3. Поняття про текст. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Одиницею писемної мови є текст. Це смислово пов’язаний”ланцюг“речень, які створюють у результаті певну якісно нову цілісність. Мова як вид людської діяльності завжди зорієнтована на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки, людина має конкретну мету – щось повідомити, про щось дізнатися, спонукати когось до виконання певних дій. Це стосується не лише усного спілкування, а й писемного.

Спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, мовці стають творцями різних форм тексту. Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактичних даних, інформацію.

Отож, текст– це зв’язне висловлювання, яке складається з кількох речень, що мають певну змістову і структурну завершеність.

Структура тексту:

1) сукупність речень, які об’єднані змістом і мовними засобами (до мовних засобів належать граматичні форми повнозначних слів, лексичні синоніми, синтаксичні конструкції, займенники, прислівники зі значенням місця і простору, сполучники, тощо);

2) факти і певна інформація висвітлюють одну тему;

3) наявність основної думки.

Тексти бувають різні за обсягом, побудовою, стилем, але будь-який правильно побудований текст характеризується смисловою цілісністю, завершеністю, взаємозв’язком і взаємозумовленістю всіх компонентів.

Текст може у своєму складі мати речення та складні синтаксичні цілі, або надфразові єдності, – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлювань, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей; реплік й реакції. Ці частини тексту можуть поєднуватися двома способами зв’язку – ланцюговим або послідовним та паралельним.

Ланцюговий(послідовний зв'язок) – найбільш поширений, він виникає між реченнями неоднорідного складу. Елементи попередніх речень повторюються в наступних або замінюються займенниками чи займенниковими прислівниками – вказівними словами.

Паралельнийзв'язок виникає між реченнями однорідного складу. При такому виді зв’язку речення самостійні й не пов’язані граматично між собою.

Основними елементами текстує дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання).

Основними ознаками тексту, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації, є:

1) архітектоніка тексту (його будова, форма, виражена шрифтовими і нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту);

2) структурованість і системність (наявність певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки);

3) цілісність (текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле);

4) просторово-часова дискретність (текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі й часі у процесі його написання й читання).

Засобами зв'язкув тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

1. Змістові, логічні та психологічні зв'язки: а) єдність місця, часу, дійових осіб; б) зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

2. Літературні, риторичні засоби зв'язку: а) прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо); б) дотримання законів жанру (байки, сонета, інтерв'ю тощо); в) побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

3. Лексичні засоби зв'язку: а) вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів; б) асоціативний вибір слів; в) займенникові заміни іменників; г) уживання антонімів, професійної, іншомовної лексики; г) використання фразеологізмів; д) слова-узагальнення.

4. Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис: а) сполучники, їх повторення; б) співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники; в) питальні речення і відповіді на них; г) побудова тексту з однорідними членами речення; ґ) ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень; д) вставні одиниці тощо.

5. Стилістичні зв'язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

6. Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.

Спілкування через текст відбувається у складній взаємодії між автором і читачем. Створенню тексту передує бажання автора змінити щось чи когось. Автор художнього тексту має на меті вплинути на емоційний світ читача. Художній текст відрізняє від усіх інших текстів тематичний обшир, багатство й розмаїття мовних засобів, які створюють його мовну самобутність.

Для наукового стилю показове оформлення тексту – членування на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм тощо. Логічні зв’язки в науковому тексті знаходять вираження в різнооформлених причиново-наслідкових зв’язках та відношеннях.

Текстам офіційно-ділового стилю властива висока частота вживання астрактних іменників; неособовий характер дієслівних форм; мовні кліше, що виконують регламентаційну функцію, оскільки вони призначені для ефективного обміну діловою інформацією.

Словом “текст “називають різні за обсягом одиниці: від записки, де лише одна фраза, до художнього чи наукового твору, обсягом у тисячі сторінок. У суцільному тексті кожне наступне речення повинне доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до ділового чи наукового стилів.

Узагальнюючи інформацію про текст, зазначимо, що текст це – мовний витвір, відзначений смисловою завершеністю та змістовою цілісністю, зв’язністю, який має структурну організацію складових частин, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку.

3. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови: становлення та розвиток. Кліше

Офіційно-діловий стильсучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови – засобу взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинства й документації.

У процесі розвитку суспільства неминуче виникає потреба оформлення державно-правових суспільних відносин, регулювання діяльності різних сфер суспільного життя, а звідси потреба мати книжну мову для ведення ділової документації, офіційного й приватного листування. Дослідники стверджують, що після прийняття християнства в Київській Русі функціонували два книжні стилі української мови – конфесійний та офіційно-діловий. Церковно-релігійну сферу обслуговувала старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, якою писали релігійні тексти, створювали літературу високого стилю. Тогочасний офіційно-діловий стиль представляла староукраїнська (або давньоруська) літературна мова в таких жанрових розгалуженнях, як княжі грамоти, листи князів і воєвод, правові кодекси, княжі та церковні устави, акти. Основними джерелами цих документів, що дійшли до нас, є літописи – Галицько-Волинський, Лаврентіївський, Іпатіївський.

