Бондаренко

Зляканий воздаянням за добрі й злі справи, я відправився назад. Дійшов до моста, але стражник, що охороняв ворота, перепинив шлях і сказав: "Хто зайшов сюди, не повертається". Я бродив там, поки не з'явився отрок. Побачивши його, стражник упав на коліна. Отрок покликав мене, провів до бічних воріт і відчинив їх. Коли я виходив, він сказав: "Поспішай скоріше". Я запитав його: "Хто ти?" Той відповів: "Знай: я – сутра "Кандзеонґйо", що ти переписав ще хлопчиком". Сказав так і вийшов. Подивився – а я вже ожив».

Хірокуні записав і повідав, як він потрапив у Країну Мертвих і переконався у воздаянні за добрі й злі справи. Його розповідь підтверджує те, про що багато говориться в сутрах Великої Колісниці. Хто засумнівається в тому? Тому-то на підтвердження й говориться в сутрі: «Солодка роса сьогодення обертається залізними цвяхами в майбутньому».

Щоб надолужити гріхи батька, Хірокуні виготовляв статуї будд, переписував сутри й робив приношення Трьом Скарбам, виконуючи обов'язок сина. З тих пір він відринув зло й жив праведно.

31. Слово про ревне шанування Каннон, молитвах про багатство й про дарування щастя в цьому житті

Уті часи, коли колишній государ Сьо хо Одзін Сьому царював у Піднебесній з палацу Нара, Мітесіро-но Адзумабіто відправився в гори Йосіно, щоб виконувати Закон [Будди] і молитися про багатство. Пройшло три роки. Він молився, призиваючи Каннон, і говорив: «Намас! Прошу тебе: дай мені десять тисяч кан мідних монет, десять тисяч коку білого рису й багато гарних жінок».

Утой час в Авата-но Асомі, що носив молодший третій ранг, була дочка, що ще не пізнала чоловіка й не була заміжня. Раптом вона занедужала, перебуваючи в їх будинку в Хіросе. Вона часто хворіла, страждала й ніяк не могла одужати. Авато сказав вісьмом посланцям, щоб вони покликали ченців й упасака з вісьмох сторін. Вони зустріли Адзумабіто й, поклонившись йому, просили читати його заклинання. Сила заклинань вилікувала дочку. Вона полюбила Адзумабіто

йвіддалася йому. Її родичі схопили Адзумабіто й замкнули його. Дочка ж не могла стримати своєї любові – плакала й не відходила від того місця, [де він був заточений]. Родичі порадилися й звільнили

300

Адзумабіто, віддали йому в дружини дочку й зробили його спадкоємцем всіх багатств будинку. Порадившись, йому подарували п'ятий ранг.

Пройшло скількись-то років, і його дружина сильно захворіла. Вона сказала молодшій сестрі: «Я вмираю. У мене є одне прохання. Чи вислухаєш його?» Сестра відповіла: «Зроблю, як ти того побажаєш». Старша сестра сказала: «Я ніколи не забуду благодіяння Адзумабіто. Віддай за нього свою дочку, щоб вона стала хазяйкою в будинку». Молодша сестра виконала її волю, віддала дочку заміж за Адзумабіто, і та стала хазяйнувати в будинку.

Адзумабіто була дарована щаслива доля в цьому житті. Досяг він того своїми молитвами чудотворними, зверненими до всемогутньої Каннон. Хто в тім засумнівається?

Сувій II

8. Слово про воздаяння в цьому житті за звільнення краба й жаби

Окісоме-но Омі Таіме була дочкою черниці Хо:ні, ігумені жіночого монастиря Томі у столиці Нара. Ревно йшла вона шляхом [Будди] і зберігала дівочу цноту. Не упускаючи ні дня, з ретельністю збирала трави й підносила їх високодоброчесному Ґьоґі.

[Один раз Таіме] відправилася в гори за травами й побачила, як великий змій заковтує велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай жабу мені». [Змій] не погоджувався й продовжував заковтувати її. Попросила ще раз: «Якщо відпустиш її, буду щаслива й стану твоєю дружиною». Почувши це, великий змій високо підняв голову, подивився в обличчя жінці й виплюнув [жабу]. Жінка ж призначила змію строк, сказавши: «Приходь через сім днів».

