Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
укр мова / Shevchuk_S_Ukr_mova_za_profes_spryam.docx
Скачиваний:
96
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
735.56 Кб
Скачать

Шевчук С.В. Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВАМодуль 1. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкуванняТема 1.1 Вступ, державна мова - мова професійного спілкування1.1.3. Мова професій1.1.1. Предмет і завдання курсу "українська мова (за професійним спрямуванням)"1.1.2. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мовиного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна компетенції1.1.4. Мовні норми.Вимова голосних звуківВимова приголосних звуківВимова звукосполукВимова слів іншомовного походженняАкцентуаційні нормиЛексичні нормиСинонімиПаронімиГраматичні норми1.1.5. Мовне законодавство та мовна політика в УкраїніТема 1.2 Основи культури української мови1.2.1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора1.2.2. Комунікативні ознаки культури мовлення1.2.3. Комунікативна професіограма фахівця1.2.4. Словники у професійному мовленні. типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури1.2.5. Мовний етикет1.2.5.1. Поняття етикету1.2.5.2. Мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет1.2.5.3. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формулТема 1.3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні1.3.1.Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфери їх застосування. основні ознаки функціональних стилів1.3.2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів1.3.3. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльностіМодуль 2. Професійна комунікаціяТема 2.1 Спілкування як інструмент професійної діяльності2.1.1. Спілкування і комунікація2.1.2. Функції спілкування2.1.3. Види і форми спілкування2.1.4. Етапи спілкування2.1.5. Мова, мовлення і спілкування2.1.6. Невербальні засоби спілкування2.1.7. Тендерні аспекти спілкування2.1.8. Поняття ділового спілкуванняТема 2.2 Риторика і мистецтво презентації2.2.1. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання2.2.2. Мистецтво аргументації2.2.3. Презентація як різновид публічного мовлення2.2.4. Культура сприймання публічного виступу. Види запитаньТема 2.3 Культура усного фахового спілкування2.3.1. Особливості усного спілкування2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування2.3.3. Функції та види бесідДесять кроків, що дозволять провести бесіду успішно2.3.4. Співбесіда з роботодавцем2.3.5. Етикет телефонної розмови2.3.6. Етичні питання використання мобільних телефонівТема 2.4 Форми колективного обговорення професійних проблем2.4.1. Мистецтво перемовин2.4.2. Збори як форма прийняття колективного рішення2.4.3. Нарада1-й етап - Підготовка наради2-й етап - Проведення наради3-й етап - Підсумовування наради2.4.4. Дискусія2.4.5. Візитна карткаТема 2.5 Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації2.5.1. Класифікація документів2.5.2. Національний стандарт України2.5.3. Вимоги до змісту та розташування реквізитів2.5.4. Вимоги до бланків документів2.5.5. Оформлювання сторінки2.5.6. Вимоги до тексту документаТема 2.6 Документація з кадрово-контрактних питань2.6.1. Резюме. Автобіографія2.6.2. Характеристика. Рекомендаційний лист2.6.3. Заява2.6.4. Особовий листок з обліку кадрів2.6.5. Наказ щодо особового складу2.6.6. Трудова книжка2.6.7. Трудовий договір. Контракт. Трудова угодаТема 2.7 Довідково-інформаційні документи2.7.1. Прес-реліз2.7.2. Звіт2.7.3. Довідка2.7.4. Службові записки2.7.5. Протокол. Витяг з протоколуТема 2.8 Етикет ділового листування2.8.1. Класифікація листів2.8.2. Реквізити листа та їх оформлювання2.8.3. Етикет ділового листування2.8.4. Оформлювання листа2.8.5. Різні типи листівПро відкриття фірмиПро відкриття філіїПро зміну назви фірмиПро зміну адресиПро зміну номера телефону, факсуПро призначення на посадуПро зміни, що стосуються власностіПро відкриття виставокПро візитПро зміни в системі роботиЛист-запитЗагальний запитЗапит на отримання рекламних проспектів, прейскурантів (прайсів)Запит на отримання інформації про якість і кількість продукціїЗапит на отримання пробної партії товару, закупівліЗапит на отримання рекомендаціїЗапит на отримання рекомендації безпосередньо від ділового партнераЗапевнення в дотриманні конфіденційності Запит із юридичних питаньЗапит із питань маркетингуЛист-відповідь на запитПідтвердження отримання запитуВідповідь - відмова на запитЛист-підтвердженняСупровідний листЛист-проханняЛист-відповідь на проханняЗагальна відмоваВідмова від пропозиціїВідмова претендентові на місце роботиВідмова в продовженні терміну контракту (договору, угоди)Лист-нагадуванняПерше нагадуванняПовторні нагадуванняОстаннє нагадування і попередження про подальші юридичні діїЛист-претензія, рекламаційний листЗагальна претензіяЗатримка постачання замовлених товарівНевідповідність кількості замовлених і відвантажених товарівНевідповідність якості замовлених і відвантажених товарівНеякісне упакованийРекламаціїЛист-відповідь на претензіюВизнання наявності недоліків, дефектів, недоглядівНевідповідність обсягу постачання замовленнюНизька якість товаруНеякісне упакуванняПомилкове постачання товарівПомилковий рахунокРекомендація на посадуРекомендації щодо можливостей налагодження співробітництваВідгук щодо маловідомої фірмиЛист-подякаВибачення за затримку постачання товарівВибачення за затримку оплати рахунківВибачення за спізнення на зустріч, затримку з відповіддюЛист-вітанняЛист-запрошенняМодуль 3. Наукова комунікація як складова фахової діяльностіТема 3.1 Українська термінологія у професійному спілкуванні3.1.1. Термін та його ознаки. термінологія як система3.1.2. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія3.1.3. Способи творення термінів3.1.4. Проблеми сучасного термінознавстваТема 3.2 Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні3.2.1. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки3.2.2. Оформлювання результатів наукової діяльності3.2.2.1. План, тези, конспект як засіб організації розумової праці3.2.2.2. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань3.2.2.3. Анотування і реферування наукових текстів3.2.2.4. Стаття як самостійний науковий твір3.2.2.5. Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт3.2.2.6. Рецензія, відгукТема 3.3 Переклад і редагування наукових текстів3.3.1. Суть і види перекладу3.3.2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою3.3.3. Переклад термінів3.3.4. Особливості редагування наукового тексту3.3.5. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення3.3.6. Коректурні знаки для виправлення текстових оригіналів

