Бондаренко
.pdfХОКЕ КЕНКІ
Про обожнювача «Сутри лотоса» ченця Ренсьо
Ренсьо пішов з дому й став ченцем. Він повторював "Сутру лотоса", не даючи собі відпочинку ні коли він ішов, ні коли стояв, ні вдень, ні вночі. Усією душею наслідував він цей Шлях, і великим було його співчуття. Одяг він віддавав іншим і не скаржився на холод. Обід жертвував людям і не казав, що хоче пити чи істи. Збирав вошей і бліх і кормив їх своїм тілом. Не берігся від ґедзів і москітів, не страшився кліщів і п'явок, пригощаючи їх кров'ю своєю. Коли в горах прийшов час для ґедзів та кліщів, Ренсьо став згодовувати їм своє м'ясо і кров. Багато зібралося кровососів, і, коли вони пожирали його тіло, ґедзі відкладали в рани яйця. Чернець мучився від болю, місця укусів страшно здулися, спричиняючи моторошні страждання. Люди навколо говорили: "Потрібно скоріше вгамувати біль і припекти ранки. Якщо припекти потрібним зіллям, личинки загинуть і ти одужаєш".
Чернець відповідав: "Не буде так! Якщо припекти рани, ґедзі загинуть. Через незначний біль прийдеться губити життя. Як не пожаліти їх?!"
З останніх сил перемагав Ренсьо страждання, читаючи "Сутру лотоса". І було йому видіння. Ніби-то з'явився чернець шляхетної зовнішності і співав йому хвалу: "Ти – святий. Ти – чернець доброчесний. Глибоке твоє страждання. Укутавшись у щільні одяги терпіння і шануючи "Сутру лотоса", ти оберігаєш життя".
Отут чернець погладив рани Ренсьо. Ренсьо пробудився, і болю не стало, рани на очах затягувалися, з них вилетіли тисячі ґедзів і спрямували в небо. Мучення Ренсьо стихли, душа і тіло заспокоїлися.
Святий усім серцем бажав переродитися у Краю Вічної Радості і читав "Сутру лотоса". Так знайшов він просвітління вічне.
Переклад О. Левицької
310
ЦУКУРІ
МОНОҐАТАРІ
311
ЦУКУРІ МОНОҐАТАРІ
У передмові до однієї збірки буддійських легенд сецува, що дату-
ється 984 р., сказано: “Романів (моноґатарі) у наші часи стало більше, ніж піщинок на березі моря Арісо”. Однак поняття “моноґата-
рі” як одного з провідних прозових жанрів японської класичної літератури дуже широке. До нього відносяться і казки, і легенди, і новели, і повісті, і романи. Тобто головною формальною ознакою моноґатарі є те, що до цього літературного жанру належить практично вся сюжетна проза, яка була написана японською мовою в період з IX по XV ст. У свою чергу художні твори жанру моноґатарі традиційно підрозділяються на два види:
а) цукурі-моноґатарі ( ) – “складені /зроблені, створені/ повісті /сказання/”;
б) ута-моноґатарі ( ) – “пісенні повісті /сказання/”. Типовими прикладами останніх є пісенні повісті “Ісе-моноґатарі”
і “Ямато-моноґатарі”.
Незадовго до появи першого з відомих творів жанру цукурі-мо- ноґатарі – “Такеторі моноґатарі” в Японії була запроваджена до широкого обігу національна писемность, створена на основі китайської ієрогліфіки, так звана, кана (хіраґана і катакана). Її створення легенда приписує Кукаю (Кобо Дайсі /774-835/) – відомому поету, філософу, буддійському ченцю, засновнику власної релігійної школи буддизму Сінґон-сю.
Існують відомості (назви, сюжети) про майже 200 романів (повістей) доби Хей-ан, які відносяться до жанру цукурі-моноґатарі, однак збереглися тексти чи фрагменти текстів лише 20 із них. Понад 180 романів було втрачено назавжди. Серед цих прикрих втрат – такі популярні свого часу художні твори, як наприклад, роман “Сумійосімоноґатарі”, що був написаний відразу після “Такеторі-моногатарі”, та інші, від яких до нас дійшли лише згадки і назви. Головними причинами втрати художніх творів були обмежена кількість списків, часті пожежі, землетруси й елементарне забуття.
