7.Принципи системності та послідовності у навчанні.

Принципи системності та послідовності у навчанні зумовлені логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Реалізації принципу системності і послідовності сприяють сучасні програми із загальноосвітніх предметів, у яких передбачено розкриття внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків і формування системних знань про реальний світ.

Деякі правила навчання, які реалізують принцип системності і послідовності:

1. Потрібно не допускати порушення системи як у змісті, так і в способах навчання, а якщо система порушена, негайно ліквідувати прогалини, щоб попередити неуспішність.

2 У кінці розділу, курсу обов'язково необхідно проводити уроки узагальнення і систематизації.

3. Вимагати від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу і з усієї програми.

Отже, як писав Я.А. Коменський, «все повинно здійснюватися так послідовно, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і торувало шлях для завтрашнього».

8. Принципи наочності та природовідповідності у навчанні.

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів.

Обґрунтований у XVII ст. Я.А. Коменським у праці "Велика дидактика", який сформулював "золоте правило" дидактики "- наочність.

Принцип наочності виявляється у використанні педагогами різноманітних навчальних матеріалів, які ілюструються або демонструються під час заняття для кращого сприйняття необхідної інформації. Це пов’язано з тим, що мислительна діяльність учнівської молоді з часом ускладнюється, наповнюється суперечностями і має бути підкріпленою чуттєвим сприйняттям, та, як результат, сприяти ліпшому усвідомленню і відтворенню виучуваного матеріалу.

Водночас потрібно не перевантажувати процес навчання наочністю - це знижує самостійність і активність учнів у осмисленні навчального матеріалу. Наочність має відповідати віку школярів.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види: а) натуральна - рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.; б) зображувальна - навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; в) схематична - географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності у навчанні сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життям, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей анатомо-фізіологічного розвитку з погляду віку і статі. Цей принцип обстоювали відомі педагоги Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.

Принцип природовідповідності стверджує: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості дітей.

Принцип природовідповідності у вихованні та навчанні підростаючого покоління простежується майже в усіх працях В.О.Сухомлинського, для якого природна основа розвитку дитини була вихідною основою для будь-яких педагогічних впливів на вихованця.

Однак, як стверджує академік О.В.Киричук, зміст принципу природовідповідності далеко не вичерпується принципом врахування вікових особливостей дітей, оскільки застосування цього принципу на практиці має передбачати:

розвиток успадкованих (від природи та батьків) потенційних можливостей дитини- фізичних, психічних, соціальних, духовних;

індивідуальну психолого-педагогічну допомогу дітям у реалізації первинних, базових потреб (безпеці, самоактуалізації, самореалізації і т. п.), без чого неможливе відчуття природної самостійності та людської гідності;

створення умов для максимально вільної реалізації заданих природою (успадкованих) фізичних, психічних (інтелектуальних, емоційних), соціальних здібностей і можливостей, що характерні саме для цієї дитини;

підтримку вихованця в автономному духовному творчому будівництві, у розвитку здатності до життєвого самовизначення (екзистенціального вибору).

Виходячи з вимог принципу природовідповідності, не можна дітей передчасно позбавляти дитинства. Мова йде не лише про надмірне навантаження і передчасне руйнування нервової системи дітей, але й про фізичний стан. Велика кількість випускників загальноосвітньої школи сьогодні є хворими людьми. Як бачимо, нехтування вимогами принципу природовідповідності в системі виховання спричиняє негативні наслідки. Таким чином, мова йде про здоров'я молодого покоління та й суспільства в цілому