Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok

г) Ніцше; д) Гайдеґер.

3.Засновником феноменології є: а) Гайдеґер; б) Гусерль; в) Шелер; г) Конт; д) Ніцше.

4.Засновником екзистенціалізму є: а) Гайдеґер; б) Гусерль; в) К’єркеґор; г) Конт; д) Ніцше.

5.Філософією розмаїтості й плюралізму називають: а) постмодернізм; б) марксизм; в) фрейдизм;

г) екзистенціалізм; д) феноменологію.

Література:

1.Современная западная философия: Словарь.– М., ИПЛ, 1991.

2.История современной зарубежной философии. Компаративистский подход.–

СПб, 1997.

3.Сучасна зарубіжна філософія. Течії та напрями. Хрестоматія. - К.: Ваклер,

1996.– С. 328–358.

4.Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.– М.,

1996.

5.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа.– М: Интрада.– 1998.

6.Енциклопедія постмодернізму.– К.: Основи, 2003.– 503 с.

Тексти, першоджерела:

1.Ніцше Фрідріх. Жадання влади/ пер. з нім.– К.: Основи, 2003.– 437 с.

2.Кьеркегор С. Страх и трепет.– М., 1993.

3.Киркегор С. Наслаждение и долг.– К., 1994.

4.Керкегор С. Повторение.– М., 1997.

5.Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге.– М., 1991.

6.Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет.– М., 1993.

7.Ясперс К. Философская автобиография // Западая философия: итоги тысячелетия.- Екатеринбург, 1997.– С.19–75.

8.Сартр Ж.-П. Нудота. Мур.Слова.– К., 1993.

9.Сартр Ж..-П. Буття і ніщо // Сучасна зарубіжна філософія. Хрестоматія.– К.,

1996.

10.Сімона де Бовуар. Друга стать. У 2 Т. / пер. з франц.– К.: Основи, 1994.– 779 с.

11.Камю А. Вибрані твори у 3-х томах.– Харків, 1996–1997.

12.Гадамер Х.-Г. Истина и метод.– М., 1988.

184 Лекція 6. Історія української філософії. Філософія ―срібного віку‖ російської культури

ЛЕКЦІЯ 6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ. ФІЛОСОФІЯ «СРІБНОГО ВІКУ» РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі

Українська філософія була особливим феноменом на тлі всього світового філософського процесу, тому її історію доцільно розглянути окремо.

Перші філософські ідеї з’явилися в Україні у період Київської Русі192. Вони були переважно візантійського походження, хоча не можна виключати й західноєвропейський вплив. У ІХ столітті в Русь із Візантії були запрошені дві освічені особи, які стали засновниками слов’янської писемності. Це – Кирило і Мефодій. Кирило був, якщо говорити сучасною мовою, «професійним» філософом, тобто випускником Магнаврської школи у Константинополі, яка готувала філософів. Його називали Констянтин Ки-

рило Філософ (826–869).

Історія зберегла визначення філософії, яке дав свого часу Кирило. Філософія, на його думку, – це «божих і людських речей

192 У дійсності державного утворення з такою назвою не існувало, сучасники вживали назву «Русь», або «Руська земля». Слово «київська» додали значно пізніше, щоб відрізнити його від Московської Русі.

розуміння як може людина наблизитися до Бога, яке ділами учить людину образом і подобою бути тому, хто її створив»193.

Уданому визначенні ми знаходимо дві важливі ідеї, які окреслять сутність української філософії на довгі віки.

Перша ідея втілена в словах «образом і подобою бути...». Уяв-

лення про філософію як уподібнювання Богу сягає витоками Платона194, щоправда «християнізованого»195, і це важливо, оскільки для всієї подальшої української філософії надзвичайно привабли-

вим буде християнський платонізм.

Друга ідея, втілена в словах, – «ділами учить». Це також важливий момент, тому що упродовж століть українська філософія наполягла не стільки на мудрому філософському вченні, скільки на мудрому філософському житті, тобто була «практичною» за своїм характером.

