Література

1. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення / Т.Б. Гриценко. – К., 2003.

2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. – Харків, 2001.

3. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К., 2005.

4. Онуфрієнко Г. Науковий стиль української мови / Г. Онуфрієнко. – К., 2006.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української літературної мови / О. Пономарів. – К., 1993.

6. Семеног О.Г. Культура наукової української мови: навчальний посібник / О.Г. Семеног. – К., 2010.

7. Українська мова (за професійним спрямуванням): навчальний посібник / Л.І. Галузинська, Н.В. Науменко, В.О. Колосюк. – К., 2008.

8. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К., 2010.

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль української мови почав розвиватися із середини ХІХ ст. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому. Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Львівське Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка (1893), метою якого було творити науку українською мовою, що передбачало формування національної наукової термінології. У 1907 році було створено Українське наукове товариство у Києві. Ці наукові установи видавали “Записки”та збірники матеріалів роботи різних секцій. Отже, з 90-их років ХІХ ст. науковий стиль української мови почав активне становлення. Це спочатку були гуманітарна та суспільна сфери, а згодом і технічна. На кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна і фахові термінології, що відображали рівень розвитку науки на той час:аналіз, синтез, аксіома. гіпотеза, процес, об’єкт, продуктивні сили, ґенеза, методологія, проблема, орган, опозиція, система, теорія, формула.

З організацією у 1921 році Інституту української наукової мови при Академії наук України почався новий період у становленні української науково-технічної термінології. Основним завданням Інституту було вироблення термінології з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак уже з 30-их років ХХ ст. термінотворча діяльність була призупинена; тоталітарний режим, що утвердився в СРСР, жорстоко обірвав ці починання. Протягом наступних десятиліть головним завданням і темою дослідження українських термінологів було максимальне наближення української й інших національних термінологій до російської.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Після прийняття Закону “Про мови в УРСР”, за яким визнано за українською мовою визнано державний статус в Україні, зі здобуттям Україною незалежності почався процес оздоровлення наукової термінології. На сьогодні в Україні проблемами термінології цікавляться і лінгвісти, і галузеві фахівці, про що свідчить вихід великої кількості термінологічних словників із різних галузей. На сучасному етапі основними проблемами є впорядкування та унормування наявних терміносистем, чим і займаються українські термінологи.

Особливості наукового стилю сучасної української літературної мови:

Науковий стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформацію.

Сфера використання– наукова діяльність, науково-технічний сфера, освіта.

Основне призначення– викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, технічних досягнень, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань, роз’яснення найрізноманітніших явищ, активізація інтелекту для осмислення суті навколишнього середовища та самої людини, пізнання об’єктивної дійсності.

Жанри реалізації наукового стилю – монографії, наукові статті, відгуки, рецензії, лекції, доповіді на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Характерні ознаки– інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аргументація.

Мовні особливості –велика кількість термінів із різних галузей знань, виразний іменний характер висловлювань, насичення абстрактною лексикою, використання загальновживаних слів тільки в прямому значенні; використання розгорнених складних речень із різними видами підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій; яскраво виражений книжний характер синтаксису, чітко організована будова речень, переважання складнопідрядних речень із підрядними причиновими й наслідковими; документованість тверджень, наявність цитат, посилань; безособовість, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його вподобання. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Підстилі:

- власне науковий (нова інформація призначена для фахівців певної галузі науки);

- науково-навчальний(підручники, посібники та інша наукова література призначена для навчальних закладів усіх типів);

- науково-популярний(має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей, незалежно від рівня фахової підготовки – книги, статті у неспеціальних журналах).

Інколи окремо виділяють ще науково-технічний підстиль. Зазначимо, що кожен із цих підстилів має своє конкретне завдання, свого адресата, свій набір виражальних засобів, свої способи їх організації.

Розглянемо особливості кожного із цих підстилів.

Власне науковий підстиль обслуговує вчених, спеціалістів. Він має своїм завданням якнайповніше, якнайточніше, обґрунтовано повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Цей стиль відрізняється від інших насиченістю термінів, використанням довгих складних слів, іншомовної лексики. Синтаксис відзначається строгою логічністю, переважанням розповідних речень, характеризується частим використанням складнопідрядних речень, конструкцій з відокремленими зворотами.

Науково-популярний підстиль

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність, а й привернути увагу нефахівців до актуальних проблем тієї чи іншої науки. Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

• інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без докладної аргументації;

• наводяться лише факти, положення, які непідготовлений читач (слухач) сприймає як істинні;

• образність, емоційність наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз);

• тенденція до переважання загальнонаукової термінології та обмеженого вживання вузькоспеціальної;

• уживається фразеологія;

• найбільшого поширення набувають прості речення неускладненої будови, які роблять виклад легшим для сприймання, доступнішим.

Науково-навчальний підстильвиконує специфічну функцію – навчальну. Він займає проміжне місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, більш спрощена система доведень. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі. Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача).