2. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ

Вперше термін „козак” зустрічається у „Початковій монгольській хрониці” (1240 р.). У перекладі він означає „одинокий”, „самотній”, не зв’язаний з домівкою і сім’єю”, „схильний до завоювання”. У перекладі з половецької мови „козак” трактується як „страж”, „конвоїр”, „розбійник”. Отже, в термін „козак” вкладався різний зміст.

Перші згадки про козаків датуються ХІІІ ст., проте як нова соціальна верства суспільства козацтво формується протягом ХV-ХVІ ст. До кінця ХVІ ст. термін „козацтво” означав не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

Поява козацтва мала два головні чинники:

1. Природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської й духовної свободи в умовах посилення феодального гніту Польщі.

2. Необхідність захисту краю від татар.

Щоби дістати повну свободу дій від землевласників-кріпосників, найсміливіші селяни й міщани Волині, Поділля, Київщини тікали на прикордонні українські землі. Втікачі осідали на південних окраїнах Поділля та Київщини (Дике Поле), де внаслідок частих нападів Кримського ханства багаті природними ресурсами території були незаселеними. З поодиноких жителів і втікачів тут утворилася соціальна група людей під назвою „козаки” які почали відігравати помітну роль на пограниччі України зі Степом.

Заселяючи родючі південні степи, козаки розгортали активну господарську діяльність: створювали хутори, слободи, займалися землеробством, скотарством, промислами, ремісництвом і торгівлею. Тим самим вони сприяли освоєнню краю та розвитку господарства на великих просторах колишнього «Дикого поля».

Козаки не лише захищали південні кордони від безперервних турецько-татарських набігів, а й самі здійснювали походи проти Кримського Ханства, Турецької імперії, Молдавії, втручалися у внутрішні справи Московської держави. Центром козацтва стало Запоріжжя – степи за порогами Дніпра.

Виникнення та зростання козацтва викликало занепокоєння польського уряду, який вирішив узяти козаків під контроль. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу та записано в реєстр (список) і отримало статус регулярного війська. В такий спосіб уряд планував зміцнити власні збройні сили та розколоти козацький рух на офіційно визнану частину (реєстрове козацтво) та тих, хто фактично опинився поза законом (нереєстрове козацтво). З часом кількість реєстрових козаків зростала: у 1590 р. – 1000 осіб, 1625 р. – 6 тис., 1631 р. – 8 тис осіб. Реєстровці отримали особливі привілеї: звільнялися від усяких податків і повинностей, отримували землю та грошову плату, мали власне самоврядування. Водночас вони повинні були контролювати нереєстрових козаків, придушувати їх виступи. Проте насправді реєстрові козаки часто виступали спільно з нереєстровими у козацько-селянських повстаннях проти соціального і національно-релігійного гніту. Через це поляки зазначали: «Легше вовком орати, ніж козаком проти козака воювати».

Запорозька Січ. У ХV-ХVІ ст. 12 порогів перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися майже на 100 кілометрів. Потім ріка розливалася в широку заплаву – Великий Луг, де було понад 250 проток та островів. На цих островах, прибуваючи на Запоріжжя, козаки будували „городці”, засіки, січі” з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими та не могли витримати натиску значних сил противника.

Перша Запорозька Січ була заснована у середині ХVІ ст. на острові Мала Хортиця гетьманом Дмитром Вишневецьким. Це була перша велика січ з кам’яним замком, мури якої не тільки гарантували безпеку, захист від татарських набігів, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим. За часів Вишневецького Запорозька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства та султанської Туреччини. У різні часи Січ змінювала місце розташування (острова Томаківка, Базавлук та ін.). Назва «Запорозька Січ» поширювалася на все козацтво, об’єднане навколо Січі.

Державний устрій. З часом на Запоріжжі сформувалася нова українська державність, яку вважають праобразом справжньої держави. Вона мала форму демократичної республіки з широкою участю в управлінні козацьких мас.

Органи державного управління. Верховна влада на Січі належала козацькій раді. Всі козаки мали право брати в ній участь. Січова рада вирішувала головні питання внутрішнього життя і зовнішніх відносин, а також обирала уряд Січі: гетьмана (кошового отамана, кошового) та військову козацьку старшину:

• суддя чинив суд над порушниками козацьких законів;

• писар очолював військову канцелярію;

• осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом;

• обозний командував артилерією;

• курінні отамани були головами куренів.

Всі командні посади були виборними.

На Січі діяло власне козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Усі козаки були рівними перед законом. Запоріжжя мало територію, яка називалася «землями Війська Запорізького». Територія поділялася на паланки на чолі з полковниками. Козацьке військо поділялося на військові одиниці – курені. В духовному житті козаки були глибоко релігійними, ревно захищали православну віру. Вступ до Запоріжжя починався словами «У Бога віруєш?» При закладанні кожної Січі козаки одразу будували православні храми. На території Війська Запорізького існувало понад 60 церков, де козаки постійно відвідували богослужіння і молебні. Тому Запорозьку Січ називають «християнською козацькою республікою».

Отже, Запорозька Січ мала певні ознаки державності (військо, органи управління, право, територію, релігію), однак була відсутня власна фінансова система, міста, розвинута інфраструктура. Але демократична козацька держава залишила помітний слід у процесі українського державотворення.