Бондаренко
.pdfПісля дощу вечірнього Стежки!
(Отомо-но Якамоті)
(II, 144)
Зима прийшла І вводить у оману
Своїми витівками – На сухих гілках
Розквітли раптом білосніжні квіти!
(Невідомий автор)
(II, 151)
Неначе інеєм Покрилася хатинка, Покинута людьми – Такий ясний
Улітку місяць на нічному небі!
(Невідомий автор)
(II, 156)
Хотів би я послухати, Про що
Співає соловейко у гніздечку, Коли весна ще спить Зимовим сном!
(Невідомий автор)
(II, 157)
Яскравими гвоздиками милуюсь, Забувши навіть, Що й моє життя, Услід за часом В небуття спливає!
(Кі-но Цураюкі)
280
III
Пісні-вітання і пісні скорботи
(III, 164*1)
(Складено з приводу смерті регента Фудзівара-но Тадафуса)
Криваві сльози Ллються у ріку, Що Білою2 назвали...
Бо цю назву дали їй люди За твого життя!
(Сосей-хосі)
(III, 165*)
Численне птаство На горі Сіо3, Що в Сасіде4,
Тобі також щебече: “Володарюй всі вісім тисяч літ!”
(Невідомий автор)
(III, 168*)
(Складено з приводу смерті Фудзівара-но Тосіюкі)
І в снах, і наяву Його я бачу! Такий уже цей світ – Химерний сон,
Де наша плоть – цикади оболонка!
(Кі-но Томонорі)
(III, 171*)
Коли лягаю І коли встаю –
1Зірочкою після арабських цифр позначені вірші, які містяться також
уантології “Кокін-вака-сю”.
2Ріка Біла (Сіра-кава) – річка поблизу м. Кіото.
3Сіо(-яма) – гора; місцезнаходження не з’ясоване.
4Сасіде – назва місцевості чи річки /?/; у тексті: “скелястий берег Сасіде”.
281
Боги лиш знають, Як я їх благаю,
Щоб довголіття Вам вони дали!
(Сосей-хосі)
(III, 174*)
Якщо колись Над хаткою його
Ти пролетиш, зозуле, в іншім світі, Перекажи, Як плачу я за ним!
(Невідомий автор)
(III, 177)
Твоя провина, Що моя любов Відкрилась людям, Мов сосна, з якої
Вбрання зелене раптом хтось зірвав!
(Невідомий автор)
(III, 178*)
Недовговічною Вважав я лиш росу...
А нині й сам – Хіба що з стебелинки Ще не упав!
(Фудзівара-но Коремото)
(III, 180*)
(Складено з приводу смерті коханої Фудзівара-но Тадафуса)
Як не журись у каятті своїм: Чому не ти?
Чому не ти раніше? Як річки плин, Не вернеться вона!
(Кан-ін-но Мьобу)
282
IV
Пісні розлуки і подорожні пісні
(IV, 191*)
У горах вишні Вирішать за нас – Залишитись мені Чи вирушати?
Їх цвіт розлуки нам призначить час!
(Юсен-хосі)
(IV, 193*)
(Складено під час повернення принца Нінна до столиці після милування водоспадом Фуру1)
Намилуватися не встиг, Як час прощатись!
Розлуки сльози капають з очей, Підсилюючи Струмінь водоспаду!
(Кенґей-хосі)
(IV, 195*)
(Склав, прощаючись з принцем Канемі після першої дружньої бесіди)
Прощаючись, Я радість відчуваю!
Адже до зустрічі з тобою у цю ніч Я взагалі не знав, Чому радіти.
(Осікоті-но Міцуне)
(IV, 196*)
Як часто я, Мандруючи по світу,
Собі під голову жмуток трави стелив І іній струшував
1 Фуру – водоспад у преф. Нара.
283
Холодними ночами! (Осікоті-но Міцуне)
(IV, 197*)
Ледь зачерпнув рукою з джерела – Вже скаламутили Краплинки чисту воду...
Так і з тобою Спраглий розлучусь!
(Кі-но Цураюкі)
(IV, 198*)
Свою дружину У вбранні заморськім,
Покинувши, мандрую, Та душа
В далекій подорожі спокою не знає!
(Арівара-но Наріхіра)
(IV, 199*)
Якби життя Залежало лише Від примх душі, То, може б, і розлука
Такою тужною для мене не була!
(Сіроме)
V
Пісні кохання та різні пісні
(V, 222)
Як хвилі У затоці Суміное
На берег рвуться – Так моя душа
Щомиті поривається до тебе!
(Кі-но Цураюкі)
284
(V, 227)
В серцях людей – То радість, то журба...
Чому ж тоді, скажіть, Лише у мене
Від сліз не просихають рукави?
(Невідомий автор)
(V, 256)
Настане вечір, Знову по оселях
Сандала1 закуряться свічечки...
Ну, а мені – Як довго ще горіти?
(Невідомий автор)
(V, 268)
Старі Боги З Фуру-Ісонокамі
Дощем погрожують, Та я не з боязких:
Пообіцяв коханій – отже буду!2
(Отомо-но Катамі)
(V, 288)
Якби роса не випала, То з ким Чекала б я
В цю довгу ніч осінню Того, хто знову так і не прийшов?
(Невідомий автор)
1У тексті оригінала: “каярі-бі” – “/сандалові/ пахощі”, спеціальні ароматичні палички для церемоніального окурювання храмів або житла від комах.
