Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok
.pdfЛексичний вказівник |
341 |
|
|
заперечення, причому розвиток відбувається шляхом абстраґування, нехтування деталями об’єкта, що веде до протиріччя; б) антитези – заперечення поняття. Зрештою, теза «знімає» своє заперечення, утворюючи в) синтез – поняття більш високого рівня. Однак «зняття» є ще й «збереженням», тобто у синтезі поняття зберігається, проте стає вже поняттям більш високого рівня.
Romantisme – «романтизм», походження слова пов’язують із фр. «romant» («роман»), ісп. – «romance» («романс», «лицарський роман»), та англ. – «romantic» («дивний», «живописний», «фантастичний»). Явище культури кінця ХІХ поч. ХІХ ст., що відбивало крах ідеалів Нового часу і Просвітництва, насамперед віри у безмежну силу людського розуму та його здатність встановити мир і гармонію у суспільстві, а також було реакцією на кровопролиття й абсурдність Французької революції, яка продемонструвала, що одного розуму недостатньо для побудови суспільства на засадах моралі. Романтизм відображає бажання людини того часу втекти від дійсності, від світу, його жорстокості, презирство до реальності, намагання замкнутись у світі чистих ідеалів, фантазій, мрій; це – песимізм, містифікація і любов до міфології. У романтиків на перший план виходить духовність, людська суб’єктивність. Романтизм істотно вплинув на філософію німецького ідеалізму, оскільки й сам він був свого роду ідеалізмом. Так, Фіхте вважав всю навколишню дійсність ілюзією; Шеллінґ проголосив всю природу одухотвореною, Геґель всю дійсність оголосив абсолютним ідеальним духом. Хронологічні рамки романтизму припадають, приблизно, на 1795–1830 роки.
Übermensch – (нім.) «Надлюдина» (чит. «Уберменш»). Одне з головних понять філософії Ніцше. Філософ вважав, що кожна людина у глибині душі прагне до влади і таке прагнення є цілком «природне», хоча люди зі своєю рабською психологією чинять йому внутрішній спротив. У майбутньому має з’явитися нова сильна людина, справжній аристократ духу, який не буде соромиться своєї волі до влади і вільно потурати їй. Це й буде «Надлюдина», яку філософ вважав «сіллю землі».
342 |
Лексичний вказівник |
|
|
#narcja – (гр.) «відсутність керівництва», «безвладдя», «непідвладність», «незалежність» (чит. «анархія»), напрям у політичній філософії, який відкидає доцільність існування будь-яких форм влади і, насамперед, держави. Чи не найпершим філософом-анар- хістом був геґельянець Штірнер, який у знаменитій книзі «Єдиний та його власність» проголошує, що кожна людина за природою – егоїст, і для неї першооснова – вона сама. Держава й інші форми суспільного устрою тільки заважають реалізації егоїстичних інтересів. Вони не є чимось таким, що регулюють, обмежують або стримують негативні людські вчинки. Якби їх не було, людина, звісно, мала б право здійснити негативний вчинок (наприклад, вбивство), однак вона б усвідомлювала, що може сама стати жертвою такого вичинку і це б її стримувало.
spiritus, spiritualis – (лат.) душа, дух, духовний (чит. «спірітус», «спірітуаліс»). Від даного латинського слова походить назва напряму філософії ХІХ–ХХ ст. «спіритуалізму», який проголошує, що людина фактично є дух, тобто надає людській духовності найвизначальнішого статусу. Термін «спіритуалізм» запроваджений Кузеном, однак найяскравішим його представником вважають французького філософа Берґсона.
élan vital – (фр.) «життєвий порив», «потік «життя» (чит. «елан вітал»). Ключове поняття філософії Берґсона. «Життєвий порив» виступає протилежністю ентропії, тобто руху світу до хаосу. Життєвий порив породжує мислення, творчість, рух і еволюцію.
sublimare – (лат.) «підносити» (чит. «сублімаре»). Буквально означає перетворення речовини із твердого стану в газоподібний. Однак, у філософії Фройда «сублімація» – це перетворення сексуальної і деструктивної енерґії в русло мистецтва, чи взагалі культурної діяльності. Людина, будучи позбавлена можливості реалізувати свої базові інстинкти через моральні, культурні й інші обмеження, вдається до сублімації – непрямої їх реалізації. Вся культура Фройдом розглядається як результат сублімації.
