8. Місія Кирила і Мефодія у Велику Моравію

Приблизно у 862 році князь Ростислав звертається до Візантійського імператора Михаїла3 з проханням направити у Моравію християнських проповідників . 863 рік- брати Костянтин-Кирило та Мефодій прибувають у Велику Моравію.( принесли глаголицю та поширювали християнство на старослов’янській мові.)

Готуючись до виконання своєї місії у Великоморавському князівстві, Константин та Мефодій переклали слов'янською мовою церковні книги, записавши їх з допомогою складеної Константином близько 863 р. слов'янської абетки. Потрапивши до Великої Моравії, брати взялися активно проповідувати християнство, полемізували з представниками німецького духовенства, які представляли Римську курію. Водночас вони продовжували працювати над перекладами слов'янською мовою релігійних книг, писали релігійні твори, при церквах і монастирях відкривали школи для місцевого населення.

Зі свого боку князь Растислав розглядав діяльність християнських просвітителів як важливий чинник протидії німецькій експансії щодо Великоморавського князівства. У 864 р. князь Растислав змушений був визнати зверхність франків, після чого ворожість німецьких священнослужителів до Константина та Мефодія ще більше посилилася. Невдовзі Константин і Мефодій зіткнулися з протидією і тиском з боку німецьких місіонерів, направлених Римом Одначе німецькі та італійські священики, що затривожилися успіхами праці солунських братів й боялися за свої впливи, внесли скаргу на св. Кирила й Мефодія в Римі, немов вони ширять єресь, бо вживають у богослужінні слов’янську мову. Інша мова в богослужінні — це була новина. Досі це виїмкове становище мови релігійних книг мали тільки мови єврейська, грецька та латинська. Папа прикликав обидвох апостолів до Рима, щоб вони виправдалися. Після 40-місячного перебування у Великій Моравії "солунські брати" несподівано припинили свою місіонерську діяльність і покинули територію князівства.

По дорозі до Риму Константин та Мефодій зупинилися при дворі паннонського князя Коцеля, де продовжили свою просвітницьку діяльність.

 В часі, коли брати були в дорозі, вмер папа Миколай І. Його наступник Адріан прийняв їх із почестями, дуже ласкаво. папа Адріан II схвалив діяльність братів у Моравії і підтвердив право використовувати слов'янську мову у відправах та літургійних книгах. Чимало учнів Константина та Мефодія глава Римської курії особисто висвятив у священики. На жаль, цей безумовний успіх братів-просвітителів не мав серйозних наслідків. У 869 р. Константин помер в одному з грецьких монастирів у Римі, де він незадовго перед тим прийняв постриг. Мефодій повернувся до Нижньої Паннонїї, куди його призначили паннонсько-моравським архієпископом і апостольським легатом. Одним із головних обов'язків нового архіпастиря було поширення християнства серед слов'янських племен. Проте події в Моравії та Паннонії розгорталися дедалі трагічніше, внаслідок чого загальна політична ситуація в краї зазнала кардинальних змін: до влади тут прийшли політичні сили, зорієнтовані на німців, князів Растислава та Коцеля усунули від влади. Мефодія наприкінці 870 р. ув'язнили на два з половиною роки. Було заборонено вживати слов'янську мову в літургії. Мефодій після звільнення з в'язниці знову мусив їхати до Риму, щоб виправдатися перед папою у зв'язку зі звинуваченнями стосовно порушення ним цієї заборони. Особисто себе він реабілітував, але про продовження просвітницької діяльності думати вже не доводилося.

9. Чеське князівство. Династія Пшемисловців (Бржевой і Людмила -християни)

На початку X століття Велика Моравія була знищена мадярами, однак чеські князі, брати Спитігнев I і Братіслав I успішно відбили мадярську навалу і, користуючись смутами в Німеччині, припинили платити данину німецькогому королю. Побудувавши біля кордонів своїх володінь нові фортеці і зменшивши вплив інших чеських князів, вони зміцнили владу Пршемисловичів як правителів Чехії.

Син Братислава, Вацлав, визнав сюзереном німецького короля Генріха I і став поширювати в країні християнство західного зразка. Він був убитий молодшим братом Болеславом, який, зберігши формальну залежність від Німеччини, приєднав до Чехії Моравію і Сілезію.

У 999 році на чеський престол зійшов Болеслав III Рудий. Він проявив себе настільки жорстоким правителем, що чеська знати звернулася за допомогою до правителя Польщі Болеслава Хороброго. Той захопив Болеслава III і, виколовши йому очі, відправив в 1003 році в вигнання. Однак коли імператор Генріх II Святий зажадав від Болеслава Хороброго принесення васальної присяги (Чехія вважалася леном Священної Римської імперії), той відмовився, і Генріх II, уклавши антипольський союз з лютичами, рушив свої війська в Чехію. У Празі та інших містах спалахнуло повстання. Поляки були змушені залишити Чехію У 1004. На чеському престолі був відновлений представник Пршемисловичів Яромир, брат Болеслава III Рудого, який відновив васальну присягу німецькому імператору. У 1 005 Болеслав Хоробрий визнав незалежність Чехії, проте Моравія залишилася за Польщею.