2Гра слів: яп. слово “фуру”, що входить до складу назви храму, може означати також “іти” (про дощ).
285
(V, 308)
З любов’ю згадую В Ісонокамі шлях Через поля...
Як повернусь, водички Насамперед поп’ю із джерела!
(Кі-но Цураюкі)
(V, 342)
Як та сосна маленька, Що на скелі Завмерла у мовчанні,
Так і я, пліток страхаючись, Приховую кохання!
(Невідомий автор)
(V, 350)
Якщо любов лише в моїй душі Продовжує яріти, То виходить, Що в світі цім
Жорстокий тільки я!
(Невідомий автор)
(V, 359)
Сосна над морем! Скільки вже століть Стоїть вона На цьому узбережжі?
Хіба що хвилі знають її вік!
(Кі-но Цураюкі)
Переклад І.П. Бондаренка
286
СЕЦУВА
(Буддійські легенди)
287
СЕЦУВА
Терміном “сецува” ( – досл.: “розповідь”, “оповідання”; від яп.: “сецу” – 1.Думка, погляд. 2.Теорія, доктрина. 3.Плітка, чутка; версія і “ханасу” – “говорити”, “розповідати”) позначається специфічний літературний прозовий жанр, який сформувався в японській літературі на початку IX ст. Йдеться про буддійські легенди, з яких складалися окремі самостійні збірки “сецува”, що мали свою власну назву, переписувалися і розповсюджувалися по всій країні в численних списках. Цьому значною мірою сприяли початкові школи при буддійських храмах для дітей простолюддя – теракоя, які в цей історичний період повсюди почали з’являтися в Японії. Сецува активно використовували в навчальному процесі як своєрідні “підручники з релігійної моралі”, а також для пропаганди вчення Будди серед простих селян, для яких саме така форма тлумачення канонічних догм буддизму була набагато доступнішою й цікавішою, ніж схоластичні проповіді буддійських проповідників.
Головними художніми особливості жанру сецува слід вважати: 1. Відсутність авторства окремих легенд-оповідань. Укладачі збі-
рок сецува називали себе лише “записувачами” усних оповідань та загальновідомих легенд. Ось як, наприклад, писав про себе чернець Кьокай – укладач відомої збірки буддійських легенд під назвою “Ні- хон-рьоікі” ( – “Записи про японські дива”, 822 р.): “Кьо-
кай не наділений ні мудрістю, ні красномовством. Він тупий, як свинцевий меч, і почерк у нього не гарний. Він також дурний, як та людина, що поставила позначку на човні (натяк на китайську леген-
ду-притчу про дурня, який, перепливаючи річку, випустив із рук меча і поставив мітку на човні напроти того місця, де той упав у воду, щоб по-
тім його дістати- І.Б.), а коли він пише, то слова його в безладді. Проте його бажання творити добро не знає втоми, і він бруднить чистий папір, записуючи з помилками розповіді людей. Озирається – і йому стає соромно, серце його незадоволене, а обличчя і вуха черво-
ніють...” (Нихон-рёики – Японские легенды о чудесах: Свитки 1-й, 2-й
и 3-й / Перевод, предисл. и коммент. А.Н. Мещерякова. – СПб., 1995. –
С. 102).
288
2.Сюжетне різноманіття збірок сецува.
3.Непостійність складу легенд, які входили до збірок сецува (навіть списків з однією назвою).
4.Вільне переміщення однакових за змістом легенд чи сюжетів з однієї збірки сецува до іншої.
5.Загальною філософсько-релігійною ідеєю всіх легенд була неминучість карми, тобто віддяка чи покарання за дотримання тієї чи іншої буддійської етичної догми, відповідно до чого розвивався конкретний сюжет.
6.Моралізування в кінці кожної легенди, що зближує сецува з таким відомим літературним жанром, як байка.
7.Поляризація рис характеру та вчинків героїв (поганий – гарний, добрий – злий, щедрий – жадібний тощо), що є характерною рисою народних казок.
8.Ідея соціальної (“кармічної”) справедливості – незалежно від соціального положення та ієрархічного щабеля, який посідає в суспільстві той чи інший герой, карма є неминучою для будь-кого.
9.Поступова демократизація жанру сецува в історії японської літератури:
а) китайська мова перших збірок сецува з часом замінюється японською, однак від самого початку, на відміну від епігонського характеру віршів-кансі, які теж писалися китайською мовою, японські сецува відображали виключно японську дійсність та японські реалії.
б) догматизм форми та змісту сецува (розгорнений заголовок, буд-дійська інтерпретація сюжету, моралізаторська кінцівка тощо), які не давали простору фантазії читача-слухача, поступово демократизуються й перестають бути обов’язковими елементами цього літера-турного жанру. У боротьбі двох тенденцій – національної поезії вака, що вимагала від читача чи слухача домислення, пробудження уяви тощо, і сецува – буддійського догматичного оповідання-проповіді з його детермінізованою (тобто заздалегідь визначеною) реакцією ад-ресата – перемогла перша (докл.
про це див.: Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв. – СПб., 2001. – С. 101).
Новизна жанру сецува в японській літературі полягала в тому, що
вцих легендах людина вперше починає розглядатися через призму її саморозвитку і життєвих діянь. Спостерігається поступовий відхід від синтоїстських ідей незмінності суті людської душі, виникає мож-
289