- •І.І. Лаврова Історія України
- •1. Найдавніше населення України. Трипільська культура.
- •1. Кам’яний вік (1 млн. Рр. – ііі тис. До н.Е.):
- •2. Бронзовий вік (іі тис. – і тис. До н.Е.)
- •3. Ранній залізний вік (і тис. До н.Е. – середина і тис. Н.Е.)
- •2. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні міста Північного Причорномор’я.
- •3. Східні слов’яни: проблема походження та розселення
- •Тема 2. Давньоруський період української історії
- •1. Утворення давньоруської держави. „Норманська теорія”
- •2. Політичний розвиток Київської Русі Таблиця 2.1. Політичний розвиток Київської Русі (від утворення до розпаду держави)
- •3. Монголо-татарська навала та її наслідки для історії України
- •4. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 3. Українські землі у хіv-хvіі століттях
- •1. Українські землі у складі Литви та Польщі
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ
- •3. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст. “Ординація” 1638 р.
- •Тема 4. Українські землі у середині хvіі-хvііі ст.
- •2. Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа
- •3. Конституція Пилипа Орлика
- •4. Політика російського царизму на ліквідацію Гетьманщини
- •5. Три поділи Речі Посполитої та об’єднання українських земель у складі Росії
- •Тема 5. Україна у складі Росії та Австро-Угорщини (кінець хvііі – початок хх ст.)
- •1. Українське національне відродження хіх ст.
- •2. Соціально-економічна модернізація України
- •3. Україна на початку хх ст.
- •Тема 6. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр.
- •1. Доба Української Центральної Ради
- •2. Гетьманат Павла Скоропадського
- •3. Директорія унр
- •4. Західноукраїнська Народна республіка
- •5. Політика радянської влади в Україні у 1919-1920 рр.
- •Тема 7. Україна у міжвоєнний період (20-30 рр. Хх ст.)
- •2. Нова економічна політика (неп)
- •3. Індустріалізація. Колективізація сільського господарства
- •4. Політика коренізаціі в Україні
- •5. Формування тоталітарного режиму
- •6. Західноукраїнські землі в 20-30 рр.
- •Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •1. «Українське питання» в міжнародній політиці у 30-40 рр. Хх ст.
- •2. Напад Німеччини на срср. Окупаційний режим.
- •3. Рух Опору на окупованій території
- •4. Визволення України. Повоєнна відбудова господарства
- •5. Повоєнні територіальні зміни і радянізація західних областей України
- •Тема 9. Україна в 1953-1991 рр.
- •1. Період хрущовської «відлиги» (1953-1964 рр.)
- •2. Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)
- •3. Україна в умовах «перебудови» (1985-1991 рр.)
- •Тема 10. Україна в умовах розбудови незалежності
- •1. Проголошення незалежності України. Державотворчий процес.
- •2. Соціально-економічний розвиток України
- •3. Президентські вибори 2004 р. Помаранчева революція
- •4. Зовнішня політика України
- •Література
4. Політика коренізаціі в Україні
Політика коренізаціі була спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним в СРСР, певної «культурно-національної автономії», можливості розвивати свої національні культури і мови. Основні положення політики були сформульовані на ХІІ з’їзді РКП(б) у квітні 1923 р.:
підготовка та висування кадрів корінної національності,
врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату,
організація мережі навчальних закладів, закладів культури, книговидавничої справи мовами корінних національностей,
глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій, культури.
Суть політики коренізаціі полягала у спробі більшовицького керівництва очолити і взяти під контроль процес національного відродження на окраїнах. Нарком освіти України О. Шумський вважав, що зростання української культури і української інтелігенції йде швидким темпом, тому «коли ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас».
Політика коренізаціі була зумовлена зовнішніми і внутрішніми причинами:
політика коренізаціі, що стимулювала національне відродження, мала на меті створити у світового співтовариства враження гармонійного і вільного розвитку радянських республік, враження державного піклування держави про національні меншини,
політика коренізаціі у задумі була засобом пошуку спільної мови з селянством, залучення на свій бік національну інтелігенцію шляхом поширення ідей непу (плюралізм, вільний розвиток, децентралізація) на сферу національних відносин,
зняти наростаюче протиріччя між масами і партійним, радянським, господарським апаратом,
очолити і поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах,
зміцнити Радянський Союз наданням прав «культурно-національної автономії», компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.
В Україні політика коренізаціі отримала назву українізації. У липні-серпні 1923 р. декретами ВУЦВК проголошувалася рівність мов і необхідність надання допомоги розвитку української мови. Була утворена комісія з українізації (В.Затонський, М.Скрипник, Л.Каганович, М.Попов, О.Шумський).
Енергійне втілення в життя політики українізації дало значні результати. Значна частина шкіл, технікумів, дитячих будинків стали україномовними. У 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%. Тираж україномовних газет зріс у 5 разів (до 90%), зросла кількість книжкової продукції. Більше половини книжок та журналів видавалися українською мовою. Зросла вага українців в партії та комсомолі. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%. На українську мову було переведено 75% діловодства державних установ. Значних успіхів досягли література і мистецтво завдяки діяльності М.Хвильового, Г.Косинки, М.Рильського, В.Сосюри, Л.Курбаса, О.Довженка, Г.Верьовки та ін.
Забезпечувалися економічні, правові, культурні та інші інтереси неукраїнського населення республіки – росіян, євреїв, поляків, німців, болгар (національних меншин). У жовтні 1924 р. у складі Української РСР було утворено Молдавську республіку.
Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців. З’явилася ідеологія українського національного комунізму. Письменник Микола Хвильовий закликав українських письменників виявити національну свідомість і не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема, російського. Нарком освіти 1924-1927 рр. Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації. Наступний нарком освіти (1927-1933 рр.) Микола Скрипник успішно провадив українізацію системи освіти та чинив опір денаціоналізації культури і формуванню сталінського тоталітарного режиму. Економіст Михайло Волобуєв переконував, що економіка України має становити єдиний цілісний народногосподарський комплекс, не погоджувався з панівною роллю російської економіки.
Наприкінці 1920 – на початку 1930-х рр. політика коренізації почала здавати позиції під тиском міцніючої адміністративно-командної системи. Почалася боротьба з «крайнощами» під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом». «Хвильовим», «шумськізм», «скрипниківщина», «волобуєвщина» були оголошені небезпечним «націоналістичним ухилом». Посилилися репресії проти активних учасників українізації. На початку 30-х рр. українізацію почали згортати. Остаточно згорнули у 1938 р.
Таким чином, у 1930-х рр., коли національне відродження почало виходити за межі адміністративно-командної системи, політику українізації було згорнуто.