Бондаренко

На гребні хвиль У неосяжнім морі.

(Фун’я-но Ясухіде)

(V, 257)

(Пісня з поетичного турніру, що відбувся в маєтку принца Коресада1)

Одна лиш біла барва у роси!

Яким же чином

Листя на деревах

Вона фарбує

В різні кольори?

(Фудзівара-но Тосіюкі)

(V, 262)

(Склав під час подорожі до храму, помітивши жовте осіннє листя в його огорожі)

Повзучий плющ2 на огорожі храму Богів могутніх Також пожовтів – Противитися осені Не в змозі.

(Кі-но Цураюкі)

(V, 271)

(Пісня з поетичного турніру, що відбувся за доби Кампьо в покоях імператриці)

Як посадив, Усе чекав – коли?

Коли розквітнеш, квітко хризантеми? Лиш восени Зустрітися змогли!

(Ое-но Тісато)

1Йдеться про поетичний турнір, що відбувся 893 р. у маєтку принца Коресада – сина імператора Коко (830-887; роки правління: 884-887).

2В оригіналі: “кудзу” – “пуерарія”, різновид японських трав’янистих ліан (лат.: Pueraria hirsuta).

230

(V, 282)

(Склав, живучи самітником у гірському селі, куди поїхав із палацу Їх Величності)

Проміння сонячного Так і не пізнавши,

Кленове золото в ущелинах гірських Між скелями,

Здається, вже опало!

(Фудзівара-но Секіо)

(V, 294)

І в час Богів Не чули про таке!

Там, де ріка Тацута Струмувала, Мереживо багряне мерехтить.

(Арівара-но Наріхіра)

Зимові пісні

Сувій VI

(VI, 314)

Із прямовисних ниточок дощу Безбожний місяць Для ріки Тацута Плете розкішну Золоту парчу.

(Невідомий автор)

(VI, 315)

(Складено як осінню пісню.)

Трава пожовкла, жодної душі...

Згадаю – Ще нестерпнішою стане Зимова самота

В гірськім селі.

(Мінамото-но Мунеюкі)

231

(VI, 316)

Таке прозоре місячне проміння З небес холодних ллється, Що й вода, В якій відбився місяць, Замерзає!

(Невідомий автор)

(VI, 317)

Напевно, в горах Йосіно Вже випав сніг! Надворі вечоріє, і рукава Мого вбрання Холодними стають.

(Невідомий автор)

(VI, 318)

Нехай віднині падає невпинно Цей білий сніг, Що хилить очерет Аж до землі Біля моєї хатки!

(Невідомий автор)

(VI, 319)

Заклекотали раптом голосніше Річок пороги в горах. Мабуть, сніг Почав нарешті Танути поволі.

(Невідомий автор)

Пісні-вітання

Сувій VII

(VII, 343)

І тисячу, і вісім тисяч літ

232

Нехай живе Володар наш! Аж поки

Не стане скелею маленький камінець, І мохом не покриється та скеля!1

(Невідомий автор)

(VII, 344)

Нехай твій вік Дорівнює числу

Тих міріад піщинок, що вкривають Морів безкраїх Довгі береги!

(Невідомий автор)

(VII, 345)

Численне птаство На горі Сіо2, Що в Сасіде3,

Тобі також щебече: “Володарюй всі вісім тисяч літ!”

(Невідомий автор)

(VII, 346)

Свій вік нікчемний Без жалю додав би

До восьми тисяч літ твого життя! Можливо, ти мене Колись згадав би?

(Невідомий автор)

(VII, 347)

(Складено за доби Нінна

1Цими рядками в дещо видозміненому вигляді починається сучасний державний гімн Японії.

2Гора Сіо (“Сіо-яма”, досл.: “Соляна гора”) – місцезнаходження не з’ясоване.

3Сасіде – назва місцевості або річки /?/, у тексті оригіналу: “скелястий берег Сасіде”.

233

з нагоди сімдесятиріччя архієпископа Хендзьо.)

Хоч що б там не було – Так і живи!

Щоб в день твого восьмитисячоліття Ми знову всі Зустрітися могли!

(Невідомий автор)

Пісні розлуки

Сувій VIII

(VIII, 365)

Якщо в розлуці На горі Інаба1 Крізь сосен шум

Почую: “Жду тебе!”2, – Тієї ж миті повернуся знову!

(Арівара-но Юкіхіра)

(VIII, 366)

Того, хто вранці Рушив у поля,

Де над хаґі осінніми лиш оси3, Кружляючи, гудуть, – Чекаю я!

(Невідомий автор)

(VIII, 367)

І розлучившись, Я її залишу В своєму серці – Там, де небеса

1Інаба(-яма) – гора в преф. Хьоґо.

2Гра слів: яп. слово “мацу”, записане графемами хіраґани, можна прочитати як “чекати” і “сосна”

3В оригіналі: (заст.) “суґару” – “оси-піщанки” (суч. яп.: “дзіґабаті”).

234

За обрії безкраї простяглися!

(Невідомий автор)

(VIII, 368)

(Складено матір’ю Оно-но Тіфуру, коли його призначили на посаду управителя, і він відправився до краю Мітіноку1.)

Не зачиняйте браму на заставі, Щоб серце матері Пішло за ним, Як тінь,

Його оберігаючи в дорозі!

(мати Оно-но Тіфуру)

(VIII, 369)

(Складено в ніч прощального бенкету в оселі принца Садатокі з нагоди від’їзду Фудзівара-но Кійоу, призначеного на посаду управителя краю Омі.)

