Юридичний склад злочину включає:

Об’єкт злочину	це те, на що направлений злочин: власність, майнові права, права і свободи громадян;
Об'єктивна сторона злочину	це зовнішня форма злочинної діяльності, яка піддається спостереженню, оцінці: суспільне небезпечне діяння; злочинний наслідок діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце, знаряддя і засоби злочину та ін.
Суб'єкт злочину	це особа, яка вчинила злочин.
Суб'єктивна сторона злочину	наявність у особи психічного ставлення до дії або бездіяльності (злочинна дія - це активна форма поведінки особи; злочинна бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що пов'язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу закону або взятого на себе зобов'язання).

Мета злочину —це бажання особи, яка вчиняє суспільне небез­печне діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мотивом злочину називають певне спонукання до вчинення злочину. Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочи­нів є: корисливість, помста, хуліганство, кар'єризм чиновників, жадоба влади. Мотиви - це усвідомлені потреби людини (в їжі, одежі, житлі, спілкуванні, пізнанні, самоствердженні, дозвіллі), як дійсні, так і уявні, які спонукають її до дії. Поки не встановлений, не відомий мотив вчинку, то не можна щось певного про нього сказати.

Мотивація- це вигадані особою, яка вчинила злочин, причини, що нібито спонукали її до вчинення злочину. Винна особа прагне виправдати свою поведінку і називає не справжні, а вигадані нею причини;

Залежно від форми (виду) вини визначається і міра кримінальної відповідальності. Злочин, вчинений умисно, карається суво­ріше, ніж злочинна поведінка внаслідок необережності.

злочин

умисний

з необережності

злочинна самовпевненість

злочинна недбалість

Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчи­нила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і ба­жала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.24 КК). Закон розмежовує умисел на:

• прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала його настання (ч.2 ст. 24 КК);

• непрямий умисел – це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст. 24 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності,коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небез­печних наслідків своєї дії або бездіяльності, легковажно розрахо­вувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (Ст. 25 КК).

Обов'язок особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Такий обов'язок на особу накладають: закон, службовий стан, фах (професія - вчитель, лікар; вихователь, во­дій), родинні стосунки (батьки зобов'язані оберігати і утримувати своїх дітей), правила суспільного співжиття тощо. Якщо буде встановлено, що певна особа не була зобов'язана передбачити на­стання наслідків, то вона не може бути визнана винною в їх на­станні.