Філософія / kaf_philosofpidruchkirychok
.pdfЛекція 10. Соціальна філософія: людина й історичний процес |
271 |
|
|
торичними, ще можливі конфлікти, голод, війни та революції, хоча й вони поступово приєднуватимуться до постісторичних. У цілому картини «постісторії», тобто власне часу «поза історією», «після історії» є досить популярною темою з-поміж сучасних філософів, зокрема постмодерністів. Постісторія – це історія, де немає минулого і майбутнього, де майже нічого не змінюється, є тільки тотальна сучасність. Постісторичне суспільство турбує лише нудьга і духовна порожнеча буття.
3. Постмодерністська соціологія та критика історизму
Філософія постмодернізму переосмислює всі соціологічні, со- ціально-філософські й історичні знання. Традиційна соціологія та соціальна філософія, на думку постмодерністів, страждала тими ж хибами, що і уся минула філософія, тобто «проективність» (вірою в соціальний порядок (а не хаос) як ідеал, якого треба досягти, та вірою в прогрес і модернізацію), «адмініструванням» (уявленням про суспільство як цілісний механізм, намагання впорядкувати його) та «бінаризмом» (оцінкою людей через бінарні опозиції (соціалізація – девіація, згода – конфлікт тощо).
Постмодернізм ставить під сумнів поняття «суспільство», адже в умовах текстуалізації й хаотизації світу розглядати суспільство як цілісність – безглуздо. Вони намагаються підмінити поняття «суспільство» поняттям «простір соціального тексту». Постмодернізм відкидає теорію прогресу чи суспільного розвитку, наявність порядку у суспільстві, закликаючи до уявлень про людей поза бінарними опозиціями (добро – зло, справедливість –неспра- ведливість, соціалізація – девіація і т.п.).
Зрештою, термін «постмодерн» тлумачиться посмодерністами як «постсучасність», подієвість, що відбувається «після часу», в ситуації завершеності історії чи то «поза історією». З одного боку, таке «позаісторичне» буття витлумачується в контексті ідей Фукуями, а, з іншого, – історія оголошується неориґінальною і «повторюваною», – з точки зору ідей постомодерністів про принципову неориґінальність чого б там не було. Такий підхід практично означає відкидання історії як такої, хоча найчастіше виступає лише ферментом для більш досконалого історичного аналізу.
272 |
Лекція 10. Соціальна філософія: людина й історичний процес |
|
|
Питання до семінарського заняття
1 Основні філософські підходи до розуміння суспільства.
2.Сутність суспільства та його головні ознаки.
3.Суспільство як система, що саморозвивається.
4.Суспільна динаміка.
5.Роль географічних і демографічних чинників у розвитку суспільства.
6.Людина як головний суб’єкт історії.
7.Проблема існування історичних закономірностей.
8.Проблема «кінця» та «смислу» історії.
9.Постмодерністська соціологія й критика історизму.
|
Завдання, вправи, тести |
1. Вставте пропущені слова |
|
Суспільство – це ... |
..., пов’язаних між собою .... Галузь філософського знання, що вивчає |
суспільство, називається ... ....
2. Заповніть пусті рамки
Головні ознаки суспільства
3. Заповніть пусті рамки
До складу суспільства входять
Лекція 10. Соціальна філософія: людина й історичний процес |
273 |
|
|
4.Вставте пропущені слова
Умежах філософії історії й теології окреслилась окрема галузь знання – ..., яка намагається пізнати, яким буде кінець історії. Хоча філософія не є ні міфологією, ні релігією, однак філософи теж пропонують схеми, згідно з якими історія рухається від свого початку до кінця. Останнім поглядам притаманний ... – віра в кінець історії, ідеальний стан людства, до якого воно прямує. Наприклад, Френсіс Фукуяма, спостерігаючи розвал тоталітарних, комуністичних та соціалістичних систем, вважає, що сучасний політичний устрій є кінцевою формацією життя людей. Всі суспільства Фукуяма ділить на ... і ... . ... – це розвинені західні суспільства, в яких сформувався ...-... устрій, які фактично досягли закінчення історії й будуть перебувати у стані
..., яка характеризується відсутністю соціальних конфліктів, революцій чи інших історичних подій і змін.
274 |
Лекція 10. Соціальна філософія: людина й історичний процес |
|
|
5. Виберіть із п’яти варіантів відповідей на кожне запитання один правильний
1.Яка з перерахованих нижче концепцій належить до соціопсихологічних концепцій суспільства?
