- •І.І. Лаврова Історія України
- •1. Найдавніше населення України. Трипільська культура.
- •1. Кам’яний вік (1 млн. Рр. – ііі тис. До н.Е.):
- •2. Бронзовий вік (іі тис. – і тис. До н.Е.)
- •3. Ранній залізний вік (і тис. До н.Е. – середина і тис. Н.Е.)
- •2. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні міста Північного Причорномор’я.
- •3. Східні слов’яни: проблема походження та розселення
- •Тема 2. Давньоруський період української історії
- •1. Утворення давньоруської держави. „Норманська теорія”
- •2. Політичний розвиток Київської Русі Таблиця 2.1. Політичний розвиток Київської Русі (від утворення до розпаду держави)
- •3. Монголо-татарська навала та її наслідки для історії України
- •4. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 3. Українські землі у хіv-хvіі століттях
- •1. Українські землі у складі Литви та Польщі
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ
- •3. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст. “Ординація” 1638 р.
- •Тема 4. Українські землі у середині хvіі-хvііі ст.
- •2. Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа
- •3. Конституція Пилипа Орлика
- •4. Політика російського царизму на ліквідацію Гетьманщини
- •5. Три поділи Речі Посполитої та об’єднання українських земель у складі Росії
- •Тема 5. Україна у складі Росії та Австро-Угорщини (кінець хvііі – початок хх ст.)
- •1. Українське національне відродження хіх ст.
- •2. Соціально-економічна модернізація України
- •3. Україна на початку хх ст.
- •Тема 6. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр.
- •1. Доба Української Центральної Ради
- •2. Гетьманат Павла Скоропадського
- •3. Директорія унр
- •4. Західноукраїнська Народна республіка
- •5. Політика радянської влади в Україні у 1919-1920 рр.
- •Тема 7. Україна у міжвоєнний період (20-30 рр. Хх ст.)
- •2. Нова економічна політика (неп)
- •3. Індустріалізація. Колективізація сільського господарства
- •4. Політика коренізаціі в Україні
- •5. Формування тоталітарного режиму
- •6. Західноукраїнські землі в 20-30 рр.
- •Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •1. «Українське питання» в міжнародній політиці у 30-40 рр. Хх ст.
- •2. Напад Німеччини на срср. Окупаційний режим.
- •3. Рух Опору на окупованій території
- •4. Визволення України. Повоєнна відбудова господарства
- •5. Повоєнні територіальні зміни і радянізація західних областей України
- •Тема 9. Україна в 1953-1991 рр.
- •1. Період хрущовської «відлиги» (1953-1964 рр.)
- •2. Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)
- •3. Україна в умовах «перебудови» (1985-1991 рр.)
- •Тема 10. Україна в умовах розбудови незалежності
- •1. Проголошення незалежності України. Державотворчий процес.
- •2. Соціально-економічний розвиток України
- •3. Президентські вибори 2004 р. Помаранчева революція
- •4. Зовнішня політика України
- •Література
5. Формування тоталітарного режиму
Термін «тоталітаризм» вперше було вжито для характеристики фашистського режиму Муссоліні в Італії. З 1929 р. цей термін став застосовуватися і для характеристики політичного режиму в СРСР.
Будучи формально демократичною країною, СРСР фактично перетворився на тоталітарну державу з режимом особистої влади Сталіна. Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-30 рр. свідчать такі тенденції і процеси:
Утвердження монополії комуністичної ідеології. Право на істину визнавалося лише за марксизмом. За допомогою цензури більшовики контролювали пресу, радіо, освіту і маніпулювали свідомістю населення.
Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. До Конституції СРСР 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії. Відбулося зрощення правлячої партії з державним апаратом: ключові пости у владних структурах могли належати лише членам комуністичної партії. Опорою влади стали профспілки і комсомол.
Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.
Встановлення монопольного контролю партійно-державного апарату над економічною сферою. Одержавлення всіх форм власності, централізація керівництва економікою, утворення адміністративно-командної системи.
Масові репресії (у тому числі, розкуркулення, голодомор, депортації, боротьба з «націоналістичними елементами», боротьба проти релігії і церкви, гоніння проти діячів культури) були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму. В політичній сфері вони придушували будь-яку опозицію сталінському режиму, в економічній сфері – сприяли підтриманню страху як основного стимулу до праці, забезпечували систему дармовою робочою силою, у соціальній сфері – розколювали суспільство, створювали атмосферу підозри і недовіри, забезпечували дисципліну, абсолютну покору та єдність. Органи НКВС посилювали пошук «ворогів народу», яких судили без захисту, без свідків і навіть без підсудного. Мільйони українців були ув’язнені в таборах НКВС та фізично знищені.
Таким чином, Українська РСР перебувала у складі Радянського Союзу з тоталітарним комуністичним режимом. Модернізація України, яку здійснювали комуністи, супроводжувалася придушенням національно-визвольного руху, примусовою колективізацією, голодомором, масовими репресіями.
6. Західноукраїнські землі в 20-30 рр.
У міжвоєнний період західноукраїнські землі знаходилися у складі іноземних держав: під владою Польщі перебували Галичина і Західна Волинь, під окупацією Румунії – Північна Буковина і Бессарабія, до Чехословаччини було приєднано Закарпаття.
Уряд Польщі забороняв вживання української мови в державних установах. Румунська влада здійснювала політику тотальної румунізації: було заборонено вживання української мови, українська преса, закривалися українські школи.
В економічній сфері важливу роль відігравав аграрний сектор. Однак розвиток сільського господарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних держав. Аграрні реформи, проведені у 1919 р., мали на меті передачу землі польським, румунським і чеським колоністам. Отже, економіка регіону перебувала у застої. Соціальне становище населення було також тяжким: низький рівень життя, високий рівень безробіття, захворюваності, смертності.
В центрі уваги національно-визвольного руху стало визначення шляхів національного визволення і побудова української держави. Найбільш масова партія Галичини Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) прагнула здобуття Україною незалежності та її демократичного розвитку.
У 1929 р. була утворена Організація українських націоналістів (ОУН). Організатором і керівником у 1929-1938 рр. був Є. Коновалець. Проголошувалася перевага національних інтересів над індивідуальними, метою боротьби вбачалося утворення незалежної соборної української держави будь-яким способом, у т.ч. терористичними методами боротьби. Політична система мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. У 1938 р. ОУН розкололася на революційне крило (ОУН-Б, С. Бандера) та помірковане крило (ОУН-М, А. Мельник).
Процесам національного відродження сприяв митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький. Український політичний рух на Закарпатті розвивався в руслі москвофільства, русинства та українофільства.
Отже, західноукраїнські землі в 20-30 рр. ХХ ст. були об’єктом соціально-економічного і національного гноблення. Колонізаторська політика Польщі, Румунії і Чехословаччини викликала широкий національно-визвольний рух.
В цілому, між двома війнами територія України була поділена на 4 частини. Більшість земель як УРСР перебувала у складі Радянського Союзу з тоталітарним комуністичним режимом і зазнала жахів голодомору, депортацій та репресій. Західноукраїнські землі входили до складу Польщі, Румунії і Чехословаччини та зазнавали економічних і політичних утисків.