Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok

ЛЕКЦІЯ 9. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

1. Сутність людини

Філософська антропологія (від. гр. Ânqrwpo~ – людина та l3go~ – розум, вчення, слово243) – це розділ філософії, який вивчає сутність людини та фундаментальні засади її буття. Можна виділити коло головних проблемам філософської антропології, якими, на наш погляд, є:

1)Проблема сутності людини та її головних властивостей;

2)Проблема тілесності людини та співвідношення душі і тіла;

3)Проблема походження людини, смислу її існування та «співжиття» з іншими людьми;

4)Проблема особистості.

До проблем людини філософія зверталася фактично протягом усього свого існування, починаючи від софістів і Сократа, однак, як окрема філософська дисципліна, антропологія оформилась у працях Шелера, – одного із учнів Гусерля.

243 Арістотель вживав грецьке словосполучення «#nqrwpo-l3go~» – «той, що говорить про людину».

Власне, першою і чи не найголовнішою у філософській антропології стала проблема сутності людини та її відмінності від усього іншого сущого, насамперед, від тварини.

Отже, почнемо з окреслення головних ознак людини та рис, що відрізняють її від тварин:

1.Екзистенція. Людина є частиною природи, вона є біологічним організмом, подібним до тварин, а отже, так само, як і тварина, як уся інша природа, вона існує – і це є першою її властивістю. Природа – це об’єктивне начало, яке дає їй тілобудову, колір очей, інші природні задатки. Однак існування людини є чимось більшим, ніж існування природи. Людина, з одного боку, є річ серед речей, існує так само, як і будь-яка інша річ, так само, як і будь-яка жива істота, – харчується, пристосовується до довкілля, народжує потомство, володіє інстинктами, однак вона є чимось більшим, ніж тварина. На думку Гайдеґера, статус людини дорівнює статусу самого буття, оскільки, як ми вже знаємо, саме від людини залежить буття, вона «відповідальна» за нього. Людина, вважає філософ, має перевагу

перед усім іншим сущим, насамперед ту, що вона «сама по собі «онтологічна»244, тобто володіє буттєвістю, – і це друга важлива характеристика людини. Саме тому, що людина своїм статусом рівна самому буттю, поряд із словосполукою «людське існування» у антропології широко вживають слова «людське буття», а філософиекзистенціалісти придумали для позначення людського буття термін «екзистенція» (лат. existentia), тим самим підкреслюючи відмінність людського буття від існування всього іншого. Однак «онтологічність» людини не вичерпує всіх її відмінностей від тварини. В чому

жвони полягають?

2.Діяльність. Традиційно ми схильні шукати і бачити переваги людини над твариною. Проте, чи правильно це? Філософ Ніцше вважає, що людина, швидше, є «недосконалою твариною», «помилкою природи», яка відрізняється від тварин тільки своїми недоліками, й аж ніяк не перевагами. Пташка за призначенням повинна літати, риба –плавати, і тільки людину природа «забула» для чогось призначити, жодна зі здатностей людини (зір, нюх тощо) не розвинута в достатній мірі, – людина навіть не має шерсті, яка б

244 Хайдеггер М. Бытие и время.– М.: Аd Маrginem, 1997.

захистила її від холоду. Таким чином людина «найбезпорадніший і найхоровитіший звір, який збочивши з битого шляху інстинктів, заблукав у найзгубніших манівцях»245. «На відміну всім вищим ссавцям, – пише німецький антрополог Ґелен, розвиваючи ідеї Ніцше, – людина визначається морфологічно насамперед недоліками, які в точному біологічному значенні мають бути позначені, як непристосовуваність, неспеціалізованість, як примітивізми, тобто як нерозвиненість – і, як наслідок, по суті, негативно»246. Однак, на думку філософа, людина вміє перетворити свої недоліки в переваги, завдяки тільки їй притаманній властивості – діяльності. Людина почала виготовляти одяг, варити їжу, будувати комфортне житло що, зрештою, все це компенсувало її природні недоліки. Все це є прикладами діяльності, виключно людського

гола, ембріональна у всій своїй будові, ненадійна у всіх своїх інстинктах, вона [людина] є істота, екзистенційно

змушена до дії»247, – робить висновок Ґелен. Саме діяльність і є тією важливою характеристикою, що відрізняє людину від тварини.

3.Творчість. Спочатку людина використовувала те, що їй дає природа, наприклад, палицю або камінь – і така активність була використовуюча, вона ще не могла вважатись діяльністю. Згодом людина сама навчилася виготовляти різні предмети, щоправда наслідуючи природу, однак це вже була найпростіша форма наслідувальної діяльності; зрештою, людина навчилася створювати нові речі або способи дії, тобто вона стала наділеною ще однією відмінною від тварини властивістю, яка називається творчістю.