 

ПЕРЕДМОВА

Розбудова незалежної Української держави спонукає до переосмислення фундаментальних складових національної системи освіти: навчально-виховних та наукових методичних засад. Оновлення сутності навчання є визначальним у реформуванні освіти в Україні й передбачає приведення його у відповідність до сучасних потреб суспільства.

Виникає об'єктивна потреба створення і впровадження в систему професійної освіти нової фахової ділової комунікації, тобто мовної освіти. Вона має забезпечити формування та розвиток комунікативної професійно орієнтованої компетенції особистості, яка здатна зреалізувати свій творчий потенціал на потреби держави. Це можна здійснити під час вивчення навчальної дисципліни - "Українська мова (за професійним спрямуванням)".

Пропонований підручник теоретично-практичний, побудований за кредити о-модульною системою, запровадження якої сприяє інтенсифікації навчального процесу, стимулює систематичну та самостійну роботу студентів, підвищує об'єктивність оцінювання знань, розвиває здорову конкуренцію між студентами. У підручнику виокремлено три змістові модулі: "Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування", "Професійна комунікація", "Наукова комунікація як складова фахової діяльності", кожен з яких складається з окремих узагальнювальних тем, підтем і блоків: теоретичного, практичного, блоку запитань і завдань для самоконтролю, тестового та контрольного блоку. Перед кожним модулем визначено мету, компоненти змісту, подано список рекомендованої літератури та визначено ключові поняття. Практична частина підручника спрямована на те, щоби студенти набули навичок практичного послуговування мовними засобами вираження думки залежно від мети і змісту висловлювання: семантично точно і стилістично доречно вибрали слово, написали чи висловили його відповідно до літературних норм. У практичних завданнях передбачена ще одна шляхетна мета - привернути увагу студентів до способів удосконалення професійної мовної компетенції, вільного усного та писемного спілкування.