Verstehen – (нім.) «розуміння» (чит. «ферштеєн»). Головний метод пізнання у «науках про дух», за версією Дільтая, на відміну від «логічного пояснення», яке має використовуватись у «науках
Лексичний вказівник |
343 |
|
|
про природу». Цей подвійний поділ всієї системи наукового знання був досить популярним у філософії ХІХ–ХХ ст. Зіммель до методу «розуміння» додав вимогу «вживання» у ту чи іншу епоху, Шпенглер використовував слово «переживання» (Erlebnis (чит. «ерляйбніс»), Ріккерт та Трьольч говорили про «ціннісне переживання», яке супроводжує пізнання в історії та інших гуманітарних науках. Поняття «розуміння» та близькі до нього згодом стануть наріжними у філософській герменевтиці.
existentia – (лат.) «існування» (чит. «екзістенція»). Цим словом у сучасній філософії прийнято позначати людське існування. Гайдеґер писав, що префікс «ех-» у слові «ex-istentia» означає «із», а тому це слово може символізувати одну з головних властивостей людини – намагання вийти за власні межі.
Dasein – (чит. «дазайн»). Термін «Dasein» належить німецькому філософу Гайдеґеру. Його можна наближено перекласти як «тут-буття» («da» – німецький прийменник, що виражає присутність, «sein» – означає «буття»). Воно означає буття, яке найближче до нас, тобто людське буття.
іn-der-Welt-sein – (чит. «ін-дер-вельт-зайн»), філософський термін введений Гайдеґером, що означає буття людини у світі речей, які вона розглядає як інструменти здійснення своїх планів.
mit-sein – (чит. «міт-зайн») – філософський термін Гайдеґера, що означає співбуття людини з іншими людьми. У ставленні до інших людина проявляє «піклування», яке може полягати у позбавлені іншого від турбот та у допомозі ближньому завоювати свободу і бути відповідальною за своє майбутнє.
аnson – (фр.) «в собі буття» (чит. «ансон»). Термін запроваджений у філософію Сартром. Означає повсякденність, тут-і-тепер буття, в яке переважно протягом свого життя занурена людина. Однак рано чи пізно зосередженість на наявному тут-і-тепер бутті призведе до «нудоти» (так, до речі, називається роман Сартра, в якому він намагався втілити власні філософські ідеї), тобто до стану, коли все набридає, і людина хоче вирватися за власні межі.
344 |
Лексичний вказівник |
|
|
pursula – (фр.) «буття для себе» (чит. «пурсула»). Термін, який у філософії Сартра позначає намагання людини вийти за межі тут-і тепер буття, повсякденності, устремління на те, чого немає, на те, що може бути. Людина, яка здійснила вихід за межі наявного буття, як вважав Сартр, «приречена» на свободу, – вона може впливати на майбутнє і є відповідальною за нього.
persona – (лат.) «особистість» (чит. «персона») – центральне поняття філософії персоналізму. Засновник напряму, французький філософ Мунь’є, вважав, що раціональні, зіперті на розум економічні й політичні процеси, що протікали у ХХ столітті елімінували й виключили з поля зору окрему і неповторну людську особистість. Проте саме вона має бути початком і кінцем філософування. Боун , Калкінс , Кнудсон, Флюеллінґ, Штерн, Лакруа, Бердяєв й інші прихильники персоналізму змальовували особистість як самостійну, цілісну, духовно-стійку людську одиницю, розкривали її смисл в історії людства.
deja-vu – (фр.) «вже бачене» (чит. «дежа-вю») – одна з головних позицій філософії постмодернізму, що засвідчує: ця філософія не вірить у будь-яку новизну. Всі філософські ідеї, на думку постмодерністів, уже висловлені, всі мистецькі прийоми відкриті, а тому ні про яке новаторство у нинішньому світі нічого й говорити. Ці уявлення протистоять устремлінням модернізму до пошуку всього нового (лат. слово «modern» означає «новий»).
simulation – (фр.) «симуляція» (чит. «сімуляцьйон»). Постмодерністи фіксують у сучасному світі тотальну «семіотизацію» буття, або, як вони висловлюються, його «симуляцію», тобто потужне й невтримне розширення знаково-символічної сфери (мови, письма й ін.), впритул до того, що ця сфера здобуває статус єдиної і самодостатньої реальності.
