83. Принципи навчання в народній дидактиці

Дидактичні принципи — це основні положення, якими ке­рується вихователь при організації навчання. Принципів навчан­ня у народній дидактиці ніхто не вигадав. Вони послали емпіричним шляхом на основі узагальнення народної практики навчання і відкриття його найтиповіших об'єктивних закономірностей. Вироблення принципів навчання в народній дидактиці відбу­валося поступово. Кожний крок щодо пізнання природи, суспіль­ства, людини, розвитку виробництва, матеріальної і духовної культури не тільки розширював і поглиблював зміст навчання, а й забезпечував поступ у застосуванні його принципів. Мотивізація до­цільності додержання того чи іншого дидактичного принципу нерідко випливає також а позицій народної філософії.

Принцип до­ступності навчання у народній дидактиці вимагає, щоб нові знання були посильними для дитини, ґрунтувалися на її жит­тєвому досвіді. Спрямування народної дидактики в майбутнє, орієнтація на додержання принципу міцності навчан­ня. Принцип зв'язку навчання з життям - передбачає передовсім життєвість і актуальність змісту навчання ("Потрібно учиться, завжди пригодиться"). Останнє означає, що здобуті людиною знан­ня — не мертвий вантаж, а міцна опора в повсякденній трудовій діяльності. Людина, озброєна науковими знаннями, непе­реможна. Сила науки в тому, що вона дає об'єктивне відобра­ження світу, озброює людину системою знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на навколиш­ню дійсність. Народна дидактика постійно прагне до наукових знань. Вона поставила науковість навчання у ряд своїх найваж­ливіших дидактичних принципів. Народ визнає справжнім тільки те навчання, яке спрямоване на засвоєння наукових знань. Тому й слово наука, крім прямого значення, у народному розумінні асоціюється ще й з іншими поняттями: наука — Це освіта, на­вички, знання, набуті людиною у процесі навчання, життєвого досвіду; те, що повчає, дає життєвий досвід. У народі досить часто поняття "посилати, віддавати вчитися куди-небудь, до ко­гось" передають словами "віддавати в науку". Навчання — це наука. Провчити кого-небудь теж означає "дати науку". Коли когось застерігають від прикрих помилок, то кажуть: "для нау­ки"; "у (на) науку". Ми вже говорили, що народна дидактика визнає тільки те навчання, яке виховує. У зв'язку з цим вона твердо й послідовно обстоює принцип виховуючого навчання. Навчання і виховання у народній дидактиці так тісно переплелися, що в багатьох мо­ментах їх розділити просто неможливо, бо сприймаються вони як одне ціле. Віра у виховні можливості навчання така велика, що поняття "навчання (науки)" нерідко фігурує замість поняття "виховання". Коли в народі кажуть "навчання", то здебільшого мають на увазі виховання: "Умів дитину народити, умій і навчи­ти", "За науку цілуй батька й матір у руку", "Та дитина ледача, якої батько не вчив", "Злому синові не в честь наука", "Діти батька не вчать". Емпіричним шляхом народна дидактика дійшла справедливого висновку, що навчання — основний чинник стано­влення особистості (формування розуму й світогляду дитини, її почуттів, історичної пам'яті, уяви, національної свідомості, мо­влення і мислення, уваги й спостережливості, ставлення до жит­тя, знань і праці, пізнавальних і творчих здібностей та інтересів). Навчання за народною дидактикою спонукає розум дитини вби­рати характер і психологію своєї нації, її переконання, звичаї, традиції, моральну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільником у цій важливій справі є різноманітні мето­ди і прийоми навчання.