Після монголо-татарської навали західні й більша частина південно-західних земель Давньої Русі потрапили під панування Литви та Польщі. Ускладнюється державний апарат, а отже, збільшується кількість документів, зростає їх жанрова диференціація, розбудовується юридична галузь.

У часи Хмельниччини (ХVІІ – ХVІІІ ст.) активно розвивалися жанри дипломатичного та законодавчого підстилів офіційно-ділового мовлення. Визначним законодавчим документом цієї пори є “Конституція “ Пилипа Орлика.

Наступні століття позначені безправ’ям української мови на державному рівні у Російській імперії та цісарській Австро-Угорщині, тому офіційно-діловий стиль розвиватися не міг. Після кількавікової перерви українська ділова мова зазнала вже лексико-синтаксичного впливу і російської, й австро-угорської, й польської канцелярій.

Відродження офіційно-ділового стилю пов’язане з діяльністю державних органів УНР. Важливими законодавчими документами стали Універсали Центральної ради (1917-1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (1918). У цей час з’являються перші словники, що пропагують українську ділову мову, напр.:

Російсько-український діловодний словник / Уклад. Л.Падалка. – Полтава, 1918;

Українська мова. Російсько-український словник та зразки паперів українською мовою / Уклад. Д.Лебідь. – Чернігів, 1918.

Подальший розвиток української ділової мови проходить у радянську і пострадянську добу. Виділяють три періоди в історії формування сучасної української діловаої мови:20 – 30-і роки; 40 – 80-і роки й 90-і роки. Кожен із них пов’язаний з певною мовною політикою держави, зокрема перший – із українізацією, другий – русифікацією.

У 90-і роки спостерігаємо бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю. З’являється велика кількість словників, довідників, посібників з українського ділового мовлення.

Розширення соціальних функцій української мови, самих сфер уживання зумовило потребу внормувати терміносистеми багатьох галузей життєдіяльності, проаналізувати частотні російські кальки, потік запозичень, що заполонив україномовний простір, піднести культуру мовлення, що впливає на якість ділової мови.

Офіційно-діловий стиль– це мова угод, оголошень, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, розпоряджень, актів, законів тощо.

Основне призначення офіційно-ділового стилю– регулювати ділові стосунки в державно-політичній, громадській, економічній, законодавчій, господарсько-управлінській сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка офіційно-ділового стилюполягає в стильових ознаках, які притаманні лише йому:

1. Діловий стиль ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішим тут є послідовність та точність викладу фактів, об’єктивність висловлювань, документальність. Основний тон ділового мовлення – нейтральний.

2. Офіційно-діловий стиль відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з та ін.); їх уживання у ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання різних видів документів;

б) наявність специфічної фразеології з найменшим ступенем переносності (узяти участь, функціонування закладу, вжити заходи, прийняти рішення).

3. Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю:

а) широке, тематично зумовлене використання термінології (юридичної, бухгалтерської, економічної й ін.); скорочення слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ;

б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;

в) мінімальне використання вигуків, часток, іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки, що пояснюється завданням нейтрального ставлення до повідомлюваного.

4. Офіційно-діловий стиль відзначається також великою частотністю вживання віддієслівних іменників (укладання, виконання, надання). Займенники використовуються рідко, щоб уникнути двозначності.

5. Синтаксис ділового стилю характеризується зведенням до мінімуму складнопідрядних та складносурядних речень, використання замість них складних безсполучникових та простих поширених речень. Основною вимогою до їх побудови є дотримання прямого порядку слів (підмет перед присудком і якомога ближче до початку речення, означення перед означуваним словом; додатки після керуючого слова; обставини – ближче до слова, яке пояснюють; вставні слова звичайно ставляться на початку речення). Наприклад: „Цей документ набуває юридичної сили з моменту перерахування грошей строком на три роки...”

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

законодавчий– використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки; реалізується в Конституції, законах, указах тощо;

дипломатичний– уживається у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в конвенціях, нотах тощо;

адміністративно-канцелярський– використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві; реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, автобіографіях, характеристиках, розписках тощо.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляється в усіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення, сприяє формуванню високого інтелекту ділової людини. Вчені вказують основні риси офіційно-ділового стилю: точність, об’єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.

Кліше

Офіційно-діловий стиль визначає наявність усталених мовних зворотів, певну стандартизацію початків і закінчень документів. Вибрані, таким чином, мовні прийоми витісняють деякі форми висловлювання думки і набувають характеру універсальних засобів. Це так звані кліше–усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією і сприймаються як звичайний, обов’язковий компонент. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процесс укладаня текстів.

Кліше – це мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання, наприклад:згідно з оригіналом, узяти участь, мати на увазі, до заяви додаю, контроль за виконанням наказу залишаю за собою тощо.

Зазначені особливості офіційно-ділового стилю є об’єктивним фактом мови; їх застосування у текстах службових документів цілком закономірне і закріплене традиціями вживання.