Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok

2.Філософія Стародавнього Китаю

2.1.Філософські ідеї в найдавніших китайських священних текстах

Найперші ідеї та поняття китайської філософії ми також знаходимо у священних текстах, які подібно до індійських Вед існували і в китайській культурі. Це такі книги, як «Ші-цін» (Книга пісень, або віршів), «І-цін» (Книга змін), «Чун-цін» (Книга літописів), «Шу-цін» (Книга історій), «Лі-шу» (Книга ритуалів) та ін. Вони створювались майже в той самий період, що і Веди, у ХІV–VII ст. до н.е., і саме з них бере початок китайська філософія. Тут було започатковано найфундаментальніші для китайської філософії ідеї, а саме:

1.Уявлення про небо, як божественну першооснову, першоприроду, першопричину всього існуючого, долю, закон34, творця людини. Культ неба і його вшанування дуже популярне у китайській

культурі. «Небо, народжуючи на світ людський рід, тіло і правило життя всім людям дає»35. «Небо в сокровенному мовчанні устано-

вило правила для простого народу, щоб допомогти йому налагодити спокійне життя»36. Китайська держава, як наслідок, у давніх і більш нових книгах називалась «Піднебесною», та, власне, так її називають і дотепер.

2.Уявлення про тайцзи, першоматерію, першоречовину, з якої утворилося все існуюче і яке згодом перетворилося в уявлення про Дао.

3.Ідею, про те, що світ упорядкований двома духами – Інь і Янь, які згодом стали тлумачитися як протилежності взагалі. В одній із стародавніх книг пишеться, що світ спочатку був темним

ібезформенним хаосом. Згодом у ньому народилися два духи – Інь і Янь, які почали впорядковувати цей хаос. Інь став керувати землею, Янь – небом. Інь – це темне, важке начало, Янь – це світле і легке.

4.Вчення про п’ять стихій, із яких створений весь світ, – це вода,

вогонь, дерево, земля, метал.

34У китайській міфології небо ототожнювалося із божеством Шан-ді.

35Ші цін // Цит. за. Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 95

36Там само.– С. 104.

5. Уявлення про те, що всесвіт складається з дрібних частинок – ци. В одному з китайських міфів знову ж таки розповідається про те, що світ спочатку був темним і безформенним хаосом, однак першопредок людини Пань-Гу вдарив по цьому хаосу сокирою і легкі частинки піднялися вгору й утворили небо, а важкі опустилися вниз і утворили землю.

Однак у ХIV–VII ст. до н.е. китайська філософія ще не окреслилась і не виділилася із міфології. Це сталося у VI–III ст. до н.е.

2.2. Золотий вік китайської філософії

VI–III ст. до. н.е. називають «золотим віком» китайської філософії. Китайці з великою пошаною ставилися в цей час до мудрецівфілософів, яких немало з’явилось на той час. Їх шанобливо називали «досконаломудрими». Кажуть, що в цей час у Китаї вели суперництво між собою «сто шкіл», однак така велика цифра – це звісно ж перебільшення. Найточнішими в наш час вважаються

свідчення китайського історика Сіми Цяня (145– 86 рр. до н.е.), викладені в трактаті «Ши цзі» («Записки історика»), де він засвідчує своє зна-

йомство з вченням шести шкіл:

Дао-де-цзя (даосити) засновник напівлегендарна постать Лао-Цзи (VI–V ст. до н.е.) Сіма Цянь називає її «школою великого шляху»37. Першоосновою світу філософи цієї школи вважали «Дао». Це слово не має

адекватних перекладів на європейські мови та й взагалі не має словесного відповідника. «Дао, яке

Лао-Цзи може бути виражене словами, не є стале дао»38, –

(VI – V ст. до н.е.) –

засновник даосизму. читаємо у трактаті «Дао-де-дзин» – основному філософському творі даоситів, авторство якого приписують Лао-Цзи. Дао – це першопочаток, світобудова, доля,

закон, шлях тощо. «Воно здається прабатьком усіх речей»39, –

37Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 312.

38Дао де цзин // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 115.

39Там само.– С. 116.

читаємо ми в тому ж трактаті. У даоситів Дао вище ніж небо: «Воно передує небесному володарю»40. Воно існує вічно, подібно безкінечній нитці і його дія невичерпна»41... «Людина слідує законам землі. Земля слідує законам неба. Небо слідує законам Дао, а Дао слідує самому собі»42. Слідувати Дао означає перебувати у стані «бездіяльності». Це поняття є головним моральним принципом для даоситів: «Якщо не шанувати мудреців, то в народі не буде сварок. Якщо не цінувати різних предметів, то не буде злодіїв серед народу... Здійснення бездіяльності завжди приносить спокій», а тому «досконаломудрий... надає перевагу бездіяльності»43. Так пояснює суть цієї дивної філософії трактат «Дао-де-цзин». Ця теорія поширювалась і на процес пізнання: «Не виходячи із двору, можна пізнати світ. Не виглядаючи з вікна, можна пізнати Дао»44. Представники цієї школи вважали всіх людей рівними від природи («піднебесна належить усім») і навіть учили про утопічне суспільство «датун», у якому всі люди будуть рівними між собою.

