48.Психофізична проблема в сучасній філософії та психології.

У сучасній філософії психофізична проблема визначається як питання про співвідношення ментальних станів (наших думок, бажань, почуттів тощо) і фізичних станів мозку.

Існує два основних напрямки розв'язання психофізичної проблеми — дуалізм та монізм. Перший, як видно на прикладі Декарта, виходить з припущення про те, що свідомість має особливу природу й принципово не зводиться до фізичної матеріальної реальності.

Основний аргумент на користь дуалізму просто апелює до здорового глузду більшості людей. Якщо запитати, що таке свідомість, то багато хто скаже, що це щось тотожне їхньому«Я», або душі, або іншій подібній сутності, але при цьому напевно відмовиться від ідеї, згідно з якою свідомість — це просто мозок або його частина. Деякі сучасні філософи порівнюють подібну інтуїцію здорового глузду з переконанням у тому, що Земля має плоску форму. Інтуїтивно проскість Землі представляється очевидною, але наука давно довела помилковість такої точки зору.

Сучасніший аргумент на підтримку дуалізму полягає в тому, що ментальне і фізичне мають дуже різні й, можливо, несумісні властивості. Ментальні події мають певну суб'єктивну якість, в той час як фізичні події подібної якості не мають. Ми можемо відчувати певний біль, бачити певний знайомий відтінок синього тощо. Теза дуалістів полягає в тому, що подібні речі не можуть бути зведені до чогось фізичного.

У сучасній аналітичній філософії виділяються два основних види дуалізму. Класичний субстанціональний дуалізм слідом за Декартом стверджує, що свідомість і матерія існують повністю незалежно одна від одної. Більш молода теорія, дуалізм властивостей, вважає, що, хоча існує лише одна субстанція або одна реальність (матеріальна), свідомість, проте, пов'язана з набором властивостей, що не можуть бути редуковані до матеріального, хоча вони емерджентно породжуються на основі матеріальних систем (мозку).

На відміну від дуалізму монізм стверджує, що існує тільки одна фундаментальна субстанція. Більшість сучасних моністичних теорій є матеріалістичними, чи натуралістичними. Натуралістичний монізм (або просто науковий натуралізм) ствреджує, що єдиною реальністю є та, яка описується сучасною природничою наукою. Іншими словами, сучасна наука описує світ повним і вичерпним способом. Матеріалістична версія монізму, у свою чергу, стверджує, що свідомість є елементом матеріальної реальності. Іншими словами, існує тільки мозок, а свідомість є його породженням. У сучасній філософії існує кілька варіантів матеріалістичного монізму.

У сучасній філософії ідеалістичний різновид монізму, який стверджує, що матеріальна дійсність породжується активністю деяких ідеальних форм (людської свідомості або Бога), представлений ​​слабо. Ідеалістичний монізм (ідеалізм), що зводить матерію до свідомості або духу, не користується великою популярністю серед сучасних філософів. Однак на початку XX століття він протягом короткого часу був поширений серед позитивістів у вигляді феноменології. Це теорія, згідно з якою існують тільки репрезентації (або чуттєві дані) зовнішніх об'єктів у нашій свідомості, але не самі ці об'єкти. Такий погляд, зокрема, був характерний для ранньої філософії Бертрана Рассела.

Ще одна можлива позиція зводиться до того, що існує деяка первинна субстанція, яка не є ні фізичною, ні ментальною. З цієї точки зору як ментальне, так і фізичне — властивості такої нейтральною субстанції

Нейтральний монізм також поширений мало, його представники вважають, що в основі як матерії, так і свідомості лежить деяка третя нейтральна реальність.

Приналежність кожного психічного процесу конкретному індивіду, в життя якого він включається як його переживання, і ставлення його до зовнішнього предметного світу, який він відображає, свідчать про зв'язок психічного з фізичним і ставлять так звану психофізичну проблему, тобто питання про взаємовідносини психічного і фізичного.

Зведення психічного до фізичного лежить в основі поведінкової психології. З точки зору цієї механістичної психології дані свідомості можуть бути безостаточно зведені до фізіологічним процесам і врешті-решт описані в тих самих термінах механіки та хімії, що і фізичні дані, вони не є своєрідним видом існування. Це позиція вульгарного механістичного матеріалізму. Вона абсолютно не в змозі пояснити ті надзвичайно складні взаємовідносини між мозком і психікою, які розкрила сучасна психоневрологія.

При вирішенні психофізичної проблеми, з одного боку, необхідно розкрити органічно-функціональну залежність психіки від мозку, від нервової системи, від органічного «субстрату» психофізичних функцій: психіка, свідомість, думка - «функції мозку», з іншого -відповідно до специфічної природою психіки, як відображення буття, - необхідно врахувати залежність її від об'єкта, з яким суб'єкт входить в дієвий і пізнавальний контакт: свідомість - усвідомлене буття. Мозок, нервова система становлять матеріальний субстрат психіки, але для психіки не менш істотно ставлення до матеріального об'єкта, який вона відображає. Відображаючи буття, що існує поза і незалежно від суб'єкта, психіка виходить за межі внутріорганіческіх відносин.

Вульгарний матеріалізм намагається звести рішення психофізичної проблеми до однієї лише першою залежності. У результаті приходять до подання про однозначну детермінованість свідомості зсередини одними лише внутрішньо органічними залежностями. 

Єдність душі і тіла з точки зору Спінози грунтується на тому, що тіло індивіда є об'єктом його душі. «Що душа сполучена з тілом, це ми довели з того, що тіло складає об'єкт душі». У спробі так встановити психофізичний єдність реальний зв'язок структури і функціїпідміняється ідеальної, гносеологічної зв'язком ідеї та її об'єкта.

Поява психіки і розвиток нових форм її завжди пов'язане з появою і розвитком нових форм життя, нових форм існування. Так, зокрема, появу і розвиток свідомості - цієї вищої специфічно людської форми психіки - пов'язане з розвитком суспільного життя.