Модульна технологія викладання дисципліни передбачає і контрольно-оцінний компонент, який репрезентується під час відповідей студентів на запитання для самоконтролю та під час виконання тестових завдань і контрольних робіт, що подані до кожного модуля, а також до узагальнювальних тем.

Набути умінь і навичок професійного спілкування допоможуть вміщені наприкінці підручника "Короткий лексикон синонімів української мови", словник-мінімум "Складні випадки наголошення".

Підручник може бути корисним для всіх, хто дбає про свій престиж, прагне підвищити рівень фахового мовлення, удосконалити та збагатити індивідуальний словник.

Модуль 1. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування

Тема 1.1 Вступ, державна мова - мова професійного спілкування

План

1.1.1. Предмет і завдання курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)".

1.1.2. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

1.1.3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції.

1.1.4. Мовні норми .

1.1.5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Слова - це кольорові камінці. Мало їх назбирати - треба ще навчитися з них узори викладати.

Ірина Вільде

1.1.1. Предмет і завдання курсу "українська мова (за професійним спрямуванням)"

Головне завдання вищої школи - готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній її формах. Курс "Українська мова (за професійним спрямуванням)" передбачає продовження формування національномовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови.

Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Завдання курсу - сформувати:

^ мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

^ навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

^ вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

^ стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

^ навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.

Мета курсу - сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.

 

1.1.2. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови

Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Хто якою мовою думає, той до того народу належить (В. Даль).

Українська мова - єдина національна мова українського народу.

Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Державна мова - "це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики"1.

На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.

Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:

^ унормованістю;

^ уніфікованістю (стандартністю);

^ наддіалекгністю;

^ поліфункціональністю;

^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-ражальних засобів. Це і є її поліфунаціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.

Літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинатилем нової української літературної мови був І.П. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською моврю ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-Чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

 

1.1.3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна компетенції

"Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань"2, тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність3.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи

вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це "система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування"4, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.

Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

1.1.4. Мовні норми

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість - головна ознака літературної мови.

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма - усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.

Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правильності, доречності й естетичної гармонійності.

Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у словниках і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють такі типи літературних норм: орфоепічні, морфологічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звуко-сполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова с замість з

[везти] [вести]

[казка] [каска]

вимова т замість д

[родовиї] [ротовиї]

[гадка] [гатка]

[привЧд] [привЧт]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л%] замість [л]: лекція -лекція, телеграма - телеграма; вимова [і]замість [и]у словах іншомовного походження: директор - діректор, тираж - тіраж, симпозіум - сімпозіум, циркулярний - ціркулярний.

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[зніти] - знати;

[ пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність;

[з'в'ітувати] - звітувати. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

инод'і] - іноді [іинколи] - інколи [іинде] - інде [іиншиї] - інший

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^му] - тому; [порушити] - порушити; [й^му] - йому; [с&бЧ]-собі.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е]-з наближенням до [и][ме'ті] -мета;[реиагувіти] - реагувати; [мен'і] - мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: [р'іуне] - Рівне; [пбле] - поле.

їй]-з наближенням до [е][ви'даток] -видаток;[oбвиcнyв¿чe,,н,: а] -обвинувачення;[сисстеиматичнисї]- систематичний.Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко: [полем' і ка] - полеміка; [вибори] - вибори; [креидит] - кредит.

Увага! Орфоепічна компетенція

Українській літературній мовіневластива вимова [а] на місці ненаголо-шеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна (неправильно мажаритарна).

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чи°мдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лёхко] - легко; [нїхт'і]- нігті; [вбхко] - вогко.

2.Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[прбз'ба] - орфографічно просьба;[вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:

[с тобойу] - орфографічно з тобою;[сказати] -сказати.