4.Вибір. Безумовно, діяльність виникає внаслідок біологічної недосконалості людини, однак пояснити її тільки цим неможливо. Людина, наприклад, не може вживати сиру їжу, – вона повинна її

245Ніцше Фрідріх. Жадання влади/ Пер. з нім.– К.: Основи, 2003.– С. 342.

246Gehlen A. Der Mensh, seine Natur und seine Stellung in der Welt.– B., 1944. – S. 31.

247Ibid.

духовні потреби, яких немає у тварини. Природна недосконалість, така, як, наприклад, відсутність шерсті, вимагає, щоб людина виготовляла одяг, однак жодною природною недосконалістю не можна пояснити діяльність П’єра Кардена, Крістіана Діора чи Дольче&Габано. Людина змушена будувати для себе житло, однак біологічно не змушена будувати дзвіницю Лувра. Жодною природною недосконалістю не можна пояснити, чому людина має потребу малювати полотна чи писати поему – все це вона робить через існування принципово-вищих потреб – духовних.

6.«Придумування потреб». Окрім того, людина вміє сама «придумувати» для себе потреби. Тварина одразу ж заспокоюється, задовольнивши свої потреби, а для людини задоволення потреби породжує ще більшу потребу. Наприклад, і людина, і тварина має потребу в їжі, проте, якщо тварина одразу ж заспокоюється, наївшись, то людині хочеться більш вишуканої їжі. Тварина будує лігво – і їй більше нічого не треба, а людина, збудувавши будинок, одразу починає хотіти ще кращого будинку. Людина створює для себе потреби, причому не тільки матеріальні, але й духовні, і це, до речі, теж не можна пояснити необхідністю компенсації природної недосконалості. Людина постійно усвідомлює недостатність у чомусь, хоча те, що їй потрібно від природи, вона вже давно задовольнила, а тому людина буде завжди незадоволеною ні собою, ні дійсністю. Сукупність незадоволених на даний час матеріальних та духовних потреб стає тим комплексом ідей, до яких людина прагне. Наприклад, людина мріє про якийсь рівень освіти, багатства, прибутків, влади чи авторитету. І це прагнення змушує людину саму змінюватися, створюючи у своїй свідомості не скільки образ того, ким є людина на даний момент, стільки образ того, ким вона хоче стати.

7.Бажання бути кимось іншим, ніж вона є на даний момент.

Це – ще одна важлива характеристика людини, на яку вказував не тільки Плеснер, але й інші мислителі до і після нього. Людина зав-

жди прагне стати іншою, і через це вона позбавлена конкретного місця, часу і Батьківщини248. Тільки людина майже завжди мислить

248 Досягаючи чогось, людина одразу ж починає хотіти чогось іншого. На цій здатності людини акцентував увагу німецький антрополог Плеснер, назвавши таку власти-

себе у майбутньому, а не «тепер», тільки людина постійно мріє себе в іншій країні чи місті, а не там, де вона в даний момент знаходиться. Арістотель вперше описав буття, як дійсність і буття, як можливість, як ми знаємо із попередньої лекції. Кант, а дещо згодом і Кассірер вказували на те, що людина – єдина істота, здатна розрізнити дійсність і можливість. Приміром, Гайдеґер вказує на те, що людина, на відміну від усього іншого сущого, існує не стільки в теперішній дійсності, скільки в можливості, проектуючи себе у майбутнє. Вона не тільки кимсь є, але й кимось хоче стати, людині властиво мріяти, уявляти себе кимсь іншим, ніж вона є; і саме завдяки цьому людина прирівнюється до самого буття, адже буття є не суще, а можливість сущого, і людина, яка здатна осмислювати можливість, осмислює буття.

8. Свобода. У проектуванні життя, можливість вибирати різні моделі майбутнього, так само, як і різні способи діяльності, – смисл людської свободи. Свобода – це можливість приймати рішення і діяти, свобода – це можливість вибору. Тварина діє під впливом інстинкту, а людина «приречена на свободу», як вважав

Сартр, хоча часом боїться вибору, «тікає від свободи», як писав Фромм249.

9. Обов’язок і відповідальність. Зазначимо, що інколи, навіть маючи різні варіанти вибору, людина вибирає не той варіант дії, який вона хоче і може здійснити, а той, який повинна здійснити в силу якихось переконань. Таким чином, людську діяльність характеризують ще дві важливі властивості: обов’язок і відповідаль- ність. Кант, власне, і вважав, що свобода – це відповідність волі обов’язку. А відповідальний вчинок, на думку відомого російського мислителя Миколи Бахтіна (1895–1975) , є найважливішою характеристикою людського буття.

Отже, головними властивостями або, як інколи говорять, екзистенціалами людини є: діяльність, інтелект, дух, вибір, свобода, творчість, відповідальність.

