у касаційному розгляді.
Відмова від касаційної скарги здійснюється аналогічно до порядку, встановленого для апеляційних скарг (ст. 403 КПК). Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Предметом касаційного перегляду є законність і справедливість оскарженого судового рішення. "Перевірка справедливості означає перевірку; 1) відповідності обраного судом заходу примусу ступеню тяжкості злочину; 2) відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину, особі засудженого та обставинам, що обтяжують або пом'якшують покарання; 3) відповідності застосованих примусових заходів виховного характеру тощо"17'1 Суд має враховувати як вимоги верховенства права (ст. 9 Конституції) так і приписи Рішення Конституційного Суду України (справа № 1-33/2004 від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 щодо справедливості та милосердя.
Активним пропагандистом ідей справедливості і милосердя є професор Зореслава Ромовська, яка в численних виступах і статтях наголошує на необхідність, насамперед адвокатам, ставити перед судами проблему справедливості та домірності покарання.
Конституційний суд зокрема записав: верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка великою мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах Кодексу можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), з примиренням винного з потерпілим та відшкодуванням завданих ним збитків або усуненням заподіяної шкоди (ст. 46), з передачею особи на поруки (ст. 47), зі зміною обстановки (ст. 48); особа може бути звільнена від покарання, якщо на час розгляду справи в суді її не можна вважати суспільно небезпечною (частина четверта ст. 74)тощо.
Касаційний розгляд здійснюється за правилами апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
1)залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;
2)скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
8) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
Суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На касаційну скаргу можуть бути подані заперечення. Ст. 431 визначає, що мають містити такі заперечення. Особа, яка подала заперечення, має вказати, чи бажає вона брати участь у засіданні.
Ст. 433 КПК встановлює межі перегляду справи судом касаційної інстанції.
Крім підстав, передбачених ст. 438 КПК, в аналізі справи слід враховувати і практику Європейського суду з прав людини, оскільки порушення права на захист і, зокрема, неотримання судового рішення рідною мовою для обвинуваченого, або мовою, якою він володіє; неможливість обвинуваченого брати участь у допиті свідків обвинувачення,
зокрема у випадку, коли суд, керуючись ст. 97 КПК, заслухав покази з чужих слів і в порушення ч. 6 цієї статті поклав їх в основу обвинувального вироку. Слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у справі "Корнєв і Карпенко проти України (п. 54 рішення від 21.10.2010, яке набуло статусу остаточного 21.01.2011) визначив, що п.п. 1 і 3(а) ст. 6 Конвенції як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показів, або пізніше; ненадання обвинуваченому можливості виступити в судових дебатах та з останнім словом тощо.
Глава 7. Провадження у верховному суді України
Підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є:
1)неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;
2)встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом.
Перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої ст. 445 КПК, з метою застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.
Заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України подається у письмовій формі.
У заяві про перегляд судового рішення зазначаються:
1)найменування суду, до якого подається заява;
2)особа, яка подає заяву, а також її поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3)конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, якщо заява подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої ст. 445 КПК;
4) обґрунтування потреби перегляду судових рішень у зв'язку з ухваленням рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, якщо заява подана з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої ст. 445 КПК;
5)вимоги особи, яка подає заяву;
6)у разі потреби - клопотання;
7)перелік матеріалів, які додаються.
Заява підписується особою, яка її подає. До заяви додається оформлений належним чином документ, що підтверджує повноваження особи, яка її подає, відповідно до вимог КПК. Зауваження: з урахуванням ст. 446 КПК та позиції Верховного Суду України заяву про перегляд рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої ст. 445 КПК може бути подано особою, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою.
Приклад. Ухвалою Верховного Суду України від 28.04.2011 у справі № 5-6кс11 було відмовлено у відкритті провадження у справі щодо Л., а матеріали повернуто до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з мотиву подання заяви не особою, на користь якої ухвалено рішення Європейським судом, а її адвокатом176. Отже, у цьому випадку, адвокат, на думку Верховного Суду, не користується правом подання звернення до Верховного Суду України. Така позиція є спірною з огляду на те, що адвокат, відповідно до ст. 46 ч. 4 КПК, користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого. Направляючи процесуальний документ до Верховного Суду краще підстрахуватись і дати його на підпис особі, на користь якої прийнято рішення ЄСПЛ. Виникає питання: як бути у випадку, якщо така особа померла на день прийняття рішення?