а) соціологічний механіцизм; б) соціологічний натуралізм;
в) теорія «інстинктів соціальної поведінки»; г) теорія предметної дії; д) теорія соціальної дії.
2.Що з перерахованого нижче належить до сутнісних ознак суспільства?
а) діяльність; б) вітальність;
в) трансцендентність; г) історичність; д) матеріальність.
3.Історично сформований набір правил, цінностей і норм для регулювання суспільного життя – це:
а) індивід; б) соціальна група;
в) соціальна спільнота; г) соціальна організація; д) соціальний інститут
4.Роль яких саме чинників вважав Малтус головними у розвитку суспільства?
а) психологічних; б) географічних; в) демографічних; г) біологічних; д) природних.
5. Хто з указаних нижче мислителів заперечував існування історичних закономірностей? а) Гусерль; б) Шелер; в) Поппер; г) Конт; д) Геґель.
Література:
1.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.– К.: Генеза, 1996.–
369с.
2.Parsons T. The Social System. N.Y., 1964.
Лекція 11. Філософія культури і науки |
275 |
|
|
ЛЕКЦІЯ 11. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ І НАУКИ
1. Філософія культури
Культура – це все, що створила людина, всі її надбання.
Стіл, стілець, книга, будинок, мистецький твір тощо – все це можна назвати словом «культура», постільки воно створене людиною. А от, наприклад, дерево, що росте у лісі, річка чи океан – не є створеними людиною, отже, до культури не належать.
Філософська дисципліна, що вивчає культуру, називається філосо- фією культури. Вона почала інтенсивно розвиватися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. завдяки працям Шпенґлера, Ріккерта, Кассі-
рера, Шелера, Арнольда Джозефа Тойнбі (1889–1975) та інших.
Вперше термін «філософія культури» («культурфілософія») ввів у філософський обіг на поч. ХІХ ст. Адам Мюллер (1779–1829). Різноманітні проблеми філософії культури можна звести до наступних:
1)В чому полягає сутність культури?
2)Як співвідносяться між собою поняття «культура» і «цивілізація»?
2)Які в сучасній філософії існують підходи до розуміння культури?
3)З яких частин (елементів) складається культура, як відбуваються зміни культури і що є їх джерелом?
276 |
Лекція 11. Філософія культури і науки |
|
|
4) Які є типи культури?
Саме про це і йтиме мова в ході викладу основ філософії культури.
1.1. Сутність культури
Єдиного визначення культури в сучасній філософії не існує. Тобто, нібито ми й уявляємо, про що йдеться, але точне визначення цій створеній людиною «другій природі» дати надзвичайно важко. За підрахунками американських культурологів Альфреда Кребера та Клайда Клакхона, з 1871 по 1919 рік було дано 7 визначень культури, а з 1920 по 1950 р. у різних авторів вони нарахували вже 157 визначень даного поняття266. Згодом, у другому виданні своєї книги, вони нарахували їх близько 200. Девід Каплан та Роберт Меннерс нараховують їх ще більше267. Зрештою, російський дослідник Лев Кертман у книзі «Історія країн Європи і Америки» подає свідчення про 400 визначень268. Нині, відомо, що таких визначень існує близько 500.
Саме слово «культура» походить від лат. «cultura», що спочатку означало обробіток землі, вирощування різних «культур»269. Однак згодом давньоримський мислитель Ціцерон у своїх листах, які прийнято називати «Тускуланськими бесідами» (45 р. до н.е.),
вжив свій знаменитий вислів «cultura animi autem philosophia est» («філософія є вирощуванням душі»), звідки власне й бере початок трансформація смислу слова «культура». У цьому висловлюванні йшлося про те, що так само, як за допомогою лопати чи сапи ми обробляємо землю, вирощуємо рослини, так само за допомогою філософії обробляємо, плекаємо й вирощуємо власну душу. Після
266Kroeber A.L. and Kluckhohn С. Culture. A Cretical Review of Concept and Definitions. Harvard Univ., 1952.
267Kaplan D., Manners R. A. Culture Theory. New York, 1972.
268Кертман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки.– М.: Высшая школа,
1987. – 304 с.