Сьогодні розлучаємось, Проте В краю Омі2

Зустрінемося завтра! Темніє ніч. Роса на рукаві...3

(Кі-но Тосісада)

(VIII, 370)

(Склав і відправив приятелю, що вирушив до краю Косі4)

Колись я чув, що є у тім краю Гора Повернення5,

1Мітіноку – давня назва місцевості в північно-східній частині о. Хонсю (нині преф. Міяґі).

2Омі – іст. назва провінції (нині преф. Сіґа).

3У вірші гра слів: слово “омі” (“аумі”, “афумі”), записане графемами хіраґани, можна прочитати, як “Омі” (назва провінції) і “ті, хто зустрічається /зустрінуться/”.

4Косі – іст. назва місцевості на півночі країни, до складу якої входили провінції Каґа, Етю, Етіґо, Ното та ін.

5Гора Повернення (“Каеру-яма”) – гора в преф. Фукуї.

235

Тому нехай зринають, Нас розділяючи, серпанки весняні, –

З любов’ю я чекатиму на тебе!

(Кі-но Тосісада)

Подорожні пісні

Сувій IX

(IX, 407)

(Склав, піднявшись на корабель, на якому мав плисти в край Окі1 у вигнання, і відправив друзям до столиці.)

Рибальський човне!

Людям передай, що стрів мене, Коли безкраїм морем Я у вигнання В Ясосіму2 плив.

(Оно-но Такамура)

(IX, 408)

Прощай, столице! Нині перед нами

Рівнина Міка3, річка Ідзумі4...

“Вбрання позичте!”5 – Вітер з гір нам радить.

(Невідомий автор)

(IX, 409)

Ледь-ледь видніється В ранковому тумані

1Край Окі – острів поблизу західного узбережжя Тихого океану (преф. Сімане), що був місцем заслання для вельможних чиновників доби Хей-ан

2Ясосіма – давня назва о. Окі.

3Міка(-но хара) – назва рівнини поблизу м. Кіото.

4Ідзумі(-ґава) – ріка в преф. Кіото.

5Гра слів: назву гори Касе(-яма), що в преф. Кіото, можна прочитати, як “Позич-гора”.

236

За островом в затоці Акасі Той човен, Що забрав мої надії!

(Невідомий автор1)

(IX, 412)

Ґелґочучи, Летять на північ гуси.

Але не всім судилося, Мабуть,

З цих мандрів повернутися додому!

(Невідомий автор2)

(IX, 413)

Склав у дорозі, повертаючись до столиці з краю Адзума

Як я ненавиджу Серпанок весняний, Що гори закриває І столицю

Мені побачити так довго не дає!

(Ото)

(IX, 416)

Склав у дорозі, під час подорожі до провінції Каї3

Як часто я, Мандруючи по світу,

Собі під голову жмуток трави стелив І іній струшував Холодними ночами!

(Осікоті-но Міцуне)

1Дехто вважає, що ця пісня належить Какіномото-но Хітомаро.

2Кажуть, що ця пісня була написана дружиною одного чоловіка, з яким вона вирушила в інший край, де той раптом помер. Повертаючись до столиці одна і почувши на шляху крик перелітних гусей, склала вона цього вірша.

3Каї – іст. назва провінції в центральній частині о. Хонсю (нині преф. Яманасі).

237

Назви (Пісні-шаради1)

Сувій X

(X, 422)

Соловейко2

Сердечна пристрасть – Вишень білоцвіт!

Чому ж так сумно плаче соловейко? – Не просихає, мабуть, Від роси.

(Фудзівара-но Тосіюкі)

(X, 423)

Зозуля3

Мабуть, тому, Що довго так чекали,

Сумуючи, повернення її, Чарує будь-кого Зозулі голос!

(Фудзівара-но Тосіюкі)

(X, 424)

Цикада4

Зібрати хочу –

1Вірші цього розділу антології “Кокін-вака-сю” є своєрідними шарадами на їх заголовки, побудованими на засадах омонімії, а тому адекватний переклад таких віршів будь-якою іноземною мовою неможливий. Для того, щоб знайти розгадку цих шарад в оригіналах, слід обов’язково враховувати тогочасні правила орфографії, зокрема, відсутність спеціальних позначок для дзвінких приголосних (“ніґорітен”), а також деякі інші особливості (див. коментар до вірша № 2).

2Соловейко (яп.: “уґуісу”) = “уку” (жалібно, сумно) + “хідзу” (не просихати, не висихати).

3Зозуля (яп.: “хототоґісу”) = “ходо” (так, настільки) + “токі” (час; коли)

+“су...” (“суґу” – відразу, /як/ ...).

4Цикада (яп.: “уцусемі”) = “уцу” (бити; битися /про хвилі/) + “се” (мілина, брід) + “мі/реба/” (якщо глянути; дивлячись).

238

Та зникають вмить, Як спів цикад, Перлинки на рукавах...

А хвилі б’ють, бурлять на мілині.

(Арівара-но Сіґехару)

(X, 425)

(Вірш-відповідь)

Побачимо, Як будеш ти збирать

Коштовні перли! Надто вже далеко

І глибоко вони від рукавів!

(Мібу-но Тадаміне)

(X, 427)

Вишня з рожевими пелюстками

Пірнаю в хвилі, Щоб дістати перли, Але даремно – Вітер кожен раз

Чи то занурить їх, чи то підійме!

(Кі-но Цураюкі)

Пісні кохання (Частина перша)

Сувій XI

(XI, 470)

Живу чутками...

Мабуть, не зустріну.

Лиш спогади лишає по собі Нічна роса Удень на хризантемах.

(Сосей-хосі)

239