Бондаренко

Холодний іній взимку допікає. Так і живу в печалі та журбі! Літа рахуючи, Лиш долі дорікаю.

Вони ж летять – Вже п’ять разів по шість Я налічив, Додавши їх до віку,

Який до цього теж устиг прожить...

Душа з літами грубне від страждань Що тягнуться, Мов через річку Йодо Міст Наґара.

Поменшало бажань, Лиш зморшок на обличчі додалося,

Неначе хвиль в затоці Наніва...

Посивіло уже моє волосся, Як в краї Косі Сіра-ями пік, А жити хочеться, Що б там не довелося Ще пережить...

Тому і ліки відшукати хочу Від старості та смерті, Про які

Гори Отова водоспад шепоче...

Володарю!

Так довго прагну жить я, Аби тебе побачить молодим

І в день твого восьмитисячоліття!

(Мібу-но Тадаміне)

(XIX, 1004)

(Зворотня пісня1)

В твою добу

1 “Зворотня пісня” (яп. “ханка” або ще: “каесі-ута”) – вірш у формі танка, який за традицією, започаткованою ще авторами антології “Ман-йо- сю” (сер. VIII ст.), додавався до “довгих пісень”.

260

І джерелом на схилах Гори Побачень В затінку дерев

Я був би, мій Володарю, щасливим!

(Мібу-но Тадаміне)

(XIX, 1005)

(“Довга пісня” про зиму)

“Безбожний” місяць золото зриває

Зосінніх кленів, І холодний дощ

Уперше зранку землю поливає. Холодні і жорстокі буревії,

Згір Йосіно зриваючись щодня,

На край мій рідний відтепер повіють. Розірваним намистом градопад Розсипле перли, з інеєм змішавши, І в кригу одягне зимовий сад.

Із хмар похмурих піде сніг лапатий

Іна пучках засохлої трави Вбранням коштовним буде осідати...

Нагадують літа мого життя Ці камінці коштовні – Прокотились

Іканули назавжди в небуття!

(Осікоті-но Міцуне)

(XIX, 1006)

(Складено з приводу смерті Володарки Сьомого округу.)

Я стільки літ жила, Не знавши горя, В її палаці, Що тепер човном

Себе відчула у бурхливім морі. І човен цей, Мов рибаків з Ісе

Суденце без вітрил і без кормила, Буремна хвиля в океан несе.

261

Немов осіннє листя під дощем, Криваві сльози туги від розлуки Струмують безупинно із очей...

Ті, про кого Ти щиросердо дбала,

Притулок втративши, По світу розбрелись,

Як тільки їх добродійки не стало. Мов сироти, очеретинок віхті Подекуди видніються в саду, А в небі плачуть гуси перелітні.

(Ісе)

Седока1

(XIX, 1007)

Як звуть ці квіти, Що, неначе сніг, Поля встелили? – Ту, що так далеко, Спитав би я, Якби спитати міг…

(Невідомий автор)

(XIX, 1008) (Вірш-відповідь)

Коли весна приходить на поля, Найпершими Ці квіти розцвітають.

Відтоді очі спокою не знають, І всі шепочуть Тільки їх ім’я.

(Невідомий автор)

1 Класичною строфічною формою седока є 38-складова строфа (відповідно: 5-7-7-5-7-7 складів у рядку), проте це правило іноді порушувалося, як у цьому й наступному віршах (відповідно: 5-7-5-7-7-7; 5-7-6-7-7-7).

262

(XIX, 1009)

Над річищем старої Хацусе1 Розсохи-криптомерії Недарма

Два стовбури в один переплелись. Тут з любим ми кохалися недавно І, може, ще зустрінемось колись!

(Невідомий автор)

(XIX, 1010)

Не варто парасоллю прикривати Мікаса-гору2!

“Місяць без Богів” Спромігся вже

Івимити дощем осіннє листя,

Іпофарбувати.

(Кі-но Цураюкі)

Жартівливі пісні

(XIX, 1011)

На сливи цвіт Прийшов помилуватись,

А соловей вже тьохкає своє: “Людина йде! Людина! Всім ховатись!”3

(Невідомий автор)

(XIX, 1012)

Чиє вбрання На ямабукі квіт

1 Хацусе(-ґава) – ріка в іст. провінції Ямато (преф. Нара).

2 Гра слів: назву гори Мікаса (яп. “Мікаса-яма”), написану хіраґаною, можна прочитати також як “парасолька” з відповідним префіксом ввічливості “мі...”.

3 Японське звуконаслідування солов’їного співу: “хітоку-хітоку” (укр.: “тьох-тьох”) можна прочитати як скорочене “хіто ку/ру/” – “людина йде /наближається/”.

263

Так схоже своїм кольором? – Питаю...

У відповідь “безрота”1 лиш мовчить.

(Сосей-хосі)

(XIX, 1013)

“Мої поля оріть, оріть2!” – Щоранку Зозуля закликає орачів.

Та скільки ж можна? – Надірвеш горлянку!

(Фудзівара-но Тосіюкі)

(XIX, 1014)

(Складено шостого дня сьомого місяця з нагоди свята Танабата)

Поділ піднявши, З нетерпінням в серці

Чекав він край Небесної ріки...

І ось сьогодні – Вбрід перебереться!

(Фудзівара-но Канесуке)

(XIX, 1016)

Яка чарівність! В самоті стоїть

“Дівоча квітка” у осіннім полі. Але й її любов – Коротка мить.

(Содзьо Хендзьо)

(XIX, 1022)

В Ісонокамі,

1“Безрота” – гра слів: назву чагарникової вічнозеленої рослини гарденії з дрібними рожево-ліловими квітками (яп. “кутінасі”; лат. Gardenia jasminoides), написану хіраґаною, можна прочитати як “безрота” (тобто: та, що “не має рота”).

