Бондаренко

ливість виправлення хоча й визначеної кармою долі ще за життя людини. Звідси – фантастичні подорожі й дивовижні повернення (воскресіння) реальних простих людей із царства бога смерті Емму, неможливі в традиційній синтоїстській міфології.

Найпопулярнішими й найвідомішими збірками сецува в історії японської літератури вважаються:

1. “Ніхон рьоікі” ( “Записи про японські дива”), яка була укладена ще 822 р., однак найдавніший список якої датується 904 р.. Повна назва цієї збірки зі 116 сецува у 3-х книгах-сувоях, автором якої вважається буддійський чернець Кьокай (або ще: Кейкай)

із храму Якусідзі (м. Нара), була “Ніхон-коку ґемпо дзен-аку рьоікі”

( – “Записи про дива, що трапилися в Японії через гарну та погану карми”).

2. “Кондзяку-моногатарі-сю” ( – досл.: “Збірка оповідань про те, що нині вже стало давниною” або скорочено: “Збірка давніх оповідань”, 1120 р.) – найбільша за обсягом збірка сецува, яка містила понад 1000 буддійських легенд (31 сувій, з яких 3 – не збереглося), написаних японською мовою, але з великою кількістю буддійських термінів і застосуванням переважно ієрогліфічного письма. Про укладача збірки “Кондзяку-моногатарі-сю” відомо лише те, що він був ченцем одного з великих буддійських монастирів.

У передмові до першого сувою “Ніхон рьоікі” її укладач Кьокай пише про те, що метою його збірки є пояснення через сецува принципів прояву карми в житті людей:

“Кьокай із храму Якусідзі, що в Нарі, ретельно придивляється до людей. Є люди вчені, еле вчинки їх негідні, вони лише шукать зиску й домагаються багатства. Їх жадоба перевершує силу магніту, що притягує залізну гору. Вони прагнуть чужого і скупують власним. Вони – як ті жорна, що перемелюють навіть лушпиння зерен проса. Є й такі, що позіхають на власність храмів і перероджуються в телят, щоб відробити борг. Чи такі, що ображають ченців, накликаючи на себе різні лиха ще в цьому житті.

Інші шукають Шлях (до Будди), вершать належне і набувають дивних здібностей у цьому житті. Ще інші, увірувавши глибоко, чинять добро і досягають щастя за свого життя. Віддяка за добро і зло неухильна і невідступна як тінь. Страждання і щастя відгукуються услід (за добрими чи злими вчинками), як луна в гірській ущелині. Деякі, бачачи це або чуючи про це, дивуються, сумніваються й

290

відразу ж забувають. У тих, хто соромиться власних гріхів, серце зараз же відгукується болем, і вони поспішають зникнути.

Якби (карма) не вказувала на те, що є добро, а що – зло, яким чином можна було б випрямити скривлене, з’ясувати й вирішити, де добро, а де зло. Якби не віддяка за наші вчинки, то як можна було б виправити негідні серця і прямувати шляхом доброчинності?” (Ни-

хон-рёики – Японские легенды о чудесах: Свитки 1-й, 2-й и 3-й / Пер., предисл. и коммент. А.Н. Мещерякова. – СПб., 1995. – С. 34).

Зразком для себе Кьокай вважав китайські збірки буддійських легенд Тан Ліня “Вісті з пекла” (“Мін бао цзі”, 650-655 рр.) і Мен Сянчжуна “Записи доказів, зібраних із сутри Ваджрашекхара” (“Цзінь ган бань яо цзін цзі янь цзі”, 718 р.). До речі, 14 із 116 легенд “Ніхон рьоікі” є прямим запозиченням із цих збірок, решта сецува мають су-

то японські сюжети (докл. про це див.: Свиридов Г.Г. Японская средневековая проза сецува: Структура и образ. – М., 1981. – С. 10-14).

