10 Криза рабовласницької системи

У добу пізньої Римської імперії (III-V ст. н.е.) господарство занепало і прийшлодо кризового стану. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласниць-кого суспільства. Дешева рабська праці не стимулювала технічний прогрес. Контрольза працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження про-дуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривалогосподарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницькаполітика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства ра-бами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним.

Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася узменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поши-ренні екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася абсолютна власністьрабовласника над рабами. Провідною формою виробничих відносин у сільськомугосподарстві став колонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали прикрі-плювати колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю.

У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння вважаютькінцем історії стародавнього світу.

Ця криза висловлювався перш за все в тому, що почався процес розкладання основних класів - рабів і рабовласників. Безліч рабів було відпущено на свободу, інші раби отримували пекулий або перетворювалися на колонів. З іншого боку, велика кількість середніх і дрібних землевласників і рабовласників, що складали значну частину населення міст, розорялося. Їх маєтку забирав за борги імператорський фіск чи багатий сусід-кредитор, звертав колишнього власника в колона. Причому такий колон вже не користувався захистом закону, тому що вважалося, що новий власник, дозволяючи колону обробляти його колишній ділянку, надає йому благодіяння, в яке закон втручатися не може. Нерідко декуріони, щоб позбутися від обтяжливих повинностей на користь міст, продавали задешево більшу частину своїх земель, відпускали рабів і перетворювалися в дрібних землевласників, самі обробляючи залишився маленький ділянку; інші добровільно передавали свій маєток якому-небудь великому землевласнику, переходячи на становище колонів. Мабуть, особливо часто вони ставали колонами імператорських земель, так як в III столітті ці колони отримали звільнення від муніципальних повинностей.

Все це призводило до того, що місто, як колектив вільних землевласників і рабовласників, вже переставав бути основною опорою імперії, її первинним осередком.

11 Економічна думка Китаю Конфуцій

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла і розвивалася в межах таких загальних філософських і політичних учень, як конфуціанство, даосизм, легізм і моїзм. Пануючим вченням було конфуціанство. Його засновником є Кун-Цзи або Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Його вчення було оформлене учнями в збірку "Лунь юй" ("Бесіди та судження"), де окрім загальних філософських принципів життєдіяльності людини і суспільства висвітлено уявлення Конфуція про господарські відносини.Конфуцій висуває ідею "природного права". В основі суспільного устрою покладене божественне начало, і поділ суспільства на "вищих" та "нижчих" є природним. Також "природним" є існування різних форм власності - колективної (власності селянських общин) і приватної.Вчення Конфуція спрямоване на посилення авторитету держави і влади верховного правителя, хоча ідеал держави він бачив у минулому, в принципах патріархального устрою. Конфуцій вважає, що держава - це велика родина, голова її - "батько народу", а підлеглі - "його діти". Мислитель пропонує програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально - економічного устрою. Повага до старших - одна із головних рис "благородної людини", яка ніколи не буде виступати "проти вищих за рангом".

У трактаті "Гуань-цзи":проголошується непорушність станового поділу суспільства, звертається увага на те, що "Закон — не знаряддя у руках правителя, а сила, яка стоїть над ним і покликана збагачувати народ, а не скарбницю";

обґрунтовується необхідність стабілізації натурально-господарських відносин та захисту господарства від ринкової стихії, зазначається, що правитель повинен регламентувати працю землеробів, ремісників і торговців, тримати в своїх руках "можливості для регулювання хліба, грошей і металу";

до важливих функцій держави зараховуються накопичення товарних запасів у період здешевлення продукції та їх реалізації у період подорожчання, надання землеробам державної допомоги, дешевих кредитів у неврожайні роки тощо;

розглядаються питання грошового обігу, звертається увага на необхідність застосування нормованої емісії грошових знаків для того, щоб "гроші були дорогими, а товари — дешевими", проголошується недопустимість нееквівалентних відносин між покупцями і продавцями, за якої "вигоди для одних стають більшими за вигоди для інших";

наголошується на необхідності чіткого обліку господарських явищ, застосування нормативів для організації натурального господарства, створення земельного кадастру з метою приведення оподаткування у відповідність до якості земельних ділянок, заміни прямих податків на залізо та сіль непрямими тощо.Трактат "Гуань-цзи" справив значний вплив на подальший розвиток економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю.