4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [росписка] - розписка;[беизпомислковиї] і [беиспомислк6виї] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] - сім; [велисч] - велич; [пише"ш] - пишеш; [позичте] - позичте; [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний; [бЧограф'ійа] - біографія; [ш'ісУ] - шість;

[х'ід]-дг/д;

[к'ілограм] - кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя;[р'іч':у]-річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [г]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїні-зованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук г вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазда ґречний ґрунтозахисний

ґаздувати ґречність ґрунтознавство

ґанок ґречно ґрунтообробний

ґрати ґрунт ґрунтуватися

ґатунок ґрунтовий ґудзик

грунтдво-кліматйчний ґрасувати (розчищати)

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвониск] - орфографічнодзвоник;

[присуджувати] - присуджувати;

[в'ідр'адже"н|: а] -відрядження;

[нагороджеин': а] -нагородження.Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зи"вати] - орфографічно відзивати;

[п'ід-з'в'ітниї] - підзвітний;

[п' ід-же"ну] -піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[маїбут'н'е] - орфографічне майбутнє;[п' іс'н'а]-пісня;[гбрд'іс'т'] -гордість.

Вимова звукосполук

Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

а) -ться вимовляється як [ц':а]:

[лисстуйец':а] - орфографічнелистується;[учац'.а]-учаться;[гн'івайуц':а] -гніваються;[обурисц':а] -обуриться;

б) -шся вимовляється як |с':а]:

[з'в'ітуйес^а] - звішуєшся; [в'ітайес':а] - вітаєшся; [розписуйес':а] - розписуєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] - зважся; [не"ур'із'с,а] - не вріжся;

г) -чся вимовляється як [ц': а]:

[не"мороц':а] - не морочся; ґ) -жцівимовляється як [з'ц'і]:

[кри^ор'із'ц'і] - криворіжці; [запор'із'ц'і] - запоріжці.

д) -сши вимовляється як |ш:и]:

[пріґй'шки] - принісши.

е) -зш вимовляється як [ш:]:

[бе"ш:уму] - без шуму. є)-зч вимовляється як |шч):

[ш чбго] - з чого.

ж)-здж вимовляється як [ждж]:

[ждже"р"ла] - з джерела.

з) -шці вимовляється як [с'ц'і]:

[на дбс'ц'і] - на дошці.

и) -здці вимовляється як [з'ц'і]:

[у пойіз'ц'і] -у поїздці. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н (ий) -> [пройізниї] - проїзний;контраст + н (ий) -> [контраснисї] - контрастний; баласт + н (ий) -> [баласнисї] -баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [іігіснад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш*іс:6т] - шістсот; [ш'іздес'ат] - шістдесят; [преизисден'с'кисї] -президентський;[агенство] - агентство; [інте"л,іген'с'киї] - інтелігентський.

Увага! Орфоепічна компетенція

У словах [пеистлйвиеї], [хвастливий], [виепускниї] спрощення не відбувається у вимові й не передасться на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружйтиес'а] - здружитися; [здрй^нивц'а] -здравниця;[сприеїм£ти] -сприймати;[спрац'увативс'а] -спрацюватися;[страїкувати*] - страйкувати; [страховиї] - страховий.

 

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[ідеал'но] - ідеально идеально

[ідейа] - ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден'ц'ійа] - тенденція; [пеир'іодизац'ійа] -періодизація; [се"ртисф'ікат] - сертифікат.

Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж -багажем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошуіпрошу,а також граматичного: сестри ісестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694).

Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати - читання, навчити - навч&ння, завд&ти - завданняВ окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: видати -видання, вивчити - вивчання

Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання.

Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.

У числівниках від одинадцяти до дев ятнадцятинаголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьомтощо.

У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п'ятдесяти (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п 'ятдесятьдм), п ятдесятьма (п 'ятдесятьома).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу- у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу -у значенні "запрошую, будь ласка".

В українській мові є іменники вигода(родовий множинивигід)зі значенням "користь" івигода(родовий множинивигод)означає "зручність". У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди -вигодою; вигідний "корисний" -вигідність - вигідністю; вигода -вигоди - вигодою; вигідний"зручний" - вигідність - вигідністю.

Соседние файлы в папке укр мова