А закінчує свою передмову до першого сувою “Ніхон рьоікі” її укладач такими словами:

“Розповіді людей суперечливі і багато що забувається. Однак бажання творити добро не має меж, хоч і боюсь я здатися занадто самовпевненим. Мудреці майбутніх поколінь, не глузуйте з мене! Нехай той, хто побачить ці історії про дива, відкине порок, заживе праведно і не чинить лиха, а до добра нехай прилине!”

“Японізація” загальнобуддійських сюжетів, а також відповідний “документалізм” дивовижних подій полягали в наступному:

1.Усі події мали часову прив’язку, тобто вказувався конкретний рік (за девізом правління або іменем імператора) і навіть місяць, а то

йдень, коли траплялася та чи інша пригода, про яку йшла мова.

2.Події мали чітку територіальну при’язку, тобто вказувалися село, повіт, провінція, назва храму чи палацу, де траплялася незвичайна пригода..

5.Наводилися реальні імена та прізвища буддійських проповідників, ченців, представників відомих аристократичних родів (Сьотокутайсі, Ґьоґі Содзу, імператор Сьому; члени родів Фудзівара, Отомо та ін.).

Кожна легенда мала розгорнену і красномовну назву, яка давала уявлення читачеві про її зміст. Зачин і кінцівка буди стандартними майже для всіх сецува. На початку легенди наводилося описання місця і посилання на час, коли трапилося те чи інше диво. А в кінці

291

містилося моралізування на кшталт: “Вірно сказано: молитва не за-

лишається без відповіді”, “Ось що трапляється з тими, хто ...”, “Ось які дива трапляються на світі!” чи просто “Ось такі дива!”.

За сюжетом і морально-виховною спрямованістю сецува, що входять до складу як “Ніхон рьоікі”, так і інших давніх японських збірок буддійських легенд, можна розділити на кілька тематичних груп:

1.Сецува про необхідність шанобливого ставлення до буддійських ченців.

2.Сецува про необхідність шанування власних батьків.

3.Сецува про необхідність доброзичливого ставлення до тварин.

4.Сецува про віддяку за благодійні та благочестиві справи.

5.Сецува про покарання за ганебні вчинки.

6.Сецува про дива:

-раптове богатство (чого, до речі, майже не трапляється в християнських притчах;

-дивовижне зцілення від хвороб;

-врятування від смерті;

-воскресіння з мертвих, завдяки справедливості царя темряви Емму. У християнстві, як відомо, таких див було обмаль – воскресіння Лазаря і самого Ісуса Христа після його мученицької смерті на хресті.

Окрім “Ніхон рьоікі” і “Кондзяку-моногатарі-сю”, слід згадати також ще кілька відомих збірок сецува, зокрема:

1.“Самбо екотоба” ( – “Ілюстроване слово про три скарби”, 984 р.), укладачем якої був Мінамото-но Таменорі – аристократ із Кіото. Принципова особливість цієї збірки сецува полягала в тому, що одна з її 3-х частин-сувоїв містила виключно “житія” 18 відомих буддійських проповідників, починаючи з Сьотоку Тайсі і його вірних послідовників.

2.“Одзьо ґокураккі” (“Записи про вознесіння до Краю Вічної Радості”, 984 р.), укладачем якої був чиновник по імені Йосісіґе-но Ясутане, котрий згодом став ченцем одного з буддійськіх монастирів, розташованих поблизу Кіото. При цьому, за традицією, він змінив своє світське ім’я Ясутане на буддійське Дзякусін. Його збірка сецува була незначною за обсягом і містила лише 42 буддійські легенди, головною тематикою яких були шляхи досягнення стану просвітління і нірвани, услід за якими відбувається відродження в раю будди Аміди.

292

3. “Дайнихон-коку хокекьо кенкі” або скорочено: “Хоке кенкі” (“Записи про дива «Сутри лотоса»”, середина XI ст.), що складалася з трьох сувоїв і налічувала у своєму складі 129 буддійських історій про різноманітні дива, які траплялися з відданими прихильниками останньої проповіді Будди. Автором цієї збірки сецува був чернець по імені Тінґен.