УХ столітті нашої ери зав’язалися тісні стосунки Русі з Візантією. Для Візантії вони проявлялися у військовій підтримці з боку Русі, а для Русі – в запровадженні у 988 році візантійського варіанту християнства (православ’я). У Русь із Візантії починають проникати книги, що містять чимало фрагментів та ідей із Платона, Арістотеля, представників східної патристики тощо. Якою мірою Русь засвоїла ці ідеї, не з’ясовано, однак факт знайомства давньоруських інтелектуалів із надбаннями світової філософії незаперечний. Зберігся унікальний твір, в якому київський митрополит Климент Смолятич (? – після 1164) виправдовується перед пресвітером Фомою у звинуваченні, що він «філософію пише» і черпає ідеї «від Гомера, і від Арістотеля, і від Платона».

Однак сприйняття цих ідей було специфічним. Однією з найхарактерніших рис давньоруської філософії було уявлення про універсальну єдність матеріального та ідеального, і таке уявлення було невипад-

193Це визначення міститься у ІV розділі «Пространного житія Констянтина Кирила Філософа» Климента Охрицького.

194У діалозі «Теетет» Платон пише: «слід намагатися якомога швидше втекти звідси туди (на той світ. – О.К.). Втеча – це посильне уподібнення богу, а уподібнитися богу – означає стати розумно справедливим і розумно благочесним» (Платон, Теетет 176 b – c.)

195Слова «тому, хто її створив» вказують на християнське уявлення про Бога, оскільки, як ми знаємо, у Платона уявлення про створення Богом людини не було.

186 Лекція 6. Історія української філософії. Філософія ―срібного віку‖ російської культури

ковим і небезпідставним. Справа в тім, що Київська Русь отримала християнство в той час, коли її міфологія була на вершині свого розвитку, а міфологічна свідомість, як ми знаємо, не розділяє ідеального та матеріального взагалі, – для неї вся матерія є одухотвореною, наповненою ідеальними божествами. Це і наклало відбиток на всю давньоруську філософію. Один із найвидатніших мислителів Русі Ки- рило Туровський (1130–1182) у «Притчі про людську душу і тіло» змальовує образ ідеальної душі (сліпця) і матеріального тіла (хромця), які нерозривно пов’язані одне з одним. Душа (сліпець) назавжди приречена сидіти на плечах у тіла (хромця). Таким же нерозривними мисляться і чуттєве та раціональне пізнання, які об’єднується в людському серці.

Уявлення про суспільство у Київській Русі також перебували, у значній мірі, під упливом візантійської філософії, яка, по-перше, вважала, що люди не є рівними між собою, тобто суспільство є ієрархаїзоване, таке, що складається з різних прошарків людей, які мають різний статус і різні права, а по-друге, – що будь-яка влада походить від Бога. Таких поглядів дотримувався зокрема митрополит Іларіон (сер. ХІ ст.), автор «Слова про Закон і Благодать» – першого давньоруського ориґінального тексту, наповненого філософськими ідеями.

Такою у найзагальніших рисах була філософія періоду Київської Русі. Насамкінець слід зауважити, що давньоруська філософія за своїм характером не мала типової для Заходу професійної форми, тобто всі розглянуті вище ідеї втілювались у літературних текстах, «словах», «повчаннях», «літописах» тощо. Лише у ХVІІ столітті, коли було створено Києво-Могилянську академію, філософія набула «професійних» рис, хоча її фундаментальні засади залишилися незмінними.

2. Філософські ідеї в українській культурі ПольськоЛитовської доби (XV – поч. XVII ст.)

Кінець ХV – початок ХVІ століття характеризується зміною як політичних, так і філософських орієнтирів. У 1452 р. Волинь стає провінцією Польсько-Литовськї держави, 1471 р. такою ж провінцією стає Київ та прилеглі до нього території. Київська Русь втрачає незалежність.

188 Лекція 6. Історія української філософії. Філософія ―срібного віку‖ російської культури

1633), Захарія Копистенський (бл. 1590–1627) і, чи не найвизнач-

нішого із них Івана Вишенського (бл. 1550 – бл. 1620). Дані мислителі прославилися своїми полемічними творами, спрямованими проти західноєвропейських ідей.

