- •Міністерство освіти і науки україни
- •Опис навчальної дисципліни
- •Пояснювальна записка
- •Іі семестр лекція № 1 розвиток модернізму в літературі хх століття
- •Джеймс Джойс (1882 – 1941) Візитна картка літературного твору
- •Лекція № 3 шляхи реалізму хх ст.
- •Лекція № 4 література другої половини XX ст.
- •Лекція № 5 постмодернізм
- •Заняття 1
- •Іі блок (теорія літератури)
- •Ііі блок (дати відповіді на питання усно)
- •Заняття № 4
- •Заняття № 8 Джером Дейвід Селінджер (нар. 1919р.). “Ловець у житі” план:
- •Заняття № 10 Френсіс Скот Фіцджеральд «Великий Гетсбі»
- •Заняття № 11 Ясунáрі Кавабáта (1899—1972). “Тисяча журавлів” план:
- •Самостійна робота № 3 Ежéн Йонéско (1912—1988). “Носороги”
- •Заняття № 13
- •Питання до міжсесійної атестації № 3
- •Питання до міжсесійної атестації № 4
- •Контрольні запитання для складання заліку у іі семестрі.
- •Рекомендований список художнОї літературИ для додаткового читання і.Соціально-психологічна проза хіх ст.
- •Іі. Література другої половини хіх ст. Та на межі хіх-хх ст..
- •Ііі. Література першої половини XX ст.
- •Іv. Література другої половини хх ст.
- •V. Постмодерністська проза останніх десятиліть хх ст.
- •Короткий словник з теорії літератури
Лекція № 5 постмодернізм
Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, який в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, живописі та музиці (поп-арт, «новий реалізм», гепенінг тощо).
Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав поширення завдяки філософам Жаку Деріда, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко й, особливо, книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
• як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
• іронічність та пародійність.
Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси:
• невизначеність;
• фрагментарність;
• деканонізація;
• втрата Я;
• іронія;
• гібридизація;
• карнавальність;
• сконструйованість.
Порівняльна таблиця «модернізм — постмодернізм» за Брайніним — Парсеком
Модернізм |
Постмодернізм |
Скандальність |
Конформізм |
Антиміщанський пафос |
Відсутність пафосу |
Емоційне заперечення попереднього |
Ділове заперечення попереднього |
Первинність як позиція |
Вторинність як позиція |
Оцінне в самоназві: «Ми — нове» |
Безоціночне в самоназві: «Ми — все» |
Декларована елітарність |
Недекларована демократичність |
Переважання ідеального над матеріальним |
Комерційний успіх |
Віра у високе мистецтво |
Антиутопічність |
Фактична культурна спадкоємність |
Відмова від попередньої культурної парадигми |
Виразність кордону мистецтво-немистецтво |
Усе може називатися мистецтвом |
Герой літератури постмодернізму — людина, яка почувається «дуже незатишно у холодному всесвіті» (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири, зневірилась в ідеалах минулого. Постмодернізм зобов’язаний своїм виникненням розвиткові новітніх засобів масових комунікацій — телебачення, відеотехніки, комп’ютерної техніки. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю — відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи Умберто Еко «Ім’я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).
Завдання до занять