269Наприклад, давньоримський мислитель Марк Порцій Катон (234–149 рр. до н.е.) написав відомий трактат «De agri cultura» («Про землеробство»), де слово «культура» вживається у «сільськогосподарському» значенні; аналогічно це слово використовується і в інших текстих часів Стародавнього Риму. У значній мірі цей смисл зберігся в багатьох мовах до наших днів. В англійській мові слово «culture» окрім «культура» означає ще й «обробіток землі», «вирощування», «розведення». В українській мові ми теж вживаємо вислови кшталт: «зернова культра», де слово «культура» означає «рослина, вирощена людиною».
Лекція 11. Філософія культури і науки |
277 |
|
|
цього «культурою» традиційно почали називати духовний саморозвиток людини, «обробіток» власної душі.
Уперіоди Середньовіччя та Відродження термін «культура» тісно поєднується з іншим латинським словом «cult» («вшанування»). Тобто культура характеризується не тільки саморозвитком, самовдосконаленням людської душі, але й її ставленням до Бога, схилянням перед ним. Культура – це вже не лише освіта, але й ввесь духовний світ людини, ознаменований вірою в Бога. Саме так її розумів, зокрема, Пуффендорф.
Удобу Нового часу поняття «культура» мало подвійний смисл. Йоганн Ґотфрід Гердер (1744–1803), наприклад, з одного боку, вживав слово «культура», як синонім «освіти»: «Народжені майже без інстинктів, – писав він, – ми тільки шляхом вправ на протязі всього свого життя виховуємося до рівня людяності… Ми можемо при бажанні цьому другому народженню людини, що відбувається протягом усього його життя, дати назву, пов’язану
або з обробітком землі «культура», або з образом світла «просвітництво»270, а з іншого боку, розумів културу, як пов’язані між собою складові частини, такі як мова, наука, ремесло, мистецтво, сім’я, держава, релігія.
На думку Кребера і Клахона перша спроба дати суто наукове визначення культурі належить англійському вченому Едварду Тайлору (1832–1917). На його думку, культура – це «сукупність
знань, мистецтва, моралі, права, звичаїв та інших особливостей, притаманних людині як члену суспільства»271. Після Тайлора різні мислителі формулювали різні визначення, наголошуючи ті чи інші сторони культури. Наведемо лише кілька найвідоміших визначень культури:
Культура – це «сукупність змінених або наново створених фактів разом із необхідними для цього засобами, як засобами уяви, так і речовими засобами» (Ґелен).
Культура – це «успадковані винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності» (Малиновський).
270Гердер И. Идеи о философии истории человечества.– Избр. соч.– М-Л., 1959.– С.
271Тейлор Э.Б. Первобытная культура.– М., 1989.– С. 18.
278 |
Лекція 11. Філософія культури і науки |
|
|
Культура – це «мова, вірування, естетичні смаки, професійна майстерність і різноманітні звичаї» (Радкліфф-Браун).
Культура – це «загальноприйнятий спосіб мислення» (Юнґ). Таким чином, як бачимо єдиного визначення культури на сьо-
годні не існує.
1.2. Культура і цивілізація
Поняття «культура» у минулому часто ототожнювали з іншим поняттям – «цивілізація» (від лат. civilits – «громадянський», «державний»).
Лише у ХVIII ст. ці поняття стали трактуватися по різному. Зараз під цивілізацією розуміють не всю культуру в цілому, а лише певний рівень розвитку культури, до якого перейшли або переходять різні народи. Адам Ферґюсон (1729–1816) став першим, хто поділив всю історію людства на три періоди: дикість, для якої притаманне стадне життя, збиральництво, використання природного житла, оперування примітивними кам’яними знаряддями праці; варварство, що характеризується родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин, початком елементарного землеробства, будівництвом жител і виготовлення глиняного посуду; цивілізація, що характеризується виникненням міст, обробкою та використання металів, виникненням письма, держави та публічних органів влади272.
Англійський історик Вір Ґордон Чайлд (1892–1957) розглядав цивілізацію як певний період в історії людства, що відповідає десяти ознакам: 1) Розвиток міст; 2) Монументальні споруди; 3) Податки, данина; 4) Інтенсивна економіка; 5) Виокремлення ремесла; 6) Виникнення писемності; 7) Початок зародження наук; 8) Розвиток мистецтва; 9) Виникнення привілейованих класів суспільства; 10) Формування держави. Однак чимало з цих ознак нечіткі, а тому з цього переліку Клакхон вибрав три найголовніші: виникнення міст, монументальної архітектури та писемності.
