22. Процес нормалізації. Оксамитова революція

Нормалізація (чеськ. Normalizace) — офіційна назва чисток в комуністичній партії, звільнення з роботи, відновлення цензури і скасування багатьох груп інтересів і політичних організацій та інших репресивних заходів у Чехословаччині після жорстокого придушення Празької весни в 1968 році арміїВаршавського договору.

Оксами́това револю́ція 1989 (чеськ. sametová revoluce, словац. nežná revolúcia) — повалення комуністичного режиму в Чехословаччині (тоді ЧССР або Чехословацька Соціалістична Республіка), яке відбулося мирним шляхом без використання зброї та пролиття крові в результаті вуличних акцій протестів, що відбулися в період з 17 листопада по 29 грудня 1989 року.

 Головна причина революції – відсутність демократичних свобод і економічне відставання від Заходу. Чехословаччина, яка в 1948 році була на 7 місці за рівнем економіки в світі, за 40 років соціалістичного будівництва опинилась на 40. 

Відкрите зіткнення з владою почалося 17 листопада 1989 після придушення багатотисячної мирної студентської демонстрації у Празі, яка була організована в пам'ять Яна Оплетала, чеського студента, який загинув у 1939 під час протестів проти нацистської окупації Чехії. Спочатку демонстрація проходила під суто студентськими гаслами, але в міру наближення до центру Праги до ходи приєднувалося все більше людей, і в колоні вже йшли до 50 тисяч осіб^[3]. Демонстранти почали вимагати проведення вільних виборів, відставки Генерального секретаря КПЧ Мілоша Якеша, скасування монополії КПЧ, скандуючи «Яшека до кошика», «Комунізм комуністам». А приблизно о 20 годині кордони поліції заблокували близько 2 тисяч людей на Національному бульварі, що недалеко від Вацлавської площі та перегородили дорогу частині процесії, що відстала. При цьому демонстранти вели себе мирно, часом скандуючи «Ваше завдання — захищати нас!», «Ми беззбройні». Далі демонстранти були жорстоко розігнані. За даними комісії Федеральних зборів Чехословацької Федеративної Республіки від 9 травня 1990 року, тоді поранення різних ступенів тяжкості отримали понад 500 людей.

Дії поліції були настільки жорстокими, що з'явилися чутки про загиблих. Детонатором антиурядових виступів стали чутки, що поширилися на день пізніше, про вбивство одного зі студентів. «Жертвою» став студент Мартін Шмідт, який нібито загинув у результаті застосування сили поліцією при розгоні демонстрації. Це ключова подія «оксамитової революції» виявилася виставою, влаштованою спецслужбами самого правлячого режиму ЧССР. Роль пораненого студента, якого під об'єктивами телекамер безлічі укладали в карету «швидкої допомоги», зіграв лейтенант держбезпеки. 18 жовтня студенти оголосили страйк в знак і відмовилися відвідувати заняття. До них приєдналися викладачі, актори з театрів, інтелігенція.

19 листопада в Клубі драматургії за присутності культурних діячів, незалежних ініціатив, студентів та інших громадян був заснований Громадянський форум, який почав діалог з правлячими структурами. Були сформовані вимоги до влади: провести розслідування дії служб безпеки під час розгону демонстрації 17 листопада, притягнути винних до відповідальності. Кількість учасників демонстрації сягала 200 тисяч людей.

20 листопада студенти столиці оголосили про страйк, який відразу ж протягом першого дня підтримали практично всі вищі навчальні заклади країни. Одночасно в центрі Праги і в інших містах почалися масові демонстрації (у столиці щоденна кількість їхніх учасників сягала чверті мільйона чоловік). До акцій студентів приєдналися представники інтелігенції, а згодом і колективи багатьох підприємств країни.

Лідери неофіційних угруповань, які утворили в Чехії та Моравії політичний рух «Громадянський форум» (у Словаччині аналогічний рух отримав назву «Громадськість проти насильства» (ГПН), очолили народне невдоволення, зуміли надати йому організованого характеру і протягом кількох тижнів домогтися докорінних змін у суспільно-політичному житті Чехословаччини.21 листопада опозицію підтримав кардинал Чехії Франтішек Томашек.

Під тиском опозиції і масових демонстрацій 24 листопада керівництво Комуністичної партії Чехословаччини пішло у відставку. Зокрема, замістьМілоша Якеша новим генеральним секретарем партії був обраний Карел Урбанек.

25 та 26 листопада на Летенському полі в Празі відбулися найчисленніші демонстрації: зібралося до 700 тисяч громадян. У їхніх руках були запалені свічки солідарності, портрети лідера «Празької весни» 1968-го Олександра Дубчека і «вогняного символу опору» Яна Палаха. 27 листопада по всій країні був оголошений загальний двогодинний страйк з вимогою відставки уряду і вільних виборів.

27 листопада відбувся двогодинний загальнонаціональний страйк, що тривав з 12 до 14 години, і в якому взяло участь 75% населення країни^[4]. Сигналом до початку страйку став звук сирени. Громадяни приєдналися до вимог студентів та «Громадянського форуму», вимагаючи відміни статті Конституції про керівну роль КПЧ, відставки членів партії та уряду, які скомпроментували себе, проведення розслідування щодо подій 17 листопада та проведення вільних виборів^[5].

28 листопада за підсумками зустрічі делегації уряду Чехословаччини і правлячого Народного Фронту з представниками опозиційного «Громадського форуму» було прийнято рішення про скасування закріпленого в конституції положення про керівну роль комуністичної партії.

29 листопада парламент скасував статтю конституції про керівну роль КПЧ.

10 грудня президент Чехословаччини Густав Гусак пішов у відставку, і був сформований новий коаліційний уряд національної згоди, в якому комуністи і опозиція отримали однакову кількість місць.

Була здійснена «реконструкція» парламенту, де КПЧ втратила більшість. Припинили свою діяльність і органи та організації КПЧ в армії, прикордонних військах, військах МВС, корпусі національної безпеки, органах прокуратури, юстиції тощо.

На своєму позачерговому з'їзді (20–21 грудня) КПЧ відмежувалася від сектантсько-догматичної моделі партії і суспільства. Була прийнята програма дій КПЧ «За демократичне соціалістичне суспільство». Скасовано партійний статут, натомість прийнятий демократичніший тимчасовий регламент. Радикально скорочений апарат партії. Переглянута оцінка подій 1968–1969 років, оголошено про намір виробити новий погляд на історію партії, починаючи з моменту її утворення. Ряд колишніх керівників КПЧ виключений з партії.

Зміна політичної системи спричинила за собою стрімке входження нових осіб до складу державної еліти. Ядро цієї нової політичної еліти склали дисиденти, що існували в Чехословаччині в 1970–1980-х роках.

29 грудня 1989 реорганізований парламент обрав своїм головою Олександра Дубчека, головного ініціатора курсу реформ 1968–1969 років, відомих як «Празька весна», а президентом ЧССР — письменника, правозахисника, главу «Громадського форуму» Вацлава Гавела.

Наслідки:Нове керівництво Чехословаччини взяло курс на утвердження політичного плюралізму, ринкової економіки. Відновилася законодавча та виконавча влада на федеральному рівні та рівні місцевих рад.