Інь-Янь-цзя (натурфілософи, найавторитетнішим серед яких був Цзоу Янь (ІV ст. до н.е.). Сіма Цянь називає цю школу «школою темного і світлого начал»45). Ця школа навчала, що Дао породжує Єдине, а Єдине у свою чергу породжує два начала – Інь і Янь, які символізують протилежності взагалі: світло і темряву, день і ніч, чоловіче і жіноче начало, сонце і місяць, небо і землю, спеку і холод. Взаємодія Інь і Янь породжує п’ять стихій: вогонь, воду, землю, дерево і метал, а вже з цих речовин утворюється весь світ.

40Дао де цзин // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 116.

41Там само.

42Там само.– С. 116–122.

43Там само.– С. 115–118.

44Там само.– С. 129.

45Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 312.

34 Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу

Жу-цзя (конфуціанці), засновник Кун-Цзи (551–479 рр. до н.е.), латинізоване ім’я Конфуцій, походить від Кун Фу-Цзи – учитель Кун. Кун-Цзи нічого не писав, але його думки зібрані у книзі під назвою «Люнь-юй» (V ст. до н.е.), книзі, яку вчило напам’ять не одне покоління китайців). На відміну від даоситів, які проголошували першоосновою світу Дао, у конфуціанців такою першоосновою є «Небо». Небо – це доля, першооснова, першопричина, природа, божественне начало, яке диктує свою волю людині. Конфуціанці визнавали

існування «вродженого знання», тобто вважали, що деякі знання людина має вже від природи, від народження, здобуті в навчанні знання є більш низького рівня і, зрештою, знання, здобуті з простого досвіду, є найнижчими. Кун-Цзи та його послідовники займалися переважно питаннями, пов’язаними із прави-

лів» та «церемоніалів» («лі»), які є основою порядку в країні та сім’ї46. «Шанобливість до батьків і повага до старших братів – це основа людинолюбства»47 («жень») – навчав Кун-Цзи, наголошуючи, що слід шанувати «батька свого за життя і слідувати його волі, а після смерті слідувати його настановам і протягом трьох років не міняти порядків»48. Тільки тоді правитель стане «благородним мужем»

46 Кун-цзи вважав, що у моральній і політичній діяльності слід дотримуватись заповітів і традицій, викладених у «давніх книгах», які називають «шістьми канонами конфуціанства». Цими книгами були вже згадувані Ші-цін» (Книга пісень, або віршів), «І-цін» (Книга змін), «Чун-цін (цю)» (Книга літописів весни і осені), «Шуцін» (Книга історій), «Лі-шу» (Книга ритуалів), які становлять П’ятикнижжя, до яких було додано «Юе-цзин» (Канон про музику).

47Див. Лун Юй І // http://panda.ispras.ru/~igor/MyLunYu/Chapter1/0102/0102.html

48Лунь-Юй // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 141–142.

(«цзюанцзи»). Конфуцій навчав так званому «виправленню імен»: «Правитель нехай завжди буде правителем, сановник – сановником, батько – батьком, а син – сином»49, – себто кожен має відповідати своєму місцю у суспільстві і державі, та й взагалі, речі повинні відповідати своїм назвам (іменам)50. Коли ж раб стає правителем, а син починає виховувати батька – у державі та сім’ї настає безлад. Призначення кожної людини в цьому світі визначається належністю до того соціального прошарку, в якому вона народилася.

Конфуцій різко критикував тих, хто хотів замінити ритуали і традиції, що діяли в тодішньому суспільстві, на єдине законодавство: «Якщо керувати народом за допомогою закону і підтримувати лад за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилитися від покарань і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чеснот і підтримувати лад за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і виправиться»51. Послідовники Кун-Цзи розвивали переважно ідеї свого учителя, щоправда деякі з них, як, наприклад, МенЦзи (бл. 372–289 до н.е.) намагався пом’якшити жорсткі станові упередження Кун-Цзи. Так, він писав, що правитель стає сином неба не тільки від народження, але й коли заслугує довіру народу.