Виникнення цивілізації пов’язують із неолітичною революцією – змінами, які полягали у переході від збиральництва та мисливства до землеробства й скотарства; від кочового способу
272 Думки Ферґюсона розвивав Люіс-Генрі Морґан (1818–1881)
Лекція 11. Філософія культури і науки |
279 |
|
|
життя до осілого, а також переходом від обробки каменю до обробки заліза. Різні народи в різний час переходили до цивілізації. Цей процес почався за ХІІ–VIII тисячоліть до н.е. Монументальна архітектура втілювалась у гігантських будівлях із монолітного каменю та у курганах, міста являли собою населені пункти, де люди займалися переважно ремеслом, торгівлею, будівництвом фортифікаційних укріплень. Однак чи не найголовнішою із цих ознак є виникнення писемності – ще однієї знаково-символічної системи, яка надала культурі нового механізму передачі історичного досвіду, адже стоси книг, які зберігаються у книгосховищах, і є однією з найважливіших умов збереження й відтворення культурних надбань людства.
Час завершення періоду давніх цивілізацій досить невизначений. Це пов’язано з неоднаковим культурним розвитком різних народів світу. Так, якщо давньоєгипетська цивілізація занепала ще у І тисячолітті до н. е., то цивілізації Північної та Південної Америки проіснували аж до XVI–XVII століть.
1.3. Філософські підходи до розуміння культури
1. Розуміння культури у філософії Геґеля, Маркса та неомарк-
систів. Філософія культури, по суті, почалася з виявлення певних закономірностей, що існують у культурі, її внутрішньої логіки. Чи не вперше їх спробував виділити Геґель, який не займався спеціально філософією культури, однак у його працях містяться цінні для розуміння культури та її розвитку ідеї273.
Як ви знаєте, вся дійсність, за Геґелем, є Дух, що саморозвивається. Культура є одним із моментів цього саморозвитку, що реалізується в історії, науці, техніці, релігії, мистецтві та в державному житті.
Для саморозвитку Духу, а, отже, й для саморозвитку культури потрібна свобода. Виходячи з цього, Геґель виділяє три періоди розвитку світової культури, на основі всезростаючого рівня свободи – це Стародавній Схід, Античність і Німецька держава, в якій жив Геґель і яка видавалась йому найбільш вільною, порівня-
273 Все це він відобразив у таких працях: «Філософія історії», «Естетика», «Історія філософії», «Філософія права».
280 |
Лекція 11. Філософія культури і науки |
|
|
но з деспотичним Сходом і рабовласницькою Античністю. Закономірності розвитку світової культури, її внутрішня логіка
не залежить від зусиль окремих людей (митців, художників, письменників), тобто творців культури, які є всього лише слухняними знаряддями у руках Духу.
Подібних поглядів на розвиток культури дотримувався і Маркс, однак для нього культура була не моментом розвитку Духу, а моментом розвитку матерії, тобто на місце геґелівського Духу він поставив матерію. Таким чином, культура, за Марксом була повністю обумовлена матеріальними чинниками, зокрема економічними, виступала, як «надбудова» над ними. Маркс, як ми знаємо, писав і про явище відчуження людини у суспільстві ХІХ ст. Серед основних форм відчуження Маркс вказує на відчуження простої людини (робітника) від культури й духовних цінностей, які узурповані «обраними».
Російський марксизм, який побутував у Радянському Союзі в ХХ ст., спробував подолати цю форму і віддати культуру «масам», однак якщо у часи Маркса у «простих» людей не було фінансової змоги піти до театру, то у ХХ столітті у них не виявилося такого бажання. Окрім того «культура мас» дійшла до таких примітивних і потворних форм, які Марксу й не снилися. Висока культура так і залишилася прерогативою «обраних».
Західноєвропейський марксизм розвивав теорію відчуження, Фромм, наприклад, пише про відчуження людини від природи та два способи його подолання: любов, коли людина прагне розчинитися у природі, і руйнування, коли людина намагається оволодіти природою шляхом її знищення. Фромм доводить, що ці два способи відобразилися в культурі, зокрема у мистецтві. Наприклад, футуризм – мистецький напрям, який закликає руйнувати музеї і бібліотеки, щоб розчистити місце для нової культури, – яскравий доказ відображення в мистецтві способу руйнування.
Своєрідним маніфестом, що визначив суть філософії культури Франкфуртської школи, стала невелика стаття Герберта Маркузе «До феноменології історичного матеріалізму»274, у якій він поділяє
274 Marcuse H. Beitrageur Phanomenologiedes Historischen Materialismus?/ Philosophische Hefte. 1928, №1.8.– P. 45.