Попри це, жанр цукурі-моноґатарі в японській літературі за досить короткий історичний період досяг значного прогресу у своєму
312
розвитку.
Якщо зміст першого художнього твору цього жанру “Такеторі моноґатарі” був своєрідним переплетінням казковості з елементами тогочасної реальності, то вже в другому за часом написання подібному творі “Повісті про чарівну Отікубо” (друга пол. Х ст.) все навпаки – повна художня реальність лише з окреми елементами казковості.
Що ж стосується твору “Ґендзі-моноґатарі” Мурасікі Сікібу (поч. XI ст.) – першого у світовій літературі справжнього “великого” роману, то в ньому вже повна реальність сюжету, реалістичність усіх подій і персонажів без будь-якої казковості.
До речі, головний герой цього твору принц Ґендзі про тогочасні романи говорив таке: “Я марно сварив ці книжки. Якби їх не було, то що знали б ми про те, як люди жили в минулому, починаючи з доби Богів і до нинішніх днів? В історичних книгах на кшталт “Ніхон-ґі” (“Ніхон-сьокі”.- І.Б.) ми бачимо лише один бік дійсності, а в романах правдиво та достовірно розповідається про найважливіші речі... Не думай, що автор лише переказує дійсну історію, пов’язану з тією чи іншою людиною. Адже життя людей, усе, що він бачить довкола, або ж навіть лише чув, наповнює його душу глибоким хвилюванням. Автор не в змозі приховувати в глибині свого серця те, що він пережив і свідком чого був. Він мусить розповісти про це іншим людям. Так, мені здається, і народилося мистецтво романа. Безперечно, що всі романи не можуть бути однаковими. Китайські не схожі на наші – японські, нові романи відрізняються від стародавніх. Є також різниця між серьозним та розважальним читанням, але стверджувати, що всі романи – це пусті балачки, значить грішити проти істини”.
І.П. Бондаренко
313
ТАКЕТОРІ
МОНОҐАТАРІ
(«Повість про Діву місячного сяйва»)
314
ТАКЕТОРІ
МОНОҐАТАРІ
Часом створення “Такеторі моноґатарі”, на думку більшості японських фахівців, є кінець IX – початок X століття. Однак зауважимо, що акад. М.І.Конрад вважав датою написання цього твору початок IX ст., а відомий американський японіст Дональд Кін появу “Такеторі моноґатарі” датує періодом “між 871 та 881 роками”.
У повісті йдеться про події кінця IX – початку X ст., тобто епоху Хей-ан, але імена героїв більше характерні для епохи Нара, наприклад:
Дід Такеторі – справжнє ім’я Санукі-но Міяцукомаро.
Дівчинка – Найотаке-но Каґуя-хіме (досл.: “Світосяйна /промениста/ діва, струнка як бамбук”).
Жрець, який дав їй це ім’я – Імбе-но Акіта із Мімуродо. Женихи: принц Ісіцукурі, принц Курамоті, правий міністр Абе-но
Мімурадзі, дайнаґон Отомо-но Міюкі, тюнаґон Ісонокамі-но Маро. Автор повісті невідомий, проте існує гіпотеза, що її написав Мі-
намото-но Сітаґо (911-983).
Перші переклади “Такеторі моноґатарі” на слов’янські мови, зокрема російську, датуються кінцем XIX ст. У окремих і журнальних виданнях того часу вона друкувалася під різними назвами: “Принцесса лучезарная”, “Лунная девушка”, “Дочь Луны”, “Дед Такэтори” тощо. Українською мовою переклад “Такеторі-моноґатарі” існував лише в скороченому вигляді як казка для дітей шкільного віку (див.
наприклад: “Каґуя-хіме – діва місячного сяйва” // Бондар О., Уємура С. “25 кращих японських казок”. – Одеса, 2003. – С. 206-217).