І.П. Бондаренко

293

О! Трапилося так, що батько зупинився на ночівлю у будинку, де перебувала його дочка, і він знову знайшов її. Воістину: Небо змилувалося й допомогло йому. Глибокий зв'язок між батьком і дитиною. Такі от чудеса.

10. Слово про те, як [батько] привласнив добро сина й переродився волом, і про чудо, що трапилося з ним

За давніх часів у селі Ямамура, що в повіті Соу-но Камі провінції Ямато, жив-був чоловік по імені Кура-но Іеґімі. Одного разу дванадцятого місяця задумав він читати сутри Великої Колісниці, щоб замолити свої гріхи. Він сказав слузі: «Приведи ченця». Слуга запитав: «У який храм я повинен піти за ченцем?» [Іеґімі] відповів: «У будь-який. Попроси того, кого зустрінеш [першим]».

Як йому й було велено, слуга повернувся додому із ченцем, що зустрівся йомуподорозі.Іеґіміблагоговійнозробивприношення.Увечері, після закінчення служби, чернець зібрався спати й накрився ковдрою, приготовленою хазяїном. Отут чернець подумав: «А чи не краще взяти ковдру й піти зараз, не чекаючи завтрашніх подарунків?» Раптом він почув: «Не смій брати ковдру!» У великому страху й переляку чернець оглянув будинок, намагаючись знайти, хто сказав це, але виявив лише вола. Він стояв під навісом комори. Чернець підійшов до нього, і той сказав: «Я – батько Іеґімі. У минулому народженні я віддав людям десять снопів рису, не порадившись з сином. На кару за гріх у нинішнім житті я переродився волом. Як ти, чернець, можеш із легкою душею викрасти ковдру? Якщо сумніваєшся в моїх словах, приготуй мені [завтра] людське сидіння. Я піднімуся й сяду на нього. Тоді переконаєшся, що я – його батько». Отут чернець засоромився й ліг спати.

Зранку, після закінчення служби, чернець сказав: «Відішліть сторонніх подалі». Зібрав родичів хазяїна й, нічого не приховуючи, повідав їм про те, що трапилося. Хазяїн засмутився, підійшов до вола, поклав йому соломи й сказав: «Якщо ти й справді мій батько, лягай сюди». Віл підігнув коліна й ліг. Родичі запричитали й заплакали вголос, говорячи: «Воістину – батько наш перед нами». Хазяїн поклонився волу й сказав: «Прощаю тобі вчинене в минулому народженні». Почувши його слова, віл важко зітхнув і заплакав. У

295

той же день, у годину Мавпи, він помер. А хазяїн нагородив ченця ковдрою й іншим добром, збільшуючи благодіяння для свого батька.

Як можна не вірити в кармічне воздаяння?

15. Слово про те, як злодій був покараний у цьому житті за те, що він переслідував ченця, що просив милостиню

Давним-давно, учасистароїстолиці,жив один дурень.Він не вірив у карму. Один раз він побачив, як чернець просить милостиню, розлютився й вирішив схопити його. Чернець втік на залите водою поле, але [злодій] наздогнав його й схопив. Отут чернець не витримав і прокляв його. Дурень же впав на землю й став качатися, як божевільний. А чернець втік дуже далеко.

Уцього [дурня] було два сини. Щоб зняти прокляття з батька, вони відправилися в храм і попрохали про теченця. Однак, коли той довідався про обставини справи, то відмовився прийти. Ще не один раз сини приходили і з жаром прохали врятувати їх батька. Нарешті чернець погодився. Як тільки він прочитав початок глави «Каннонбон», [дурень] звільнився від прокльону. Після цього він віднайшов віру й почав уникати зло, а добро творити.

16.Слово про те, як людина, що не мала співчуття, була покарана у цьому житті за те, що здирала шкіру з живих зайців

Упровінції Ямато жив один чоловік. Дотепер невідомо, де він народився і як було його ім'я. Із самого народження він не мав співчуття і радів, коли вбивав живе. Він ловив зайців, здирав з них шкіру й потім відпускав у поле.