Коли підійшов призначений час, вона зачинила будинок і схоронилася. [Змій] прийшов точно в призначений час і став бити в стіну хвостом. Наповнившись жахом, жінка зранку звернулася до високодоброчесного [Ґьо:ґі], відправившись до нього в гірський храм Ікома. Він сказав: «Подітися тобі нікуди. Але ти повинна суворо дотримуватись заповідей».

301

[Таіме] повернулася, зміцнившись у вірі в Три Скарби й [сповнена рішучості] дотримуватись п'яти заповідей.

По дорозі вона зустріла якогось старця. Він ніс великого краба. Запитала: «Як тебе звати, старий? Прошу тебе – віддай краба мені». Старець відповідав: «Я – Едоі-но Німаро з повіту Ухара провінції Сеццу. Мені сімдесят вісім років. Дітей у мене немає, і нікому нагодувати мене. Був я в Наніва, і там мені дістався краб. Але я вже обіцяв його одній людині й віддати тобі не можу». Тоді жінка зняла свій одяг, щоб обміняти його [на краба], але [старець] не погоджувався. Коли вона зняла матамо, старець нарешті поступився. [Таіме] повернулася із крабом додому, покликала високодоброчесного, і, помолившись, вони відпустили краба на волю. Високодоброчесний вимовив: «Як шляхетно! Як добре!»

У восьму за рахунком ніч змій прийшов знову, забрався на дах, розгріб солому й вліз у будинок. Жінка тремтіла від страху. Щось стрибало й стукало біля її ліжка.

Зранку вона побачила великого краба й великого змія, розірваного на шмаття. Тоді вона зрозуміла: викуплений і звільнений нею краб відповів добром на добро. Отут виявилася й сила, досягнута дотриманням заповідей. Бажаючи довідатися правду, [Таіме] розпитувала про старця, але не знайшла його. Вона зрозуміла, що святий обернувся старим. Такі от чудеса.

12. Слово про воздаяння в цьому житті й про допомогу крабів, що була надана ними за те, що їх і жабу викупили й відпустили на волю

У повіті Киї провінції Ямасіро жила одна жінка. Ім'я її невідоме. З народження відрізнялася вона глибокою співчутливістю, вірила в карму, дотримувалась п'ятьом заповідям, володіла десятьма чеснотами і не вбивала тварин.

Під час правління государя Сьо:му пастушки з її села піймали вісім крабів у гірській ріці й намірилися засмажити їх і з'їсти. Побачивши це, жінка стала просити, говорячи: «З добрими намірами прошу вас – віддайте мені крабів». Юнаки ж не слухали її, відмовляючи їй зі словами: «Ми засмажимо їх і з'їмо». З жаром продовжувала вона просити їх і зняла свій одяг, щоб викупити [крабів]. Тоді юнаки

302

поступилися їй. Вона покликала ченця Ґідзен, щоб з молитвою відпустити їх на волю.

Після цього вона відправилася в гори й побачила, як великий змій заковтував велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай мені цю жабу – і я піднесу тобі безліч священних тканин». Змій не відповідав. Жінка зібрала священні тканини й молилася, говорячи: «Я буду почитати тебе божеством. Прошу тебе з добрими намірами – поступися мені [жабою]». [Змій] не піддавався й продовжував заковтувати жабу. І знову вона сказала змію: «Віддай жабу – і я стану твоєю дружиною. Прошу тебе поступитися нею мені». Тоді змій погодився, високо підняв голову, подивився жінці в обличчя й виплюнув жабу. Жінка призначила змію строк, сказавши: «Приходь до мене через сім днів».

Нічого не приховуючи, вона розповіла батькові з матір'ю про цього змія. Батько з матір'ю стали горювати, говорячи: «Що за погань змусила тебе, нашу єдину дочку, пообіцяти те, чого не можна виконати?»