2Гра слів: у оригіналі звуконаслідування співу зозулі передається словами “сіде-но таоса” (яп. “хазяйка потойбічних /загробних/ полів”).

264

Мов прокляття боже, В уяві постає стара любов, І я заснути Аніяк не можу!

(Невідомий автор)

(XIX, 1027)

Обридло все: Освідчення, признання...

Опудало на полі серед гір І те мені шепоче Про кохання!

(Невідомий автор)

(XIX, 1031)

(Пісня з поетичного турніру, що відбувся за доби Кампьо в покоях імператриці.)

Якби я був Травинкою в долині, Де стелиться Серпанок весняний,

Можливо, вже й зірвала би донині!

(Фудзівара-но Окікадзе)

(XIX, 1041)

Ту, що мене любила, Не любив.

Тепер розплачуюсь: Мене також не любить Та дівчина, яку я полюбив!

(Невідомий автор)

(XIX, 1060)

Що б не зробив – Виходить все не так. Що б не сказав – Усе не те, що треба...

265

І зустріч – мука, і розлука – жах!

(Невідомий автор)

Пісні Пісенної палати1

Сувій XX

(XIX, 1070)

(Давня танцювальна пісня з краю Ямато.)

На схилах Кадзуракі2 хмиз збираю, А всі думки – про милого, Мов сніг, Що сипле й сипле

Без кінця і краю!

(Невідомий автор)

(XX, 1071)

Пісня з Омі Світало, Як прокинувшись, Я рушив

Із краю Омі на поля Уне3...

Журавки плач мій супокій порушив!

(Невідомий автор)

(XX, 1072)

(Пісня з Трав’яного пагорба4)

Під ранок іній стіни покриває

1У цьому розділі “Кокін-вака-сю” містяться вірші з архіву Пісенної палати (“Оо-ута-докоро” або “Дайкасьо”) – спеціальної установи, що збирала надіслані з різних куточків країни поетичні вітання з нагоди тих чи інших свят, церемоній, ювілеїв тощо, а також “пісні на втіху Богам” – релігійні ритуальні пісні (“торімоно-но ута”), які виконувалися під час різних синтоїстських обрядів (див. № 1074-1079).

2Кадзуракі(-яма) – гора в іст. провінції Ямато (нині преф. Нара).

3Уне – назва місцевості в іст. провінції Омі.

4 В оригіналі: “Мідзукукі-но ока” (досл.: “Пагорб водяних стеблів”) – назва місцевості /?/.

266

В будиночку На пагорбі, Де я

З коханою своєю спочиваю.

(Невідомий автор)

(XX, 1073)

(Пісня з гори Сіхацу)1

На гору Сіхацу Один піднявся І все дивився, Доки човник твій

За острів Касаюї2 не сховався...

(Невідомий автор)

Пісні на розвагу богів3

Пісні-Торімоно4

(XX, 1074)

Святого храму Оточивши мури, Буяє пишно листя сакакі5 З Богами поруч На горі Мімуро6.

(Невідомий автор)

1Сіхацу(-яма) – назва гори, місцезнаходження якої не встановлено.

2Касаюї(-но сіма) – назва острова, місцезнаходження якого не встановлено.

3Синтоїстські обрядові пісні.

4Пісні про обрядові речі, що використовувалися під час релігійних церемоній (див. №1074-1079).

5Сакакі (“клеєра японська”) – синтоїстське священне чагарникове дерево (лат. Cleyera ochnacea).

6Мімуро(-яма) (або ще: Міва-но яма) – священна синтоїстська гора в преф. Нара.

267

(XX, 1077)

Здається, гори Град пошматував – Зелений плющ В ущелинах далеких

Свій колір на багряний поміняв!

(Невідомий автор)

(XX, 1079)

Травою поросла моя криниця Біля воріт З водою, мов сльоза:

Село далеко – Нікому напиться!

(Невідомий автор)

(XX, 1083)

Хай славиться в віках Наймення Сара1 – Гори в Куме2, В краю Мімасака3,

Але й вона – Володарю не пара!

(Невідомий автор)

(XX, 1086)

(Це пісня з краю Омі на честь свята вступу на престол нинішнього імператора)

В краю Омі, Де Дзеркало-гора,

Тисячоліття буде відбиватись Твого правління Радісна пора!

(Невідомий автор)

1Сара(-яма) – гора в преф. Окаяма.

2Куме – іст. назва повіту в пров. Мімасака.

3 Мімасака – іст. назва однієї з провінцій країни.

268

Пісні з краю Адзума1

(XX, 1088)

(Пісня з Мітіноку2)

Край Мітіноку! Простір і печаль...

В човні на веслах З бухти Сіоґама

У невідому відпливаю даль.

(Невідомий автор)

(XX, 1090)

(Пісня з Мітіноку)

Які ж вони гарненькі й милолиці Три острівки Край мису Оґуро3!

Були б людьми – Позвав би до столиці!

(Невідомий автор)

(XX, 1092)

(Пісня з Мітіноку)

Піднімуться, Щоб з рисом вниз спуститись,

Рікою Моґамі4 мої човни, Тож і мене Не буде тільки місяць!

(Невідомий автор)

1 Край Адзума (Східний край) – іст. назва місцевості, до складу якої входили провінції Ідзу, Кодзуке, Саґамі, Сімоцуке, Сінану, Суруґа, Тотомі, Хітаті та інші.

2 Мітіноку – давня назва місцевості в північно-східній частині о. Хонсю (нині преф. Міяґі).

3 Оґуро(-сакі) – місцева назва морського мису.

4 Моґамі(-ґава) – ріка в північно-західній частині о. Хонсю (преф. Ямаґата).

269