Незважаючи на критику, в кримінальному процесі послідовно відстоюється, на мій погляд, помилкова позиція про допуск заяви про перегляд судового рішення до Верховного Суду України Вищим спеціалізованим судом України. В такий спосіб суд, який вирішував справу, стає суддею самому собі. Крім того, за чинним Кодексом залишається невирішеним питання про усунення порушення закону, якщо його припустився суд касаційної інстанції, а іншого судового рішення, яке б правильно вирішувало правову ситуацію немає. У такому разі неможливо навести приклад неоднакового застосування закону судом касаційної інстанції.
Щодо викладу заяви про перегляд судового рішення, то до неї актуальними є ті ж методичні поради, що і до апеляційної скарги. Варто тільки враховувати, що, на відміну від апеляційного, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виступ у суді касаційний інстанції має бути лаконічним і торкатись тільки найбільш істотних порушень, на які вказано у касаційній скарзі. У суді касаційної інстанції просто
не нададуть можливості для розлогого, наповненого деталями та цитатами з касаційної скарги виступу. Для цього касаційний суд має право обмежити учасників судового провадження певним, однаковим для всіх проміжком часу.
Позиція судді - доповідача щодо конкретної справи формується на стадії підготовки справи до слухання і ця думка великою мірою вирішальна для справи. Тому адвокати мають ураховувати, що всі аргументи і доводи мають бути вказані у заяві про перегляд судового рішення. Те саме стосується і питання подання заперечень на заяву про перегляд судового рішення. Суд касаційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Повноваження Верховного Суду України у вирішенні справи традиційні:
1)залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;
2)скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
3)скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;
4)змінити судове рішення. Підставами для скасування є:
1)істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
2)неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
3)невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час вирішення питання про наявність підстав для скасування рішення Верховний Суд має керуватися ст. 412-414 КПК. Якщо Верховний Суд України виявить наявність неоднакового застосування норм КК щодо подібних правопорушень (крім питань призначення покарання) або порушень міжнародних зобов'язань України, він скасовує судове рішення повністю або частково, змінює його й ухвалює нове судове рішення. Верховний Суд України може також скасувати судове рішення та направити його на новий розгляд.
Глава 8. Кримінальне провадження на підставі угод
Кримінальне провадження на підставі угод є новацією для України. Роль суду в цих питаннях (і не тільки) є пасивною. Адже суд не має виступати ні на боці обвинувачення, ні на боці захисту. Обвинувальний ухил в тому і полягає, що суд відступає від цього принципу і переходить на бік обвинувачення. Суд тільки створює потрібні умови для виконання сторонами своїх функцій. Заслуговує на увагу думка авторів Коментарю до У ПК РФ. Суд не зобов'язаний забезпечити проведення всебічного, повного і
об'єктивного розслідування справи. Він не пов'язаний вимогами встановлення об'єктивної істини, але він має вирішити кримінальну справу на основі наданих сторонами і перевірених доказів, тобто ухвалити законний, обґрунтований та справедливий вирок".
Відповідно до ч. 2 ст. 370 КПК "законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Все це є основою змагальної моделі судочинства, природним елементом якої є "інститут угоди про визнання винуватості". Такий інститут узгоджується з Рекомендацією № 6 R (87) Комітету Міністрів держав-членів стосовно спрощення кримінального правосуддя (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 17 вересня 1987 р.). У рекомендації запропоновано у разі, якщо конституційні та правові традиції допускають це, ввести процедуру "заявления підсудним про визнання вини". Процедура визнання вини виконується на слуханні у відкритому засіданні суду. Автор цілком поділяє твердження про те, що у суді встановлюється не об'єктивна істина, а тільки доведеність або недоведеність вини.
У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
1)угода про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим;
2)угода між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).
Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання
винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод
вукладенні угоди про примирення.
Уразі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
Уразі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.
Уразі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
Прокурор під час вирішення питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини:
1)ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2)характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
3)наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування
ісудового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
4)наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.