У цей час високодоброчесноий Ґьоґі жив у храмі Фукаоса, що в повіті Кіі. [Жінка] відправилася до нього й повідала про те, що трапилося. Високодоброчесний вислухав її й сказав: «Важко прийдеться тобі. Одне скажу – твердо вір у Три Скарби». Одержавши таке наставлення, вона повернулася додому. Коли настала призначена ніч, вона зачинила будинок, зібралася із силами й створила безліч молитов зі сподіванням на Три Скарби. Змій плазував навколо будинку ще й ще раз, стукав у стіни хвостом, потім забрався на дах, прогриз діру в соломі й упав перед жінкою. Однак змій не добрався до тіла жінки. Тільки щось стукало й стрибало – немов хтось кусався й гризся. Зранку вона побачила вісім крабів, тих, що зібралися разом, і змія, розірваного на шматки. Тоді вона зрозуміла, що викуплені й відпущені нею на волю краби віддячили їй.

Навіть непросвітлена комаха відплачує за доброту. Тим більше людина не повинна забувати про зроблене їй благодіяння.

Після того, що трапилося в провінції Ямасіро стали почитати великих крабів з гірських рік і відпускати їх на волю, творячи добро.

303

14. Слово про бідну принцесу, що почитала статую Кітідзьотенньо, і про воздаяння в цьому житті

В часи правління государя Сьо:му двадцять три принци і принцеси вмовилися по черзі задавати бенкети. Серед них була одна бідна принцеса. Уже двадцять два принци і принцеси свої бенкети закінчили. І тільки вона одна ще не виставила частування. Але пригощати їй не було чим. Соромлячись своєї бідної долі, пішла вона в молельню Хаторідо:, що в лівій частині Нара. Повернувшись обличчям до статуї Кітідзьо:-тенньо, вона плакала, говорячи так: «У минулих народженнях посіяла я насіння бідності й зараз бідна. Мене пригощали на чужих бенкетах, і я легковажно поїдала їжу, приготовлену іншими. У мене ж їжі немає. Молю тебе – даруй мені статок». Раптом вбіг син принцеси й сказав матері: «Зі старої столиці прибули рясні страви». Почувши його слова, мати-принцеса вибігла [із храму] і побачила свою годувальницю. Годувальниця сказала: «Я чула, ти приймаєш гостей, і доставила тобі їжу». Їжа й питво були надзвичайно ароматними. І всього було вдосталь. Весь посуд був зроблений з металу, і його несли тридцять чоловік.

Прийшли принци з принцесами й залишилися частуванням задоволені. Воно було розкішніше, ніж у них. Вони звеличували багатство принцеси й говорили так: «Якби вона була бідна, то не змогла б приготувати таких рясних страв. Вони краще наших». Танці й пісні були прекрасні, як небесна музика. Хтось знімав одяг і дарував [принцесі], інші обдаровували її платтями. А хтось підносив їй гроші й шовк, полотна й бавовну. Радість [принцеси] не знала меж, і вона віддала цю одежу годувальниці. Потім пішла в храм, щоб подякувати високоповажній статуї, і раптом побачила на ній одяг, що вона подарувала годувальниці. Сповнившись сумнівів, вона відправилася до неї, але та відповідала: «Нічого не знаю».

Вірно кажу – бодхісаттва відгукнулася й обдарувала [принцесу]. Принцеса ж розбагатіла й від бідності більше не страждала. Такі от чудеса.

304

19. Слово про чудо, що сталося з жінкою, що почитала сутру «Сінґьо», і про те, як вона відвідала в цьому житті палац царя Емма

Токарі-но Убаі народилася в провінції Каваті. Її називали так тому, що вона походила із сім'ї Токарі-но Суґурі. З народження володіла вона чистим серцем, вірила в Три Скарби й невпинно читала сутру «Сінґьо:».

Голос її був настільки благозвучний, що ченці й миряни вклонялися перед нею.

У часи правління государя Рьо:му одного разу лягла Убаі спати, і, нудоти не відчуваючи, раптом померла. І стала вона перед царем Емма. Цар побачив її, встав, приготував їй сидіння, послав циновку й посадив. Він сказав: «Говорили мені, що добре читаєш ти „Сінґьо:”. Хочу послухати тебе. За тим тільки й призвав тебе ненадовго. Читай, а я буду слухати». Вона стала читати. Цар послухав її, зрадів, здійнявся з сидіння, потім впав на коліна й сказав з повагою так: «Як прекрасно! Правду говорили мені про тебе». Минуло три дні, і він сказав: «А тепер негайно повертайся».