вість законом утопічного місця248 (Plesner H. Die Stufen des Organishen und der

Mensch: Einleitung zur Antropologie.– Berlin: Leipzig, 1928.– S. 129.).

249 Див. Фромм Е. Бегство от свободы.– М., 1990.

2. Тілесність людини

Людина є істота, наділена не тільки духовними якостями, про які йшлося вище, але й тілом. Проблема тілесності, а також співвідношення душі і тіла – одна з головних філософських проблем. Чим же є людське тіло? Яка його роль у житті людини? В яких стосунках воно перебуває з людською душею. Ці й інші питання повсякчас хвилювали філософів. Уся філософія минулого звертала увагу на тілесність людини. Досить часто тіло тлумачилось як «в’язниця душі»: «Доки ми володіємо тілом, – писав Платон у діалозі «Федон», – і душа наша невіддільна від цього зла, нам не оволодіти повністю предметом наших бажань. Предмет же цей, як ми стверджуємо, – істина... у нас є незаперечний доказ, що досягти чистого знання, чого б то не було, ми не можемо інакше, як відмовившись від тіла»250. І ця думка не була єдиною. Аналогічних поглядів дотримувався Аврелій Авґустін, який писав так: «Вважаю, що істину знає один тільки Бог і, можливо, взнає душа людини, коли залишить це тіло, тобто цю похмуру в’язницю»251, хоча у Середньовічному релігійно-філософському світогляді Бог приходить до людей отілеснившись.

Сучасна філософська антропологія значною мірою змінила ставлення до тілесності. Некласична філософія повернула тілесності її права і включила в філософський дискурс такі проблеми, пов’язані з тілесністю, як сексуальність, афект, перверзії, смерть й ін. Постмодернізм, з одного боку, продовжуючи традицію некласичної філософії, радикально переосмислює феномен тілесності в контексті його семіотизації, тобто намагання розглянути тіло, як знаково-символічну систему. Моріс Мерло-Понті (1908–1961) пише, що тіло є виразом існування людини так само, як мова є виразом думки. «Мова тіла» розповідає про людське існування. Отже, наше тіло, є дзеркалом нашого буття.

Слово «тіло», таке близьке і звичне кожному з нас, на думку філософа, в уявленнях людини має цілий ряд смислів, які слід відрізняти:

250Платон, Федон, 66 b – e

251Авґустин Аврелій. Проти академіків ІІ, 9 // Антология мировой философии. В 4-х томах.– М.: «Мысль», 1969.– Т. 1.– Ч 2. Философия древности и средневековья.–

С. 592.

еволюції даними археології, біології й інших наук, еволюціоністська теорія не може до кінця пояснити походження людини, оскільки людина якраз і не є біологічно найнепристосованішою до боротьби за виживання істотою, і, окрім усього, має ще й генетичні відмінності від тварин, які не залежать від боротьби за існування.

2.Креаціоністська версія (від лат. creatio – творіння). При-

хильники креаціоністської версії стверджують, що людину було створено Богом. І саме він наділив її тими властивостями, які не має і не може мати вся інша жива природа. Креаціоністська версія

взначній мірі спирається на віру у Бога і є офіційною у філософії неотомізму й інших напрямах релігійної філософії.

3.Антропна версія. Вперше висловлена Брендоном Карте- ром (нар. 1942), якою стверджується, що розум і матерія виникли на загальній основі й є лише двома властивостями однієї й тієї ж реальності. Виникнення людини є природною необхідністю, такою ж, як і виникнення матерії.

4.Ще однією версією, не позбавленою смислу, є версія виник-

нення людини внаслідок «збою», «помилки» у ході природних про-

цесів. Людина є якоюсь «помилкою природи», якщо дивитися на неї з точки зору будови її організму, пристосовуваності тощо – так стверджують прихильники цієї версії. Як «помилка природи» вона створює проблеми для самої цієї природи, намагається знищити її. Ця версія, нібито, підтверджується науковими даними про те, що в ході якогось певного збою в організмі людини перестав виділятися фермент, що зменшує активність нервових клітин. Внаслідок цього нервові клітини людини, в тім числі й клітини головного мозку у людини почали працювати у десятки разів інтенсивніше, – з’явилася друга сигнальна система, внаслідок чого людина випередила у своєму розвитку всю іншу природу.

Суперечки про походження людини ведуться до сих пір і тому жодна з версій не може вважатися єдино-правильною.

4. Смисл життя людини

Людина є істотою, яка одного разу з’явилася на світ і може зникнути. Вона, як уже йшлося, завжди прагне до чогось більшого, ніж має, вона мріє, будує плани і проекти власного життя. Однак у своїх планах і проектах вона наштовхується на нездоланну