Зайняв трон в 1012 році Ольдржіх відвоював у Польщі Моравію, а його син Бржетіслав I, що княжив з 1034 року, знову захопив Сілезію. Більше того, він спробував заснувати могутню незалежну західнослов'янську імперію, але ця спроба не мала успіху внаслідок втручання папи Бенедикта IX і імператора Генріха III, який, після невдалого походу (1040) і поразки при Домажлице, пройшов в 1041 році до Праги і примусив чеського князя визнати свою залежність від імперії.

У 1054 року Бржетіслав I видав закон, за яким Чехія повинна була залишатися надалі неподільним князівством: найстаріший в роді повинен вступати спадкоємно на престол, а інші князі - бути наділяються уділами в Моравії (Lex Brzetislawii).

Першим чеським князем був князь Боржівой із Династії Пршмисловичів. Його дружину звали Людмила. Боржівой I був хрещений при дворі князя Святополка святим Мефодієм. Для поширення християнства в землях чехів князь Великої Моравії направив його до Борживоя і тут Мефодій хрестив дружину Боржівоя, Людмилу, і деяких наближених князя, проте більшість чехів залишилися язичниками. У своїй новій столиці Боржівой побудував першу в Чехії християнську церкву - церкву Святого Климента.

Людмила, згідно Крістіановой легендою - дочка князя пшован Славібора. Дружина Боржівой I, першого християнського князя Чехії. Людмила і Боржівой були хрещені близько 871 року єпископом Мефодієм у Велеграді, при дворі князя Святополка (874-885). Після повернення спільно правили більше семи років.

Так як багато чехи були незадоволені політикою християнізації, проведеної Боржівоем I, в 883 або в 884 році проти князя піднялося повстання. Боржівой біг до князю Святополку I Моравського і незабаром з його допомогою придушив повстання. На честь перемоги він побудував у своїй столиці церква Св. Діви Марії. Коли через кілька років Боржівой помер, його землі перейшли під безпосередню владу князя Святополка I, однак, після його смерті в 894 році, князем чехів став старший син Боржівоем, Спитігнев I, який помер у 915 році.

10. Головні культурні та суспільні події за правління Карла 4 Величезний вплив на історичний розвиток Чехії здійснив син Яна Люксембурзького - чеський король Карл. Період його правління ввійшов у історію під назвою "золота доба"

На відміну від свого батька, схильного до авантюризму, що майже все життя провів у походах, витрачаючи усі державні кошти й мало не доводячи Богемію до банкрутства, Карл з самого початку зарекомендував себе прагматичним і ощадливим державцем.

Перебуваючи на троні (1346-1378), Карл основну увагу приділяв вирішенню внутрішньополітичних питань як у самій Чехії, так і у всій імперії. Незважаючи на участь у численних сутичках і конфліктах, він ніколи не вів справжніх війн, намагаючись розв'язувати проблеми дипломатичними засобами, в тому числі завдяки цілеспрямованій шлюбній політиці.

Ставши чеським королем, Карл запровадив цілу низку правових актів, спрямованих на зміцнення своєї влади, повернув короні відторгнуті землі, створив умови для наступу на панську олігархію. Головною становою опорою корони король уважав церковних феодалів. Він звільнив від податків занедбані монастирі, а свою канцелярію комплектував з освічених, здібних церковних ієрархів. Стимулюючи розвиток міст як центрів внутрішньої та міжнародної торгівлі, Карл водночас прагнув не допустити їх перетворення на самостійну політичну силу, постійно підтримуючи рівновагу між різними міськими станами.

У своїй діяльності Карл спирався на потужну підтримку свого духівника та вихователя, обраного в 1342 р. папою Римським - Клемента VI. Завдяки папській буллі чеська католицька церква в 1344 р. дістала статус самостійного архієпископства (з 973 р. вона підпорядковувалася Майнцському архієпископству), до складу якого входили єпископства Оломоуцьке та Літомишльське. Празьким архієпископом був призначений високоосвічений політичний діяч, особистий друг короля - Арношт з Пардубіце.

Після відлучення від католицької церкви імператора Людовіка Баварського, папа Клемент VI сприяв обранню (липень 1346 р.) чеського короля імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла IV (коронований у 1355 р.). Тісні контакти Карла з церковними феодалами, папою та католицьким кліром дали підстави його суперникам називати монарха "попівським королем". Водночас, будучи ставлеником папи, Карл ніколи не виступав провідником його політики на континенті, а використовував союз із курією у власних політичних цілях.

