Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok
.pdf
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
81 |
|
|
2.2. Філософія раннього (італійського) Відродження
Відродження почалося з Італії, адже саме вона була спадкоємницею Римської імперії – останньої античної держави. Тому перший період цієї доби (ХIV – першої половини ХVI ст.) називають філософією раннього (італійського) Відродження. Найяскравішими представниками у філософії раннього Відродження були:
Франческо Петрарка (1304–1374), перший гуманіст, який вважав, що схоластика і природознавство є пустим нагромадженням логічних висловів, які ведуть не до Бога, а до безбожжя. Істинна мудрість – мистецтво бути вільним, яке досягається поверненням інтересу до власної душі і давньої філософії.
Колючо Салютаті (1331–1406) вважав, що схоластичні міркування є шкідливими. Філософія має виступати посланням людям, як у Сократа і Христа, що спрямовує людську волю до свободи. Замість споглядання потрібно вести активне життя.
Леонардо Бруні (1370/74–1444) вслід за Салютаті наполягав на активності людини. Не споглядання, а політична і моральна активність є благом для людини.
Поджо Брачоліні (1380–1459) також за Салютаті та Бруні писав про принципи активного життя та можливість перемагати долю, яким найбільшою мірою сприяють саморозвиток та вивчення античної літератури. Що ж до державного життя, то воно має ґрунтуватися не на аскетизмі, а на прагненні до багатства, яке і є основою держави.
Леон Батиста Альберті (1404–1472) оголосив «пустими» теолого-схоластичні вчення, наголошуючи на активному способі життя.
Лоренцо Валла (1407–1457) вважав, що аскетизм ченців і споглядальний спосіб життя є хибним благом. Істинним же благом є активне життя, метою якого є насолода. Він виділяв різні рівні насолоди: чуттєва насолода, задоволення духу, задоволення від справедливості, задоволення від мистецтва, насолода від християнської любові до Бога. У своєму вченні Валла наслідував Епі-
кура, однак збагатив систему грецького філософа християнськими елементами87.
87 Лоренцо Валла прославився ще й як видатний знавець латини, що довів шляхом філологічного аналізу фальшивість так званої «Дарчої Константина», – тексту на осно-
82 |
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
|
|
2.3.Філософія пізнього (північного) Відродження
УХVІ – поч. ХVII ст. феномен Відродження захопив не тільки в Італію, але й інші країни. Цей наступний етап називають пізнім, або північним Відродженням, адже більшість європейських країн знаходяться на півночі від Італії. У філософії північного Відродження можна виділити декілька напрямів:
2.3.1. Платонізм
Найяскравішим представником цього напряму був Микола Кузанський (1401–1464), який вважав, що істина безкінечна, а людське пізнання скінченне, тому до істини можна тільки наблизитись. Бог є в усіх речах. Кожна річ, так само, як і людина, це – маленьке відображення Всесвіту – мікрокосм. Таких поглядів дотримувались і в античності, однак Кузанський знову ж таки привносить у античну філософію елементи християнства.
Іншим філософом-платоніком був Марсіліо Фічіно (1433– 1499), за вченням якого світ складається з окремих «досконалостей»: 1) Бог; 2) ангели; 3) душа; 4) форма; 5) матерія. Як видно, перші три «досконалості» християнські, останні дві (форма і матерія) – платонівські поняття.
Нарешті, третім філософом-платоніком був Джовані Піко дела Мірандола (1463–1494), який вважав, що людина дивовижна істота, насамперед тим, що вона не тільки кимось є, але й кимось хоче стати. Згодом, уже в ХХ ст., цей принцип стане наріжним каменем у філософії Мартіна Гайдеґера й так званих філософів-екзистенціалістів.
2.3.2. Арістотелізм
П’єтро Помпонацці (1462–1525), подібно Арістотелю, наполягав на нерозривності ідеального і матеріального. Це дало йому підстави прийти до єретичного, з точки зору церкви, висновку, що душа невіддільна від тіла і помирає разом із ним.
2.3.3. Неоскептицизм
Найяскравішим представником неоскептицизму, тобто відрод-
женої філософії античних скептиків, був Мішель Мон- тень (1533–1592). Рекомендація не схилятися до жодних суджень випливала з уявлень Монтеня про людину, яка в земному житті є нещасною, обмеженою, посередньою. Однак, на його думку, на
ві якого католицька церква обґрунтовувала своє право узурповувати світську владу.