Видатною пам'яткою староіндійської економічної думки є трактат "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.), написаний радником царя Чандрагупти І (321—297 pp. до н.е.) брахманом Каутілья. Староіндійською "Артхашастра" означає учення ("шастра") про користь, вигоду ("артха"). Це велика праця, яка складається із 15 окремих книг, які відображають досягнутий рівень суспільного розвитку і дають уявлення про найхарактерніші риси економічної думки Стародавньої Індії. У "Артхашастрі":

піднімається питання про економічну роль держави, зазначається, що цар (раджа) наділений всією повнотою виконавчої та законодавчої влади. У його обов'язки входить турбота про колонізацію окраїн, будівництво шляхів, поселень, плантацій, розробку родовищ, розвиток промислів, організацію царського господарства тощо. Особливо підкреслюється необхідність державного керівництва будівництвом та обслуговуванням іригаційних систем як запоруки врожаю;

наголошусться на тому, що основою здійснення всіх державних справ є скарбниця, тому головною метою економічної політики держави є її поповнення. Розвивається ідея досягнення активного балансу державного бюджету, необхідності ведення точного рахівництва, визначення доходів і витрат, підведення річного балансу тощо. Метою державного управління проголошується збільшення доходів скарбниці за рахунок прибутків царського господарства, різноманітних податкових зборів та платежів населення;

податки розглядаються як основна стаття доходів державної скарбниці, природна плата цареві за охорону країни від внутрішніх та зовнішніх небезпек. З метою забезпечення податкових надходжень та поліпшення організації землекористування пропонується відбирати землю у недбайливих господарів і передавати її сумлінним землеробам;

звертається увага на те, що багатство держави створюється всім населенням країни, тому правитель повинен піклуватись про задоволення загальнодержавних потреб, захищаючи не землю, а людей: "Сила держави — у людях. Безлюдні землі схожі на безплідну корову — що можна з неї видоїти?"1 Найстрашнішими бідами, які можуть спіткати державу, Каутілья вважав голод та зловживання владою;

виправдовується соціальна нерівність та поділ суспільства на рабів і вільних громадян — аріїв. Вказується, що для аріїв не має бути рабства. Якщо арії з якихось причин потрапляли у рабство, то необхідно було прикласти максимум зусиль для їх визволення. Про патріархальний характер рабства у Стародавній Індії свідчать викладені у трактаті положення про те, що раби мають право на володіння власністю, отримання спадку, самовикуп за рахунок власного майна тощо;

містяться цінні відомості про права та взаємовідносини каст у Стародавній Індії. Засвідчуючи привілейоване положення брахманів та кшатріїв, трактат покладає обов'язок дотримання та охорони кастового ладу на царя. "Закон для брахмана, — зазначається в Артхашастрі, — навчання, жертвопринесення для себе і для інших, роздавання дарів та їх отримання. Закон для кшатрія — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, добування засобів до життя військовою службою і охорона живих істот. Закон для вайшя — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, землеробство, тваринництво та торгівля. Закон для шудри — покірність, ведення господарства у два рази народжених (вищих каст), ремесло та акторство";

знайшло відображення розуміння відмінності між вартістю і ціною товару. На думку Каутільї, величина вартості речі визначається кількістю днів праці. Однак ціна товару може перевищувати вартість в результаті конкуренції між покупцями. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Зазначається, що лихварство є "віддачею у зростання предметів скарбниці" і таким чином зменшенням її. Саме тому за лихварство пропонується стягувати штраф "у розмірі подвійного результату";