Священна Римська імперія на початку XIV ст. являла собою сукупність роздроблених і позбавлених внутрішньої єдності територій, до яких входило Чеське королівство. Карл як імператор мусив піклуватися про визнання особистого авторитету, який, на його думку, мав спиратися на могутність Чеського королівства. Карл IV вирішив перетворити Чехію на центр імперії.

Кодифікацію правових норм устрою Священної Римської імперії Карл здійснив у "Золотій буллі" (1356-1806). Вона залишалася ядром імперського законодавства і ставила Чеське королівство у привілейоване становище. Булла підтверджувала, що імператора мала обирати спеціальна колегія у складі семи князів-курфюрстів: трьох церковних та чотирьох світських. Вибори відбувалися з ініціативи архієпископа більшістю голосів. Згода папи Римського вимагалася тільки при коронації імператора. Документ закріплював нові князівські привілеї: право на вищий суд, право на видобуток корисних копалин, карбування монет, збирання мита і податків.

"Золота булла" підтверджувала свободу обрання чеського короля в Чеському сеймі у випадку припинення династії, а імператор не міг самостійно призначати чеського короля або змінювати статус Чеського королівства. Йому надавалося право лише затверджувати вже обраного монарха. Підданих Чеського королівства мав судити тільки чеський суд. Чеський король міг придбати землі та маєтності в будь-якій частині імперії, тоді як інші курфюрсти, обрані імператорами, не мали права на придбання в Чехії майна.

За таку спрямованість політики окремі сучасники закидали Карлові IV, що "для чехів він був рідним батьком, а для німців - вітчимом".

Особлива увага до Чехії як політичного центру імперії виявилася в намаганні Карла IV підвищити статус Праги. За його правління це місто вважалося не тільки столицею земель Чеської корони, а й центром архієпископства і резиденцією імператора.

В спеціальних грамотах Карл визначав місце Чехії в імперії і підтверджував права, свободи та привілеї чеських королів. У документах визначалися території, що належали до "земель Чеської корони": Чехія, Моравія, сілезькі князівства, Верхня і Нижня Лужиця. До складу своєї держави Карл включив також Люксембург та маркграфство Бранденбург. У кожній із цих земель існував власний сейм, який мав право висловлюватися стосовно політики й особи монарха, вирішувати внутрішні питання, проте не мав права вести самостійну зовнішню політику.

Для того, щоб остаточно приборкати панську олігархію, Карл заходився розробляти загально-чеський законник, відомий як "Велична Кароліна". У 109 пунктах цього кодексу правових звичаїв і норм регламентувалися економічні та правові відносини між королівською владою і підданими Чеської корони. Однак на Генеральному сеймі 1355 р. велика шляхта - прихильниця "неписаного права" - провалила прийняття нового кодексу.

Політика Карла IV сприяла економічному зміцненню Чехії. В цей період тут активно розвиваються хліборобство, тваринництво, вирощування хмелю, зростають обсяги видобутку корисних копалин тощо. Влада забезпечувала стабільне функціонування річкових та наземних шляхів сполучення.

Особливу увагу Карл IV приділяв розвиткові освіти, науки та культури. Саме знання й освіченість (сам Карл володів п'ятьма мовами), на його думку, створювали міцні підвалини не тільки для системи управління суспільством, а й для процвітання чеських земель узагалі.

У 1348 р. в Празі був заснований університет - перший у Священній Римській імперії. Університет від самого початку свого функціонування вирізнявся певною демократичністю, а відносна свобода академічних дискусій сприяла розвиткові передових ідей, формуванню у людській свідомості критичного ставлення до навколишнього світу.

До Празького університету запрошувалися провідні європейські вчені, завдяки чому тут не тільки викладалися навчальні предмети, а й виникло підґрунтя для проведення досліджень у галузі точних і природничих наук: астрономії, математики, медицини. Підвищився рівень шкільної освіти. Тільки в Празі налічувалось 25 шкіл. Школи існували в кожному королівському місті. Карл IV піклувався про розвиток мистецтва, літератури та музики, зібравши в Чехії кращі культурні сили Європи.

За сприяння монарха розвивалося красне письменство, особливо історична проза. Так, для написання історичних хронік імператор особисто добирав літераторів і складав план твору.

За правління Карла IV у Празі було побудовано нові собори, палаци та мости через Влтаву. В чеських землях розвивалися музика й театр. Значні здобутки були у книговидавничій справі та інших сферах культурної діяльності.

Таким чином, за часів правління Карла IV Чехія сягнула вершини своєї могутності. Однак у багатогранній діяльності імператора були не тільки позитивні моменти. Вже у 60-х роках XIV ст. помітним стає гальмування економічного розвитку чеських земель.

Наприкінці правління Карла IV в країні загострилися соціальні суперечності. Імператор був надзвичайно обдарованою людиною, високоосвіченим, розумним політиком, проте йому, як і іншим середньовічним володарям, були притаманні підступництво, віроломство й цинізм. До останніх днів життя вищим законом для нього залишалися державні та династичні інтереси, заради яких він був готовий на все.