pli – (фр.) «складака», «згин», «заломлення» (чит. «плі») – термін, запроваджений постмодерністами. Однією з найбільших вад всієї попередньої філософії, на їх думку, є «бінаризм» – сприйняття всієї дійсності через подвійні опозиції («істина – хиба», «добро – зло», «чоловіче – жіноче», «внутрішнє – зовнішнє» тощо). На думку постмодерністів, хаотичний і розмаїтий світ таким способом моделювати неможли-
Лексичний вказівник |
345 |
|
|
во. Тому на зміну бінаризму вводитися поняття «складка» Смисл терміну «складка» можна пояснити, коли розглянути лінію, що заломилася в якійсь точці. З одного боку, – це дві різні лінії, а з іншого, – вони мають точку дотику, що символізує їх взаємозв’язок. Систематичну розробку поняття «складка» провів французький філософ Дельоз.
discure (лат.) «блудити» (чит. «діскуре»). Від цього слова постмодерністи утворили термін «дискурс» (лат. «discursus»). Цим словом вони позначають артикуляцію у мові чи інших засобах, змісту свідомості, яка визначається домінуючими в тій чи іншій соціокультурній традиції типом раціональності.
narrare (лат.) «вербальне викладення», «переказ» (чит. «нараре»). Від цього слова постмодерністи утворили терміни «наратив» і «метанаратив». Цими словами позначаються різного ступеню вербально виражені загальності, маґістральні історичні ідеї, що домінують у культурі й визначають знання, соціальні інститути або певний спосіб мислення. Постмодерністи немало зусиль доклали для критики таких метанаративів. Власним творчим пошукам вони свідомо надають іронічного, ігрового й часткового характеру.
after-postmodernism – (анг.), (чит. «афтепостмодернізм»). Англійське слово «after» означає одночасно «після», «за», «по той бік» і «згідно». Дійсно, найсучасніша філософія, яка називає себе after-postmodernism, мислить і на противагу, і «згідно» постмодернізму. Багато хто із сучасних філософів розглядає постмодернізм як завершений етап у філософуванні, намагаючись змінити спосіб філософського мислення. Це пояснюється усвідомленням того, що людина не може існувати без певних кордонів і орієнтирів, які постмодернізм послідовно «перекопує». В наш час існують спроби відродити класичну філософію у «постмодерністському просторі», а також модерну філософію, знову ж таки з урахуванням усіх досягнень постмодернізму.
forma – (лат.) «вид», «образ» (чит. «форма»), спосіб існування, образ, спосіб організації предмета.
346 |
Лексичний вказівник |
|
|
§n, t3 §nto~ – (гр.) «буття», «існування» (чит. «он», «то онтос»), головне поняття філософії Парменіда із Елеї, яке позначало все існуюче в цілому, стало згодом найзагальнішою чи не найголовнішою філософською категорією. Буття, на думку Парменіда, є єдиною, однорідною й нерухомою першоосновою світу. Від цього слова походить назва одного з найважливіших розділів філософії – «онтології», філософського вчення про буття. Вперше слово «онтологія» вжив німецький філософ Ґокленій у своєму філософському словнику, що вийшов друком у 1613 році.
Lebenswelt – (нім.), (чит. «лебенсвельт»). Термін запроваджений у філософію Гусерлем. Утворений від двох нім. слів leben – життя і Welt – світ. Це слово означає – «життєвий світ». Гусерль у своїй останній визначній праці «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» цим словом позначає світ сутностей, які оточують людину і які є допонятійними і донауковими. Сутність, на його думку, має більшу цінність, ніж наукове поняття. Lebenswelt – це сфера сутностей. Гусерль вважав, що у сучасному світі науково-понятійне мислення витісняє сутнісне споглядання, а «життєвий світ» витісняється світом понять, а, отже, нам конче потрібна редукція наукової раціональності і повернення до «життєвого світу».
tempo – (лат.) «час» (чит. «темпо») – одне з головних понять онтології. Гайдеґер вважав «темпоральність» – тобто здатність буття розгортатися у часі – однією з його головних властивостей.
phainomenon – (лат.) «явище» (чит. «файноменон»). «Явище» – це те, що «являється», показує нам себе. У філософії «феноменальним буттям» називають буття, що розгортається перед нашими очима.
transcendere (лат.) «переступати», (чит. «трансцендере»). Трансцендентним у філософії називають усе те, що знаходиться поза межами видимого. Існує таке буття, що «не хоче» показуватися, «приховується»: «Фізис приховуватися любить» (Гератліт). Ось це невидиме, приховане буття й називається трансцендентним.