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
83 |
|
|
це не слід зважати. Треба говорити життю «так», і тоді на нас зійде Божа благодать.
2.3.4. Політична філософія
Ніколо Мак’явеллі (1469–1527) стверджував, що людина сама по собі ні хороша, ні погана, хоча більше схиляється до поганого. Політик чи правитель держави не може покладатися на добре в людині, він має приборкувати її злі прояви. Правитель має керувати державою так, щоб протистояти долі, – в цьому його доблесть і чесноти. Ідеалом правління і політичного устрою Мак’явеллі називав Римську республіку.
Ідеальне місто.
Картина невідомого художника доби Відродження. Ідальне місто символізує досконалий спосіб співжиття людей, досконале суспільство. Ця тема, яка витоками сягає ідеального міста-держави Платона, була дуже популярна у добу Ренесансу. До неї зверталися філософи Томас Мор, Томазо Кампанела, численні художники та архітектори.
Томас Мор (1478–1535) висловлював майже протилежні ідеї. Він вважав, що природа людини переважно хороша, в державі мають панувати мир і спокій, а люди – жити в рівності, покладаючись на природне право. У державі не повинно бути приватної власності. В цих думках, як ми бачимо, відчуваються платонівські ідеї ідеальної держави, щоправда, якщо Платон висував вимогу рівності і відсутності приватної власності тільки до вузького прошарку людей ідеальної держави, а саме до воїнів і філософів, то Мор розповсюджує ці принципи на всіх жителів держави.
Зрештою, Жан Боден (1529–1596) та Гуґо Ґроцій (1583–1645)
намагались знайти «золоту середину» між філософією Мак’явеллі та Мора. Боден, як і Мак’явеллі, вважав основою держави сильні закони, які, однак, так само, як і у філософії Мора, мають спиратися на закони природи. На «природному праві» наголошував і Ґроцій.
84 |
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
|
|
Роки життя провідних філософів доби Відродження
1700
1600
1500
1400
1300
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
і |
Бруні* |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Ґроцій |
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
Петрарка |
Салютат |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Монтень |
|
|
|
Лютер |
|
|
Мор |
Боден |
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Піко дела Мірандола |
|
|
|
Еразм |
Мак’явеллі |
|
|
|
|||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Помпонацці |
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Фічіно |
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Валла |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Альберті |
Кузанський |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
Брачоліні |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
Франческо Петрарка (1304–1374) Колючо Салютаті (1331–1406) Леонардо Бруні (1370/74–1444) Поджо Брачоліні (1380–1459) Леон Батиста Альберті (1404–1472) Лоренцо Валла (1407–1457) Микола Кузанський (1401–1464) Марсіліо Фічіно (1433–1499)
Джовані Піко дела Мірандола (1463–1494) П’єтро Помпонацці (1462–1525)
Мішель Монтень (1533–1592) Еразм Ротердамський (1469–1536) Мартін Лютер (1483–1546) Ніколо Мак’явеллі (1469–1527)
Томас Мор (1478-1535) Жан Боден (1529–1596)
Гуґо Ґроцій (1583–1645)
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
85 |
|
|
Рафаель Санті. Атенська школа
86 |
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
«Атенська школа», або «Філософія» є однією із чотирьох настін- них фресок храму у Ватикані, яку розписав Рафаель на прохання папи Юлія
ІІу 1508 році. Вона унікальна за своїм філософським змістом.
Уцентрі композиції ми бачимо Платона й Арістотеля. Платон
жестом руки показує на небо, на країну Гіперуранія, світ ідей. У руці він тримає діалог «Тімей». Арістотель, на відміну від Платона, вказує на зем- лю, і тримаючи в руці «Етику». Його простягнута рука свідчить про те, що він вбачав першооснову буття в єдності світу ідей зі світом матерії. У
лівій частині картини фігура Зороастра з небесним глобусом у руці. Без урахування впливу зороастризму не можна адекватно зрозуміти філосо- фію доби Відродження, як, наприклад, вчення Кампанелли, яке є своєрідною сумішшю астрології, маґії та філософії. Земний глобус у руці іншого персонажа, який стоїть до нас спиною, символізує вплив зірок і неба на землю. Звернімо увагу на те, що Зороастр розташований у правій частині картини, там, де й Арістотель, що знову ж таки підкреслює думку про
зв’язок «неба» і «землі», матеріального й ідеального.