Коли вона залишала царський палац, у воріт стояли три чоловіки в жовтому одязі. Побачивши Убаі, вони сказали з радістю: «Бачилися ми з тобою один-єдиний раз. Потім же засмучувалися, тому що зустріти тебе не траплялося. А тепер зустріли негадано. Іди й скоріше повертайся додому, а через три дні зустрінемо тебе неодмінно на східному ринку в стольному місті Нара».

Убаі попрощалася з ними, додому повернулася й ожила. На третій день, зранку, вирішила вона піти на східний ринок у столицю. Прийшла на ринок, чекала цілий день, так нікого не дочекалася. Тільки бідняк один з'явився через східні ворота сутрами торгувати. Він показував їх, говорячи: «Хто-небудь хоче купити сутри?» Пройшовши повз Убаі, він вийшов через західні ворота. Убаі захотіла купити сутри, і вона відправила слугу, щоб той повернув [бідняка]. Вона розгорнула сутри й побачила, що це були два сувої сутри «Бонмокьо:» й один сувій сутри «Сінґьо:», що вона переписала колись. Сутри викрали до їхнього освячення, і вона дарма шукала їх багато років. Її серце зраділо, і, хоча вона тепер знала, хто викрав їх, запитала: «Скільки ти хочеш за ці сутри?» [Бідняк] відповідав: «По п'ятсот мон за кожен сувій». [Убаі] заплатила стільки, скільки він

305

просив. І тоді вона зрозуміла, що три чоловіки, з якими вона вмовилася зустрітися, були трьома сувоями. Вона влаштувала службу із читанням сутр і поглибила свою віру в карму. Зі старанністю читала вона сутри, не знаючи відпочинку ні вдень, ні вночі.

Яке чудо! У сутрі «Неханґьо» говориться на підтвердження: «Якщо вершиш добро, ім'я твоє запам'ятають небожителі. Ім'я лиходія ж запам'ятають у пеклі».

34.Слово про те, як сирота почитала бронзову статую Каннон,

іпро дивовижне воздаяння в цьому житті

Уселі, що на околицях храму Уедзукі в правій частині Нара, жила сирота. Чоловіка в неї не було, ім'я її невідомо. При житті батьків [сім'я] була дуже багатою й заможною. Вони побудували багато будинків і комор, відлили бронзову статую бодхісаттви Каннон висотою у два сяку й п'ять сун.

Поставивши біля будинку молитовню, помістили туди статую й робили приношення.

Під час правління государя Сьо:му батьки вмерли, раби розбіглися, коні й корови поздихали. Багатство кануло, будинок збіднів. [Сирота] сама наглядала за спустілим будинком, удень і вночі гірко плакала, сльози лила. Почувши, що бодхісаттва Каннон добре виконує молитви, вона прив'язала мотузку до руки бронзової статуї, зробила приношення квітами, пахощами й лампадами й молилася про багатство, говорячи так: «Я одна залишилася, сирота. Батьки вмерли. У мене нічого немає,

ібудинок мий бідний. Мені нема чим підтримати тіло. Молю тебе: зроби мене багатою, тільки скоріше, не барися». Так вона бідкалася-моли- лася день ініч.

Уселі жив багатій. Його дружина померла, він був вдівцем. Побачивши дівчину, він велів свасі посвататися до неї. Дівчина відповіла: «Я бідна. Тіло моє голе, у мене немає одягу. Мені нема чим покрити обличчя – як я можу говорити з ним?» Сваха повернулася й розповіла про те чоловіку. Той вислухав її й сказав: «Я добре знаю, що вона бідна й у неї немає одягу. Але згодна вона чи ні?» Сваха пішла [до сироти] і передала його слова. Дівчина знову відмовилася. Тоді чоловік прийшов без дозволу сам. [Дівчина] погодилася, і вони спали разом. Наступного дня з ранку до вечора лив дощ. Дощ не припинявся,

306

і [вдовець] не йшов. Так тривало три дні. Чоловік зголоднів й сказав: «Я хочу їсти. Дай мені що-небудь». Дружина сказала: «Буде виконано». Вона розвела вогонь у вогнищі й поставила порожній казан, сіла навпочіпки й витирала [сльози] із щік. Вона ходила по порожньому будинку й важко зітхала. Сполоснувши рот і вимивши руки, вона ввійшла в молитовню, прив'язала мотузку до статуї й сказала, плачучи: «Позбав мене від ганьби. Даруй мені скоріше багатство». Вийшовши [з молитовні], вона знову направилася до порожнього вогнища,витираючи сльози з щік.