Лексичний вказівник |
347 |
|
|
k3smo~ – (гр.) «впорядкованість», «порядок», «світобудова» (чит. «космос») – частина всього існуючого, яка уявляється людині впорядкованою, стрункою і гармонійною.
c=o~ – (гр.) «первинний безформенний стан світу», «похмура безодня», «безкінечний простір» (чит. «хаос»), частина всього існуючого, яка уявляється людині невпорядкованою (хаотичною).
signаns – (лат.) «те, що означає», «знак» (чит. «сіґнанс»), одне із головних понять у семіотиці – теорії знакових систем. Постмодерністи наголошують на тому, що знаки у тексті можуть бути і є «пустими», тобто такими, що не відповідають означуваному
(signаtum).
signаtum – (лат.) означуване (чит. «сіґнатум»). Одне з головних понять семіотики, яке фіксує те, що позначається знаками, тобто дійсність, або вигадані об’єкти та образи.
c9ra – (гр.) «рухатися у просторі» (чит. «хора»). У філософії Платона хора – це саморух буття. Це буття, «що вічно рухається, виникає в одному місті й знову з нього виникає». Однак у постмодернізмі цей термін означає не саморух буття, а саморух знакової сфери, який, до всього ж, може відбуватися незалежно від дійсності, яку ці знаки означають.
intentio – (лат.) «направленість», «устремління», «увага» (чит. «інтенціо»). На думку Гусерля, свідомість є завжди направленою на щось, тобто «пустою» бути не може. «Чистої» свідомості не існує, адже в кожну мить нашого життя ми маємо усвідомлювати «щось»: аудиторію, стіл, книгу, іншу людину тощо. Цю фундаментальну властивість свідомості Гусерль назвав «інтенціональністю».
perception – (лат.) «сприйняття», «чуття» (чит. «перцепціон»). «Перцепцією» у філософії називають здатність свідомості сприймати дійсність за допомогою органів чуття. Здатність сприймати самого себе називається «аперцепцією».
intueri – (лат.) «зосереджено вдивлятися» (чит. «інтуері»). Від цього латинського слова утворено філософський термін «інтуї-
348 |
Лексичний вказівник |
|
|
ція». Ним у філософії позначають здатність безпосередньо, без логічних міркувань розуміти речі й доходити до істин. Інтуїція – явище загадкове. Як може людина, наприклад, точно передбачити політичну подію без якихось логічних міркувань, достеменно з’я- сувати важко. Дехто з філософів, як наприклад, Спіноза, вважали інтуїцію найвищим типом людського пізнання, а інколи й «божественним» витвором. Інтуїція, напевно, є тим самим логічним міркуванням, але «проваленим» (повністю, або частково) у несвідому сферу духовності. У філософії ХІХ–ХХ ст. навіть виділяють окремий філософський напрям, який називається «інтуїтивізм» (Берґсон та інші).
bja – (гр.) «життєва сила», «могутність», «спонукання» (чит. «біа»). Від цього грецького слова походить термін «воля», що у філософії позначає інстанцію у свідомості людини, яка спонукає її вдаватися до тих чи інших вчинків. Аврелій Авґустін, «першовідкривач» волі, вважав її незалежною від розуму і такою, що є істинною причиною добрих або злих вчинків.
Verstand – (нім.) «розмисел», «інтелект», рос. «рассудок» (чит. «ферштанд»). Розмисел (інтелект) – це властивість, що об’єднує мислення, чуття і волю. На думку Канта, розмисел – це те, що працює із сферою досвіду, не намагаючись проникнути у речі, йому недоступні, де він не має під собою стійкого ґрунту (наприклад, під час розмірковувань про Бога тощо), тобто фактично розмисел виключає із свого складу інтуїцію.
Vernuft – (нім.) «розум» (чит. «фернуфт»). Це властивість, яка об’єднує розмисел (тобто мислення, почуття і волю) з інтуїцією. На думку Канта, саме розум постійно намагається вийти за власні межі й осягнути те, що йому непідвладне. Кант також ділить розум на «чистий» (мислення, чуття, інтуїцію), тобто той, що пізнає світ, та «практичний», тобто той, що регулює людські вчинки на основі моралі.
gn^si~ – (гр.) «знання», «пізнання» (чит. «гнозис»). Від цього слова походить назва течії «гностиків», які діяли у перші століття християнства і намагалися поєднати християнство з античною філософією. Гностицизм – це філософський напрям, який проголо-
Лексичний вказівник |
349 |
|
|
шував першоосновою християнського Бога, який створив ідеальний світ, схожий на платонівський, а світ матеріальний створений злим богом Деміургом (також платонівське поняття). Від цього слова походить і назва одного з розділів філософії пізнання – «гносеології», що вивчає процес пізнання.