На східцях лежить одинокий і байдужий до всього Діоген Синопсь- кий. Його поза символізує центральну думку епохи еллінізму – утвердження самодостатності та асоціальності індивіда, презирство до людських благ і норм моралі. На передньому плані ми бачимо Геракліта, яуий пише свій твір «Про природу». Викликає зацікавлення його розміщення у «платонівській»
частині картини.
Зліва на передньому плані – Піфагор, оточений учнями й однодум- цями. На задньому – Сократ, який за звичкою розмовляє з випадковим пере- хожим – молодим воїном.
Улівій частині на передньому плані зображено орфіків. Орфічні тексти також відігравали за епохи Відродження не менш важливу роль, ніж учення Зороастра. П’єдестал символізує фундаментальне значення орфізму для цієї доби.
На фресці Рафаеля ми не зустрінемо жодного християнського філософа, однак не слід думати, що вона позбавлена християнських елеме- нтів. Зображена будівля нагадує середньовічну церкву. Верхня частина є кругла, тут немає дорійських, іонійських та коринфських колон, відсутні каріатиди, а надаркові зображення досить нагадують євангелістів, які є обов’язковим елементом у християнському храмі.
І найголовніше: Арістотель повернувся обличчям до Платона, Платон – до Арістотеля. Це символ живого діалогу позицій, атрибутивна риса філософії, яка не повинна перетворюватися в ідеологію чи політику.
Уцій фресці втілено всі філософські цінності доби Відродження.
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
87 |
|
|
Питання до семінарського заняття
1.Фундаментальні філософські ідеї Біблії.
2.Перші християнські філософські вчення.
3.Патристика.
4.Філософія Аврелія Авґустіна.
5.Схоластика.
6.Філософія Томи Аквінського.
7. Що означає термін «Відродження».
8.Філософія раннього (італійського) Відродження.
9.Філософія пізнього (північного) Відродження.
Завдання для читання
Прочитайте пролог до Євангелія від Йоанна (Йн. 1: 1-5, 10-14, 17,18) і спробуйте дати відповіді на питання:
Чому Слово (Логос) є Бог?
Чому Слово (Логос) є у Бога?
Що означає вислів: «До своїх прийшов і свої його не прийняли»?
Чому ті, хто прийняли Його, народились не від плоті і не від крові?
У чому відмінність між Законом, даним через Мойсея, і Благодаттю, даною через Христа?
Завдання, вправи, тести
1. Продовжіть речення
Філософи Середньовіччя:
першоосновою всього існуючого вважали …
володарем природи вважали …
головним способом пізнання Бога була…
на перше місце виноситься не любов … до … , а любов …. до …
уявляли християнське … як таке, що заходиться ніби над державою, долає межі мов і культур.
88 |
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
|
|
2. Заповніть таблицю, користуючись запропонованим переліком імен філософів
Ігнатій Антіохійський, Гуго Сен-Вікторський, Арістид, Тертулліан, Климент Александрійський, Арій, Василій Кесарійський Григорій Ніський, Григорій Назіанзин, Абеляр, Юстин, Діонісій Ареопаґіт, Дамаскін, Арнобій, Теофіл, Ансельм, Кіпріан, Новаціан, Лактацій, Таціан, Аврелій Авґустін, Оріґен, Боецій, Євсевій Кесарійський, Еріуґена, Бернар Клервоський, Бонавентура, Климент Римський, Тома Аквінський, Йоанн Дунс Скот, Майстер Екхарт, Оккам, Мінуцій Фелікс, Полікарп, Максим Сповідник, Немесій Емеський.
|
Патристика |
|
|
Схоластика |
|
|||
Апостоль- |
Апологети |
Грецькі отці |
Латинські |
VI–IX ст. |
Рання |
Середня |
Пізня |
|
ські отці |
церкви |
отці церкви |
||||||
|
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3. Вставте пропущені слова
Відродження це – критика ...., повернення до ... цінностей, повернення до витоків... та …, тобто посилення інтересу до людини.