Структура повісті складається з 10 невеликих за обсягом новелчастин, пов’язаних між собою єдністю сюжету та героями.
Окрім казковості сюжету, художніми особливостями повісті “Такеторі моноґатарі” є:
а) Насиченість прозового тексту поетичними вставками – повість містить 15 віршів-танка;
б) Наявність цікавих етимологічних розвідок – тлумачення походження деяких давніх японських прислів’їв та приказок наприкінці
315
кожної з п’яти глав, присвячених женихам Каґуя-хіме: “Випити ча-
шу ганьби”, “Марно розсипати перла красномовства”, “Згоріла його справа” (“Пішла димом”), “Щастя з крихітну скойку” тощо.
в) Присутність окремих елементів “наукової” фантастики. Так,
опис “літучої колісниці з навісом із тонкого шовку” нагадує опис космічного корабля з парашутом; “променисті істоти, які могли триматися у повітрі над землею” схожі на сучасних комонавтів; а слова, сказані Каґуя-хіме: “Там на Місяці у мене залишились батьки. Для них розлука зі мною була короткою миттю, а тут, на Землі, за цей час минули довгі роки” – наштовхують на думку про теорію відносності А. Енштейна.
І.П. Бондаренко
316
ТАКЕТОРІ МОНОҐАТАРІ («Повість про Діву місячного сяйва»)
1. Дивовижне народження Каґуя-хіме
Давним-давно жив собі дід, збирач бамбуку – Такеторі. Він ходив у гори і долини, де збирав бамбук, щоб виготовляти з нього речі на продаж, за що й отримав прізвисько Такеторі1. Справжнє ж ім’я діда було Санукі-но Міяцукомаро.
Одного дня, збираючи бамбук, Такеторі помітив незвичайне сяйво від одного зі стволів бамбуку. Підійшовши ближче, він побачив надзвичайної краси дівчинку, яка була залита сяйвом, неначе вогнем, і дуже маленька на зріст – з мізинчик. Тоді сказав їй дід Такеторі:
– Кожного дня я з самого ранку до пізнього вечора збираю бамбук, але такого дива я ще не бачив. Мабуть, судилося тобі стати моєю донькою.
Так сказав Такеторі і, взявши обережно маленьку дівчинку на руки, поніс її додому, де й віддав крихітну красуню дружині.
З того часу як Такеторі знайшов дівчинку, кожного дня він знаходив чудесний бамбук, у кожному кільці якого були золоті монети. Потроху стали вони багатіти, а маленька дівчинка рости, тягнутися вгору до сонечка. І ось диво: уже через три місяці вона зробилася справжньою нареченою на видання. Їй зробили зачіску, яку носять дорослі, наділи на неї мо2.
Дівчину нікому не показували з-під шовкової вуалі, щоб інші не бачили такої краси, якій в світі не було рівних. У домі не лишилося жодного темного місця – усе було залито сяйвом і красою дівчини. Як стане дідові Такеторі зле, гляне він на свою донечку і одразу ставало йому краще, про все він забував: і про біль, і про недуг. Дід
1(таке) – бамбук, (тору) – брати. Такеторі – “той, хто збирає бамбук”.
2Мо – предмет жіночого вбрання із довгим шлейфом, прикрашений кольоровим візерунком. В Японії, коли дівчині зі знатного роду виповнювалося 12-13 років, проводилася церемонія повноліття, під час якої на неї вперше надягали мо.
317
Такеторі продовжував ходити в ліс за бамбуком, знаходячи при цьому золоті монети, тому вже через деякий час ця родина стала дуже і дуже багатою.
Коли дівчина вже зовсім виросла, то запросив Такеторі жреця Імібе-но Акіта з Мімуродо і той дав дівчині ім’я: Найотаке-но Каґуя-хіме, що означає “Діва місячного сяйва, струнка як бамбук”1.
2. Сватання до Каґуя-хіме
Наречені з усієї Японії закохувались у Каґуя-хіме; навіть не бачивши її можна було закохатися у цю дівчину з чужих слів. Усі ночі, не змикаючи очей, молоді чоловіки проводили біля дому дівчини. Вони кликали її і навіть, проробивши у огорожі дірки, сподівались таким чином побачити красуню.