У годину Мавпи у ворота раптом постукали, і хтось покликав [сироту]. Вона вийшла й побачила годувальницю багатого сусіда. У великому кошику вона принесла різну їжу й питво. Страви запашнопахли, і всього було вдосталь. Там був і металевий посуд на лакових підносах. [Годувальниця] віддала [страви] зі словами: «Хазяїн почув, що в тебе гість і послав все це. Тільки поверни потім посуд». Сирота зраділа, і її серце наповнилося щастям. Вона зняла свій чорний одяг, піднесла його годувальниці і сказала: «Мені нема чим віддячити тобі, окрім як цим брудним одягом. Візьми його на щастя». Годувальниця взяла одяг, надягла його й відразу пішла.

Коли [сирота] накрила на стіл і чоловік побачив їжу, він здивувався й дивився на дружину, а не в тарілки. Зранку він пішов і надіслав десять шматків шовку й десять мішків рису зі словами: «Скоріше зший із шовку одяг, а з рису зроби вина».

[Сирота] пішла в будинок багатих сусідів, щобвиразити свою вдячність за їх доброту. Але господиня сусіднього будинку сказала: «Ти що, з розуму з’їхала? Або дух у тебе вселився? Я нічого не знаю». Годувальниця теж сказала: «І я нічого не відаю». Облаяна [сирота] повернулася додому й зібралася, за своїм звичаєм, молитву створити. Зайшла в молитовню й побачила, що чорний одяг, що призначався годувавльниці, був на бронзовій статуї. Отут вона зрозуміла, що це Каннон чудо створила. [Сирота] увірувала в карму й почитала статую із ще більшою старанністю. З тих пір до неї повернулося колишнє багатство, вона не плакала й не горювала. Чоловік і жінка прожили разом життя довге й щасливе. Такі от дива.

Переклад Н. Кулигіної, О. Левицької

307

«Хто тебе візьме за дружину, Йородзу-но-ко із селища Амуті?»

В селищі Амуті, що в районі Тоті землі Ямато, жила тоді родина Каґамі-цукурі-но-міяцуко, що мала великі багатства. У тій родині зростала гарненька донька на ім’я Йородзу-но-ко. Вона була незаміжньою незайманою дівчиною. Хоча до неї й сватались заможні чоловіки, вона всім відмовляла.

Пройшло декілька років. Один молодик посватався до неї й швиденько надіслав три вози гарного одягу. Йородзу-но-ко зраділа й була ласкавою з ним, погодилась вийти за нього й прийняла на шлюбному ложі. В ту ніч вона тричі прокричала зі спальні: «Мені боляче!» Батьки почули це й сказали один одному: «Їй боляче тому, що вона не звикла». Вони пожаліли доньку й знову заснули.

Наступного ранку батьки прокинулись пізно. Мати постукала в кімнату доньки, кликала її, кричала, проте ніхто не відповідав. Здивувалася вона, відчинила двері і бачить: все тіло доньки, окрім голови й одного пальця, з’їдене. Батьки сповнилися жахом, болем і горем. Глянули на подарований одяг, а він перетворився на звірячі кістки, а три вози стали деревом карахадзікамі. Чутки про те рознеслися повсюду, збіглися люди. Побачивши все, вони не могли прийти до тями. Голову Йородзу-но-ко поклали в чужоземний ящик, а вранці сьомого дня її поставили перед статуями будд и відслужили поминальну.

Раніше смерті була пісня. То був поганий знак. Дехто говорить – то був таємний умисел божества, а дехто – що винен дух. Проте давайте оглянемось і побачимо гріхи Йородзу-но-ко в минулому народженні. Бувають і такі от чудеса.

309