
- •Тема 1. Державна мова – мова професійного спілкування
- •Література
- •2.Мова як суспільне явище. Основні функції мови
- •Порівняйте:
- •4. Нормативно-правова база утвердження української мови як державної в Україні
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 2. Основи культури української мови
- •Література
- •1. Культура мови і культура мовлення.Комунікативна професіограма фахівця
- •2. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •3. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет
- •4. Словники у професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
- •Література
- •1. Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфера їх застосування
- •1.Науковий стиль
- •2.Офіційно-діловийстиль
- •3. Публіцистичний стиль
- •4.Художній стиль
- •5.Розмовний стиль
- •6. Конфесійний стиль
- •2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •3. Поняття про текст. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 9. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Переклад і редагування наукових текстів
- •Література
- •1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови
- •2. Оформлення результатів наукової діяльності:
- •3. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлення покликань
- •4. Суть і види перекладу. Типові помилки під час перекладу наукових текстів
- •3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
3. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлення покликань
Завершальна частина наукової роботи обов'язково включає список використаних у роботі джерел, оформлений відповідним чином. Великою мірою він відображає етику й культуру наукової праці.
Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:
А. Абетковий.
Б. За типами документів (книжки, статті, словники тощо).
В. Хронологічний (використовується у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело).
Г. За ступенем використання (застосовується зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.
Зазвичай бібліографію в науковій роботі подають в алфавітному порядку (абетковий спосіб). У бібліографічному описі видання зазначаються такі дані:
• прізвище, ініціали автора; якщо книгу написано кількома авторами, то перераховуються всі прізвища (за тим порядком, у якому вони вказані у книжці);
• повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки;
• підзаголовок, який уточнює назву, якщо його зазначено на титульному аркуші;
• дані про перевидання;
• назва збірника, часопису (якщо це опис статті);
• назва міста видання книжки в називному відмінку. Назва міста пишеться повністю (для міст Києва, Харкова, Одеси, Тернополя, Львова, Дніпропетровська, Сімферополя та Москви вживаються скорочення К., X., О., Т., Д., С, М.);
• назва видавництва без лапок;
• рік видання (без слова "рік" та скорочення "р.");
• кількість сторінок зі скороченням "с." або номери використаних сторінок після великої літери "С".
Бібліографічний опис роблять мовою документа.
У разі, якщо книгу написано одним автором або авторським колективом, не більшим, ніж троє людей, її бібліографічний опис оформляють так:
Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І.Р. Вихованець. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
Гулий І.С. Основи валеології. Валеологічні аспекти харчування : підручник / І.С. Гулий, Г.О. Сімахіна, А.І. Українець. – К.: НУХТ, 2003. – 336 с.
Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К. : Політвидав України, 1989. – 223 с.
У відомостях про твори, опубліковані в окремих збірниках праць, подаються такі дані: прізвище автора (якщо він зазначений), повний заголовок твору; через дві скісні риски – найменування видання, в якому міститься цей твір, номер тому й номери сторінок, на яких надруковано твір:
Хоткевич Г.М. Гірські акварелі / Г.М. Хоткевич // Хоткевшч Г.М. Вибране : в 2-ох т. – Т.2. – К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1966. – С. 299 – 377.
Посилання на словникову або енциклопедичну статтю містить заголовок статті (ключове слово), потім через одну скісну риску / назву словника або енциклопедії, місце і рік видання й номер (номери) сторінок:
Стиль / Літературознавчий словник-довідник. – К. : КМ Асаdетіа, 1997. – С. 656.
Документ, який має більше ніж трьох авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідальність наводять (через одну скісну риску) прізвища чотирьох авторів (якщо їх чотири) або трьох з припискою "[та ін.]" (якщо їх п'ять і більше):
Ділова українська мова : навч. посіб. / О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська,
Т.І. Ситник, С.А. Яременко. – К.: Знання, 2002. – 226 с.
Податкова система України : підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін,
Г.О. П'ятаченко [та ін.]; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – 464 с.
Якщо у роботі використано лише розділ чи параграф із книги, то у списку літератури це слід записати так:
Текст. Найтиповіші наукові тексти // Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: навч. посіб. для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів / Т.Б. Гриценко – Вінниця: Нова Книга, 2003. – С. 121 – 163.
Якщо на титульному аркуші немає прізвища автора (авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого (через одну скісну риску) вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем, і решту елементів, розміщених під прізвищем автора :
Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут української мови. – 4-е вид., випр. і доп. – К.: Наук. думка, 1993. – 236 с.
Культура української мови: довідник / за ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.
Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні містити: прізвище й ініціали автора статті; заголовок статті, після якого (через дві скісні риски) має йти повна назва джерела, де розміщена стаття (книги, збірника), за викладеними вище правилами; для періодичних видань – назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет – число і місяць:
Пастух Т. В. Чари "Вишневого садка" Тараса Шевченка / Т.В. Пастух // Дивослово. – 2002. – №2. – С. 2 – 4. (журнал).
Підсумки конкурсу "Київ очима молодих" // Хрещатик. – 2001. – 28 травня. – № 35. – С. 11 (газета).
Оформлення покликань
Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й указівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні посилання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.
Під час написання наукової роботи дослідник зобов’язаний оформляти покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад, ідеї чи висновки, на основі яких розробляють проблеми чи розв’язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо.
Відсутність покликань – підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати беруть у лапки зі збереженням авторського написання;
б) пропуск слів, речень позначають трьома крапками (…).
Посиланння в тексті на літературне джерело зазвичай оформляють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела, а другою – сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257].
Посилання бажано робити на останні видання публікацій; на більш ранні видання – лише у тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Посилання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера, наприклад: рисунок 1.1, див. таблицю 1.1 тощо.