4. Заповніть таблицю, користуючись запропонованим переліком імен філософів
Ґроцій, Еразм, Мор, Помпонацці, Валла, Піко дела Мірандола, Салютаті, Кузанський, Бруні, Бо- ден, Петрарка, Лютер, Брачоліні, Альберті, Монтень, Мак’явеллі.
|
Відродження |
|
Раннє (Італійське) |
|
Пізнє (Північне) |
|
|
|
Лекція 3. Філософія Середньовіччя та Відродження |
89 |
|
|
5. Виберіть із п’яти варіантів відповідей на кожне питання один правильний
1.Афоризм «Вірую, бо абсурдно» приписують:
а) Тертулліану; б) Оріґену;
в) Василію Великому; г) Авґустіну; д) Томі Аквінському.
2.Що таке пантеїзм?
а) визнання присутності Бога у всій природі; б) визнання первинності матерії
відносно свідомості; в) визнання первинності
свідомості відносно матерії; г) визнання Бога творцем природи; д) визнання людини центром Всесвіту;
3. «Першовідкривачем» автономної людської волі вважають:
а) Тертулліана; б) Філона Александрійського;
в) Тому Аквінського; г) Авґустіна; д) Василія Великого.
4.Алегоричний метод тлумачення Біблії запровадив:
а) Василій Великий; б) Тертулліан; в) Авґустін;
г) Тома Аквінський; д) Філон Александрійський.
5.Хто з перерахованих нижче філософів був найвидатнішим мислителем схоластики?
а) Василій Великий; б) Тертулліан; в) Авґустін;
г) Тома Аквінський; д) Філон Александрійський.
Література:
1.Коплстон Ф.Ч. История средневековой философии.– М., 1997.
2.Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. - Т.2. Средневековье.– СПб., 1994.
Основні тексти, першоджерела:
1.Ориген. О началах.– Самара., 1993.
2.Августин Святий. Сповідь.– К.: Основи, 1997
3.Северин Боецій. Розрада від філософії.– К. 2002.
4.Абеляр Петр. Теологические трактаты.– М.,1995.
5.Ансельм Кентерберийский. Сочинения.– М., 1995.
6.Бонавентура. Путеводитель души к Богу.– М., 1993.
7.Экхарт Мейстер. Духовные проповеди и рассуждения.– М., 1991.
8.Уильям Оккам. Избранное.– М., 2002.
9.Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої «Політики».– К.: Основи, 2000
10.Фома Аквинский. Сумма теологии.– К., 2002.
11.Данте Алигьери. Божественная комедия.– М., 1967.
12.Петрарка Франческо. Избранное.– М., 1974.
13.Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свободе воли.– М., 1989.
14.Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті.– К., 1979.
15.Монтень Мишель. Опыты. Избранные произведения в 3-х т.– М., 1992.
16.Николай Кузанский. Сочинения в 2 т.– М., 1980.
17.Томас Мор. Утопія. Томмазо Кампанелла. Місто Сонця.– К., 1988.
18.Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець.– К.: Основи, 1998.
90 |
Лекція 4. Філософія Нового часу |
|
|
ЛЕКЦІЯ 4. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ
1. Головні ідеї філософії Нового часу
Філософія Нового часу88 починається із «наукової революції» (XVI–XVII ст.) – ряду наукових звершень, що привели до злету науки, а згодом і до зміни всього світогляду. Микола Копернік висуває геліоцентричну систему світу, згідно з якою для більш простого математичного розрахунку руху планет слід у центрі світобудови розмістити Сонце, а не Землю; Ґалілео Ґалілей вводить у науковий обіг перший експеримент89, він же, удосконаливши підзорну трубу, винаходить телескоп; Левенгук винаходить мікроскоп; Ліней створює свою знамениту класифікацію видів; Декарт винаходить систему координат та започатковує аналітичну геометрію; Ляйбніц відкриває закон збереження енерґії, зрештою, Ісаак Нь’ютон створює свою знамениту класичну механіку. Це тільки частина тих наукових звершень, які сталися в цей час. Стрімкий злет науки дав філософії три ідеї, які й визначили картину всієї тодішньої філософії:
1. Уявлення про те, що філософію слід будувати на взірець
88У зарубіжних виданнях замість Нового часу частіше вживають термін Модерн.
89Першим науковим експериментом вважається дослід, який поставив Ґалілей. Він кинув із вершини похилої Пізанської башти важке ядро і легеньку кулю, з метою продемонструвати, що в противагу арістотелівській фізиці, тіла незалежно від маси досягають землі одночасно.