Прошло небагато часу, і все тіло його покрилося жахливими наривами, шкіра загноїлася, і страждання його не мали кінця. Вилікуватися він не зміг і помер у муках.

Близька година воздаяння в цьому житті! Подумай про себе й будь добрим [до інших]. Потрібно бути співчутливим.

296

21.Слово про покарання в цьому житті за безжалісне навантеження на коней непомірних тягарів

За давніх часів у провінції Каваті жив торговець динями. Ім'я його було Ісоваке. Він навантажував на коней непомірні тягарі. Коли кінь не міг зрушити з місця, він зі злістю бив його батогом, змушуючи йти. У коня, виснаженого перевезенням тяжких вантажів, з очей текли сльози. Продавши дині, він убивав коня. Так він убив багато коней. Одного разу він глянув у казан з кропом, як два його ока [впали туди] і зварилися. Близьке воздаяння в цьому житті! Потрібно вірити в карму. Бачиш тварин – [а насправді] це наші батьки в минулому. Ми проходимо через шість шляхів життя й чотири форми народження і тому не можна не бути жалісливим.

23. Слово про злодія, що зневажав обов’язком сина стосовно своєї матері й накликав на себе покарання в цьому житті

У повіті Соу-но Камі провінції Ямато жив злодій. Його справжнє ім'я невідоме. Люди називали його Міясу. У ті часи, коли государ з палацу Наніва царював у Піднебесній, злодій став студентом. Він вивчав книги заради забави, а про власну матір не піклувався. Мати взяла в нього в борг рис, але не змогла повернути борг. Міясу ж обурювався й квапив її. При цьому він сидів на високій подушці, а мати

– на підлозі.

Друзі не могли спокійно дивитися [на його нешанобливість]. Вони говорили: «Добра людино, чому ти зневажаєш обов’язком сина? Інші [сини] заради порятунку батьків будують пагоди, вирізають статуї буди, переписують сутри, запрошують ченців на час літньої самотності. Ти багатий, і в тебе вдосталь рису, який ти можеш позичати. Чому ти не шануєш матір – адже це суперечить тому, що написано в книгах?» Міясу не слухав їх і говорив: «Відчепіться від мене». Тоді вони повернули борг матері, разом підвелися й одразу пішли.

Мати ж оголила груди, горювала й плакала, примовляючи: «Коли ростила тебе, не знала відпочинку ні вдень, ні вночі. Бачу, як інші діти виконують свій обов’язок сина. Я думала, що зможу так само опиратися на тебе, але замість цього терплю одні приниження. Не таким хотіла я бачити тебе. Я віддала тобі рис, ти ж відплати мені за мо-

297

локо, яким я вигодувала тебе. Із сьогоднішнього дня зв'язок між матір'ю й сином переривається. Нехай Небо знає це, нехай Земля знає. О, як мені сумно й гірко!»

Не промовивши ні слова, Міясу здійнявся, пішов у задню половину будинку, взяв папіру на якому були записані його боржники, і спалив їх у саду. Потім пішов у гори. Розум його скаламутився, волосся розтріпалося, тіло покрилось ранами. Він бігав туди-сюди, як одержимий, а коли повернувся назад, то у своєму будинку жити не став. Через три дні раптом трапилася пожежа. Будинок, комора – усе разом згоріло. Його дружині й дітям не було, де жити. Ніхто не допоміг Міясу, і він помер від голоду й холоду.

Як можна не вірити, що воздаяння в цьому житті – поруч? Томуто в сутрі і говориться: «Той, хто не виконує обов’язок сина, провалиться в пекло, а той, хто піклується про своїх батьків, – піднесеться до Пречистої Землі». Про це говорить Татхаґата, і це слова істини, промовлені [навчанням] Махаяни.