subjectum – (лат.) «суб’єкт» (чит. «суб’єктум»). Це латинське слово вживається у філософії у двох смислах: 1) істота, яка пізнає світ, навколишню дійсність і певною мірою протистоїть їй у цьому пізнанні; 2) те, про що йдеться у логічному судженні.
obuectum – (лат.) «об’єкт» (чит. «об’єктум»). У філософії «об’єктом» називають те, що пізнається, на противагу тому, що пізнає, тобто суб’єкту.
6pist/mh – (гр.) «знання», «наукове знання» (чит. «епістеме»). Від цього слова походить назва одного із розділів філософії пізнання – «епістемології», який вивчає результат пізнання, тобто знання. Термін епістемологія був запропонований у ХІХ ст. шотландським філософом Фер’є у його книзі «Основи метафізики» (1854 р.).
m1qodo~ – (гр.) «шлях дослідження», «шлях пізнання» (чит. «методос»). Це спосіб, за допомогою якого людина може здобувати знання, пізнавати дійсність. Від цього слова походить назва одного із розділів філософії пізнання, який займається вивченням методів пізнання і називається «методологією». Людина має здатність регулювати процес пізнання, надавати перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим, вірі над розумом або навпаки, окрім того ті способи і процедури, якими ми пізнаємо одну дійсність, не працюють на іншій. Наприклад, способи фізичних досліджень не застосовуються у психології тощо. Класична філософія знає багато методів пізнання світу діалектика, феноменологічний метод, метод категоріальнологічного аналізу, метод системно-структурного аналізу, герменевтичний метод, деконструкція тощо. Філософія також намагалася віднайти єдиний спосіб пізнання, який би дав їй змогу здобути абсолютно достовірні знання про будь-яку дійсність. Однак такого методу не існує.
350 |
Лексичний вказівник |
|
|
d3xa – (гр.) «гадка», «припущення» (чит. «докса»). Рівень знання, здобутого не простою сліпою вірою в ті чи інші тези, а шляхом здогадів і припущень.
#l=qeia, #l=qea (дор. #lhqejh і #lhqhýh) – (гр.) «правда», «істи-
на» (чит. «алетейя»). Цим словом позначають філософську істину, тобто знання про першооснови буття, смисл людського життя, добро та зло й ін. З огляду на такий її характер вона може претендувати на абсолютність. Філософської істини, на відміну від наукової, досягти неможливо. На цьому наголошувало чимало філософів минулого.
dialektik/ – (гр.) «діалектика» (чит. «діалектіке»). Це слово, насамперед, пов’язують із методом пізнання, який використовував Сократ. Слово діалектика походить від грецького dial1gomai – «вести бесіду», «діалог» (чит. «діалектом ай»). Під час бесіди, діалогу Сократ просив співрозмовника сформулювати загальне поняття, а потім, конкретизуючи його, приводив співбесідника до суперечності. Діалектика Сократа, як ми вже знаємо, обов’язковими моментами передбачала іронію, удаване незнання, замешкання і маєвтику. Однак згодом, після Сократа, смисл слова «діалектика» неодноразово змінювався. Для Платона діалектика – це перехід від понять менш загальних до більш загальних. Арістотель розглядає це мистецтво,
як «peirastik\ perJ ìn Ó filosofja gnwristik/» (устремління до того знання, яким володіє філософія). Кант розглядає діалектику як процедуру розуму, що виходить за межі досвіду. Діалектика, на його думку, вступає в силу, коли ми маємо справу з такими проблемами як людська душа або Бог, вона позбавлена надійної експериментальної основи, постійно має справу з протиріччями, отже, не може бути достовірним методом пізнання. Для Фіхте діалектика є позитивною процедурою й означає освоєння свідомістю (Я) світу (не-Я), який він вважав всього лише нашим уявленням, яке продукує підсвідомість. Геґель вважав діалектикою розвиток всієї дійсності та її пізнання. За Геґелем, «діалектика» – це процес, який складається з трьох фаз: а) тези – ствердження поняття, яке, розвиваючись, приходить до свого заперечення, причому розвиток відбувається шляхом абстрагування, нехтування деталями об’єкта, що веде до протиріччя; б) антитези – заперечення поняття; в) синтезу – формування поняття більш висо-