Мо-цзя (Моїсти, засновником школи був Мо-Цзи (Мо-Ді, 479–400 рр. до н.е., і так само «Мо-цзи» називається головна книга моїстів, що писалася у ІІІ–ІІ ст. до. н.е.) поділяли думку конфуціанців про небо, як першооснову світу («Дії неба обширні і безкорисні. Воно щедре і не хвалиться своїми достоїнствами, його сяйво довге і не послаблюється. Саме тому досконаломудрі наслідували його»52), однак з деякими ідеями конфуціанської філософії вони не погоджувалися. Вони заперечували існування «вродженого знання», про яке писали конфуціанці й акцентували увагу на емпіричному досвіді. Мо-Цзи писав, що «знання повинне мати основу і джерело»53. Моїсти також відкидали богообраність правителя, заперечували

49Лун Юй ХІІ: 11 http://panda.ispras.ru/~igor/MyLunYu/Chapter1/0102/0102.html

50Що споріднює його, до речі, з більш пізнім українським філософом Григорієм Сковородою, який теж ратував за «сродну» (споріднену) працю, тобто ту, для якої людина призначена.

51Лунь-Юй // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 143.

52Мо цзи // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1 – С. 175-199.

53Мо цзи // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.

проти того, що влада має передаватись у спадок і закликали призначати правителем «наймудрішого» шляхом виборів і на договірній основі. «В давнину, коли з’явились люди, не було керівництва і покарань... безлад у Піднебесній був таким самим, як серед тварин. Люди зрозуміли, що причина хаосу у Піднебесній виникає через відсутність голови правління. Тому вибрали у Піднебесній мудрого і достойного і зробили його сином неба»54, – так написано у трактаті Мо-цзи. Моїсти вважали, що в житті і державницькій діяльності треба керуватися не ритуалами («ритуал – це прояв заслаблення відданості і довір’я, початок смути»55), а справедливістю й законами («фа»). Людинолюбство («жень») повинно бути не тільки між представниками владної верхівки, а між усіма людьми, бо саме такою є «воля неба», за виконанням якої слідкують «духи», зрештою, теорія виправлення імен є хибною, оскільки «сановники не вічно повинні бути знатними, а простолюдини не вічно мають бути низькими»56.

Фа-цзя (легісти, Сіма Цянь називає цю школу «школою законників»57, найавторитетнішими представниками цієї школи були Цзи-Чан (VI ст. до н.е.), Шан Ян (390–338 рр. до н.е.) та Хань Фей-Цзи (бл. 280–233 рр. до н.е.) – критикували конфуціанців, називаючи їх теорії «грою у слова» і дитячою грою у «приготування вишуканих харчів із піску». У приватному та державному житті слід керуватись не ритуалами, а законами («фа»). Подібно моїстам вони виступали й за те, щоб здібні люди мали доступ до влади у країні не зважаючи навіть на те, що вони походять із низів.

Мін-цзя (софісти, бо «сперечальники», Сіма Цянь називає їх школою «назв»58, найавторитетніші представники Хуєй Ші, Гун-

сунь Лун, Хуань Туань). Про них Сіма Цянь пише, що ці люди досягли «високого мистецтва у суперечці»59 і займалися пошуком співвідношення назв «імен» («мін») із предметами дійсності («ши»), які вони називають. Єдиним джерелом знань представники

54Мо цзи // Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1. – С. 191–192.

55Там само.– С. 238.

56Там само.

57Древнекитайская философия.– М.: «ПринТ», 1994.– Т.1.– С. 313

58Там само. «Назвами», або «іменами» китайці називали поняття.

59Там само.

Мін-цзя вважали поняття. Чи існувала ця школа насправді – невідомо. Вчені в цьому сумніваються дотепер. Якщо вона й існувала, то відомо, що приведенням понять у відповідність із дійсністю займалися і представники інших шкіл, наприклад, моїсти.

2.3.Китайська філософія після «золотого віку»

ЗІІ до Х ст. у Китаї відбувається бурхлива полеміка між конфуціанством, легізмом і даосизмом, в якому перемогу здобуває конфуціанство. Воно стає державною політикою й етикою. Не зважаючи на це, інші школи також продовжують розвиватися.

У І ст. в Китай із Індії проникає буддизм і з’являються спроби поєднати його з традиційною китайською філософією, зокрема даосизмом.

У перших століттях нашої ери в Китай проникає і християнство, хоча його вплив був незначний у порівнянні із буддизмом. Однак конфуціанство продовжує залишатися домінуючою філософією, а з 1503 р. вже і релігією. Найзначніші філософи, що жили після «золотого віку» (Ван Янмін, Янь Юань, Ван Чуань Яньоу), були у значній мірі конфуціанцями.

Вплив західної філософії у ХХ ст. також не обійшов і Китай (Фень Ю-лань, Лян Шумін).

Однак, знову ж таки, через тривали культурну відмежованість від Заходу, китайська філософія до сьогодні обертається навколо традиційних для себе принципів даосизму та конфуціанства. Будучи протягом тривалого часу майже позбавленою впливів європейської філософії, вона є надзвичайно глибокою й ориґінальною.