30. Слово про чудесне покарання за безжалісне присвоєння речей і за несправедливі вчинки

Касіваде-но Омі Хірокуні був помічником управителя повіту Міяко провінції Будзен. У ті часи, коли в Піднебесній царював государ з роду Фудзівара, восени другого року ери Кейун, п'ятнадцятого дня дев'ятого місяця другого року Змії, Хірокуні раптово помер. На четвертий день, у годину Мавпи, він ожив і розповів: «Прийшли за мною два посланці

– дорослий чоловік й отрок. Пройшов я з ними шлях у два перегони. На нашому шляху була широка ріка, і ми переправилися через неї по мосту, прикрашеному золотом. Від моста відправилися далі й потрапили в країну дивовижну. Я запитав у посланців: "Що це за країна?" Відповіли вони: "Це південна країна".Коли дійшли до столиці, вісім озброєних стражників повели нас. Спереду ми побачили золотий палац. Увійшли у ворота палацу й побачили царя. Він сидів на золотому троні. Цар сказав мені: "Я покликав тебе за проханням твоєї дружини". Він покликав якусь жінку. Я впізнав у ній покійну дружину. Залізні цвяхи простромлювали її від верхівки до заду й від чола до шиї, а залізний ланцюг сковував руки й ноги. Вісім чоловіків тягли її. Цар запитав: "Ти впізнаєш цю жінку?" Я відповів: "Так, це

298

моя дружина". Тоді він запитав: "Ти знаєш, у чому вона тебе обвинувачує?" Я відповів: "Не знаю". Я запитав жінку, і вона промовила: "Зараз скажу. Ти вигнав мене з будинку, і тому я відчуваю злість, ненависть і лють". Цар сказав мені: "На тобі гріха немає. Повертайся додому. Але не смій розповідати про Країну Мертвих. Якщо хочеш побачити батька, ступай на південь".

Пішов я на південь й справді побачив батька. Він стояв й обіймав розпечений мідний стовп. Тридцять сім цвяхів простромлювали його тіло. Щодня його били залізним ціпком: триста разів ранком, триста – удень і триста – ввечері. Усього ж виходило дев'ятсот разів.

Я побачив його й сумно запитав: "О батько! За що ти приймаєш такі тортури?" Батько сказав: "Мій сину! Хіба ти не знаєш? Щоб нагодувати дружину й дітей, я вбивав тварин, змушував віддавати десять рьо тканини за позичені в мене вісім, позичав малий гон рису, а брав великий гон, віднімав у боржників їх добро. Я плутався з чужими дружинами, не піклувався про батьків, не почитав старших, ображав тих, хто не був рабами. За ці гріхи в моє маленьке тіло забили тридцять сім залізних цвяхів, щодня мене б'ють залізним ціпком дев'ятсот разів. Який біль, які страждання! Коли ж мої гріхи будуть спокутані? Коли моє тіло знайде спокій? Для спокути гріхів моїх скорішеприступай до виготовлення статуй будд, переписуй сутри. Памятай про те завжди. Сьомого дня сьомого місяця я обернувся змією, і, голодний, хотів уповзти утвій будинок. Ціпком ти викинув менегеть. П'ятого дня п'ятого місяця я обернувся рудимщеням і прибіг до твого будинку. Ти ж кликнув пса, нацькував його на мене, і я повернувся голодним і втомленим. Але коли я обернувся кішкою й прийшов у твій будинок у перший день Нового року, ти дав мені м'яса й іншої їжі, і я наситився на три роки. Я більше не відрізняю старшого брата від молодшого, високого від низького. Я став псом, що пожирає власну слину. І знову я обернуся рудим щеням!"

Якщо зробити приношення в один рьо рису, [після смерті] будеш мати їжі на тридцять днів; якщо зробити приношення в одну одежину, [після смерті] будеш одягнений рік. Той, хто замовляє читання сутр, стане жити в східному золотому палаці, а потім буде народжений на тому небі, на якому побажає. Той, хто виготовляє статуї будд, народиться в західній Пречистій Землі вічного життя. Той, хто відпускає на волю тварин, народиться в північній Пречистій Землі вічного життя. Хто поститься день, буде мати їжу на десять років.

299