Своєрідним «оплотом» візантизму стали також православні братства – організації, що виникли в останню чверть ХVІ – на поч. ХVІІ ст. для боротьби проти покатоличення, серед яких найвідомішими було Львівське Успенське братство, до якого належали

Кирило Транквіліон-Ставровецький (? – не пізніше 1646), Пам-

во Беринда (ймов. 1555/60–1632) та ін., та Київське братство,

представлене іменами Калістра Саковича (1578–1647), Хоми Єв-

левича (? – не пізніше 1647) й ін. Свої ідеї ці мислителі черпали у представників візантійської патристики – Василія Кесарійського , Йоанна Златоуста, Григорія Ніського, Йоанна Дамаскіна, Івана, екзарха Болгарського, Теофілакта Болгарського, а також у перекладених творах надзвичайно популярного в той час візантійського філософа Псевдо-Діонісія Ареопаґіта197. На відміну від європейських гуманістичних ідей рівності та природного права ці мислителі, як і Псевдо-Діонісій, розвивали вчення про нерівність та ієрархію, яка притаманна як божественній сфері, так і сфері людського буття. Значний вплив на українських філософів візантійського спрямування мали також ідеї візантійського ісихазму (священного мовчання), які Україна отримала завдяки перекладам творів Григорія Палами. Отже, в ХV – на поч. ХVІ ст. в Україні виникло протиборство традиційних візантійських та західноєвропейських ідей завдяки перебуванню України у складі Польсько-Литовської держави. Цей конфлікт до певної міри зберігся й до наших днів.

197 Цей мислитель жив у V або на початку VІ ст. н.е. Він написав чотири знаменитих трактати: «Про божественні імена», «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Про містичне богослов’я», які видав за твори Діонісія Ареопаґіта – діяча періоду античності. Однак аналіз тексту показав, що ці праці набагато пізніші, а тому їх автора стали називати Псевдо-Діонісієм Ареопаґітом. Справжнє ім’я автора творів невідоме.

190 Лекція 6. Історія української філософії. Філософія ―срібного віку‖ російської культури

3. Філософія в Києво-Могилянській академії. Григорій Сковорода

3.1. Філософія в Києво-Могилянській академії

1632 року завдяки об’єднанню школи Київського братства і гімназії при Києво-Печерській Лаврі було засновано перший вищий навчальний заклад на території Східної Європи, який ми нині називаємо Києво-Могилянська академія, вшановуючи тим самим ім’я митрополита Петра Могили (1596–1647), котрий доклав чимало зусиль для створення та становлення даного закладу198.

Значення Києво-Могилянської академії для української філософії є непересічним з огляду на два важливих моменти: по-перше, вона спробувала об’єднати західноєвропейські філософські ідеї та цінності з традиційними для України візантійськими ідеями, а подруге, в ній зародилося те, що ми називаємо українською професійною філософією199.

Дійсно, лише з виникненням цього закладу в Україні почалося професійне і систематичне викладання філософії Платона, Арістотеля та інших філософів, яке проводилося професорами, що мали зарубіжну університетську філософську освіту, володіли класичними (і не лише класичними) іноземними мовами, філософською та науковою термінологією. Однак незважаючи на це, у Києво-Могилянській академії збереглися традиції, закладені ще в часи Київської Русі. Так, єдність матеріального й ідеального світів полягала тепер у широко пропагованій філософії пантеїзму, яка вчить, що ідеальний Бог «розчинений» у матеріальній природі і навіть до певної міри залежить від неї. Такий погляд обстоювали професори Інокентій Гізель (бл. 1600–1683), Теофан (справжнє

198Від заснування даний навчальний заклад називався по-різному: «Києво-братська колегія», «Києво-Могилянська колегія», «Київська академія» та «Академія МогилоЗборовська». Статус вищої школи і титул «академії» він отримав у 1658 р.

199Навчальні курси в цьому навчальному закладі були вибудовані на кшталт західноєвропейських університетів. У 1-4 класах студенти засвоювали грецьку, латинську, давньослов’янську, книжну українську, польську, німецьку, французьку та давньоєврейську мови, а також арифметику, геометрію і музику. П’ятого року вивчалася поетика, 6 – риторика, 7-8 – філософія, яка складалась із логіки, фізики і метафізики, 8-12 рік – теологія. Однак у змісті навчання були представлені як західноєвропейські філософські ідеї, так і візантійські. За характером цей заклад був православний.