Туди, де жила прекрасна дівчина, приходило багато юнаків. Дехто намагався передати послання для Каґуя-хіме через її слуг, дехто, зрозумівши, що все це марно полишали ту місцевість, а разом із цим і думки про Каґуя-хіме. І от залишилось лише п’ятеро чоловіків, які не припиняли думати про Каґуя-хіме, приходити до її дверей. Один із них був принц Ісіцукурі, другий був принц Курамоті, третій був правим міністром2 на ім’я Абе-но Мімурадзі, четвертий звався Ото- мо-но Міюкі, що займав посаду дайнаґона3, а п’ятого звали Ісінока- мі-но Маро, який був тюнаґоном4. Як тільки вони дізнались про Каґуя-хіме, то не могли не їсти, не спати, а хотіли тільки одного: побачити чудо-дівчину. Вони писали їй, а у відповідь не приходило нічого, складали вірші про своє кохання до неї, і… знову не було відповіді. Але всі п’ятеро продовжували приходити до дівчини, і у місяць інею, коли все було покрито льодом, і у безводний місяць, коли у небі суворо гуркотів грім.
Одного разу зібрались усі п’ятеро чоловіків і прийшли до діда
1Найотаке – гнучкий бамбук, Каґуя означає “світ” і одночасно “темряву”, Хіме – (досл.: дитина сонця) – ввічливий суфікс, що використовували по відношенню до жінок зі знатних родів.
2Правий міністр (удайдзін) – третій за ступінню поважності чин, після головного і лівого міністрів у Вищій державній раді.
3Дайнаґон – старший державний радник.
4 Тюнаґон – другий (середній) державний радник.
318
Такеторі, промовивши так:
–Віддай одному з нас свою доньку, хай буде йому за дружину! – Почувши це дід відповів:
–Не можу я цього зробити, оскільки не рідна вона мені дочка, не можу я наказувати її серцю.
Почувши такі слова, чоловіки повернулись додому, але як би не бажали не могли припинити думати про Каґуя-хіме, а тому знову прийшли до її дверей. Побачивши це, дід Такеторі звернувся до дівчини:
–Дівчинка моя мила, ти божество, а я тобі не батько, але все ж таки виховував я тебе як свою рідну доньку. Чи не послухаєш ти старого?
–Так, кажіть, вислухаю все, що ви скажете. Однак, не знала, що я божество і що Ви мені не батько.
–Порадувала ти старого добрим словом. Послухай, донечко, мені вже за сімдесят і не знаю я скільки ще залишилось. Так вже повелось
усвіті, що чоловіки сватаються до жінок, а жінки виходять заміж за чоловіків. Потім вони зводять широкі ворота і живуть собі щасливо
усвоєму домі. І тобі теж не можна без чоловіка.
–А навіщо ж мені заміж виходити?
–Люба моя донечко, хоч ти і божество, але ж на землю прийшла
ужіночій подобі. Поки я живий, то про тебе є кому подбати, але що ж з тобою буде, коли я помру… А от ці п’ятеро чоловіків приходять до наших воріт місяць за місяцем, рік за роком. Подумай гарно, Обери когось із них собі у чоловіки.
–Не знаю я наскільки сильне їх почуття, боюсь, щоб потім я не пожалкувала, одружившись з одним з них. Який би не був знатний чоловік, я думаю, що одразу одружуватись, не дізнавшись його почуттів – це велика помилка.
–Усі вони варті тебе, їх почуття сильні.
–Як же Ви можете бути такими впевненими? Необхідно перевірити справжність їх почуттів. Передайте їм, тато, що той із п’яти, хто зможе принести мені те, що я побажаю, і буде моїм чоловіком.
–Хай буде так, – погодився дід Такеторі.
І ось, як настали сутінки, всі вже зібрались біля дому Каґуя-хіме як завжди. Хтось грав на флейті, хтось співав пісню, хтось грав і підспівував, а хтось просто постукував віялом. Раптом до чоловіків вийшов дід Такеторі і сказав їм:
319